Gli ultimi giorni di Pompeii...
Насправді, цей останній день можна лише собі уявити, використовуючи історичні факти та відвідавши розвалини колись процвітаючого міста.
Потрібно подолати відстань близько 20 км від Неаполя і мене вітають підняті із попелу Помпеї.
Засновані ще у сьомому столітті до н.е., вони були важливим портом, одним із найрозвиненіших міст та осередком найкращих борделів Римської імперії.
Переді мною постають розвалини мурів, залишки будівель, двори...
здається ніби життя тут призупинилось, але от-от усе навколо знову оживе і завирує.
Проходячи вузькими вуличками, оглядаючи оселі та споруди, поволі починаєш відчувати себе місцевим жителем та чітко уявляєш устрій та побут городян.
Величезне місто-музей, який за один день я так і не встигла обійти (але таке його розташування під відкритим небом поступово руйнує та знищує безцінні знахідки). Відомо, що до 25 відсотків міста ще не розкопано і разом з цим постає інше важливе питання,- як зберегти хоча б те, що уже вдалось віднайти?
До речі, саме місто було виявлено випадково, коли у шістнадцятому столітті при викопуванні криниці було виявлено залишки стін та фресок. І лише у 1748 році було почато розкопки, значну частину робіт при яких було зроблено завдяки королю Карлу ІІІ (його ще обов’язково згадаю пізніше).
Внаслідок виверження вулкану Везувій 24 серпня 79 року до н.е. місто Помпеї на сотні років було поховане під попелом. Виверження відбувались і раніше, але страшна загибель жителів чотирьох прилеглих поселень найбільше вражає та лякає тим, як квітуча земля Неаполітанської затоки за короткий час перетворилась у мертву пустелю.
Люди довго не вірили, що може статись лихо і залишались у домівках в надії перечекати, як вони думали, гнів богів.
Над місто піднявся стовп диму, попіл падав з неба. Потім почали відбуватись землетруси і каміння летіло просто на голови жителів Помпей.
Стовп диму сягнув 20 км вгору.
Від каменів із пензи (що утворились, коли дощ поєднався із димом) населення ховалось в будинках, але й там не було порятунку. Газ із сіркою заполоняв повітря, хто помирав від удушення, кого засипало під обвалами дахів.
Навколишні міста були завалені викидами із вулкану, або випалені лавою, люди помирали від теплового шоку, згорали живцем.
Помпеї засипало попелом товщиною близько 3 метрів (деякі джерела стверджують, що у окремих місцях і 10 метрів), а прилегле поселення Геркуланум потонуло у бруді з попелом після дощу на метрів 15.
Усе відбувалось раптово,- тому збереглось багато речей побуту, предметів, тіл самих місцевих мешканців, які або не встигли утекти, або не хотіли залишати цінності так і загинувши із мішками золота та дорогоцінностями.
Ось,наприклад, люди, які намагались заховатись в садку під деревами, але померли від удушення газом із сіркою.
Хлопчик, який загинув під стінами будинку, намагаючись вкрасти цінності із покинутої селі,але так і не встиг. Тепер йому туристи кидають монети.
Але до цієї страшної трагедії навколо вирувало життя.
Місто було відоме виготовленням чудових вин. У певні дні року туди з'їжджались винороби для демонстрації своєї продукції та торгівлі. Потім ці вина розвозили по всій Римській імперії.
Високий рівень розвитку культури та мистецтва засвідчують фрески, мозаїка, посуд,
скульптури та залишки різних інструментів (наприклад складний механізм годинника).
Цікаво, що під будинками стояли урни, які слугували ємкостями для сечі. ЇЇ потім збирали від родин та використовували при пранні.
Нумерації будівель не було, тому біля дверей писали ім'я власника.
Вельможі могли дозволити собі багато (навіть десятки) кімнат та сади у внутрішньому дворику.
Проблеми із водопостачанням вирішувались за допомогою фонтанчиків на вулицях
та басейнів у будинках для збору дощової води (до осель знаті були підведені й окремі трубопроводи).
Центром життя міста був Форум.
Важливе значення мали розташовані навколо храми (храм Аполона, храм Юпітера).
Амфітеатр.
Храм Ісіди (жриці якого ніби-то влаштовували побачення між одностатевими парами). Писменник Роберт Харріс у романі "Помпеї" розповідав, що храм побудував один із бувших рабів Ампліат за власний кошт та подарував місту від імені хлопчика Цельзінія, щоб цим забезпечити йому місце у міській раді Помпей.
Відвідавши певні місця, переконуюсь, що коханню в місті віддавались постійно і досить таки часто. :)
Як відомо, символом Помпей являється фалос, тому сувенірів такого типу навколо дуже багато.
Було навіть поширено над входом у будинок вивішувати зображення своєї чоловічої гордості (хоча часто художники перебільшували). Справді, якщо є чим пишатись, то чому ж це приховувати від інших!
Помпеї були також широко відомі своїми борделями. На стінах таких закладів знаходились зображення сцен, майже як із Камасутри.
Думаю, це одне із таких місць.
Чекаючи своєї черги, можна було поїсти, випити вина, відпочити в саду.
"Вовчиці" настінними картинками показували усі свої вміння та майстерність (таке собі меню).
А називали цих розпусних жінок так тому, що в темну пору доби на вулицях клієнтів вони зазивали виттям (майже реклама). У цих закладах всі охочі віддавались пристрасті і отримували насолоду, разом із венеричними захворюваннями (як сказано у одній статті :)))
У храмі Асклета натрапила на фреску із зображенням Афродіти Анадіомени (одне із облич відомої куртизанки Фріни, яку у всі часи зображувало безліч митців).
Будинки розпусти знаходились майже всюди, але лазні були позбавлені інтимних розваг. Терми використовувались суто за призначенням, де городяни нічим не хотіли відволікати себе від банних занять, що дуже полюбляли.
Життя у Помпеї було схоже на суцільні розваги,- ласування смачною їжею, гарне вино, любовні втіхи, дорогоцінності, вистави та гладіаторські бої. Люди не відмовляли собі у всіляких задоволеннях (такий спосіб життя дозволяв прожити їм всього біля 40 років), хоча й разом з тим активно розбудовували інфраструктуру міста та досягли значного розвитку у всіх сферах життя.
Не знаю чи було виверження Везувію покаранням за таку прив'язаність до матеріальних цінностей та досить розпусний спосіб життя, чи просто страшною природньою стихією. Та все ж ця трагедія дала нам змогу краще пізнати минуле та зробити свої висновки для кожного.
Неймовірно цікаво було відвідати Помпеї, що, до речі, належать до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та особисто "доторнкнутись" до історії. Відчуваю, що багато чого я ще не встигла роздивитись та дізнатись, тому, напевно, є привід повернутись.
Потрібно подолати відстань близько 20 км від Неаполя і мене вітають підняті із попелу Помпеї.
Засновані ще у сьомому столітті до н.е., вони були важливим портом, одним із найрозвиненіших міст та осередком найкращих борделів Римської імперії.
Переді мною постають розвалини мурів, залишки будівель, двори...
здається ніби життя тут призупинилось, але от-от усе навколо знову оживе і завирує.
Проходячи вузькими вуличками, оглядаючи оселі та споруди, поволі починаєш відчувати себе місцевим жителем та чітко уявляєш устрій та побут городян.
Величезне місто-музей, який за один день я так і не встигла обійти (але таке його розташування під відкритим небом поступово руйнує та знищує безцінні знахідки). Відомо, що до 25 відсотків міста ще не розкопано і разом з цим постає інше важливе питання,- як зберегти хоча б те, що уже вдалось віднайти?
До речі, саме місто було виявлено випадково, коли у шістнадцятому столітті при викопуванні криниці було виявлено залишки стін та фресок. І лише у 1748 році було почато розкопки, значну частину робіт при яких було зроблено завдяки королю Карлу ІІІ (його ще обов’язково згадаю пізніше).
Внаслідок виверження вулкану Везувій 24 серпня 79 року до н.е. місто Помпеї на сотні років було поховане під попелом. Виверження відбувались і раніше, але страшна загибель жителів чотирьох прилеглих поселень найбільше вражає та лякає тим, як квітуча земля Неаполітанської затоки за короткий час перетворилась у мертву пустелю.
Люди довго не вірили, що може статись лихо і залишались у домівках в надії перечекати, як вони думали, гнів богів.
Над місто піднявся стовп диму, попіл падав з неба. Потім почали відбуватись землетруси і каміння летіло просто на голови жителів Помпей.
Стовп диму сягнув 20 км вгору.
Від каменів із пензи (що утворились, коли дощ поєднався із димом) населення ховалось в будинках, але й там не було порятунку. Газ із сіркою заполоняв повітря, хто помирав від удушення, кого засипало під обвалами дахів.
Навколишні міста були завалені викидами із вулкану, або випалені лавою, люди помирали від теплового шоку, згорали живцем.
Помпеї засипало попелом товщиною близько 3 метрів (деякі джерела стверджують, що у окремих місцях і 10 метрів), а прилегле поселення Геркуланум потонуло у бруді з попелом після дощу на метрів 15.
Усе відбувалось раптово,- тому збереглось багато речей побуту, предметів, тіл самих місцевих мешканців, які або не встигли утекти, або не хотіли залишати цінності так і загинувши із мішками золота та дорогоцінностями.
Ось,наприклад, люди, які намагались заховатись в садку під деревами, але померли від удушення газом із сіркою.
Хлопчик, який загинув під стінами будинку, намагаючись вкрасти цінності із покинутої селі,але так і не встиг. Тепер йому туристи кидають монети.
Але до цієї страшної трагедії навколо вирувало життя.
Місто було відоме виготовленням чудових вин. У певні дні року туди з'їжджались винороби для демонстрації своєї продукції та торгівлі. Потім ці вина розвозили по всій Римській імперії.
Високий рівень розвитку культури та мистецтва засвідчують фрески, мозаїка, посуд,
скульптури та залишки різних інструментів (наприклад складний механізм годинника).
Цікаво, що під будинками стояли урни, які слугували ємкостями для сечі. ЇЇ потім збирали від родин та використовували при пранні.
Нумерації будівель не було, тому біля дверей писали ім'я власника.
Вельможі могли дозволити собі багато (навіть десятки) кімнат та сади у внутрішньому дворику.
Проблеми із водопостачанням вирішувались за допомогою фонтанчиків на вулицях
та басейнів у будинках для збору дощової води (до осель знаті були підведені й окремі трубопроводи).
Центром життя міста був Форум.
Важливе значення мали розташовані навколо храми (храм Аполона, храм Юпітера).
Амфітеатр.
Храм Ісіди (жриці якого ніби-то влаштовували побачення між одностатевими парами). Писменник Роберт Харріс у романі "Помпеї" розповідав, що храм побудував один із бувших рабів Ампліат за власний кошт та подарував місту від імені хлопчика Цельзінія, щоб цим забезпечити йому місце у міській раді Помпей.
Відвідавши певні місця, переконуюсь, що коханню в місті віддавались постійно і досить таки часто. :)
Як відомо, символом Помпей являється фалос, тому сувенірів такого типу навколо дуже багато.
Було навіть поширено над входом у будинок вивішувати зображення своєї чоловічої гордості (хоча часто художники перебільшували). Справді, якщо є чим пишатись, то чому ж це приховувати від інших!
Помпеї були також широко відомі своїми борделями. На стінах таких закладів знаходились зображення сцен, майже як із Камасутри.
Думаю, це одне із таких місць.
Чекаючи своєї черги, можна було поїсти, випити вина, відпочити в саду.
"Вовчиці" настінними картинками показували усі свої вміння та майстерність (таке собі меню).
А називали цих розпусних жінок так тому, що в темну пору доби на вулицях клієнтів вони зазивали виттям (майже реклама). У цих закладах всі охочі віддавались пристрасті і отримували насолоду, разом із венеричними захворюваннями (як сказано у одній статті :)))
У храмі Асклета натрапила на фреску із зображенням Афродіти Анадіомени (одне із облич відомої куртизанки Фріни, яку у всі часи зображувало безліч митців).
Будинки розпусти знаходились майже всюди, але лазні були позбавлені інтимних розваг. Терми використовувались суто за призначенням, де городяни нічим не хотіли відволікати себе від банних занять, що дуже полюбляли.
Життя у Помпеї було схоже на суцільні розваги,- ласування смачною їжею, гарне вино, любовні втіхи, дорогоцінності, вистави та гладіаторські бої. Люди не відмовляли собі у всіляких задоволеннях (такий спосіб життя дозволяв прожити їм всього біля 40 років), хоча й разом з тим активно розбудовували інфраструктуру міста та досягли значного розвитку у всіх сферах життя.
Не знаю чи було виверження Везувію покаранням за таку прив'язаність до матеріальних цінностей та досить розпусний спосіб життя, чи просто страшною природньою стихією. Та все ж ця трагедія дала нам змогу краще пізнати минуле та зробити свої висновки для кожного.
Неймовірно цікаво було відвідати Помпеї, що, до речі, належать до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та особисто "доторнкнутись" до історії. Відчуваю, що багато чого я ще не встигла роздивитись та дізнатись, тому, напевно, є привід повернутись.