Юрка
Click to viewя хотів написати про сни, але не час.. бо думаю зараз про інше. про те, з чого воно починалося. з чого воно все починалося. на чому воно росло і чим кріпилося.
ЧИ ВАРТО ВИТЯГАТИ РИБКУ ЗІ СТАВКА
бо все починалося з дивних речей, з перших «дзвіночків», з перших зустрічей і знайомств.. не випадкових, мені так дуже здається
...
https://unsplash.com/
Юра був років на чотири старший за мене.
ми з ним познайомились в листуванні. я десь тут вже писав пост про свій божевільний вчинок - про те, як я надіслав листа-заклика в юнацький журнал України (ще тої України, залежної), в його молодіжну редакцію. дуже відвертого і дуже сміливого листа, як на той час і обставини.
я відіслав того свого листа (він був довгий, дещо хаотичний, але я виокремив те, що мав донести не редакції - а читачу, тому особливому «моєму» читачу) і став чекати. навіть без особливої надії, якщо чесно.
однак, мого листа отримали, прочитали, чомусь не викинули у сміття.
ДОЛЯ
одного прекрасного дня поштарка принесла мені великий такий конверт. незвичайно великий. я таких ще в руках не тримав.
сам лист був надрукований на спеціальному аркуші з логотипом того самого юнацького журналу, внизу був вказаний номер телефону та розмашистий підпис, зроблений від руки дівчиною-журналісткою Світланою.
вона зверталася до мене на «Ви» і розповіла про те, що, мовляв, у них в журналі немає рубрики «знайомства», ані «хоббі», проте редакцію і насамперед особисто її - «зачепила тема», яка була озвучена і «так яскраво описана» мною.
Світлана запропонувала мені наступний вихід із ситуації: вона напише окрему статтю, в котру і буде включене «тіло» мого листа, мого інформативного заклику до читачів - разом із моїми контактними даними.. вона знайде додаткові матеріали на тему, яку я порушив (їй та редакції тема здалася цікавою), підготує робочий макет статті і попередньо мене з ним ознайомить, перед публікацією.
мені вона запропонувала («якщо бажаєте, звісно») окремо дати відповідь на кілька її запитань в режимі телефонної розмови («наберіть вказаний номер коли Вам буде зручно»)
угу, так воно працювало.
від адреналіну в крові я трохи радісно пострибав, затим швидко дав собі на спокій, глянув на годинника - було 15.35, і подумав, що залізо треба кувати, поки воно гаряче - я ж коваль потомственний, як не як.
вдома на той час нікого не було, то ж я кинувся бігом набирати Світлану.
голос у неї був приємний, я ж був - сама люб'язність і красномовство, ми одразу почали звертатися одне до одного на «ти» і по іменам, та мило протеревенили купу часу, який збіг вельми непомітно.
такий ото випадок, коли знайомишся з «рідною душею» і вам дуже легко спілкуватися, ви розумієте одне одного з пів-слова та наговоритися ніяк не можете.
таке ж трапляється.
вона поставила мені пару запитань («вони увійдуть у статтю під виглядом невеличкого бліц-інтерв'ю»), на які я гарно і розумно відповів, ретельно добираючи слів та зворотів. відповіді мої вона одразу записувала.
Світлана дзвінко сміялася на мої жарти і розпрощалися ми справжніми друзями, домовившись зателефонувати одне одному на наступний день («я тебе наберу і прочитаю попередньо готовий матеріал»).
затим я отримав готовий офіційний проект її статті та врешті підписав свою згоду на публікацію («нашу статтю буде опубліковано в журналі вже в новому номері! то чудесна новина! я триматиму за нас кулаки на удачу, Вітя»).
залишилося дочекатися.
а далі все пішло дуже стрімко, набираючи швидкості та прогресуючи з кажним наступним днем.
наша спільна стаття і проблема, котру я підняв викликала вельми бурне зацікавлення і силу-силенну відгуків, як виявилося - і до мене особисто, так і до редакції.
зі Світланою ми ще не раз розмовляли телефоном, ділилися враженнями та мірялися «у кого скільки мішків з листами прийшло від читачів» - ми направді «мірялися мішками», бо листів надходило кожному кількома сотнями щодня.
мені ще якось можна було з тим всім розібратися, мені було простіше - я собі сам по собі, а от у Світлани в редакції такої реакції на статтю ніхто не чекав, не сподівався і по суті - ніхто не знав як на неї правильно реагувати, на ситуацію.
мудрий редактор наказав займатися листами цілій команді людей, а зі статті зробити окремий проект, створити рубрику і доручив її вести Світлані.
ну, а в мене..
- я «прокинувся знаменитим», скаламутив все своє гнітюче болітце і став місцевою «топ-новиною»
- мене покинула дівчина - «ну, тепер ти собі знайдеш кращу за мене..»
- Старий сказав - ха, ото ти скурвий син!
- прийшла сусідка і попросила «написати статтю в газету про наше сміттєзвалище»
https://unsplash.com/
ЮРА
я опущу все те, що відбувалося в мене в житті через отой лист в журнал. бо там всяке було. і смішне і жорстке. то дрібні історії типової провінційної дупи..
....мені в той час траплялися різні за внутрішнім наповненням конверти з листами. я маю на увазі саме - «тонкі» та «пухкі, набиті написаним під зав'язку» листи. останні виділялися вже своїм зовнішнім виглядом і першими привертали увагу.
одного дня я отримав від поштарки черговий мішок листів (вже минув тиждень з часу публікації статті, і увага публіки помало вщухала, проте мені все ще надходили листи мішками, щоправда - не битком набиті, і то трохи радувало). висипав я той мішок в кімнаті на килим і сів розбирати кореспонденцію.
всього лише один конверт був «пухким». його я і надірвав першим.
«привіт. мене звати Юра і напевно я зможу дати тобі те, що ти хочеш...»
серце отак в грудях - бум-бум-бум
я не став далі читати, згорнув листа і вклав його до конверта.
подихав, втамував адреналін, а затим одягнувся і вийшов у холодний листопад із бажанням опинитися десь якомога подалі від дому.
у мене було таке місце. і я туди почалапав із тим листом за пазухою..
за годину вже сидів на лісовій галявині, сам-один посеред холодного і байдужого передзимового світу і читав листа, насправді (і я то відчував вже!) - того єдиного листа, через котрого я замислив і здійснив оті свої «великі маневри».
ЛИСТ
то справді було воно - риба в сітях, щука
концентровані відповіді на потік моїх запитань, на кожне запитання. відповіді, наповнені Силою вже в перших абзацах, в отому - «поміж рядками»
я все-таки не сам отакий в тому світі. ось в мене в руках тому доказ. най його качка скопає.
нічого не буває просто так. ну просто не буває.
є дія - то завжди є дія у відповідь.
...він писав без замудрих слів, той Юрка...
БУУУУМ
мене долучили до Таємниці..
чи згоден ти прийняти Умови і стати нам Другом та Братом?
чи зможеш ти зі всім серцем прийняти оту особливу Правду, не розчохляти зайве язика і берегти вірнісь Ідеї?
я на всі питання відповів «так».
відповів «так» насамперед собі
а вже потім - йому, тому дивному Юркові, і всім тим, від чийого імені він до мене звертався..
«а потому шо ми - банда!»(с)