Le cruel Gallas: кампанія імперських військ в Бургундії у 1636 році, I
Сучасна історіографія називає рік 1636, роком Корбі (Year of Corbie). Така назва невипадкова і пов'язана із фортецею на р. Сомма у Пікардії - Корбі, яка у цьому році була взята іспанцями, а потім відбита французами. Події 1636 року були досить драматичними для Франції, яка лише рік тому офіційно оголосила війну Іспанії і розпочала військові дії проти Священної Римської імперії на Рейні. За подіями Тридцятилітньої війни у 1636 році: битви при Віттштоку та атаки кардинала-інфанта Фернандо (Cardenal Infante don Fernando de Austria) у північну Францію, губиться кампанія імператорського генерал-лейтенанта Матіаса Галласа (Matthias Gallas, італійською Matteo Gallasso, 1588 - 1647рр.) у французьку Бургундію. Спробуємо розібратись із цими білими плямами у історії Тридцятилітньої війни.
Диспозиція військ противників на Рейнському театрі військових дій. Дії взимку-навесні 1636р.
Фіналом кампанії імператорського генерал-лейтенанта Маттіаса Галласа 1635 року у Ельзасі та Лотарингії було захоплення Саверна (Saverne) 26 грудня 1635р. В умовах відсутності їжі та кормів для солдат у зимову пору року, Галлас залишив гарнізон у Саверні, а сам, з ядром Рейнської армії імперії, відійшов у Друзенхайм (Drusenheim) на березі р. Рейн. На цей момент імператорська армія нараховувала 24 тис солдат (с. 336, 1). Таким розміщенням своїх військ, Галлас у січні 1636р. заблокував міста Кольмар, Бенфельд та Хаґено (Haguenau), які були в руках об’єднаних сил французів та Бернгарда Саксен-Веймара (Bernhard von Sachsen-Weimar, 1604-1639). (с. 566, 2)
Протягом зими у таборі Габсбургів панували суперечки між Фердинандом та курфюрстом Максиміліаном Баварським щодо об’єднаного наступу навесні-влітку 1636 р., а зокрема щодо постачання армій фуражем та провіантом. Загострилася проблема із продовольством, Галллас був позбавлений продовольчої підтримки Фердинанда, імперські міста також відмовлялись годувати армію, що в умовах виснажених за 1635 рік територій Ельзасу та Лотарингії було основою всіх проблем. (с. 94, 4) За цих умов, Галлас був задоволений тим, що відправив на початку 1636 року до електора Саксонії Іоганна-Георга (Johann Georg I, 1585-1656) корпус Мельхіора Хацфельда (Melchior Friedrich Gottfried Graf von Hatzfeld, 1593 - 1658рр.) в 10 тисяч голодних ротів. (с. 94, 4) Саксонія мала завдання стримувати шведів у північній Німеччині. У березні 1636 року Галлас доповідав у Відні про силу своїх військ, яка, однак, базувалась на оцінках герцога Лотаринзького (у 1636 році герцог Лотаринзький вже не був головнокомандуючим баварської армії): (с. 95, 4)
Матіас Галлас (1584 - 1647) До речі, Галлас народився рівно на 400 років раніше ніж я:))
В штаб-квартирі Галласа в Шпеєрі у березні 1636 року на нараді, яка тривала кілька тижнів, взяли участь баварський посланець Ганс Якоб Старцгаузен, граф Кевенхуллер, як імперський радник, та дон Антоніо де Сарміенто, посланець з Іспанських Нідерландів, що прибув до кінця зустрічі. Кевенхуллеру було доручено обговорити з Галласом скоординовану превентивну наступальну операцію проти Франції, яка буде здійснюватись з кількох напрямків. Оцінюючи ситуацію, імператор не боявся вторгнення французької і шведської армій до імперії, а планував нанести превентивний удар. (с.95, 4). Проте, оперативні цілі спочатку не були встановлені. Конференція в Шпеєрі принесла мало конкретності, оскільки не тільки іспанці, а й баварці не підтримували наступальні дії.
Галлас, звичайно, не був прихильником агресивної наступальної війни, під час якої потрібні швидкі рішення. Він цінував оборону так само, як і його великий вчитель, Валленштайн, і у Шпеєрі він чітко висловив свою позицію, що краще протистояти французам і утримувати їх далеко від імперії, ніж вести ризиковані наступальні операції на периферії імперії. Максиміліан I Баварський також виступав за оборону в першу чергу Баварії (с.96, 4), Іспанці виступали за атаку на Францію, однак розраховували, що атакуватимуть лише імператорські війська, на що отримають фінансову підтримку з іспанської казни. (с. 96, 4)
Остаточні перемовини між сторонами щодо спільної атаки на Францію велись вже пізніше, коли у Брюсселі в травні 1636 року кардинал-інфант не побоювався атаки з півночі від голландців. Десь у цей час було прийнято рішення кардинала-інфанта про необхідність спільного нападу на Францію. Але, зважаючи на можливу активізацію голландців на півночі Іспанських Нідерландів та шведів з Померанії, мова не могла йтися про довготривалу операцію, скоріше на імпровізований випад. (с.96, 4) Часто історики згадують, що це іспанці підкупили Галласа для його походу у французьку Бургундію, подарувавши йому герцогство у Неаполітанському королівстві, але не варто забувати, що подарунок було зроблено раніше, 22 серпня 1635 року, до моменту переговорів та планування спільної операції. І найголовніше, Галлас не мав безпосередньо повноважень планувати такі стратегічні операції без згоди Відня, і сам був проти подібних операцій.
Союзник імператора (з 1636 року на імператорській службі), вигнаний зі свого герцогства французами у 1634 році, герцог Лотарингії Карл (Karl IV Herzog von Lothringen, 1604-1675рр) відвоював частину свого герцогства у 1635 році. Після закінчення цієї кампанії він відійшов зі свого герцогства і розмістив війська вздовж річки Мозель в кількості близько 20 тисяч солдат (с. 336, 1 ) на території графства Саарбрюккен (с. 232, 5).
Ще один корпус імператорського генерала Ієронімуса Коллоредо (Hieronymus Reichsgraf von Colloredo-Waldsee, 1582-1638, (Примітка 1) розміщувався протягом зими 1635-1636 рр. на кордонах Франш-Конте, в єпископствах Базель і Сундгау. (с. 24, 3) Війська Коллоредо покинули квартири у лютому 1636р, але до кінця березня групи вершників продовжували грабувати околиці Порт-де-Бургун (с. 25, 3). На той момент такі міста у Франш-Конте як Люр, Монбельяр і Поррентруй залишались у руках французів.
27 жовтня 1635 року між кардиналом Ришельє та герцогом Бернгардом Саксен-Веймарським було укладено Сен-Жерменський (Saint-Germain-en-Laye) договір за яким герцог повинен набрати і утримувати армію з з 12 000 піхотинців та 6 тисяч кавалеристів та необхідну кількість гармат. За договором Бернгард повністю переходив на французьку службу, а взамін отримував 4 мільйони ліврів на утримання армії. Особисто Бернгарду було обіцяно 200 тисяч ліврів, а також деякі землі у Ельзасі та Хагено, які ще треба було завоювати. До 10 січня 1636 року Бернгарду мали бути сплачені початкові кошти, а він мав надати до цієї дати необхідну кількість військ. Оскільки коштів протягом зими 1635/1636 не надійшло, то Бернгард виїхав у Париж 8 березня 1636 року з'ясовувати суть затримки. 25 травня Бернгард залишив Париж, щоб приєднатися до своєї армії. Він не отримав всього, чого він бажав, чотири мільйони скоротилися до двох з половиною мільйонів; крім того, пенсія самого Бернгарда знизилась розмірі і складала сто п'ятдесят тисяч ліврів, але додатковим пунктом Франція гарантувала вносити викуп за його офіцерів, які потраплять у полон (с. 338 1). (Примітка 2)
Антигабсбурзькі сили, що наприкінці 1635 року заблокували Галласа біля Дьєза (Dieuze) та фортець Муаянвік (Moyenvic) та Марсаль (Marsal), для зимових квартир оселилися в наступних місцях: Кардинал Ла Валетт (cardinal Louis de Nogaret de La Valette d'Épernon, 1593-1639рр) та маршал де Ла Форс (Jacques-Nompar de Caumont, duc de La Force, 1558-1652, Примітка 3 ) залишились там же у Лотарингії, неподалік Нансі, а герцог Бернгард Саксен Веймарський відійшов зі частиною армії до Меца (Metz) (с. 337, 1), ймовірно, спостерігати за діями Карла Лотаринзького на р. Саар.
У січні кардинал Ла Валетт запланував операцію по забезпеченню продовольством обложених імперськими військами міст Кольмар і Хаґено. Маючи 5 тис солдат (у тому числі веймарські полки) зібраних у Тулі (Toul), він підійшов до Епіналя (Epinal) і звідси дістався Кольмара без сутичок з імперськими військами. 22 січня 1636р. він привіз із собою 600 возів зерна заблокованому місту. Після цього він вирушив до Бенфельда (Benfeld), щоб зробити спробу допомогти продовольством та коштами цьому місту та Хаґено (Haguenau). Під час цієї успішної експедиції він додатково захопив місто Гемар (Guémar). Виконавши вдалі зимові поставки у заблоковані імперцями міста Кольмар і Хаґено, кардинал відійшов на початку лютого до Епіналя. (с.566, 2) (Примітка 4).
В цей же час, через графство Франш-Конте проходив з військами імперський генерал Коллоредо. Його корпус зимував у єпископстві Базеля і йшов через Франш-Конте у Лотарингію на з'єднання з герцогом Лотаринзьким. Коли маршал Ла Форс отримав повідомлення, що Коллоредо прибув до Сен-Дьє-де-Вож ( Saint-Dié-des-Vosges), 13 березня він надіслав полковника Гассіона (Jean de Gassion, 1609-1647рр., бравий кавалерист, хоробрий. Найкраще заявив про себе у битві при Рокруа 1643р.) в авангард з 600 кавалеристами, щоб встановити місцезнаходження імперців. Сам Ла Форс прослідував із 2000 мушкетерів і 15 кавалерійськими ротами позаду. 18 березня 1636 р. імператорські війська були перехоплені Ла Форсом на марші між містами Раон (Raon-l'Étape) і Баккара (Baccarat), розбиті і втратили 600 вбитими і 600 полоненими. Колоредо, який також втратив свій багаж і свої штандарти, був захоплений у полон і відправлений у замок Вінкнес. (с. 567, 2)
Дії сторін наприкінці весни-влітку 1636 року..
Після прибуття Бернгарда з Парижа, він зустрівся із Ла Валеттом неподалік Туля. На спільній нараді було розроблено план по взяттю Саверна. Згідно плану вирішено, що кардинал вирушить прямо на Хаґено, через Епіналь і Сент-Марі-о-Мін (Sainte-Marie-aux-Mines). Бернгард повинен був зібрати всі свої війська у Везелізі (Vézelise), щоб обійти імперців і маскувати план кардинала; він повинен пройти шлях через Бламон, Фальсбур (Phalsbourg) і підійти під Хаґено. Рухаючись у відповідності до наміченого плану, 7 червня кардинал прибув у Сент-Марі-о-Мін, 8 червня досяг Хаґено. 14 червня Ла Валетт приєднався до Бернгарда, який у цей час облягав Саверн (комендантом гарнізону Саверна був імперський полковник Mulheim) з армією в 7500 солдат. (с. 568, 2) Саверн був позбавлений води; був відсутній провіант, боєприпаси закінчувались. Після того, як було зроблено пролом в укріпленнях після місяця облоги - місто капітулювало (с. 344, 1). Полковник Мюльхайм, який командував гарнізоном і відважно захищався, отримав вихід на почесних умовах. 15 липня до Саверна увійшли французькі війська. Успіхи французів були і у графстві Франш-Конте: французький гарнізон у Монбельярі (Montbeliard - у графстві Франш-Конте), очолюваний комендантом Зульцом (Sulz) захопив Бельфор (Belfort) і 25 червня Делль (Delle), неподалік Бельфора.
Бернгард після взяття Саверна зрозумів, що французи вважають його лише найманцем, адже взявши всю важкість облоги на себе, він повинен був поставити свій підпис акта капітуляції тільки після кардинала Ла Валетта; і коли він попросив, щоб місто було віддано йому, тому що належало до обіцяного йому маркграфства Ельзас, йому було відмовлено, адже це була резиденція єпископа Страсбурзького. Франція насправді хотіла зробити Саверн своїм опорним пунктом у Ельзасі. (с. 344, 1)
Галлас у цей час продовжував перебувати в укріпленому таборі у Друзенгаймі на лівому березі Рейну. Протягом всього часу імперський генерал розсилав легку кавалерію в рейди і сутички з противником. Він займав також Штолльгофен (Stollhofen) на правому березі, а для швидкого відступу на правий беріг був побудований понтонний міст. Галлас в цей час не вважав себе достатньо сильним, щоб спробувати допомогти Саверну. Окрім ослабленої нестачею продовольства армії, він мав інші проблеми. Вісім тисяч кавалеристів із Польщі, які після підписання останньою миру зі Швецією у Штумсдорфі (12.09.1635р.), стали її непотрібними, прибули на підсилення імператорської армії. Не дотримуючись дисципліни, вони незабаром стали чинити заворушення. Поляки скаржилися на відсутність оплати. Вони погрожували вбити полковників, які хотіли їх заспокоїти і мало не вбили генерала від артилерії Франца фон Мерсі (Franz Freiherr von Mercy, 1597-1645рр. (Примітка 5). Лише деякі з них погодилися залишитися; більшість хотіли повернутися до Польщі. Вони захопили місце Гермерсхайм (Germersheim), недалеко від Шпеєра (Speyer), і зробили тут свою базу, з якої грабували довколишню територію. Нарешті фон Мерсі і генерал фон Гоц повернули їх до Рейну, звідки вони були відправлені до Польщі, лише 200 кавалеристів залишилось у армії Галласа. (с. 345, 1)
***
Вербовка поляків чи то пак козаків відбувалась протягом 1635 року. Ініціатором вербовки поляків виступав імперський посол при Варшавському дворі - Арнольдіні. У серпні 1635 року перші загони поляків чи козаків з 1500 шабель прибули із Львова і Любліна до Бітума (Bytum, сучасний Битом - Bytom) і Бріги (Briga, ймовірно сучасний Бжег -Brzeg) у Сілезії (с. 31, 11).
Я не можу беззастережно, так же як і пан Гаєцький (Baran A., Gajecky G. The cossacks in the thirty years war.), називати найманців із Речі Посполитої козаками-українцями, тому, буде зустрічатись і поляки і козаки. Але, стверджувати, що то були козаки є немало причини, серед яких:
- безпосереднім надавачем найманців імперським емісарам був воєвода Руський (Palatinus Russiae) та воєвода Краківський Станіслав Любомирський. Тут можна вважати, що воєвода Руський мав потенційну можливість наймати воєнізовані контингенти і з території України.
- збір військ перед відправкою закордон відбувався у двох місцях Львові та Любліні. Знову ж, існує потенційна можливість потрапляння українців у вказані загони.
- Павло Носковський - очільник корпусу родом був зі Стрия, Львівської області. Повністю не підтверджує, але й не заперечує його українського коріння. Націй на той момент ще не існувало в сучасному розумінні, тому територіальне походження ні про що не говорить.
- чимало прізвищ отаманів козацьких ескадронів схожі на українські, але вони схожі й на польські.:)
Знову ж постає питання. Чи були там саме українці? Зважаючи, що іноземні літописи не можуть називати українців українцями, а лише поляками за територією польської влади або козаками, словом, яке позначає не національність, а є поняттям військовим і позначає легку кавалерію. Можливо, необхідно досліджувати тодішнє листування і шукати там згадки про віросповідання відмінне від католицького?
Продовжу. Командувачем всього корпусу був Павло Носковський (Paul Noskowsky) із Самбора (с. 32- 33, 11). У Бжегу на початку жовтня відбувся перший офіційний підрахунок, який показав 4007 козаків, але протягом трьох тижнів приєдналося ще 2000 (с. 34, 11) У Бжегу було проведено перепис польського корпусу і організовано у 27 ескадронів. Ескадронами командували: Червоним і Чорним ескадроном командував сам Носковський, далі йшли Zaremba, Czeklinsky, Wegel, Gotkowsky, Sieracky, Kempinsky, Makowiecky, Czarnecky, Sulinsky, Moshcherowsky, Strzatkowsky, Zakrzewsky, Jedlecky, Hryva, Dembinsky, Prakowsky, Khrystolinsky, Waskiewycz, Kuratkowsky, Wojnarowsky, Bilytsky, Rodacky, Feketi, Brogniewsky, and Zagorsky. (с. 34, 11)
Козаків було вирішено надіслати на Рейнський театр військових дій. Корпус поляків-козаків пройшов до Рейну через Богемію, Верхній Фальц, Нюрнберг і досяг Вормса у листопаді 1635року. Після прибуття, корпус був закріплений під командуванням герцога Карла Лотаринзького (Примітка 6), який базувався на Мозелі. (с. 39, 11). Спочатку поблизу Тіонвілля, а потім поблизу Меца, козацький корпус разом із кроатами Ізолані робив набіги на зимові квартири військ герцога Бернарда Саксен-Веймарського. Легкі козацько-кроатські кавалерійські підрозділи робили набіги досить глибоко в тил герцога Бернгарда, зайшовши одного разу під Понт-а-Муссон (Pont-à-Mousson), неподалік від Нансі і хитрістю виманили гарнізон за межі міста, який потім був розбитий (с. 41, 11). Каральні набіги козацької кавалерії разом із кроатами знищували продовольчі магазини, склади боєприпасів, лякали населення і дезорганізовували ворожі війська.
Деякі із козацько-польських ескадронів були розбиті маршалом Ла Форсом під сумнозвісним містом Баккара (18 березня 1636 року, Baccarat і Raon-l'Étape), коли супроводжували війська Коллоредо у Лотарингію. (с. 41, 11) Відомо, що козацькі підрозділи були у військах Оттавіо Пікколоміні та Йоганна Верта під час наступу в Шампань у 1636 році. Більш того, граф Пікколоміні сформував із однієї роти козаків-поляків особисту гвардію (с. 103, 10). Проте, з Пікколоміні були підрозділи козаків-поляків, які прийшли раніше у 1632-33 роках, ще за часів Валленштайна. (сс. 41, 42, 11)
Козацько-польська кавалерія набрана у 1635 році, розміщувалась поряд з імператорськими військами Галласа. Цей корпус вже півроку не отримував платні і почав бунтувати. Посланці імператора і Галласа до козаків -поляків прибули без грошей і були випроваджені ні з чим. Загальна козацька рада вирішила розірвати договір з імператором. Козаки-поляки перейшли Рейн і створили собі табір неподалік Вормса (дивіться по тексту основної статті), звідки тероризували довколишню місцевість. Тільки листи Георга Оссолінського, польського посла у Відні змогли переконати козаків-поляків розпочати переговори. До козацького корпусу прибув генерал Франц фон Мерсі із довгоочікуваною платнею. Контракт було поновлено 21 липня 1636 року. За умовами контракту на службі залишалось 3000 козаків-поляків, а їхня служба не повинна була проходити у Люксембурзі.(с. 43, 11) 1400 козаків, поранених і тих, що не бажали продовжувати службу, повертались додому. Корпус легкої козацької кавалерії переходив під безпосереднє керівництво фельдмаршала Іоганна фон Гоца (Johann von Götzen 1599-1645, з 1636 року на баварській службі) (с. 44, 11) Армія Гоца воювали проти ландграфа Вільгельма у Гессені. В кінці липня був окупований Варбург і Падеборн. 19 вересня був взятий Зост (Soest) (с. 44, 11). До слова, у армії Гоца у той же час у Вестфалії служив знаний письменник, 22-х річний Ганс Якоб Крістофель фон Гріммельзгаузен. З закінченням гессенської кампанії в листопаді 1636 року, закінчилась і служба козацького корпусу. Кожен ескадрон відходив додому окремо. Козаки відходили через Чехію, Саксонію та Лужицю і зустрічались у Сілезії, де очікували остаточної оплати. Грабежі та розбої мирного населення спричинені козаками, змусили імперську владу використати армію на очищення земель від таких контингентів. Генерал Мансфельд розбив козацький корпус у Сілезії і змусив залишки відійти в терени Речі Посполитої. (с. 45, 11)
Безпосередньо у кампанії Галласа в Бургундії брало участь дві роти поляків-козаків під командуванням полковників Czarnecki і Lipnicki. Можливо, перший з полковників був тим самим Czarnecki, який прибув у 1635-му?
***
Окрім проблем із польськими кавалеристами, на початку літа 1636 року проти Габсбургів виступив ландграф Гессен-Касселя Вільгельм (Wilhelm V. von Hessen-Kassel). Він зібрав армію і, об'єднавшись із шведськими силами, очолюваними Александром Леслі (Alexander Leslie), звільнив від облоги імператорською армією Гійома де Ламбуа (Guillaume de Lamboy, 1590-1659рр) місто Ганау (Hanau, гарнізоном якого командував генерал Рамсей - Ramsay). 6 червня архієпископи-електори Кельна та Майнца, відчуваючи небезпеку від гесесенсько-шведських військ звернулись до Галласа за військовою підтримкою. (с. 97, 4) Галлас відіслав баварський корпус Іоганна фон Гоца (Johann von Götzen 1599-1645) до Вестфалії проти ландграфа Вільгельма Гессен-Кассельського. Але останній, спустошивши область Дармштадту повернувся до Вестфалії. Готц провів каральну акцію на Гессен, в той же час Вільгельм відступив з Гессена до Гааги.
23 липня об’єднана франко-веймарська армія в складі 14-15 тисяч солдат та 5 гармат вийшла з Саверна і підійшла до Брюмату (Brumath). Імперські війська у цей час перебували на відстані 20 кілометрів у таборі в Друзенгаймі (Drusenheim). Ймовірно, французи планували змусити імперців відійти за Рейн, але вороги залишились нерухомими.
Король Угорщини Фердинанд (майбутній імператор Фердинанд ІІІ) виїхав до армії 14 травня 1636 р. 29 травня він був у Мюнхені, а 3 червня прибув до Аугсбурга, де його прийняли з великими почестями. Звідти Галлас супроводжував його до Донауверта, де вони узгоджували з великим магістром Тевтонського ордена Штадіоном (Johann Kaspar von Stadion, 1567 - 1641рр) план операцій, щодо співпраці імператорських та іспанських військ . Було вирішено, що кардинал-інфант вторгнеться у Францію з півночі, в той час як Галлас атакуватиме зі сходу. Затримавшись на місяць у Донауверті, король прибув на береги Рейну, оглянув імператорську армію в Друзенгаймі (23 липня) та перевіз штаб до Штолльгофена (Stollhofen) 16 серпня, а звідти до Брайзаха (Brisach)( с. 346, 1). Саме у Брайзаху Фердинанд опублікував 18 вересня 1636 р. маніфест проти короля Франції. Він дорікав Людовіку XIII в тому, що той домовлявся зі Швецією в той самий момент, коли вів переговори з імператором у Ратисбоні про вигнання герцога Лотарингії з його земель, дорікав за підтримку німецьких князів проти імператора і підрив католицької релігії. Фердинанд у маніфесті попереджував мешканців Лотарингії та Бургундії, що вони будуть максимально захищені від будь-якого насильства, якщо будуть підтримувати імперську армію; але, якщо вони відмовляться - відношення до них буде як до ворогів. Король Угорщини, вирушив на з'їзд виборців імперії у Регенсбург, залишивши командування експедицією Галласу. (с.346, 1).
Для запланованої операції з атаки Французької Бургундії найбільш стратегічно важливим маршрутом для імператорських військ був шлях через графство Франш-Конте. На початку літа імператорськими посланцями велись перемовини з місцевими станами про майбутню співпрацю, що спочатку були невдалими, однак, із вторгненням Конде у графство у кінці травня 1636р., ситуація докорінно змінилась.
Після французького вторгнення у червні, Галлас відправив два полки піхоти полковників Бека та Грани (Becq, Grana) з 3 тис солдат очолюваних підполковниками Морою і Парадісом (Mora і Paradise), які увійшли у Франш-Конте 6 червня. 20 червня ці війська були у Кенже (Quingey).
Театр військових дій у Франш-Конте і дії сторін.
Графство Франш-Конте (Franche Comté de Bourgogne) було частиною Бургундського герцогства у часи Карла Сміливого. Уся Бургундія була захоплена королем Франції Людовиком XI у 1492 р. Його син Карл VIII розділив Бургундію і віддав частину, утворену графством Франш-Конте Філіпу Австрійському, онуку та спадкоємцю Карла Сміливого. Саме герцогство Бургундське без графства Франш-Конте залишилось в руках французького короля. Коли син Філіпа, імператор Карл V, успадкував іспанський трон у 1516 році, Франш-Конте перейшло до Габсбургів і залишилось у іспанської гілки після переділу земель у 1558 році, з формальним входженням до Священної Римської імперії.
Графство Франш-Конте, що до цього часу залишалось нейтральним, дедалі більше ставало театром військових дій зі сторони антигабсбурзьких сил. 28 лютого 1636 війська маршала Ла Форса підійшли під Жонвель (Jonvelle) і розтеклись грабувати околиці. Протягом зими 1635-36 років уряд Франш-Конте мав відомості про плановану Ришельє атаку на графство навесні-влітку. Було відомо, що французька армія, яку поведе губернатор Бургундії принц Конде (Henri II de Bourbon-Condé, Примітка 7 ) концентрується вздовж кордону. Метою атаки на графство Франш-Конте було відвернути сили Імперії та запобігти втраті Пікардії та інших провінцій Франції. (с. 25, 3)
Так, з 1632 по 1636 р. графство Франш-Конте намагалось зберегти цілісність своєї території та не допустити повернення французьких та імперських сил, які вели військові дії у Ельзасі та Лотарингії. Небезпека могла прийти звідусіль, від навали французів чи веймарців, особливо після оголошення війни 19 травня 1635 року; від імперців, які не робили різниці між союзними провінціями та ворожими землями. Зрештою, французька загроза виправдалася, але графство також повинно було уникнути повернення та перебування імперців. (с. 27, 3) Маючи слабкі війська, уряд графства не міг перешкодити військам пройти територією.
4 травня війська Бернгарда Саксен-Веймара зайняли позицію навколо Дарне (Darney на кордоні із Франш-Конте), його війська почали грабувати прикордонні села. На кордоні із Франш-Конте між Лангром і Діжоном концентрувались французькі сили, які сягали 25 тис піхоти, 6 тис кавалерії і великої кількості гармат. (с. 26, 3) Зважаючи на загрозу, яка наростала над графством, уряд Франш-Конте надіслав прохання про допомогу до швейцарців (з якими ще у 16 столітті була підписана угода про військову співпрацю), губернатора Іспанських Нідерландів кардинала-інфанта Фернандо (Cardenal Infante don Fernando de Austria), іспанським послам, та імперському генерал-лейтенанту Галласу. Останній запропонував ввести в графство два полки, які були розміщені неподалік Делемона (Delémont), але уряд графства, боячись спровокувати таким чином військове вторгнення французів, відмовився. Вже пізніше у кінці червня два імперських полки увійдуть в графство.
Графство Франш-Конте, будучи в небезпеці, навесні розпочало збирати власну армію на чолі якої став маркіз де Конфлан (marquis de Conflans).
З тих пір, коли Франція володіла Ельзасом, герцог Лотарингії з армією був відокремлений від Німеччини; але він все ще міг знайти притулок на півдні, в Франш-Конте. Рішельє вирішив взяти під контроль це місце прихистку всіх ворогів Франції, зайнявши Франш-Конте. Маніфест, опублікований королем Франції 7 травня 1636 року стверджував, що король не думає про завоювання цієї провінції, він тільки хоче, щоб жителі усвідомлювали, що вони не повинні підтримувати ворогів короля (натякаючи на надання графством притулку опальному Гастону Орлеанському у 1631 році).
27 травня 1636 року принц де Конде увійшов до Франш-Конте з великою армією (Примітка 8) і взяв у облогу столицю графства місто-фортецю Доль (Dole).
Армія Анрі де Бурбона Конде у 1636 році в Бургундії нараховувала 20 тисяч піхоти та 8 тисяч кавалерії. В тому числі середі піхоти старі полки Picardie і Navarre, а серед кавалерії угорські полки Ранцау і Ля Мейре (Rantzau і La Meilleraye), шведський полк Гассіона (Gassion) і французькі полки Rostignac, la Motte і Batilly. Маршал де Ла Форс у цей час перебував у Лотарингії (с 128, 9 ).
Доль був добре укріпленим і буржуазія, заохочена архієпископом Безансону і парламентом, захищала себе з великою мужністю. Конде, незважаючи на чисельну перевагу і вогонь тридцяти гармат, не міг захопити його. Бомби, використання яких тільки що було введено у Франції, викликали великий жах у мешканців і гарнізону. Місто було укріплене за останніми тенденціями того часу. І подібна фортифікація вимагала від французів використовувати відповідні методи: мінні галереї, поєднані з бомбардуванням і атаками на місто. Одна з найпотужніших атак 14 червня 1636р. була відбита захисниками. Постійні вилазки гарнізону коштували французам значних втрат. Доль відмовлявся капітулювати.
Далі буде...
Диспозиція військ противників на Рейнському театрі військових дій. Дії взимку-навесні 1636р.
Фіналом кампанії імператорського генерал-лейтенанта Маттіаса Галласа 1635 року у Ельзасі та Лотарингії було захоплення Саверна (Saverne) 26 грудня 1635р. В умовах відсутності їжі та кормів для солдат у зимову пору року, Галлас залишив гарнізон у Саверні, а сам, з ядром Рейнської армії імперії, відійшов у Друзенхайм (Drusenheim) на березі р. Рейн. На цей момент імператорська армія нараховувала 24 тис солдат (с. 336, 1). Таким розміщенням своїх військ, Галлас у січні 1636р. заблокував міста Кольмар, Бенфельд та Хаґено (Haguenau), які були в руках об’єднаних сил французів та Бернгарда Саксен-Веймара (Bernhard von Sachsen-Weimar, 1604-1639). (с. 566, 2)
Протягом зими у таборі Габсбургів панували суперечки між Фердинандом та курфюрстом Максиміліаном Баварським щодо об’єднаного наступу навесні-влітку 1636 р., а зокрема щодо постачання армій фуражем та провіантом. Загострилася проблема із продовольством, Галллас був позбавлений продовольчої підтримки Фердинанда, імперські міста також відмовлялись годувати армію, що в умовах виснажених за 1635 рік територій Ельзасу та Лотарингії було основою всіх проблем. (с. 94, 4) За цих умов, Галлас був задоволений тим, що відправив на початку 1636 року до електора Саксонії Іоганна-Георга (Johann Georg I, 1585-1656) корпус Мельхіора Хацфельда (Melchior Friedrich Gottfried Graf von Hatzfeld, 1593 - 1658рр.) в 10 тисяч голодних ротів. (с. 94, 4) Саксонія мала завдання стримувати шведів у північній Німеччині. У березні 1636 року Галлас доповідав у Відні про силу своїх військ, яка, однак, базувалась на оцінках герцога Лотаринзького (у 1636 році герцог Лотаринзький вже не був головнокомандуючим баварської армії): (с. 95, 4)
Матіас Галлас (1584 - 1647) До речі, Галлас народився рівно на 400 років раніше ніж я:))
В штаб-квартирі Галласа в Шпеєрі у березні 1636 року на нараді, яка тривала кілька тижнів, взяли участь баварський посланець Ганс Якоб Старцгаузен, граф Кевенхуллер, як імперський радник, та дон Антоніо де Сарміенто, посланець з Іспанських Нідерландів, що прибув до кінця зустрічі. Кевенхуллеру було доручено обговорити з Галласом скоординовану превентивну наступальну операцію проти Франції, яка буде здійснюватись з кількох напрямків. Оцінюючи ситуацію, імператор не боявся вторгнення французької і шведської армій до імперії, а планував нанести превентивний удар. (с.95, 4). Проте, оперативні цілі спочатку не були встановлені. Конференція в Шпеєрі принесла мало конкретності, оскільки не тільки іспанці, а й баварці не підтримували наступальні дії.
Галлас, звичайно, не був прихильником агресивної наступальної війни, під час якої потрібні швидкі рішення. Він цінував оборону так само, як і його великий вчитель, Валленштайн, і у Шпеєрі він чітко висловив свою позицію, що краще протистояти французам і утримувати їх далеко від імперії, ніж вести ризиковані наступальні операції на периферії імперії. Максиміліан I Баварський також виступав за оборону в першу чергу Баварії (с.96, 4), Іспанці виступали за атаку на Францію, однак розраховували, що атакуватимуть лише імператорські війська, на що отримають фінансову підтримку з іспанської казни. (с. 96, 4)
Остаточні перемовини між сторонами щодо спільної атаки на Францію велись вже пізніше, коли у Брюсселі в травні 1636 року кардинал-інфант не побоювався атаки з півночі від голландців. Десь у цей час було прийнято рішення кардинала-інфанта про необхідність спільного нападу на Францію. Але, зважаючи на можливу активізацію голландців на півночі Іспанських Нідерландів та шведів з Померанії, мова не могла йтися про довготривалу операцію, скоріше на імпровізований випад. (с.96, 4) Часто історики згадують, що це іспанці підкупили Галласа для його походу у французьку Бургундію, подарувавши йому герцогство у Неаполітанському королівстві, але не варто забувати, що подарунок було зроблено раніше, 22 серпня 1635 року, до моменту переговорів та планування спільної операції. І найголовніше, Галлас не мав безпосередньо повноважень планувати такі стратегічні операції без згоди Відня, і сам був проти подібних операцій.
Союзник імператора (з 1636 року на імператорській службі), вигнаний зі свого герцогства французами у 1634 році, герцог Лотарингії Карл (Karl IV Herzog von Lothringen, 1604-1675рр) відвоював частину свого герцогства у 1635 році. Після закінчення цієї кампанії він відійшов зі свого герцогства і розмістив війська вздовж річки Мозель в кількості близько 20 тисяч солдат (с. 336, 1 ) на території графства Саарбрюккен (с. 232, 5).
Ще один корпус імператорського генерала Ієронімуса Коллоредо (Hieronymus Reichsgraf von Colloredo-Waldsee, 1582-1638, (Примітка 1) розміщувався протягом зими 1635-1636 рр. на кордонах Франш-Конте, в єпископствах Базель і Сундгау. (с. 24, 3) Війська Коллоредо покинули квартири у лютому 1636р, але до кінця березня групи вершників продовжували грабувати околиці Порт-де-Бургун (с. 25, 3). На той момент такі міста у Франш-Конте як Люр, Монбельяр і Поррентруй залишались у руках французів.
27 жовтня 1635 року між кардиналом Ришельє та герцогом Бернгардом Саксен-Веймарським було укладено Сен-Жерменський (Saint-Germain-en-Laye) договір за яким герцог повинен набрати і утримувати армію з з 12 000 піхотинців та 6 тисяч кавалеристів та необхідну кількість гармат. За договором Бернгард повністю переходив на французьку службу, а взамін отримував 4 мільйони ліврів на утримання армії. Особисто Бернгарду було обіцяно 200 тисяч ліврів, а також деякі землі у Ельзасі та Хагено, які ще треба було завоювати. До 10 січня 1636 року Бернгарду мали бути сплачені початкові кошти, а він мав надати до цієї дати необхідну кількість військ. Оскільки коштів протягом зими 1635/1636 не надійшло, то Бернгард виїхав у Париж 8 березня 1636 року з'ясовувати суть затримки. 25 травня Бернгард залишив Париж, щоб приєднатися до своєї армії. Він не отримав всього, чого він бажав, чотири мільйони скоротилися до двох з половиною мільйонів; крім того, пенсія самого Бернгарда знизилась розмірі і складала сто п'ятдесят тисяч ліврів, але додатковим пунктом Франція гарантувала вносити викуп за його офіцерів, які потраплять у полон (с. 338 1). (Примітка 2)
Антигабсбурзькі сили, що наприкінці 1635 року заблокували Галласа біля Дьєза (Dieuze) та фортець Муаянвік (Moyenvic) та Марсаль (Marsal), для зимових квартир оселилися в наступних місцях: Кардинал Ла Валетт (cardinal Louis de Nogaret de La Valette d'Épernon, 1593-1639рр) та маршал де Ла Форс (Jacques-Nompar de Caumont, duc de La Force, 1558-1652, Примітка 3 ) залишились там же у Лотарингії, неподалік Нансі, а герцог Бернгард Саксен Веймарський відійшов зі частиною армії до Меца (Metz) (с. 337, 1), ймовірно, спостерігати за діями Карла Лотаринзького на р. Саар.
У січні кардинал Ла Валетт запланував операцію по забезпеченню продовольством обложених імперськими військами міст Кольмар і Хаґено. Маючи 5 тис солдат (у тому числі веймарські полки) зібраних у Тулі (Toul), він підійшов до Епіналя (Epinal) і звідси дістався Кольмара без сутичок з імперськими військами. 22 січня 1636р. він привіз із собою 600 возів зерна заблокованому місту. Після цього він вирушив до Бенфельда (Benfeld), щоб зробити спробу допомогти продовольством та коштами цьому місту та Хаґено (Haguenau). Під час цієї успішної експедиції він додатково захопив місто Гемар (Guémar). Виконавши вдалі зимові поставки у заблоковані імперцями міста Кольмар і Хаґено, кардинал відійшов на початку лютого до Епіналя. (с.566, 2) (Примітка 4).
В цей же час, через графство Франш-Конте проходив з військами імперський генерал Коллоредо. Його корпус зимував у єпископстві Базеля і йшов через Франш-Конте у Лотарингію на з'єднання з герцогом Лотаринзьким. Коли маршал Ла Форс отримав повідомлення, що Коллоредо прибув до Сен-Дьє-де-Вож ( Saint-Dié-des-Vosges), 13 березня він надіслав полковника Гассіона (Jean de Gassion, 1609-1647рр., бравий кавалерист, хоробрий. Найкраще заявив про себе у битві при Рокруа 1643р.) в авангард з 600 кавалеристами, щоб встановити місцезнаходження імперців. Сам Ла Форс прослідував із 2000 мушкетерів і 15 кавалерійськими ротами позаду. 18 березня 1636 р. імператорські війська були перехоплені Ла Форсом на марші між містами Раон (Raon-l'Étape) і Баккара (Baccarat), розбиті і втратили 600 вбитими і 600 полоненими. Колоредо, який також втратив свій багаж і свої штандарти, був захоплений у полон і відправлений у замок Вінкнес. (с. 567, 2)
Дії сторін наприкінці весни-влітку 1636 року..
Після прибуття Бернгарда з Парижа, він зустрівся із Ла Валеттом неподалік Туля. На спільній нараді було розроблено план по взяттю Саверна. Згідно плану вирішено, що кардинал вирушить прямо на Хаґено, через Епіналь і Сент-Марі-о-Мін (Sainte-Marie-aux-Mines). Бернгард повинен був зібрати всі свої війська у Везелізі (Vézelise), щоб обійти імперців і маскувати план кардинала; він повинен пройти шлях через Бламон, Фальсбур (Phalsbourg) і підійти під Хаґено. Рухаючись у відповідності до наміченого плану, 7 червня кардинал прибув у Сент-Марі-о-Мін, 8 червня досяг Хаґено. 14 червня Ла Валетт приєднався до Бернгарда, який у цей час облягав Саверн (комендантом гарнізону Саверна був імперський полковник Mulheim) з армією в 7500 солдат. (с. 568, 2) Саверн був позбавлений води; був відсутній провіант, боєприпаси закінчувались. Після того, як було зроблено пролом в укріпленнях після місяця облоги - місто капітулювало (с. 344, 1). Полковник Мюльхайм, який командував гарнізоном і відважно захищався, отримав вихід на почесних умовах. 15 липня до Саверна увійшли французькі війська. Успіхи французів були і у графстві Франш-Конте: французький гарнізон у Монбельярі (Montbeliard - у графстві Франш-Конте), очолюваний комендантом Зульцом (Sulz) захопив Бельфор (Belfort) і 25 червня Делль (Delle), неподалік Бельфора.
Бернгард після взяття Саверна зрозумів, що французи вважають його лише найманцем, адже взявши всю важкість облоги на себе, він повинен був поставити свій підпис акта капітуляції тільки після кардинала Ла Валетта; і коли він попросив, щоб місто було віддано йому, тому що належало до обіцяного йому маркграфства Ельзас, йому було відмовлено, адже це була резиденція єпископа Страсбурзького. Франція насправді хотіла зробити Саверн своїм опорним пунктом у Ельзасі. (с. 344, 1)
Галлас у цей час продовжував перебувати в укріпленому таборі у Друзенгаймі на лівому березі Рейну. Протягом всього часу імперський генерал розсилав легку кавалерію в рейди і сутички з противником. Він займав також Штолльгофен (Stollhofen) на правому березі, а для швидкого відступу на правий беріг був побудований понтонний міст. Галлас в цей час не вважав себе достатньо сильним, щоб спробувати допомогти Саверну. Окрім ослабленої нестачею продовольства армії, він мав інші проблеми. Вісім тисяч кавалеристів із Польщі, які після підписання останньою миру зі Швецією у Штумсдорфі (12.09.1635р.), стали її непотрібними, прибули на підсилення імператорської армії. Не дотримуючись дисципліни, вони незабаром стали чинити заворушення. Поляки скаржилися на відсутність оплати. Вони погрожували вбити полковників, які хотіли їх заспокоїти і мало не вбили генерала від артилерії Франца фон Мерсі (Franz Freiherr von Mercy, 1597-1645рр. (Примітка 5). Лише деякі з них погодилися залишитися; більшість хотіли повернутися до Польщі. Вони захопили місце Гермерсхайм (Germersheim), недалеко від Шпеєра (Speyer), і зробили тут свою базу, з якої грабували довколишню територію. Нарешті фон Мерсі і генерал фон Гоц повернули їх до Рейну, звідки вони були відправлені до Польщі, лише 200 кавалеристів залишилось у армії Галласа. (с. 345, 1)
***
Вербовка поляків чи то пак козаків відбувалась протягом 1635 року. Ініціатором вербовки поляків виступав імперський посол при Варшавському дворі - Арнольдіні. У серпні 1635 року перші загони поляків чи козаків з 1500 шабель прибули із Львова і Любліна до Бітума (Bytum, сучасний Битом - Bytom) і Бріги (Briga, ймовірно сучасний Бжег -Brzeg) у Сілезії (с. 31, 11).
Я не можу беззастережно, так же як і пан Гаєцький (Baran A., Gajecky G. The cossacks in the thirty years war.), називати найманців із Речі Посполитої козаками-українцями, тому, буде зустрічатись і поляки і козаки. Але, стверджувати, що то були козаки є немало причини, серед яких:
- безпосереднім надавачем найманців імперським емісарам був воєвода Руський (Palatinus Russiae) та воєвода Краківський Станіслав Любомирський. Тут можна вважати, що воєвода Руський мав потенційну можливість наймати воєнізовані контингенти і з території України.
- збір військ перед відправкою закордон відбувався у двох місцях Львові та Любліні. Знову ж, існує потенційна можливість потрапляння українців у вказані загони.
- Павло Носковський - очільник корпусу родом був зі Стрия, Львівської області. Повністю не підтверджує, але й не заперечує його українського коріння. Націй на той момент ще не існувало в сучасному розумінні, тому територіальне походження ні про що не говорить.
- чимало прізвищ отаманів козацьких ескадронів схожі на українські, але вони схожі й на польські.:)
Знову ж постає питання. Чи були там саме українці? Зважаючи, що іноземні літописи не можуть називати українців українцями, а лише поляками за територією польської влади або козаками, словом, яке позначає не національність, а є поняттям військовим і позначає легку кавалерію. Можливо, необхідно досліджувати тодішнє листування і шукати там згадки про віросповідання відмінне від католицького?
Продовжу. Командувачем всього корпусу був Павло Носковський (Paul Noskowsky) із Самбора (с. 32- 33, 11). У Бжегу на початку жовтня відбувся перший офіційний підрахунок, який показав 4007 козаків, але протягом трьох тижнів приєдналося ще 2000 (с. 34, 11) У Бжегу було проведено перепис польського корпусу і організовано у 27 ескадронів. Ескадронами командували: Червоним і Чорним ескадроном командував сам Носковський, далі йшли Zaremba, Czeklinsky, Wegel, Gotkowsky, Sieracky, Kempinsky, Makowiecky, Czarnecky, Sulinsky, Moshcherowsky, Strzatkowsky, Zakrzewsky, Jedlecky, Hryva, Dembinsky, Prakowsky, Khrystolinsky, Waskiewycz, Kuratkowsky, Wojnarowsky, Bilytsky, Rodacky, Feketi, Brogniewsky, and Zagorsky. (с. 34, 11)
Козаків було вирішено надіслати на Рейнський театр військових дій. Корпус поляків-козаків пройшов до Рейну через Богемію, Верхній Фальц, Нюрнберг і досяг Вормса у листопаді 1635року. Після прибуття, корпус був закріплений під командуванням герцога Карла Лотаринзького (Примітка 6), який базувався на Мозелі. (с. 39, 11). Спочатку поблизу Тіонвілля, а потім поблизу Меца, козацький корпус разом із кроатами Ізолані робив набіги на зимові квартири військ герцога Бернарда Саксен-Веймарського. Легкі козацько-кроатські кавалерійські підрозділи робили набіги досить глибоко в тил герцога Бернгарда, зайшовши одного разу під Понт-а-Муссон (Pont-à-Mousson), неподалік від Нансі і хитрістю виманили гарнізон за межі міста, який потім був розбитий (с. 41, 11). Каральні набіги козацької кавалерії разом із кроатами знищували продовольчі магазини, склади боєприпасів, лякали населення і дезорганізовували ворожі війська.
Деякі із козацько-польських ескадронів були розбиті маршалом Ла Форсом під сумнозвісним містом Баккара (18 березня 1636 року, Baccarat і Raon-l'Étape), коли супроводжували війська Коллоредо у Лотарингію. (с. 41, 11) Відомо, що козацькі підрозділи були у військах Оттавіо Пікколоміні та Йоганна Верта під час наступу в Шампань у 1636 році. Більш того, граф Пікколоміні сформував із однієї роти козаків-поляків особисту гвардію (с. 103, 10). Проте, з Пікколоміні були підрозділи козаків-поляків, які прийшли раніше у 1632-33 роках, ще за часів Валленштайна. (сс. 41, 42, 11)
Козацько-польська кавалерія набрана у 1635 році, розміщувалась поряд з імператорськими військами Галласа. Цей корпус вже півроку не отримував платні і почав бунтувати. Посланці імператора і Галласа до козаків -поляків прибули без грошей і були випроваджені ні з чим. Загальна козацька рада вирішила розірвати договір з імператором. Козаки-поляки перейшли Рейн і створили собі табір неподалік Вормса (дивіться по тексту основної статті), звідки тероризували довколишню місцевість. Тільки листи Георга Оссолінського, польського посла у Відні змогли переконати козаків-поляків розпочати переговори. До козацького корпусу прибув генерал Франц фон Мерсі із довгоочікуваною платнею. Контракт було поновлено 21 липня 1636 року. За умовами контракту на службі залишалось 3000 козаків-поляків, а їхня служба не повинна була проходити у Люксембурзі.(с. 43, 11) 1400 козаків, поранених і тих, що не бажали продовжувати службу, повертались додому. Корпус легкої козацької кавалерії переходив під безпосереднє керівництво фельдмаршала Іоганна фон Гоца (Johann von Götzen 1599-1645, з 1636 року на баварській службі) (с. 44, 11) Армія Гоца воювали проти ландграфа Вільгельма у Гессені. В кінці липня був окупований Варбург і Падеборн. 19 вересня був взятий Зост (Soest) (с. 44, 11). До слова, у армії Гоца у той же час у Вестфалії служив знаний письменник, 22-х річний Ганс Якоб Крістофель фон Гріммельзгаузен. З закінченням гессенської кампанії в листопаді 1636 року, закінчилась і служба козацького корпусу. Кожен ескадрон відходив додому окремо. Козаки відходили через Чехію, Саксонію та Лужицю і зустрічались у Сілезії, де очікували остаточної оплати. Грабежі та розбої мирного населення спричинені козаками, змусили імперську владу використати армію на очищення земель від таких контингентів. Генерал Мансфельд розбив козацький корпус у Сілезії і змусив залишки відійти в терени Речі Посполитої. (с. 45, 11)
Безпосередньо у кампанії Галласа в Бургундії брало участь дві роти поляків-козаків під командуванням полковників Czarnecki і Lipnicki. Можливо, перший з полковників був тим самим Czarnecki, який прибув у 1635-му?
***
Окрім проблем із польськими кавалеристами, на початку літа 1636 року проти Габсбургів виступив ландграф Гессен-Касселя Вільгельм (Wilhelm V. von Hessen-Kassel). Він зібрав армію і, об'єднавшись із шведськими силами, очолюваними Александром Леслі (Alexander Leslie), звільнив від облоги імператорською армією Гійома де Ламбуа (Guillaume de Lamboy, 1590-1659рр) місто Ганау (Hanau, гарнізоном якого командував генерал Рамсей - Ramsay). 6 червня архієпископи-електори Кельна та Майнца, відчуваючи небезпеку від гесесенсько-шведських військ звернулись до Галласа за військовою підтримкою. (с. 97, 4) Галлас відіслав баварський корпус Іоганна фон Гоца (Johann von Götzen 1599-1645) до Вестфалії проти ландграфа Вільгельма Гессен-Кассельського. Але останній, спустошивши область Дармштадту повернувся до Вестфалії. Готц провів каральну акцію на Гессен, в той же час Вільгельм відступив з Гессена до Гааги.
23 липня об’єднана франко-веймарська армія в складі 14-15 тисяч солдат та 5 гармат вийшла з Саверна і підійшла до Брюмату (Brumath). Імперські війська у цей час перебували на відстані 20 кілометрів у таборі в Друзенгаймі (Drusenheim). Ймовірно, французи планували змусити імперців відійти за Рейн, але вороги залишились нерухомими.
Король Угорщини Фердинанд (майбутній імператор Фердинанд ІІІ) виїхав до армії 14 травня 1636 р. 29 травня він був у Мюнхені, а 3 червня прибув до Аугсбурга, де його прийняли з великими почестями. Звідти Галлас супроводжував його до Донауверта, де вони узгоджували з великим магістром Тевтонського ордена Штадіоном (Johann Kaspar von Stadion, 1567 - 1641рр) план операцій, щодо співпраці імператорських та іспанських військ . Було вирішено, що кардинал-інфант вторгнеться у Францію з півночі, в той час як Галлас атакуватиме зі сходу. Затримавшись на місяць у Донауверті, король прибув на береги Рейну, оглянув імператорську армію в Друзенгаймі (23 липня) та перевіз штаб до Штолльгофена (Stollhofen) 16 серпня, а звідти до Брайзаха (Brisach)( с. 346, 1). Саме у Брайзаху Фердинанд опублікував 18 вересня 1636 р. маніфест проти короля Франції. Він дорікав Людовіку XIII в тому, що той домовлявся зі Швецією в той самий момент, коли вів переговори з імператором у Ратисбоні про вигнання герцога Лотарингії з його земель, дорікав за підтримку німецьких князів проти імператора і підрив католицької релігії. Фердинанд у маніфесті попереджував мешканців Лотарингії та Бургундії, що вони будуть максимально захищені від будь-якого насильства, якщо будуть підтримувати імперську армію; але, якщо вони відмовляться - відношення до них буде як до ворогів. Король Угорщини, вирушив на з'їзд виборців імперії у Регенсбург, залишивши командування експедицією Галласу. (с.346, 1).
Для запланованої операції з атаки Французької Бургундії найбільш стратегічно важливим маршрутом для імператорських військ був шлях через графство Франш-Конте. На початку літа імператорськими посланцями велись перемовини з місцевими станами про майбутню співпрацю, що спочатку були невдалими, однак, із вторгненням Конде у графство у кінці травня 1636р., ситуація докорінно змінилась.
Після французького вторгнення у червні, Галлас відправив два полки піхоти полковників Бека та Грани (Becq, Grana) з 3 тис солдат очолюваних підполковниками Морою і Парадісом (Mora і Paradise), які увійшли у Франш-Конте 6 червня. 20 червня ці війська були у Кенже (Quingey).
Театр військових дій у Франш-Конте і дії сторін.
Графство Франш-Конте (Franche Comté de Bourgogne) було частиною Бургундського герцогства у часи Карла Сміливого. Уся Бургундія була захоплена королем Франції Людовиком XI у 1492 р. Його син Карл VIII розділив Бургундію і віддав частину, утворену графством Франш-Конте Філіпу Австрійському, онуку та спадкоємцю Карла Сміливого. Саме герцогство Бургундське без графства Франш-Конте залишилось в руках французького короля. Коли син Філіпа, імператор Карл V, успадкував іспанський трон у 1516 році, Франш-Конте перейшло до Габсбургів і залишилось у іспанської гілки після переділу земель у 1558 році, з формальним входженням до Священної Римської імперії.
Графство Франш-Конте, що до цього часу залишалось нейтральним, дедалі більше ставало театром військових дій зі сторони антигабсбурзьких сил. 28 лютого 1636 війська маршала Ла Форса підійшли під Жонвель (Jonvelle) і розтеклись грабувати околиці. Протягом зими 1635-36 років уряд Франш-Конте мав відомості про плановану Ришельє атаку на графство навесні-влітку. Було відомо, що французька армія, яку поведе губернатор Бургундії принц Конде (Henri II de Bourbon-Condé, Примітка 7 ) концентрується вздовж кордону. Метою атаки на графство Франш-Конте було відвернути сили Імперії та запобігти втраті Пікардії та інших провінцій Франції. (с. 25, 3)
Так, з 1632 по 1636 р. графство Франш-Конте намагалось зберегти цілісність своєї території та не допустити повернення французьких та імперських сил, які вели військові дії у Ельзасі та Лотарингії. Небезпека могла прийти звідусіль, від навали французів чи веймарців, особливо після оголошення війни 19 травня 1635 року; від імперців, які не робили різниці між союзними провінціями та ворожими землями. Зрештою, французька загроза виправдалася, але графство також повинно було уникнути повернення та перебування імперців. (с. 27, 3) Маючи слабкі війська, уряд графства не міг перешкодити військам пройти територією.
4 травня війська Бернгарда Саксен-Веймара зайняли позицію навколо Дарне (Darney на кордоні із Франш-Конте), його війська почали грабувати прикордонні села. На кордоні із Франш-Конте між Лангром і Діжоном концентрувались французькі сили, які сягали 25 тис піхоти, 6 тис кавалерії і великої кількості гармат. (с. 26, 3) Зважаючи на загрозу, яка наростала над графством, уряд Франш-Конте надіслав прохання про допомогу до швейцарців (з якими ще у 16 столітті була підписана угода про військову співпрацю), губернатора Іспанських Нідерландів кардинала-інфанта Фернандо (Cardenal Infante don Fernando de Austria), іспанським послам, та імперському генерал-лейтенанту Галласу. Останній запропонував ввести в графство два полки, які були розміщені неподалік Делемона (Delémont), але уряд графства, боячись спровокувати таким чином військове вторгнення французів, відмовився. Вже пізніше у кінці червня два імперських полки увійдуть в графство.
Графство Франш-Конте, будучи в небезпеці, навесні розпочало збирати власну армію на чолі якої став маркіз де Конфлан (marquis de Conflans).
З тих пір, коли Франція володіла Ельзасом, герцог Лотарингії з армією був відокремлений від Німеччини; але він все ще міг знайти притулок на півдні, в Франш-Конте. Рішельє вирішив взяти під контроль це місце прихистку всіх ворогів Франції, зайнявши Франш-Конте. Маніфест, опублікований королем Франції 7 травня 1636 року стверджував, що король не думає про завоювання цієї провінції, він тільки хоче, щоб жителі усвідомлювали, що вони не повинні підтримувати ворогів короля (натякаючи на надання графством притулку опальному Гастону Орлеанському у 1631 році).
27 травня 1636 року принц де Конде увійшов до Франш-Конте з великою армією (Примітка 8) і взяв у облогу столицю графства місто-фортецю Доль (Dole).
Армія Анрі де Бурбона Конде у 1636 році в Бургундії нараховувала 20 тисяч піхоти та 8 тисяч кавалерії. В тому числі середі піхоти старі полки Picardie і Navarre, а серед кавалерії угорські полки Ранцау і Ля Мейре (Rantzau і La Meilleraye), шведський полк Гассіона (Gassion) і французькі полки Rostignac, la Motte і Batilly. Маршал де Ла Форс у цей час перебував у Лотарингії (с 128, 9 ).
Доль був добре укріпленим і буржуазія, заохочена архієпископом Безансону і парламентом, захищала себе з великою мужністю. Конде, незважаючи на чисельну перевагу і вогонь тридцяти гармат, не міг захопити його. Бомби, використання яких тільки що було введено у Франції, викликали великий жах у мешканців і гарнізону. Місто було укріплене за останніми тенденціями того часу. І подібна фортифікація вимагала від французів використовувати відповідні методи: мінні галереї, поєднані з бомбардуванням і атаками на місто. Одна з найпотужніших атак 14 червня 1636р. була відбита захисниками. Постійні вилазки гарнізону коштували французам значних втрат. Доль відмовлявся капітулювати.
Далі буде...