Comments | 0navaho0: нic et nunc (лат.)

0navaho0

нic et nunc (лат.) - тут і зараз

Oct 12, 2020 22:22

понеділкове, вечірньо
в мене за вікном - ліхтарі бульварні як зорі на Чумацькім шляху - рядочками, на столі перед мене - ноут, капучіни відерко і купка стіків до айкоса, можна і мізками порозкинути, і пальцями по кляпатурі покалатати, а чом ні?

ох, думи мої

таке накотилося зара - хандрота, апатія, всьопропало і нафіг-нафіг-нафіг ( Read more... )

ну хоч устрелься!, сяке-таке

Comments 13

zhmutok_mrij October 13 2020, 06:38:28 UTC

то хоч не я качнула енергію? Бо я останніми днями такий енерджайзер, що й ну (багато років не було такого). Ще до переписки в коментарях почала відчувати, що знову прокидається в мені щось. Поволі, обережно, але починає. Побачимо, чи мої депресняки переможуть. Бо той біль та апатія такі знайомі. Вовком хотілося вити, але доводилось мовчки кусати подушку. І ні з ким про це не поговориш. Наче й купа людей поруч. Коли є діти, то з одного боку, важче то все переживати, бо вже несеш відповідальність за свій емоційний стан і перед ними. А з іншого...заради них і збиралася до купи, входила в рутину (принеси, подай, помий). Заштовхувала всі відчуття все глибше. Бувало всяке. Зовні глянеш - гарна сім"я. А в мене всередині бувало так порожньо. Часто уявляла дуло біля скроні. На якусь мить легшало. Стала уникати людей по можливості (тому й не писалися вірші, не хотілося нічим ділитися в соцмережах). Але цього року почала валити мені інформація. Просто звідусіль. Або я стала її помічати. Знаки, відчуття, усвідомлення. Якось розповім одну історію ( ... )

кусаємо подушки 0navaho0 October 13 2020, 07:33:09 UTC

угу.. я довго смакував цей коментар, направді.

і в мене цей рік - ну знову все те саме - ЗМІНА, буде ЗМІНА, то як той вітер, котрого чекала героїня Шоколаду, пам? чи славна Меррі Поппінс.. не згадаю чоловічого персонажу навскидку з таким, чомусь..
відчуття - ти дуже влучно сказала, Чудо

що ж, почекаю на Історію від тебе. то буде саме правильно зараз - почекати
обійми навзаєм

Re: кусаємо подушки zhmutok_mrij October 14 2020, 08:54:48 UTC

історія вже є

Re: кусаємо подушки 0navaho0 October 14 2020, 15:55:57 UTC

прочитав) я зара розгребуся трохи - щойно з дачі повернувся і тобі щось напишу) на тему твоєї оповідки, Чудо

Thread 8

poyeliku October 13 2020, 17:28:32 UTC

Це осінь додає до старого, накопиченого завчасно, як наче з прицілом під неї, згарища і своє віджите листячко, індіанцю.
Тільки нещодавно так само вигорянням визначилась із собою, а зараз якось крок за кроком і попускає, але тільки коли побачу що ще комусь, окрім рідних, потрібна або можу бути чимось корисною. При тому що свідоме усамітнення нікуди не поділось.)

вигоряння, власне 0navaho0 October 13 2020, 20:07:01 UTC

дуже тебе радий бачити у власній хаті, моя ж ти сестро добра і хороша ( ... )

Re: вигоряння, власне poyeliku October 13 2020, 20:43:20 UTC

Мине й це, як намудрив шановний пан Соломон. От перечекати, то найскладніше ( ... )

Re: вигоряння, власне 0navaho0 October 13 2020, 21:00:23 UTC

та не без добрих людей, як то кажуть) інакше би було геть пекло на тім світу
а щодо вогонь - вогнем.. згоден) але ж то як включити (треба чи ні - то інше питання) людський фактор і наше одвічне "царювання над природою" і раціональне "ми самі знаємо як слабого лікувати!" - а там і "річки вспять" і "гори розвернемо"))

а по мні - так природа сама знає, де їй підпалити блискавкою, а де дощем вщухнути і зупинити "лікування", таке.. я, знаєш, не за гомеопатію, а радше - за кровопускання) і видовищніше, та й попускає - на власні очи бачив, закон сполучених посудів)

ох.. спати б вкладатися, та щось мене гризе - ніяк не доберу шо

Thread 5