Лютцен, 1632 І
14 лютого 1633 року на Староміській площі (Altstädter Ring) у Празі виконувались вироки військового суду. Це виконання вироків було фіналом розгляду судом справ про дезертирство, які розглядались ним з 21січня 1633 по 11 лютого 1633 рр. Суворе покарання до страти було безвідносним до походження чи військового рангу. До страти за боягузтво, невиконання наказів та дезертирство було засуджено дванадцять офіцерів і п’ять артилеристів. Серед цих офіцерів один був високопоставленим лицарем Тевтонського ордену, а також полковником кавалерійського полку, інший був підполковником і очолював теж кавалерійський полк, а також мав рідного брата який воював зі своїм полком у цій же битві, але у рядах противника. Ім’я першого - Іоганн Ніколаус фон Хаґен (Johann Nicholaus von Hagen), імя іншого - Альбрехт фон Гофкірхен (Albrecht von Hofkirchen). Смертний вирок усім було виконано палачем шляхом відсікання голови, а двоє нижчих офіцерів серед засуджених було страчено через менш почесну смерть - через повішання, адже їх злочин - мародерство власного обозу.
Битвою, у якій засудженими було скоєно найважчі злочини була битва при Лютцені, яка тривала 16 листопада 1632 року, а армією у якій служили засуджені була імператорська армія генералісимуса Альбрехта фон Валленштайна.
Після невдалого штурму укріплень Валленштайна при Альте Весте і важких не бойових втрат в наступні два тижні, Густав ІІ Адольф, урочисто відсвяткувавши річницю перемоги при Брейтенфельді (17 вересня 1631р.), покинув табір при Нюрнберзі і 18-го вересня і відійшов на південь, щоб завершити завоювання Швабії та Баварії. Валленштайн почекав кілька днів, потім, 23 вересня відправився на північний схід до Бамберга і Саксонії. Дві ворожі армії не зустрінуться протягом майже двох місяців.
Військові цілі і кампанія
Після Нюрнбергга Валленштайн звернув увагу на Саксонію, вирішального союзника Швеції.
Основна саксонська армія очолювана Гансом Георгом фон Арнімом (Hans Georg von Arnim-Boitzenburg) перебувала в Сілезії, і невеликий імперський диверсійний корпус фельдмаршал-лейтенанта Генріха Холька (Heinrich von Holk), відправлений до Саксонії досягнув чималих успіхів. Розоривши Саксонію на маршруті свого руху, Хольк проник глибоко в Фогтланд і Мейсен, аж до передмістя саксонської столиці Дрездена. Для закріплення успіху Холька, Валленштайн вирішив вторгтись до Саксонії з рештою своєї армії. Заохоченням для кампанії Валленштайна у Саксонії було те, що вона відносно не постраждала в попередні періоди війни, тож могла задовольнити імператорській війська привабливими зимовими квартирами (Прим.1). Валленштайна заохочував його астролог Сені, який провістив йому, що листопад принесе зміни до стану шведського короля. (28, 1)
Валленштайн спочатку планував марш прямо на Дрезден. Після приєднання до Холька в середині жовтня, останній переконує генералісимуса захопити спочатку друге місто Саксонії, Лейпциг. Після взяття ключових мостів на Ельбі і Заале, Валленштайн може ефективно утримувати більшу частину Саксонії і продовжити завоювання у інший, сприятливий для себе, час.
Підпорядкування такого великого курфюрства, як Саксонія, вимагало концентрації імперських сил. Паппенгайм протягом більшої частини 1632 р. проводив власну успішну кампанію в Нижньо-Саксонському окрузі та Північно-західній Німеччині і ігнорував заклики Валленштайна приєднатися до нього. Лише пряме розпорядження імператора змусило його підкоритися. Виїхавши з Хільдесхайма, Паппенгайм швидко рушив на південь і до 28 жовтня підійшов до Ерфурта, провідного міста Тюрінгії, де вимагав викуп у 20 тисяч талерів. Метою Паппенгайма було окупувати територію на західному березі р. Заале. Якби Паппенгайм заблокував проходи через Тюрінгійський ліс, жодна кількість шведських військ не змогла б запобігти плану Валленштайна щодо завоювання Саксонії.
Поразка влітку під Нюрнбергом стала ударом по престижу Густава Адольфа. Але, шість тижнів по тому, вихор успішних завоювань у Баварії, Швабії, Верхньому Пфальці і Франконії відновили віру в перемогу протестантів.
Новини, що Валленштайн вторгся до Саксонії, стали несподіванкою для шведського короля. Небезпека для Ерфурта, центрально-німецького пункту сполучення, не могла бути проігнорована, оскільки вона загрожувала зв'язкам шведів із недавно захопленими берегами Німеччини. Густаву Адольфу довелося діяти швидко.
Після Нюрнберга герцог Бернгард (Bernhard von Sachsen-Weimar) відокремився від головної шведської армії для проведення незалежних операцій у Франконії. Для кампанії в Саксонії йому було наказано поспішати в Ерфурт, де він повинен був з’єднатися з королем. Бернгард успішно перетнув проходи через Тюрінгійський ліс, перш ніж Паппенгайм зміг їх заблокувати, а потім чекав на Густава Адольфа. Коли Густав Адольф вирушив на північ форсованим маршем, він розглядав пізню осінню кампанію в Саксонії як можливість нарешті впіймати Валленштайна і закінчити піврічну дуель з ним раз і назавжди. (28-30, 1)
Коли Валленштайн почув звістку, що Густав Адольф зосередився біля Ерфурта, його плани потребували перегляду. Лейпцизький замок капітулював 2 листопада і Валленштайн попрямував до Торгау, сподіваючись захопити міст через Ельбу і, таким чином, закрити підходи у Саксонію зі сходу. Тепер більш нагальним завданням було не дати шведам діяти у своїх тилах, для чого треба було перешкодити їм перетнути Заале для проходу у Саксонію.
Валленштайн негайно припинив просування до Торгау і наказав Паппенгайму приєднатися до нього. Перетнувши Заале в Мерзебурзі, Паппенгайм приїхав особисто зустрітися з Валленштайном у Вурцені 7 листопада 1632 року. Тим часом дві імператорські армії об'єдналися на рівнині між Мерзебургом і Лейпцигом, і всім офіцерам було наказано приєднатися до лав під страхом смерті.
Також 7 листопада була завершена концентрація протестантських військ під Ерфуртом. Король пройшов 600 км усього за 17 днів.
Пізніше 8 листопада авангард з 100 солдат очолюваний полковником Бранденштайном взяв під охорону головний міст через Заале і увійшов у Наумбург лише за кілька годин до того, як сюди прибули два імператорські полки, піхота Де Сьюйса (Suys) і кірасири Бредау. Основні сили шведської армії з королем входять до Наумбурга 10 листопада. Мешканці Наумбурґа, в тисняві на вулиці, торкалися одягу Густава Адольфа, що неймовірно його збентежило. Пізніше він скаже своєму капелану Якобу Фабріціусу: «Всі мене так шанують, і вважають мене як свого роду бога… Господь скоро накаже мене за це».
10 листопада 1632 року ворогуючі армії: шведська, короля Густава Адольфа та імператорська, генералісимуса Валленштайна стояли на відстані близько 11 км одна від одної. Шведи були в Наумбурзі (Naumburg), імператорська армія у Вайссенфельсі (Weissenfels).
12 листопада Густав Адольф здійснив розвідку з більшою частиною своєї кавалерії в напрямку ворожих позицій біля Вайсенфельса, тут він виявив імператорську армію у Вайссенфельсі в повній ордер баталії на південь від міста.
Імператорська армія на той момент включала корпус Католицької ліги Паппенгайма і шведи не наважились атакувати ворожі сили. (57, 2) Однак, Густав Адольф знав, що його союзник, герцог Георг Брауншвейг-Люнебурзький з 2000 кавалеристів утримує переправу через Ельбу в Торгау. Цього було достатньо, щоб схили чашу терезів на сторону Густава Адольфа, тому король надсилає листа у якому закликає Георга Люнебурзького приєднатись до нього. Після рекогностування 12 листопада шведи почали укріплювати свій табір під Наумбургом, що дало б привід імперцям думати про припинення шведами активних операцій у цьому році і таким чином приспати пильність Валленштайна (31, 1).
При Вайссенфельсі імператорська армія нараховувала 13 тис піхоти та 7,5 тис кавалерії. До цієї бойової чисельності слід додати ще 5 тис. не бойового персоналу, 2,5 тис коней з обозу, артилерійського парку та резервних коней. Якщо імператорська армія споживала в день 125 тонн їжі та кормів, а шведська армія з цією ж чисельністю споживала стільки ж, то за чотири дні довколишня місцевість була спустошена, адже 1000 тонн їжі та кормів потребували обидві армії. (Прим 2) Назрівали проблеми з продовольством, з якими вже стикались полководці при Нюрнберзі (Альте Весте) (Прим 3).
Валленштайн зробив перший крок щодо уникнення таких проблем, дізнавшись, що шведи укріплюються в Наумбурзі - у другій половині дня 13 листопада Валленштайн скликав нараду командування. 14 листопада він видає указ про відступ з Вайссенфельса та розсіювання армії. (57, 2).
Це рішення не було спровоковане, як це часто стверджується, бажанням відійти на зимові квартири. Затримання Густава Адольфа у Наумбурзі і спорудження ним табору в околицях цього міста, наводили на думку, що він не має намірів вступати у відкриту битву. Зі свого боку Валленштайн не міг атакувати шведського короля в Наумбурзі - дорога від Вайсенфельса була вузькою і проходила через горбисту місцевість, що робило її небезпечною для наближення в бойовому порядку. Але тоді Валленштайн не міг залишитися там, де він був: ночі були невиправдано холодними у листопаді, і в Вайсенфельсі і навколишніх селах не було достатньо місця, щоб розквартирувати всі його війська.
У той же час Валленштайн отримав тривожні повідомлення з інших ТВД Німеччини. Після декількох місяців облоги шведська армія Густава Горна 7 листопада захопила ключову фортецю Бенфельд на південь від Страсбурга: Рейн тепер був заблокованим для іспанців. Між тим, під час відсутності Паппенгайма у Нижній Саксонії війська протестантів загрожували Кельну. Потрібні були негайні дії, і Паппенгайм вимагав відправити його назад, щоб продовжити операції.
Страждаючи від своєї подагри, Валленштайн не мав сили сперечатися. Паппенгайму було дозволено відійти зі своїм корпусом, але по дорозі доручено взяти замок в Галле, де шведський гарнізон підполковника Путлітца зі 150 солдатами, оборонив замок від кавалерії Хацфельда кілька днів тому, а також зібрати контрибуції. Валленштайн бачив ризик відходу Паппенгайма, але вже мав план на випадок надзвичайних обставин. Ще до розсіювання армії, 11 листопада він надіслав листа Ґалласу в Богемію, наказавши йому з його корпусом із 6600 солдат форсованим маршем підійти в Саксонію. Ґаллас підійшов у Ґрімма на південь від Дрездена і тим самим блокував підхід саксонської армії зі сходу. (33, 1)
Ситуація в якій перебував Валленштайн була сприятливою: по перше, він відсікав від з’єднання шведську та саксонську армії, по-друге, частково блокував лінії постачання шведської армії з Балтійського узбережжя, по-третє, годував свою армію з ворожої території. (58, 2)
14 листопада Паппенгайм відбув із Вайссенфельса на збір контрибуцій в Мерсебург, Галле та Ашерслебен (Merseburg, Halle та Aschersleben) (Прим 4), полковник Гацфельд (Hatzfeld) відправлений до Айленбурга (Eilenburg) наглядати за cаксонцями в Торґау (Torgau) - важливій переправі через річку Ельбу. Залишивши полки хорватів та драгунів в якості ар’єргарду, Валленштайн з основною частиною армії розпочав відхід до Лейпцига (33, 1).
Стратегічна ситуація для шведів теж була непростою, враховуючи несподівані зміни в початковому плані походу на Швабію та Баварію та перехоплення ініціативи Валленштайном. Густав Адольф повинен був зробити вибір, або він залишиться в Саксонії і проведе зиму в позиційних сутичках із імператорськими гарнізонами, або розіб’є основні сили імператорської армії і спокійно виб’є з Саксонії залишки імператорських військ, не боячись концентрації Валленштайна в тилах. Другий варіант видавався більш прийнятним для шведського короля. Густав Адольф на обговорення своєму генеральному штабу виніс ідею негайного удару, коли імперці були розділені. Бернгард був «за», Кніппгаузен був більш обережним і поставив під сумнів необхідність ризикувати відкритою битвою, але король вже все вирішив. (34, 1)
Шведська армія у Наумбурзі
У день початку розсіювання імператорської армії (14 листопада, в неділю) в таборі при Наумбурзі було проведено перепис шведської армії (про що було складено відомий нам зараз «список Лангманна» (Langmann list). Оскільки, жодне із джерел, які я використовую. не вказує точної кількості солдат в шведській армії то згідно листа Лангманна, шведська армія нараховувала 13882 піхоти (13332 піхотинці на битву при Лютцені + 850 піхотинців з бригади Вітцума (Vitzum), які залишились як гарнізон Наумбурга) та 6240 кавалерії, всього 20122 солдати (66-69, 2).
Шведська армія за різними оцінками (67, 2) була оснащена 20-24 важкими та 40 легкими полковими гарматами.
15 листопада о 4.30-5.00 год шведська армія почала покидати табір під Наумбургом (Naumburg) (33, 1). Густав Адольф очікував прибуття 2000 саксонців Георга Люнебурзького, які перебували в Торгау, тому попрямував до села Пегау (Pegau), обійшовши Вайссенфельс з півдня. Однак, командувач саксонською армією Ганс Георг фон Арнім заборонив Георгу йти на з’єднання із шведами, побоюючись ослаблення своєї армії. Густав Адольф дізнався, що саксонці не підійдуть невдовзі після початку свого маршу, внаслідок чого маршрут руху було змінено і шведи пішли прямо на Лютцен, де в цей час перебував Валленштайн. Для того аби досягнути Лютцена шведській армії необхідно було перетнути невеликий потік Ріппах в однойменному селі, що за 6 км від ставки Валленштайна.
Затримка наступу шведських військ у с. Ріппах
Вранці в понеділок, 15 листопада до залишеного в ар’єргарді гарнізону Вайссенфельса прибув командувач імператорської піхоти генерал-майор (Generalwachtmeister) Родольфо Коллоредо (Rudolf von Colloredo) в супроводженні кількох рот хорватів та драгунів. Його метою було зібрати гарнізон і під своїм наглядом провести його до Лейпцига, таким чином підтягнути ар’єргард ближче до основних сил. Імператорський гарнізон перебував під командуванням капітана Делабонде (Delabonde) і нараховував 100 солдат. Запримітивши о 10.00 год. шведських розвідників на південь від Вайссенфельса, Коллоредо скомандував швидкий марш в напрямку Лютцена, відіславши попереду кількох кавалеристів сповістити Валленштайна (Прим 5). Сторони деякий час йшли паралельно в напрямку с. Ріппах, однак, розвідавши про сили Коллоредо, шведський авангард розпочав погоню. Хорватська легка кавалерія (далі - кроати або хорвати) намагалась якомога довше втримати шведський авангард щоб дати можливість Коллоредо переправитись через потік Ріппах і на іншому березі організувати наспіх імпровізовану захисну лінію. Близько 12.00 год. імператорським військам вдалось переправитись на північно-східний берег Ріппаха, гарнізон Делабонде продовжив рухатись до Лютцена. Маючи біля 500 кавалеристів, Коллоредо зайняв вищий берег Ріппаха в надії, що зможе втримати наступ шведських сил якнайдовший час. Прибувши в Ріппах, шведському авангарду було важко оцінити чисельність ворога на вищому і більш лісистому іншому березі річки, тому ним не було зроблено спроб перетину Ріппаха. Невдовзі після 12.00 год почала прибувати до переправи основна частина шведської армії на чолі з королем Густавом Адольфом. Король зрозумів, що його план раптового нападу зазнав краху. (34-35, 1)
Ріппах був невеликою річкою, притокою річки Зале (Saale). Дорога з Вайссенфельса до Лейпцига пролягала через річку Ріппах в однойменному селі, де знаходився найбільший міст, однак існував малий міст в с. Позерна та брід північніше від с. Ріппах поблизу пагорба Вайнберг (Weinberg). Селище Ріппах знаходилось на відстані всього 6 км від місця перебування Валленштайна - Лютцена.
Лише до 14.00 год шведська армія стояла навпроти Ріппаха в, приблизно, такому ж бойовому порядку, який буде використовувати у битві при Лютцені. Після 14.00 год частина шведської кавалерії лівого крила, очолюваного Бернгардом Саксен-Веймарським перетнула Ріппах вбрід неподалік пагорба Вайнберг за 1,5 км на захід від села. Імператорські кавалерійські загони були відкинуті, шведи захопили один кавалерійський штандарт. Приблизно в цей же час або невдовзі після переходу через Ріппах лівим крилом, в рух на переправу прийшло праве шведське крило. На переправу у с. Позерна з шведської армії, окрім невідомої кількості кавалерії, було виділено 5 загонів мушкетерів по 200 солдат кожен, котрим було додано по 2 три-фунтові гармати кожному. Командував цими силами полковник Еберштайн (Eberstein). Підійшовши до переправи, шведи дали кілька залпів з гармат по загонах хорватів на іншому березі, що змусило останніх відійти зі своїх позицій. Шведські мушкетери і частина кавалерії перейшли Ріппах в с. Позерна і закріпились на іншому березі. До 15.00 год. шведи зайняли переправи на флангах, імператорська кавалерія Коллоредо, маючи на своїх флангах кавалерію противника, розпочала відступ до Лютцена. Дізнавшись про відступ Коллоредо, шведські війська безперешкодно, протягом часу з 15.00 год до 16.30 год. переправились через Ріппах і стали табором на шляху до Лютцена. Подальший марш шведської армії зупинили сутінки, які в ці холодні листопадові дні наступають дуже швидко. (36, 1). Ймовірно, розвідка донесла шведському королеві відомості про розташування імператорських сил за Лютценом, прикритих невеликими річками Мюльграбен (Muhlgraben) і Флоссграбен (Flossgraben), для досягнення бойових позицій яких необхідним був обхідний марш. Такий маневр, на виду в противника і в умовах малої видимості зробити цього вечора видавалось ризикованим. За переправу через Ріппах шведи заплатили невелику ціну вбитими, однак, стратегічно ціна була досить високою, адже Валленштайн отримав додатковий час на збір армії.
Валленштайн отримав звістку про наближення шведських розвідників відразу, коли вони були помічені на південь від Ріппаха. Однак, відомості про те що до Лютцена йде через Ріппах основна шведська армія дійшли до генералісимуса вже в другій половині дня, під час сутички за переправу. Імператорським головнокомандувачем було прийнято рішення прийняти бій. Для цього трьома гарматними пострілами (це був умовний сигнал узгоджений завчасно) було сповіщено розсіяні по довколишніх землях війська щоб вони негайно збирались у Лютцен. (Прим 6) Поряд з цим Валленштайн негайно надіслав листа Паппенгайму повертатись до Лютцена.
Імператорські полки прибували в сутінках 15-го листопада, окремі полки прийшли вже вночі 16-го листопада і Хольк формував свою ордер-баталію при світлі свічок протягом ночі. Як і імператорські, шведські війська теж мало відпочили, адже залишили обоз із палатками у Наумбурзі, взявши лише 100 обозних возів із боєприпасами, і їм довелось спати в тому порядку в якому вони йшли, просто на землі. В холодні листопадові дні це було досить важко. Король Густав Адольф відпочивав у своїй кареті, а більшість вищих офіцерів, як то брати герцоги Веймарські, спали на настилах із соломи. (38, 1)
Паппенгайм, який протягом 15 листопада збирав контрибуції у Галле, отримав лист від Валленштайна близько опівночі з 15 на 16 листопада. А, оскільки, війська спали та були розквартировані в, та по околицях Галле, то зібрати їх Паппенгайму вдалось не відразу. У 02.00 год, 16 листопада Паппенгайм з усією своєю кавалерією вирушив в напрямку Лютцена, залишивши генерал-майора Райнаха (Generalwachtmeister Reinach) з піхотою та артилерію та наказом вирушати на світанку.
Отже, поки шведська армія відпочиває поблизу Ріппаха, імператорські війська збираються до Лютцена. В момент виходу шведської армії з Наумбурга і підходу її до Ріппаха, Валленштайн прямував до Лейпцига і стояв у Лютцені із корпусом з 10 полків: Waldstein, Chiesa, Altsachsen, Baden, Holk, Hagen, Lohe, Westfalen, Drost and Beygott. Згідно списку Трауттмансдорффа (званого сучасними істориками - Trauttmansdorff list) всі полки, які були в армії Валленштайна при Вайссенфельсі встигли повернутись під Лютцен до битви, окрім піхотних полків Мансфельда (Mannsfeld) і Сюйса (Suys) та всього корпуса Паппенгайма. З корпусу Паппенгайма безпосередньо до битви під Лютцен прийшли лише два кавалерійські полки: полк аркебузирів Тонтінеллі (Tontinelli) та кірасирський полк Бредау (Bredau) (59, 2).
Загальна чисельність армії Валленштайна на момент початку битви коливалась в межах 13-14 тисяч солдат у тому числі 4800-5800 кавалеристів, однак невідомо точної чисельності. У всякому разі, чисельність імперської армії була не вищою за 15 тисяч. (63, 2).
Вранці, близько 7.30 год, 16 листопада шведська армія в двох колонах розпочала рух до Лютцена. Колони шведської армії були побудовані за принципом авангард-правий фланг. Подолавши 5 км вздовж дороги Via Regia і підійшовши під Лютцен, шведський авангард зупинився о 8.00 год через мушкетний обстріл із стін Лютцена. До лютценського мосту на каналі Мюльграбен Валленштайном було підтягнуто чотири полки хорватської кавалерії, але переправлятись через канал назустріч шведам вони не мали наміру. До цього моменту Густав Адольф, здається, ще не вирішив як подолати Мюльграбен для удару по імператорській армії. Лише після отримання відомостей від розвідки, що Мюльграбен має заболочені північні береги і переправлятись по єдиному лютценському мосту є небезпечно, шведський король прийняв рішення про обхід Лютцена з півдня. Одначе, такий марш зумовлював переправу двічі через канал Флоссграбен. Густав Адольф поспішав, адже розумів, що імператорська армія щогодини зміцнюється. Невідомо, чи він знав про корпус Паппенгайма, що поспішав до поля бою.
Беручи до уваги обхідний марш шведами і переправу через Флоссграбен, Валленштайн передбачав, що шведи будуть чинити саме так (тобто обійдуть Лютцен), адже свою ордер-баталію він будував відповідно до цих умов, а бойова лінія розміщувалась паралельно дорозі Via Regia і струмку Флоссграбен, який ближче до Лютцена повертає на північний схід. Прибулі вранці полки аркебузирів Тонтінеллі (Tontinelli) та кірасирів Бредау (Bredau) з корпусу Паппенгайма були розміщені позаду центру як резерв, для відпочинку.
Спочатку шведам необхідно було перетнути Флоссграбен по двох мостах, повернувши ліворуч, ще раз перетнути його по трьох мостах. Мостів на Флоссграбені було явно замало для швидкої переправи 18-ти тисячної армії, і шведи якнайшвидше навели додаткові мости із місцевого дерева. Хорватська кавалерія на мостах затримувала шведську армію, але опору, подібного до Ріппаху, не чинила.
Географія і ландшафт поля битви
Лютцен - невелике містечко, знаходиться між Вайссенфельсом (13 км з північного сходу) та Лейпцигом (19 км з південного заходу). У 1632 році Лютцен належав до електорату Саксонія. Саме містечко не було важливим, однак лежало на найголовнішому середньовічному транс-європейському шляху Via Regia, який з’єднував Париж із Києвом і проходив через Майнц, Ерфурт, Лейпциг та Герліц. Поле битви було рівниною, через яку з півночі на південь протікав штучний канал Флоссграбен (Прим 7), у який впадав інший канал, що використовувався водяними млинами Лютцена - Мюльграбен (протікав з північного заходу на південний схід від місця битви). На південний схід від імператорських позицій, між дорогою та Флоссграбеном був невеликий схил (позначений на схемах битви як Hill 126), який не мав особливого значення, однак блокував лівому імператорському флангу огляд переправи на Флоссграбені.
Вода в листопаді була холодною і її рівень у річках був досить високим на той момент, так що навіть невеликий струмок міг затримати рух армії. Мости, наявні на каналах були 3 м завширшки, що сповільнювало швидкість переправи (200, 2). Важко по таких невеликих мостах було переправити і важкі 24-фунтові гармати вагою приблизно 3,5 тонн, для транспортування яких було необхідно 20-25 коней. Тому, ймовірно, було збудовано додаткові мости з місцевих дерев.
На лівому імператорському крилі на відстані 300 м. від каналу Флоссграбен і моста на Лейпциг знаходився невеликий ліс або сад, згаданий в літописах як Skölziger Holz із ставком всередині. На цьому місці існувало раніше поселення Grossgottern.(203, 2). У цьому лісі Хольк планував розмістити 1000 мушкетерів, якби у нього було достатньо солдат. В усякому разі, навіть без мушкетерів, в перспективі ліс змушував атакуюче шведське праве крило зміщуватись ліворуч, на кавалерійські виступи лівого крила імператорської армії.
За свідченнями очевидців битви, містечко Лютцен мало стіни і вежі, однак пізніші карти не показують жодних міських укріплень. На момент битви місто обороняло 400 імперських мушкетерів, які засіли за невеликими загорожами у Лютценських садах з південної сторони міста. У фронті правого крила імператорської армії на незначному схилі, були розміщені вітряні млини (Windmills), та садиба мельника на деякій відстані між млинами та дорогою Via Regia.
Протягом 150 років дослідники битви вважали, що при Лютцені існували фортифікації попереду фронту імператорської армії у вигляді подвійної траншеї паралельно дорозі Via Regia, в якій розміщувались імперські застрільники. Однак, сучасні дослідження, в тому числі археологічні, доводять, що за одну ніч спорудити одну траншею довжиною 2,5 км було б виснажливо для армії, не говорячи про дві таких лінії траншей. Очевидці в своїх описах битви не чітко згадують про наявність окремих укріплень перед фронтом імператорської армії.
Траншеї, згадані у історичних ресурсах біли нічим іншим ніж дренажними канавами обабіч дороги, які і були використані Валленштайном для розміщення тут мушкетерів-застрільників.
Бойовий порядок імператорської армії
Імператорська армія Валленштайна вишикувалась у бойовий порядок північніше Лютцена, залишивши застрільників у міських садах та по фронту - вздовж канав Via Regia. Піхота імператорської армії складалась тактично з п’яти батальйонів у першій та двох батальйонів у другій лінії, чисельність кожного батальйону складала приблизно 1000 солдат. Окрім двох піхотних ліній, 500 мушкетерів було розміщено в тилу і по центру, як резерв. Для формування тактичних одиниць піхоти рівної чисельності декотрі з імператорських полків було зведено в одну бойову формацію. З мушкетерів своїх піхотних полків було утворено чотири сквадрони: один, вже згаданий був у резерві, два сквадрони було додано кожному кавалерійському крилу по 150 мушкетерів, які розміщувались у проміжках між ескадронами кінноти і четвертий з 400 солдат, розміщувався у садах Лютцена. Для формування кавалерійських ескадронів декотрі полки теж зводились в одну формацію. Кавалерія Валленштайна розміщувалась порівну - по 36 рот на флангах, також три ескадрони було розміщено між піхотними лініями. Кавалерія на флангах не мала форми лінії а стояла виступами в тил під кутом 45 градусів до лінії піхоти.
Тактичні одиниці перераховуються в порядку від правого флангу до лівого.
На флангах піхоти першої лінії були розміщені дві батареї гармат. На правому фланзі була укріплена велика батарея на вітряних млинах, що складалась із 18-ти гармат: п’яти 24-фунтових, двох 16-фунтових, чотирьох 12-фунтових, однієї 10-фунтової і шести 6-фунтових. На лівому фланзі була менша батарея із шести гармат: чотирьох 24-фунтових і двох 12-фунтових. У першій лінії, між піхотними батальйонами були розгорнуті полкові гармати, ймовірно від восьми до 16 ти. Якщо піхотний батальйон мав 1 тис солдат, шикувався в 7 шеренг і на кожного солдата припадав один метр, плюс п’ять метрів відстань між пікінерами та мушкетерами в батальйоні - ширина батальйону складала 153 метри, між батальйонами відстань складала 67,5 м, а вся довжина першої піхотної лінії складала 1035 метрів. Відстань між батальйонами теоретично могла забезпечити проходження кавалерійських ескадронів, однак була недостатньою для проходу батальйонів із другої лінії. (234, 2).
Командна структура імператорської армії.
Головним командувачем всієї армії та командувачем правим крилом імператорської армії був сам генералісимус Валленштайн. Другим в командній структурі армії і командувачем лівим флангом, був фельдмаршал - лейтенант (Feldmarschall-leutnant) Хольк. Проте, Хольк здійснював своє командування лівим крилом до моменту прибуття фельдмаршала (Feldmarschall) Паппенгайма. Паппенгайм був по рангу вище Холька і, після прибуття, підсилив найбільш ослаблене ліве крило, а відтак перебрав командування ним на себе. (234-235, 2)
Імператорська піхота, а відтак центр бойового формування очолювались генерал-майором (Generalwachtmeister) Коллоредо. Поряд з цим, у бойовому порядку імператорської піхоти при Лютцені в тактичному ситуативному плані існували командири кількох батальйонів піхоти, аналог шведського командира бригади. Так, полковник Бертольд фон Вальдштайн (Berthold von Waldstein) командував трьома батальйонами піхоти (два батальйони першої і один другої лінії) правого флангу, а полковник Ґрана (Grana) командував теж трьома батальйонами (два-перша лінія і один - друга) але вже з лівого флангу. (240, 2)
Командиром імператорської артилерії був генерал від артилерії (Generalfeldzeugmeister) Ганс Філіпп фон Бройнер, який, ймовірно перебував на позиції найбільш чисельної імператорської артилерійської батареї під вітряними млинами.
Бойовий порядок імператорської армії при Лютцені був добре збалансований та передбачав доповнення слабкої другої лінії та слабких кавалерійських резервів піхотними та кавалерійськими полками Паппенгайма після його прибуття, оскільки два полки кавалерії Tontinelli і Bredau з його корпусу стали в резерві. Три ескадрони з резерву між лініями піхоти були гнучкими у використанні, але швидше всього були призначені для доповнення кавалерійських крил. Для укріплення найбільш вразливих місць - флангів піхоти першої лінії, в цих місцях було сформовано артилерійські батареї, а перші ескадрони кавалерії обох флангів складались з найбільш досвідчених та важко озброєних кірасирів та аркебузирів Пікколоміні. Наймолодші та найменш укомплектовані полки кавалерії перебували на тилових кінцях кавалерійських флангів. Правий фланг був більш статичний, прикритий додатково 400 мушкетерами в садах Лютцена, в той час як відкритий лівий фланг був більш мобільним, тут були розміщені майже всі полки кроатів. Глибоко-ешелоноване розгортання дозволяло, в разі небезпеки перекинути сили з одного на інший фланг. Застрільники в канавах на Via Regia були розміщені на такій відстані від основних сил щоб мати можливість швидко відійти і ця відстань не давала можливості шведам вести ефективний вогонь з канав по імператорській піхоті. Для відносно невеликої імператорської армії та наявних місцевих умов таке бойове розташування було ідеально продумано. (243, 2)
Далі буде....
Битвою, у якій засудженими було скоєно найважчі злочини була битва при Лютцені, яка тривала 16 листопада 1632 року, а армією у якій служили засуджені була імператорська армія генералісимуса Альбрехта фон Валленштайна.
Після невдалого штурму укріплень Валленштайна при Альте Весте і важких не бойових втрат в наступні два тижні, Густав ІІ Адольф, урочисто відсвяткувавши річницю перемоги при Брейтенфельді (17 вересня 1631р.), покинув табір при Нюрнберзі і 18-го вересня і відійшов на південь, щоб завершити завоювання Швабії та Баварії. Валленштайн почекав кілька днів, потім, 23 вересня відправився на північний схід до Бамберга і Саксонії. Дві ворожі армії не зустрінуться протягом майже двох місяців.
Військові цілі і кампанія
Після Нюрнбергга Валленштайн звернув увагу на Саксонію, вирішального союзника Швеції.
Основна саксонська армія очолювана Гансом Георгом фон Арнімом (Hans Georg von Arnim-Boitzenburg) перебувала в Сілезії, і невеликий імперський диверсійний корпус фельдмаршал-лейтенанта Генріха Холька (Heinrich von Holk), відправлений до Саксонії досягнув чималих успіхів. Розоривши Саксонію на маршруті свого руху, Хольк проник глибоко в Фогтланд і Мейсен, аж до передмістя саксонської столиці Дрездена. Для закріплення успіху Холька, Валленштайн вирішив вторгтись до Саксонії з рештою своєї армії. Заохоченням для кампанії Валленштайна у Саксонії було те, що вона відносно не постраждала в попередні періоди війни, тож могла задовольнити імператорській війська привабливими зимовими квартирами (Прим.1). Валленштайна заохочував його астролог Сені, який провістив йому, що листопад принесе зміни до стану шведського короля. (28, 1)
Валленштайн спочатку планував марш прямо на Дрезден. Після приєднання до Холька в середині жовтня, останній переконує генералісимуса захопити спочатку друге місто Саксонії, Лейпциг. Після взяття ключових мостів на Ельбі і Заале, Валленштайн може ефективно утримувати більшу частину Саксонії і продовжити завоювання у інший, сприятливий для себе, час.
Підпорядкування такого великого курфюрства, як Саксонія, вимагало концентрації імперських сил. Паппенгайм протягом більшої частини 1632 р. проводив власну успішну кампанію в Нижньо-Саксонському окрузі та Північно-західній Німеччині і ігнорував заклики Валленштайна приєднатися до нього. Лише пряме розпорядження імператора змусило його підкоритися. Виїхавши з Хільдесхайма, Паппенгайм швидко рушив на південь і до 28 жовтня підійшов до Ерфурта, провідного міста Тюрінгії, де вимагав викуп у 20 тисяч талерів. Метою Паппенгайма було окупувати територію на західному березі р. Заале. Якби Паппенгайм заблокував проходи через Тюрінгійський ліс, жодна кількість шведських військ не змогла б запобігти плану Валленштайна щодо завоювання Саксонії.
Поразка влітку під Нюрнбергом стала ударом по престижу Густава Адольфа. Але, шість тижнів по тому, вихор успішних завоювань у Баварії, Швабії, Верхньому Пфальці і Франконії відновили віру в перемогу протестантів.
Новини, що Валленштайн вторгся до Саксонії, стали несподіванкою для шведського короля. Небезпека для Ерфурта, центрально-німецького пункту сполучення, не могла бути проігнорована, оскільки вона загрожувала зв'язкам шведів із недавно захопленими берегами Німеччини. Густаву Адольфу довелося діяти швидко.
Після Нюрнберга герцог Бернгард (Bernhard von Sachsen-Weimar) відокремився від головної шведської армії для проведення незалежних операцій у Франконії. Для кампанії в Саксонії йому було наказано поспішати в Ерфурт, де він повинен був з’єднатися з королем. Бернгард успішно перетнув проходи через Тюрінгійський ліс, перш ніж Паппенгайм зміг їх заблокувати, а потім чекав на Густава Адольфа. Коли Густав Адольф вирушив на північ форсованим маршем, він розглядав пізню осінню кампанію в Саксонії як можливість нарешті впіймати Валленштайна і закінчити піврічну дуель з ним раз і назавжди. (28-30, 1)
Коли Валленштайн почув звістку, що Густав Адольф зосередився біля Ерфурта, його плани потребували перегляду. Лейпцизький замок капітулював 2 листопада і Валленштайн попрямував до Торгау, сподіваючись захопити міст через Ельбу і, таким чином, закрити підходи у Саксонію зі сходу. Тепер більш нагальним завданням було не дати шведам діяти у своїх тилах, для чого треба було перешкодити їм перетнути Заале для проходу у Саксонію.
Валленштайн негайно припинив просування до Торгау і наказав Паппенгайму приєднатися до нього. Перетнувши Заале в Мерзебурзі, Паппенгайм приїхав особисто зустрітися з Валленштайном у Вурцені 7 листопада 1632 року. Тим часом дві імператорські армії об'єдналися на рівнині між Мерзебургом і Лейпцигом, і всім офіцерам було наказано приєднатися до лав під страхом смерті.
Також 7 листопада була завершена концентрація протестантських військ під Ерфуртом. Король пройшов 600 км усього за 17 днів.
Пізніше 8 листопада авангард з 100 солдат очолюваний полковником Бранденштайном взяв під охорону головний міст через Заале і увійшов у Наумбург лише за кілька годин до того, як сюди прибули два імператорські полки, піхота Де Сьюйса (Suys) і кірасири Бредау. Основні сили шведської армії з королем входять до Наумбурга 10 листопада. Мешканці Наумбурґа, в тисняві на вулиці, торкалися одягу Густава Адольфа, що неймовірно його збентежило. Пізніше він скаже своєму капелану Якобу Фабріціусу: «Всі мене так шанують, і вважають мене як свого роду бога… Господь скоро накаже мене за це».
10 листопада 1632 року ворогуючі армії: шведська, короля Густава Адольфа та імператорська, генералісимуса Валленштайна стояли на відстані близько 11 км одна від одної. Шведи були в Наумбурзі (Naumburg), імператорська армія у Вайссенфельсі (Weissenfels).
12 листопада Густав Адольф здійснив розвідку з більшою частиною своєї кавалерії в напрямку ворожих позицій біля Вайсенфельса, тут він виявив імператорську армію у Вайссенфельсі в повній ордер баталії на південь від міста.
Імператорська армія на той момент включала корпус Католицької ліги Паппенгайма і шведи не наважились атакувати ворожі сили. (57, 2) Однак, Густав Адольф знав, що його союзник, герцог Георг Брауншвейг-Люнебурзький з 2000 кавалеристів утримує переправу через Ельбу в Торгау. Цього було достатньо, щоб схили чашу терезів на сторону Густава Адольфа, тому король надсилає листа у якому закликає Георга Люнебурзького приєднатись до нього. Після рекогностування 12 листопада шведи почали укріплювати свій табір під Наумбургом, що дало б привід імперцям думати про припинення шведами активних операцій у цьому році і таким чином приспати пильність Валленштайна (31, 1).
При Вайссенфельсі імператорська армія нараховувала 13 тис піхоти та 7,5 тис кавалерії. До цієї бойової чисельності слід додати ще 5 тис. не бойового персоналу, 2,5 тис коней з обозу, артилерійського парку та резервних коней. Якщо імператорська армія споживала в день 125 тонн їжі та кормів, а шведська армія з цією ж чисельністю споживала стільки ж, то за чотири дні довколишня місцевість була спустошена, адже 1000 тонн їжі та кормів потребували обидві армії. (Прим 2) Назрівали проблеми з продовольством, з якими вже стикались полководці при Нюрнберзі (Альте Весте) (Прим 3).
Валленштайн зробив перший крок щодо уникнення таких проблем, дізнавшись, що шведи укріплюються в Наумбурзі - у другій половині дня 13 листопада Валленштайн скликав нараду командування. 14 листопада він видає указ про відступ з Вайссенфельса та розсіювання армії. (57, 2).
Це рішення не було спровоковане, як це часто стверджується, бажанням відійти на зимові квартири. Затримання Густава Адольфа у Наумбурзі і спорудження ним табору в околицях цього міста, наводили на думку, що він не має намірів вступати у відкриту битву. Зі свого боку Валленштайн не міг атакувати шведського короля в Наумбурзі - дорога від Вайсенфельса була вузькою і проходила через горбисту місцевість, що робило її небезпечною для наближення в бойовому порядку. Але тоді Валленштайн не міг залишитися там, де він був: ночі були невиправдано холодними у листопаді, і в Вайсенфельсі і навколишніх селах не було достатньо місця, щоб розквартирувати всі його війська.
У той же час Валленштайн отримав тривожні повідомлення з інших ТВД Німеччини. Після декількох місяців облоги шведська армія Густава Горна 7 листопада захопила ключову фортецю Бенфельд на південь від Страсбурга: Рейн тепер був заблокованим для іспанців. Між тим, під час відсутності Паппенгайма у Нижній Саксонії війська протестантів загрожували Кельну. Потрібні були негайні дії, і Паппенгайм вимагав відправити його назад, щоб продовжити операції.
Страждаючи від своєї подагри, Валленштайн не мав сили сперечатися. Паппенгайму було дозволено відійти зі своїм корпусом, але по дорозі доручено взяти замок в Галле, де шведський гарнізон підполковника Путлітца зі 150 солдатами, оборонив замок від кавалерії Хацфельда кілька днів тому, а також зібрати контрибуції. Валленштайн бачив ризик відходу Паппенгайма, але вже мав план на випадок надзвичайних обставин. Ще до розсіювання армії, 11 листопада він надіслав листа Ґалласу в Богемію, наказавши йому з його корпусом із 6600 солдат форсованим маршем підійти в Саксонію. Ґаллас підійшов у Ґрімма на південь від Дрездена і тим самим блокував підхід саксонської армії зі сходу. (33, 1)
Ситуація в якій перебував Валленштайн була сприятливою: по перше, він відсікав від з’єднання шведську та саксонську армії, по-друге, частково блокував лінії постачання шведської армії з Балтійського узбережжя, по-третє, годував свою армію з ворожої території. (58, 2)
14 листопада Паппенгайм відбув із Вайссенфельса на збір контрибуцій в Мерсебург, Галле та Ашерслебен (Merseburg, Halle та Aschersleben) (Прим 4), полковник Гацфельд (Hatzfeld) відправлений до Айленбурга (Eilenburg) наглядати за cаксонцями в Торґау (Torgau) - важливій переправі через річку Ельбу. Залишивши полки хорватів та драгунів в якості ар’єргарду, Валленштайн з основною частиною армії розпочав відхід до Лейпцига (33, 1).
Стратегічна ситуація для шведів теж була непростою, враховуючи несподівані зміни в початковому плані походу на Швабію та Баварію та перехоплення ініціативи Валленштайном. Густав Адольф повинен був зробити вибір, або він залишиться в Саксонії і проведе зиму в позиційних сутичках із імператорськими гарнізонами, або розіб’є основні сили імператорської армії і спокійно виб’є з Саксонії залишки імператорських військ, не боячись концентрації Валленштайна в тилах. Другий варіант видавався більш прийнятним для шведського короля. Густав Адольф на обговорення своєму генеральному штабу виніс ідею негайного удару, коли імперці були розділені. Бернгард був «за», Кніппгаузен був більш обережним і поставив під сумнів необхідність ризикувати відкритою битвою, але король вже все вирішив. (34, 1)
Шведська армія у Наумбурзі
У день початку розсіювання імператорської армії (14 листопада, в неділю) в таборі при Наумбурзі було проведено перепис шведської армії (про що було складено відомий нам зараз «список Лангманна» (Langmann list). Оскільки, жодне із джерел, які я використовую. не вказує точної кількості солдат в шведській армії то згідно листа Лангманна, шведська армія нараховувала 13882 піхоти (13332 піхотинці на битву при Лютцені + 850 піхотинців з бригади Вітцума (Vitzum), які залишились як гарнізон Наумбурга) та 6240 кавалерії, всього 20122 солдати (66-69, 2).
Шведська армія за різними оцінками (67, 2) була оснащена 20-24 важкими та 40 легкими полковими гарматами.
15 листопада о 4.30-5.00 год шведська армія почала покидати табір під Наумбургом (Naumburg) (33, 1). Густав Адольф очікував прибуття 2000 саксонців Георга Люнебурзького, які перебували в Торгау, тому попрямував до села Пегау (Pegau), обійшовши Вайссенфельс з півдня. Однак, командувач саксонською армією Ганс Георг фон Арнім заборонив Георгу йти на з’єднання із шведами, побоюючись ослаблення своєї армії. Густав Адольф дізнався, що саксонці не підійдуть невдовзі після початку свого маршу, внаслідок чого маршрут руху було змінено і шведи пішли прямо на Лютцен, де в цей час перебував Валленштайн. Для того аби досягнути Лютцена шведській армії необхідно було перетнути невеликий потік Ріппах в однойменному селі, що за 6 км від ставки Валленштайна.
Затримка наступу шведських військ у с. Ріппах
Вранці в понеділок, 15 листопада до залишеного в ар’єргарді гарнізону Вайссенфельса прибув командувач імператорської піхоти генерал-майор (Generalwachtmeister) Родольфо Коллоредо (Rudolf von Colloredo) в супроводженні кількох рот хорватів та драгунів. Його метою було зібрати гарнізон і під своїм наглядом провести його до Лейпцига, таким чином підтягнути ар’єргард ближче до основних сил. Імператорський гарнізон перебував під командуванням капітана Делабонде (Delabonde) і нараховував 100 солдат. Запримітивши о 10.00 год. шведських розвідників на південь від Вайссенфельса, Коллоредо скомандував швидкий марш в напрямку Лютцена, відіславши попереду кількох кавалеристів сповістити Валленштайна (Прим 5). Сторони деякий час йшли паралельно в напрямку с. Ріппах, однак, розвідавши про сили Коллоредо, шведський авангард розпочав погоню. Хорватська легка кавалерія (далі - кроати або хорвати) намагалась якомога довше втримати шведський авангард щоб дати можливість Коллоредо переправитись через потік Ріппах і на іншому березі організувати наспіх імпровізовану захисну лінію. Близько 12.00 год. імператорським військам вдалось переправитись на північно-східний берег Ріппаха, гарнізон Делабонде продовжив рухатись до Лютцена. Маючи біля 500 кавалеристів, Коллоредо зайняв вищий берег Ріппаха в надії, що зможе втримати наступ шведських сил якнайдовший час. Прибувши в Ріппах, шведському авангарду було важко оцінити чисельність ворога на вищому і більш лісистому іншому березі річки, тому ним не було зроблено спроб перетину Ріппаха. Невдовзі після 12.00 год почала прибувати до переправи основна частина шведської армії на чолі з королем Густавом Адольфом. Король зрозумів, що його план раптового нападу зазнав краху. (34-35, 1)
Ріппах був невеликою річкою, притокою річки Зале (Saale). Дорога з Вайссенфельса до Лейпцига пролягала через річку Ріппах в однойменному селі, де знаходився найбільший міст, однак існував малий міст в с. Позерна та брід північніше від с. Ріппах поблизу пагорба Вайнберг (Weinberg). Селище Ріппах знаходилось на відстані всього 6 км від місця перебування Валленштайна - Лютцена.
Лише до 14.00 год шведська армія стояла навпроти Ріппаха в, приблизно, такому ж бойовому порядку, який буде використовувати у битві при Лютцені. Після 14.00 год частина шведської кавалерії лівого крила, очолюваного Бернгардом Саксен-Веймарським перетнула Ріппах вбрід неподалік пагорба Вайнберг за 1,5 км на захід від села. Імператорські кавалерійські загони були відкинуті, шведи захопили один кавалерійський штандарт. Приблизно в цей же час або невдовзі після переходу через Ріппах лівим крилом, в рух на переправу прийшло праве шведське крило. На переправу у с. Позерна з шведської армії, окрім невідомої кількості кавалерії, було виділено 5 загонів мушкетерів по 200 солдат кожен, котрим було додано по 2 три-фунтові гармати кожному. Командував цими силами полковник Еберштайн (Eberstein). Підійшовши до переправи, шведи дали кілька залпів з гармат по загонах хорватів на іншому березі, що змусило останніх відійти зі своїх позицій. Шведські мушкетери і частина кавалерії перейшли Ріппах в с. Позерна і закріпились на іншому березі. До 15.00 год. шведи зайняли переправи на флангах, імператорська кавалерія Коллоредо, маючи на своїх флангах кавалерію противника, розпочала відступ до Лютцена. Дізнавшись про відступ Коллоредо, шведські війська безперешкодно, протягом часу з 15.00 год до 16.30 год. переправились через Ріппах і стали табором на шляху до Лютцена. Подальший марш шведської армії зупинили сутінки, які в ці холодні листопадові дні наступають дуже швидко. (36, 1). Ймовірно, розвідка донесла шведському королеві відомості про розташування імператорських сил за Лютценом, прикритих невеликими річками Мюльграбен (Muhlgraben) і Флоссграбен (Flossgraben), для досягнення бойових позицій яких необхідним був обхідний марш. Такий маневр, на виду в противника і в умовах малої видимості зробити цього вечора видавалось ризикованим. За переправу через Ріппах шведи заплатили невелику ціну вбитими, однак, стратегічно ціна була досить високою, адже Валленштайн отримав додатковий час на збір армії.
Валленштайн отримав звістку про наближення шведських розвідників відразу, коли вони були помічені на південь від Ріппаха. Однак, відомості про те що до Лютцена йде через Ріппах основна шведська армія дійшли до генералісимуса вже в другій половині дня, під час сутички за переправу. Імператорським головнокомандувачем було прийнято рішення прийняти бій. Для цього трьома гарматними пострілами (це був умовний сигнал узгоджений завчасно) було сповіщено розсіяні по довколишніх землях війська щоб вони негайно збирались у Лютцен. (Прим 6) Поряд з цим Валленштайн негайно надіслав листа Паппенгайму повертатись до Лютцена.
Імператорські полки прибували в сутінках 15-го листопада, окремі полки прийшли вже вночі 16-го листопада і Хольк формував свою ордер-баталію при світлі свічок протягом ночі. Як і імператорські, шведські війська теж мало відпочили, адже залишили обоз із палатками у Наумбурзі, взявши лише 100 обозних возів із боєприпасами, і їм довелось спати в тому порядку в якому вони йшли, просто на землі. В холодні листопадові дні це було досить важко. Король Густав Адольф відпочивав у своїй кареті, а більшість вищих офіцерів, як то брати герцоги Веймарські, спали на настилах із соломи. (38, 1)
Паппенгайм, який протягом 15 листопада збирав контрибуції у Галле, отримав лист від Валленштайна близько опівночі з 15 на 16 листопада. А, оскільки, війська спали та були розквартировані в, та по околицях Галле, то зібрати їх Паппенгайму вдалось не відразу. У 02.00 год, 16 листопада Паппенгайм з усією своєю кавалерією вирушив в напрямку Лютцена, залишивши генерал-майора Райнаха (Generalwachtmeister Reinach) з піхотою та артилерію та наказом вирушати на світанку.
Отже, поки шведська армія відпочиває поблизу Ріппаха, імператорські війська збираються до Лютцена. В момент виходу шведської армії з Наумбурга і підходу її до Ріппаха, Валленштайн прямував до Лейпцига і стояв у Лютцені із корпусом з 10 полків: Waldstein, Chiesa, Altsachsen, Baden, Holk, Hagen, Lohe, Westfalen, Drost and Beygott. Згідно списку Трауттмансдорффа (званого сучасними істориками - Trauttmansdorff list) всі полки, які були в армії Валленштайна при Вайссенфельсі встигли повернутись під Лютцен до битви, окрім піхотних полків Мансфельда (Mannsfeld) і Сюйса (Suys) та всього корпуса Паппенгайма. З корпусу Паппенгайма безпосередньо до битви під Лютцен прийшли лише два кавалерійські полки: полк аркебузирів Тонтінеллі (Tontinelli) та кірасирський полк Бредау (Bredau) (59, 2).
Загальна чисельність армії Валленштайна на момент початку битви коливалась в межах 13-14 тисяч солдат у тому числі 4800-5800 кавалеристів, однак невідомо точної чисельності. У всякому разі, чисельність імперської армії була не вищою за 15 тисяч. (63, 2).
Вранці, близько 7.30 год, 16 листопада шведська армія в двох колонах розпочала рух до Лютцена. Колони шведської армії були побудовані за принципом авангард-правий фланг. Подолавши 5 км вздовж дороги Via Regia і підійшовши під Лютцен, шведський авангард зупинився о 8.00 год через мушкетний обстріл із стін Лютцена. До лютценського мосту на каналі Мюльграбен Валленштайном було підтягнуто чотири полки хорватської кавалерії, але переправлятись через канал назустріч шведам вони не мали наміру. До цього моменту Густав Адольф, здається, ще не вирішив як подолати Мюльграбен для удару по імператорській армії. Лише після отримання відомостей від розвідки, що Мюльграбен має заболочені північні береги і переправлятись по єдиному лютценському мосту є небезпечно, шведський король прийняв рішення про обхід Лютцена з півдня. Одначе, такий марш зумовлював переправу двічі через канал Флоссграбен. Густав Адольф поспішав, адже розумів, що імператорська армія щогодини зміцнюється. Невідомо, чи він знав про корпус Паппенгайма, що поспішав до поля бою.
Беручи до уваги обхідний марш шведами і переправу через Флоссграбен, Валленштайн передбачав, що шведи будуть чинити саме так (тобто обійдуть Лютцен), адже свою ордер-баталію він будував відповідно до цих умов, а бойова лінія розміщувалась паралельно дорозі Via Regia і струмку Флоссграбен, який ближче до Лютцена повертає на північний схід. Прибулі вранці полки аркебузирів Тонтінеллі (Tontinelli) та кірасирів Бредау (Bredau) з корпусу Паппенгайма були розміщені позаду центру як резерв, для відпочинку.
Спочатку шведам необхідно було перетнути Флоссграбен по двох мостах, повернувши ліворуч, ще раз перетнути його по трьох мостах. Мостів на Флоссграбені було явно замало для швидкої переправи 18-ти тисячної армії, і шведи якнайшвидше навели додаткові мости із місцевого дерева. Хорватська кавалерія на мостах затримувала шведську армію, але опору, подібного до Ріппаху, не чинила.
Географія і ландшафт поля битви
Лютцен - невелике містечко, знаходиться між Вайссенфельсом (13 км з північного сходу) та Лейпцигом (19 км з південного заходу). У 1632 році Лютцен належав до електорату Саксонія. Саме містечко не було важливим, однак лежало на найголовнішому середньовічному транс-європейському шляху Via Regia, який з’єднував Париж із Києвом і проходив через Майнц, Ерфурт, Лейпциг та Герліц. Поле битви було рівниною, через яку з півночі на південь протікав штучний канал Флоссграбен (Прим 7), у який впадав інший канал, що використовувався водяними млинами Лютцена - Мюльграбен (протікав з північного заходу на південний схід від місця битви). На південний схід від імператорських позицій, між дорогою та Флоссграбеном був невеликий схил (позначений на схемах битви як Hill 126), який не мав особливого значення, однак блокував лівому імператорському флангу огляд переправи на Флоссграбені.
Вода в листопаді була холодною і її рівень у річках був досить високим на той момент, так що навіть невеликий струмок міг затримати рух армії. Мости, наявні на каналах були 3 м завширшки, що сповільнювало швидкість переправи (200, 2). Важко по таких невеликих мостах було переправити і важкі 24-фунтові гармати вагою приблизно 3,5 тонн, для транспортування яких було необхідно 20-25 коней. Тому, ймовірно, було збудовано додаткові мости з місцевих дерев.
На лівому імператорському крилі на відстані 300 м. від каналу Флоссграбен і моста на Лейпциг знаходився невеликий ліс або сад, згаданий в літописах як Skölziger Holz із ставком всередині. На цьому місці існувало раніше поселення Grossgottern.(203, 2). У цьому лісі Хольк планував розмістити 1000 мушкетерів, якби у нього було достатньо солдат. В усякому разі, навіть без мушкетерів, в перспективі ліс змушував атакуюче шведське праве крило зміщуватись ліворуч, на кавалерійські виступи лівого крила імператорської армії.
За свідченнями очевидців битви, містечко Лютцен мало стіни і вежі, однак пізніші карти не показують жодних міських укріплень. На момент битви місто обороняло 400 імперських мушкетерів, які засіли за невеликими загорожами у Лютценських садах з південної сторони міста. У фронті правого крила імператорської армії на незначному схилі, були розміщені вітряні млини (Windmills), та садиба мельника на деякій відстані між млинами та дорогою Via Regia.
Протягом 150 років дослідники битви вважали, що при Лютцені існували фортифікації попереду фронту імператорської армії у вигляді подвійної траншеї паралельно дорозі Via Regia, в якій розміщувались імперські застрільники. Однак, сучасні дослідження, в тому числі археологічні, доводять, що за одну ніч спорудити одну траншею довжиною 2,5 км було б виснажливо для армії, не говорячи про дві таких лінії траншей. Очевидці в своїх описах битви не чітко згадують про наявність окремих укріплень перед фронтом імператорської армії.
Траншеї, згадані у історичних ресурсах біли нічим іншим ніж дренажними канавами обабіч дороги, які і були використані Валленштайном для розміщення тут мушкетерів-застрільників.
Бойовий порядок імператорської армії
Імператорська армія Валленштайна вишикувалась у бойовий порядок північніше Лютцена, залишивши застрільників у міських садах та по фронту - вздовж канав Via Regia. Піхота імператорської армії складалась тактично з п’яти батальйонів у першій та двох батальйонів у другій лінії, чисельність кожного батальйону складала приблизно 1000 солдат. Окрім двох піхотних ліній, 500 мушкетерів було розміщено в тилу і по центру, як резерв. Для формування тактичних одиниць піхоти рівної чисельності декотрі з імператорських полків було зведено в одну бойову формацію. З мушкетерів своїх піхотних полків було утворено чотири сквадрони: один, вже згаданий був у резерві, два сквадрони було додано кожному кавалерійському крилу по 150 мушкетерів, які розміщувались у проміжках між ескадронами кінноти і четвертий з 400 солдат, розміщувався у садах Лютцена. Для формування кавалерійських ескадронів декотрі полки теж зводились в одну формацію. Кавалерія Валленштайна розміщувалась порівну - по 36 рот на флангах, також три ескадрони було розміщено між піхотними лініями. Кавалерія на флангах не мала форми лінії а стояла виступами в тил під кутом 45 градусів до лінії піхоти.
Тактичні одиниці перераховуються в порядку від правого флангу до лівого.
На флангах піхоти першої лінії були розміщені дві батареї гармат. На правому фланзі була укріплена велика батарея на вітряних млинах, що складалась із 18-ти гармат: п’яти 24-фунтових, двох 16-фунтових, чотирьох 12-фунтових, однієї 10-фунтової і шести 6-фунтових. На лівому фланзі була менша батарея із шести гармат: чотирьох 24-фунтових і двох 12-фунтових. У першій лінії, між піхотними батальйонами були розгорнуті полкові гармати, ймовірно від восьми до 16 ти. Якщо піхотний батальйон мав 1 тис солдат, шикувався в 7 шеренг і на кожного солдата припадав один метр, плюс п’ять метрів відстань між пікінерами та мушкетерами в батальйоні - ширина батальйону складала 153 метри, між батальйонами відстань складала 67,5 м, а вся довжина першої піхотної лінії складала 1035 метрів. Відстань між батальйонами теоретично могла забезпечити проходження кавалерійських ескадронів, однак була недостатньою для проходу батальйонів із другої лінії. (234, 2).
Командна структура імператорської армії.
Головним командувачем всієї армії та командувачем правим крилом імператорської армії був сам генералісимус Валленштайн. Другим в командній структурі армії і командувачем лівим флангом, був фельдмаршал - лейтенант (Feldmarschall-leutnant) Хольк. Проте, Хольк здійснював своє командування лівим крилом до моменту прибуття фельдмаршала (Feldmarschall) Паппенгайма. Паппенгайм був по рангу вище Холька і, після прибуття, підсилив найбільш ослаблене ліве крило, а відтак перебрав командування ним на себе. (234-235, 2)
Імператорська піхота, а відтак центр бойового формування очолювались генерал-майором (Generalwachtmeister) Коллоредо. Поряд з цим, у бойовому порядку імператорської піхоти при Лютцені в тактичному ситуативному плані існували командири кількох батальйонів піхоти, аналог шведського командира бригади. Так, полковник Бертольд фон Вальдштайн (Berthold von Waldstein) командував трьома батальйонами піхоти (два батальйони першої і один другої лінії) правого флангу, а полковник Ґрана (Grana) командував теж трьома батальйонами (два-перша лінія і один - друга) але вже з лівого флангу. (240, 2)
Командиром імператорської артилерії був генерал від артилерії (Generalfeldzeugmeister) Ганс Філіпп фон Бройнер, який, ймовірно перебував на позиції найбільш чисельної імператорської артилерійської батареї під вітряними млинами.
Бойовий порядок імператорської армії при Лютцені був добре збалансований та передбачав доповнення слабкої другої лінії та слабких кавалерійських резервів піхотними та кавалерійськими полками Паппенгайма після його прибуття, оскільки два полки кавалерії Tontinelli і Bredau з його корпусу стали в резерві. Три ескадрони з резерву між лініями піхоти були гнучкими у використанні, але швидше всього були призначені для доповнення кавалерійських крил. Для укріплення найбільш вразливих місць - флангів піхоти першої лінії, в цих місцях було сформовано артилерійські батареї, а перші ескадрони кавалерії обох флангів складались з найбільш досвідчених та важко озброєних кірасирів та аркебузирів Пікколоміні. Наймолодші та найменш укомплектовані полки кавалерії перебували на тилових кінцях кавалерійських флангів. Правий фланг був більш статичний, прикритий додатково 400 мушкетерами в садах Лютцена, в той час як відкритий лівий фланг був більш мобільним, тут були розміщені майже всі полки кроатів. Глибоко-ешелоноване розгортання дозволяло, в разі небезпеки перекинути сили з одного на інший фланг. Застрільники в канавах на Via Regia були розміщені на такій відстані від основних сил щоб мати можливість швидко відійти і ця відстань не давала можливості шведам вести ефективний вогонь з канав по імператорській піхоті. Для відносно невеликої імператорської армії та наявних місцевих умов таке бойове розташування було ідеально продумано. (243, 2)
Далі буде....