a song...
Дуже-дуже сподобалась на-перший-погляд-ніби-нічим-не-особлива пісня Jars of clay - Oh my God.
Якраз про те, що зараз у серці.
Боже мій
Боже мій, поглянь сюди.
Твої руки скрізь,
Ти даєш шанс, Твоя гармонія у всьому.
Ріки благодаті, майбутнє все Твоє.
У теперішніх стражданнях
всі нерозумні кажуть: «Боже мій»
Боже мій, чому ми так боїмось?
Нам ще гірше, коли притуплюємо біль,
Немає ліків від цієї хвороби.
Скажи нам щось, воскресни знову,
Або ж підроби свою смерть і просто скажи своєму найкращому другові:
«Боже мій»
Боже мій, чи можу я нарікати?
Ти розбиваєш мої закостенілі переконання, моя душа болить.
Весілля, човни, алібі
Все відходить на другий план, а мати плаче...
Обманщики і дурні, сини та невдахи, грабіжники завжди казатимуть...
Втрачені і знайдені, стомлені мандрівники, цілителі завжди кажуть...
Повії та ангели, чоловіки з проблемами, покинуті завжди кажуть...
Зламані серцем, розлучені, сироти завжди кажуть...
Провокатори воєн, ненависники расизму, проповідники завжди кажуть...
Одинокі батьки, зранені солдати, милостивці завжди кажуть...
Святі пілігрими, самотні вдови, споживачі завжди кажуть...
Перелякані мами, всі підозрілі, рятівники завжди кажуть...
Інколи я не можу пробачати,
У ці дні мені найбільше потрібна милість.
Якщо б тільки світ був би таким, як має бути, я б трішки перепочив.
Коли я сплю, мрію про кращі часи,
Коли люди будуть без свого лушпиння, а обличчя світитимуться.
Коли прокидаємось, ми ненавидимо своїх братів,
Ми ранимо один одного.
Буває, я заплющую очі,
І весь страх, який душить мене просто виливається у тяжке дихання
Через що я так сильно перегружений?
Всі ми можемо калічити один одного,
Всім нам потрібні чуда,
Нам все ще потрібне усвідомлення, що після болі настане спокій.
Інколи, коли я загублений у собі, то думаю про небеса,
Як часто я хотів туди дістатись,
Ніколи мені це не виходило.
Діти під своїми ліжками у лікарнях, де вони не можуть вилікуватись.
Усі нещастя, які спричиняють гроші,
Всяке потішення, яке знаходимо у церкві.
Весь плач спраглих дітей - ось наша спадщина,
Безпорадність їхніх мам - як таке може бути?
Боже мій, Боже мій, Боже мій
Крик душі про те, що усі-усі люди, незалежно від того, чи вірять вони у Бога, чи ні, все-одно мають "точки дотику" з Ним. У всіх людей є причини, щоб кликати Бога, надіятись та довіряти Йому життя. Просто деякі не усвідомлюють того, що Євангеліє може дати мир, спокій та впевнену надію, і далі живуть у грісі, у страху, що перекриває дихання, у безнадії та оманливій філософії, при цьому кажуть: "Боже мій... Боже мій..., що ж відбувається у світі, що відбувається у інших життях, що відбувається у мені самому?" Коли насправді шлях до Бога відкритий, ми можемо мати примирення з Ним через Ісуса Христа... Чому ж так багато хто силкується та протистоїть любові?...
Якраз про те, що зараз у серці.
Боже мій
Боже мій, поглянь сюди.
Твої руки скрізь,
Ти даєш шанс, Твоя гармонія у всьому.
Ріки благодаті, майбутнє все Твоє.
У теперішніх стражданнях
всі нерозумні кажуть: «Боже мій»
Боже мій, чому ми так боїмось?
Нам ще гірше, коли притуплюємо біль,
Немає ліків від цієї хвороби.
Скажи нам щось, воскресни знову,
Або ж підроби свою смерть і просто скажи своєму найкращому другові:
«Боже мій»
Боже мій, чи можу я нарікати?
Ти розбиваєш мої закостенілі переконання, моя душа болить.
Весілля, човни, алібі
Все відходить на другий план, а мати плаче...
Обманщики і дурні, сини та невдахи, грабіжники завжди казатимуть...
Втрачені і знайдені, стомлені мандрівники, цілителі завжди кажуть...
Повії та ангели, чоловіки з проблемами, покинуті завжди кажуть...
Зламані серцем, розлучені, сироти завжди кажуть...
Провокатори воєн, ненависники расизму, проповідники завжди кажуть...
Одинокі батьки, зранені солдати, милостивці завжди кажуть...
Святі пілігрими, самотні вдови, споживачі завжди кажуть...
Перелякані мами, всі підозрілі, рятівники завжди кажуть...
Інколи я не можу пробачати,
У ці дні мені найбільше потрібна милість.
Якщо б тільки світ був би таким, як має бути, я б трішки перепочив.
Коли я сплю, мрію про кращі часи,
Коли люди будуть без свого лушпиння, а обличчя світитимуться.
Коли прокидаємось, ми ненавидимо своїх братів,
Ми ранимо один одного.
Буває, я заплющую очі,
І весь страх, який душить мене просто виливається у тяжке дихання
Через що я так сильно перегружений?
Всі ми можемо калічити один одного,
Всім нам потрібні чуда,
Нам все ще потрібне усвідомлення, що після болі настане спокій.
Інколи, коли я загублений у собі, то думаю про небеса,
Як часто я хотів туди дістатись,
Ніколи мені це не виходило.
Діти під своїми ліжками у лікарнях, де вони не можуть вилікуватись.
Усі нещастя, які спричиняють гроші,
Всяке потішення, яке знаходимо у церкві.
Весь плач спраглих дітей - ось наша спадщина,
Безпорадність їхніх мам - як таке може бути?
Боже мій, Боже мій, Боже мій
Крик душі про те, що усі-усі люди, незалежно від того, чи вірять вони у Бога, чи ні, все-одно мають "точки дотику" з Ним. У всіх людей є причини, щоб кликати Бога, надіятись та довіряти Йому життя. Просто деякі не усвідомлюють того, що Євангеліє може дати мир, спокій та впевнену надію, і далі живуть у грісі, у страху, що перекриває дихання, у безнадії та оманливій філософії, при цьому кажуть: "Боже мій... Боже мій..., що ж відбувається у світі, що відбувається у інших життях, що відбувається у мені самому?" Коли насправді шлях до Бога відкритий, ми можемо мати примирення з Ним через Ісуса Христа... Чому ж так багато хто силкується та протистоїть любові?...