Песик
Ось так під час авторського курсу Ростислава Семківа я виконала творче завдання перетворити в оповіданні сюжети античного міфу у низькоміметичному модусі (реалізм з демонстрацією слабкостей, недосконалості людини), за Нортропом Фраєм. Сюжети міфу та модус були задані заздалегідь.
У під'їзді жив песик. Кудлатий, рудий, схожий на кошеня - ніхто з мешканців не знав, як він тут з'явився, але пам'ятали, що два тижні тому хтось із сусідів змайстрував йому буду з картону. В квартиру малого ніхто брати не захотів - так і тримали жителі халабуду між другим і третім поверхами - колективною відповідальністю чи то безвідповідальністю.
А на третьому поверсі вирували вечірні скандали. Точніше, в одній родині один і той же скандал щоразу розгорався з новою силою. Молода жінка висувала тезу: "Ця тварина є небезпечною для мого здоров'я та життя", а чоловік, який щоранку крадькома виносив їжу чотирилапій небезпеці, намагався переконати свою Лесю в зворотньому: "Це малий і дружній песик, не виганяти ж тварину на мороз". Його намагання були слабкими та непевними, тож теза жінки розгорталась у великих масштабах, додаючи децибел аудіопростору завжди тихого поверху.
Приблизно за два тижні Леся принесла газету зі статтею про притулок для домашніх тварин. Притулок потребував допомоги, для якої були залишені контактні телефони та адреса. Цього разу Леся до вже звичної першої тези додала: "Я роздрукувала карту проїзду до притулку від нашого будинку." Роман відмовчався, зробивши вигляд втомленої людини - звісно, він розумыв, що справа не у благодійный допомозі притулку, а в способі спекатись незручної тварини. Тим часом, жінка вручила своєму співрозмовнику газету з картою і почала ридма ридати: "Як жити далі з таким звіром у під'їзді та з таким недбалим Романом у квартирі?".
Наступного вечора Роман сам почав розмову на вже остогидлу для обох тему. Він пообіцяв зробити все найкращим чином найближчої суботи, тобто вже за два дні. Два наступні вечори пройшли тепло, м'яко, спокійно. Леся спекла пиріг у п'ятницю увечері - чи не вперше за кілька років їх спільного життя. "Тепер все у нас налогдиться", - шепотіла вона. - "Ти справжній чоловік і мій захисник!" Роман мружився від задоволення та намагався не думати про очі - собачі, сусідські, свої власні... Переконував себе, що притулок взимку - не найгірший варіант. А що, як з такого милого створіння, дійсно, виросте монстр?
В суботу чоловік встав ще до сходу сонця, щоб часом не здибатись ні з ким із сусідів. Жінка ще спала та чомусь посміхалась - добрий сон бачила? Роман узяв заздалегідь підготовлений цупкий мішок, перевірив папери та наявність карти проїзду до притулку та вискочив з квартири. Підійшов до буди, примарної у передранковій темряві, та послідовно завантажив у міжок миски, картонний дах, картонні стіни та коврик із чотирилапим сонним мешканцем. Собача жалібно заскавучало з мішка, та чоловік, задоволений власною винахідливістю, вже спускався до авто, припарковане біля під'їзду, а не в гаражі, як зазвичай. До притулку треба було їхати близько двох годин, отож, за будь-яких умов Роман планував повернутись додому до обіду. Леся обіцяла йому сюрприз після того, як її прохання буде виконане.
Дорога була непростою, бо притулок знаходився за містом - але Леся не тільки роздрукувала карту, а й намалювала найкращий шлях, за що Роман не переставав подумки їй дякувати. Розмова з власницею притулку була якоюсь гіркою, її не підсолодили ті кілька купюр, які він зоставив біля клітки - нового помешкання переляканого собачати. "Так, дріб'язок на утримання". "Звісно, повернусь". "Так, клопотатимусь", - завчені звідкись фрази, які не залишали місця для правди. Вже опісля гарячково набирав Лесю - десять дзвінків без відповіді. Певно, заклопотана, обід готує...
Він заїхав у двір о першій годині дня. Ще чекав, поки від під'їзду вирушить вантажівка. "Кому це не сидиться до весни, переїжджати закортіло в морози...", - промайнуло в голові. Шлунок виконував арію голодної людини, тож Роман не зразу усвідомив, що квартира виглядає інакше. Безпорадну пустку підкреслила записка: "Пробач. Я до останнього сподівалась, що все буде інакше. Але після цього я вже точно не зможу залишитися з тобою. Одне прохання: не шукай!"
Вечір був тихим. Всі наступні вечори теж обіцяли тишу...
Розгадка. Отож, було дано: Тесей іде в лабіринт, щоб убити чудовисько Мінотавра. Аріадна дає йому нитку, щоб той міг повернутися. Тесей убиває Мінотавра, повертається, але потім покидає Аріадну.
У під'їзді жив песик. Кудлатий, рудий, схожий на кошеня - ніхто з мешканців не знав, як він тут з'явився, але пам'ятали, що два тижні тому хтось із сусідів змайстрував йому буду з картону. В квартиру малого ніхто брати не захотів - так і тримали жителі халабуду між другим і третім поверхами - колективною відповідальністю чи то безвідповідальністю.
А на третьому поверсі вирували вечірні скандали. Точніше, в одній родині один і той же скандал щоразу розгорався з новою силою. Молода жінка висувала тезу: "Ця тварина є небезпечною для мого здоров'я та життя", а чоловік, який щоранку крадькома виносив їжу чотирилапій небезпеці, намагався переконати свою Лесю в зворотньому: "Це малий і дружній песик, не виганяти ж тварину на мороз". Його намагання були слабкими та непевними, тож теза жінки розгорталась у великих масштабах, додаючи децибел аудіопростору завжди тихого поверху.
Приблизно за два тижні Леся принесла газету зі статтею про притулок для домашніх тварин. Притулок потребував допомоги, для якої були залишені контактні телефони та адреса. Цього разу Леся до вже звичної першої тези додала: "Я роздрукувала карту проїзду до притулку від нашого будинку." Роман відмовчався, зробивши вигляд втомленої людини - звісно, він розумыв, що справа не у благодійный допомозі притулку, а в способі спекатись незручної тварини. Тим часом, жінка вручила своєму співрозмовнику газету з картою і почала ридма ридати: "Як жити далі з таким звіром у під'їзді та з таким недбалим Романом у квартирі?".
Наступного вечора Роман сам почав розмову на вже остогидлу для обох тему. Він пообіцяв зробити все найкращим чином найближчої суботи, тобто вже за два дні. Два наступні вечори пройшли тепло, м'яко, спокійно. Леся спекла пиріг у п'ятницю увечері - чи не вперше за кілька років їх спільного життя. "Тепер все у нас налогдиться", - шепотіла вона. - "Ти справжній чоловік і мій захисник!" Роман мружився від задоволення та намагався не думати про очі - собачі, сусідські, свої власні... Переконував себе, що притулок взимку - не найгірший варіант. А що, як з такого милого створіння, дійсно, виросте монстр?
В суботу чоловік встав ще до сходу сонця, щоб часом не здибатись ні з ким із сусідів. Жінка ще спала та чомусь посміхалась - добрий сон бачила? Роман узяв заздалегідь підготовлений цупкий мішок, перевірив папери та наявність карти проїзду до притулку та вискочив з квартири. Підійшов до буди, примарної у передранковій темряві, та послідовно завантажив у міжок миски, картонний дах, картонні стіни та коврик із чотирилапим сонним мешканцем. Собача жалібно заскавучало з мішка, та чоловік, задоволений власною винахідливістю, вже спускався до авто, припарковане біля під'їзду, а не в гаражі, як зазвичай. До притулку треба було їхати близько двох годин, отож, за будь-яких умов Роман планував повернутись додому до обіду. Леся обіцяла йому сюрприз після того, як її прохання буде виконане.
Дорога була непростою, бо притулок знаходився за містом - але Леся не тільки роздрукувала карту, а й намалювала найкращий шлях, за що Роман не переставав подумки їй дякувати. Розмова з власницею притулку була якоюсь гіркою, її не підсолодили ті кілька купюр, які він зоставив біля клітки - нового помешкання переляканого собачати. "Так, дріб'язок на утримання". "Звісно, повернусь". "Так, клопотатимусь", - завчені звідкись фрази, які не залишали місця для правди. Вже опісля гарячково набирав Лесю - десять дзвінків без відповіді. Певно, заклопотана, обід готує...
Він заїхав у двір о першій годині дня. Ще чекав, поки від під'їзду вирушить вантажівка. "Кому це не сидиться до весни, переїжджати закортіло в морози...", - промайнуло в голові. Шлунок виконував арію голодної людини, тож Роман не зразу усвідомив, що квартира виглядає інакше. Безпорадну пустку підкреслила записка: "Пробач. Я до останнього сподівалась, що все буде інакше. Але після цього я вже точно не зможу залишитися з тобою. Одне прохання: не шукай!"
Вечір був тихим. Всі наступні вечори теж обіцяли тишу...
Розгадка. Отож, було дано: Тесей іде в лабіринт, щоб убити чудовисько Мінотавра. Аріадна дає йому нитку, щоб той міг повернутися. Тесей убиває Мінотавра, повертається, але потім покидає Аріадну.