Honoris bohemica ІІ
Продовження попереднього допису
Дії імператорських сил після поразки при Дольні Вестоніце (Dolní Věstonice)
Після поразки під Dolní Věstonice корпус імператорських військ Дампєра відступив і зайняв позиції під селищем Novy Mlyny біля Lednice з метою доповнення солдатами полків. Йому протистояла моравська армія Тіфенбаха і новий піхотний полк з 3 тис солдат, завербованих на кошти станів Верхньої Австрії. Під Hustopeče два полки моравської піхоти та кавалерійський полк Zerotin об’єднались і підійшли під Nový Mlýny. Тут війська простояли один проти одного кілька тижнів. Проте, Дампєр обійшов Тіфенбаха і відкрив собі шлях на Hustopeče і Брно, а 25 вересня спустошив околиці Брно. Дізнавшись, що в Брно прибув Турн з 200 кавалеристами, Дампєр прийняв його за авангард чеської армії і почав відступ. Знищивши в околицях Břeclav (Lundenburg) маєтки Ladislav Velen ze Žerotína, він відійшов до Австрії. В цей же час 12 тисячний корпус трансільванських військ, очолюваний Ференцом Редеєм (Ferenc Rhédey) від Трнави дійшов до кордонів Моравії.
Вступ у війну князя Трансільванії Габора Бетлена
Приєднання до чеського повстання Сілезії та Моравії, а також пасивна підтримка повстання протестантами Верхньої та Нижньої Австрії не могло не торкнутись угорської шляхти. На момент початку повстання Угорщина була розділена на Королівську Угорщину - володіння Габсбургів зі столицею у Братиславі (Pozsony, Pressburg) та князівство Трансільванія - васал Османської імперії зі столицею в Gyulafehérvár (Alba Iulia, Karlsburg). За Віденським договором 23 червня 1606 року між князем Трансільванії Іштваном Бочкаї (Bocskai István), угорською шляхтою та імператором Священної Римської імперії Рудольфом в Королівській Угорщині (лютерани) та князівстві Трансільванія (кальвіністи) було гарантовано терпимість віросповідання. Протистояння на фоні віросповідання в цих землях не відбувалось.
Однак, з початком чеського повстання, в Королівській Угорщині все ж зявилась анти габсбурзька опозиція, очолювана графом Imre Thurzó de Bethlenfalva, до якої входили також Illésházy Gáspár та Thurzó Szaniszló - брат Імре Турзо та декілька міст Королівської Угорщини (наприклад Skalice). Ця опозиція була тісно повязана із князем Трансільванії Габором Бетленом, який, з початку повстання вів активнее дипломатичнее листування із чеськими станами, Турном та Директорією. Угорській анти габсбурзькій опозиції не вдалось подолати пасивність магнатерії і щось протиставити політиці палатина Королівської Угорщини, ставленика Габсбургів - барона Жигмонда Форгача (Zsigmond Forgách de Ghymes et Gács).
Як ми вже згадували, під Віднем Турн прийняв посольство угорських станів очолюване Thurzó Szaniszló, про результати переговорів було повідомлено Габора Бетлена. У червні Габор Бетлен розпочав збір військ. В липні 1619 року Бетлен вже прямо запропонував об’єднати військові зусилля для удару по Габсбургах, надіславши для переговорів свого посланця до графа Турна. А 18 серпня надіслав листа до Директорії, що розпочинає військову кампанію з походу на Моравію. 6 вересня посольство князя Трансільванії довело до відома Директорію, що Габор Бетлен виступив на чолі 40 тисячної армії при 18 гарматах з найбільшого трансільванського міста Kolozsvár (Cluj-Napoca, Klausenburg, Kluż). Звістка про приєднання угорців до повстання викликала надзвичайну радість у чеських станів, щоправда, зв'язок князя Трансільванії із Османською імперією додавав деякої гіркоти. Вступ у війну Трансільванії і угорських станів кардинально змінював військово-політичну ситуацію і, враховуючи підтримку чехам шляхтою Верхньої і Нижньої Австрії, ця ситуація складалась не на сторону Габсбургів (с. 206, 2).
Армія Бетлена вирушила трьома колонами. 3 вересня 1619 р. корпус Rákóczi György з 5000 кіннотників без облоги захопив Košice (Ко́шице, або Кошиці, угор. Kassa (Кашша), нім. Kaschau). Другу колону очолював Георгі Щехі (György Széchy), який мав прибути під Братиславу і, дякуючи лояльності палатина Жигмонда Форгача (Zsigmond Forgách), очолити зібрані там війська угорських станів. Сам Бетлен з основними силами вийшов в напрямку Debrecen і Košice. В Košice він скликав з’їзд словацьких та угорських станів, які виразили свою підтримку князю у війні проти імператора Фердинанда Габсбурга. 27 вересня Трансільванське військо вирушило з Кошице через Словаччину, 30 вересня пройшло через Попрад (Poprad, угор. Poprád) і 3 жовтня прибуло у Ліптовський Мікулаш (Liptovský Mikuláš). Тут Бетлен отримав звістку, що війська Дампєра перебувають на австро-моравському кордоні. Це було небезпечно для трансільваців, адже Дампєр міг швидше досягти Братислави і укріпити її. (6) 9 жовтня трансільванські війська зупинились під Trnava (Nagyszombat) звідки, на заклик чеських посланців, до Моравії було відправлено підмогу - 12 тисячний корпус Ferenc Rhédey (6). За період перебування під Trnava, Бетлен захопив місто Nové Zámky.
Тим часом палатин Zsigmond Forgách у Братиславі (Pressburg, Pozsony) отримав від імператора підкріплення з 1500 піхотинців і 500 кавалеристів очолюване генерал-майором Rudolf von Tiefenbach. 14 жовтня трансільванські сили були під стінами Братислави і завдали поразки імператорським силам у передмісті. Rudolf von Tiefenbach з 800 солдатами врятувався втечею на інший берег Дунаю, а Братислава здалась Бетлену 16 жовтня (6). Угорські та трансільванські кавалеристи розтеклись по правому берегу Дунаю аж до Petronell, грабуючи населення.
Звістка про захоплення повстанцями Братислави викликала хвилю паніки у Відні. Імператор, котрий повертався з Франкфурту не поїхав до Відня, а сховався у своїх володіннях у Штирії.
У цей час деморалізована чеська армія Гогенлое так і залишилась на позиціях під Zalužany. Бюкуа, володіючи тактичною ініціативою, перебувала поблизу Mirovice, коли імператорський фельдмаршал отримав наказ від ерцгерцога Леопольда (Leopold - Примітка 4) повертатись на захист Відня. 15 вересня, залишивши табір під Mirovice, Бюкуа вирушив в південному напрямку до Австрії через Чеське Будейовіце. Чеська армія, через дезертирство і занепад була не в змозі наздоганяти імперські війська. Гогенлое, який залишився знову командувати армією (після відїзду Крістіана Ангальт-Бернбурга до Праги) мав бажання переслідувати ворога, але солдатські заворушення через тримісячну заборгованість із оплати не дозволили взятись до цієї справи. Обіцянка Гогенлое погасити борг по прибутті у Табор дозволила вирушити в дорогу. По прибутті в Табор чеській армії було видано лише частину боргу, решту було обіцяно видати через 8 днів. Дисципліна дещо відновилась і чехи вирушили далі, вже 27 вересня зупинившись у Veselí nad Lužnicí. Окремий підрозділ з 1000 солдат (500 піхоти і 500 кавалерії) відбив у імператорських військ селище Bechyně, поки основна армія була на марші.
Бюкуа, поминувши Чеське Будейовіце та Чеський Крумлов йшов далі на південь, дійшов до містечка Rožmberk nad Vltavou. Це місто захищали дві роти сілезької піхоти. Після дводенного обстрілу міста важкими гарматами, гарнізон капітулював перед імператорською армію на почесних умовах. З Rožmberk nad Vltavou Бюкуа звернув на Kaplice. Чеська армія, отримавши відомості про цей маршрут ворога, зупинилась поблизу міста Jindřichův Hradec аби відвернути можливий напад імперців на Моравію. Імператорські війська не мали на меті йти в Моравію, вони увійшли до Нижньої Австрії і зайняли головну базу австрійських повстанців - місто Горн (Horn). Після триденного відпочину, 6 жовтня 1619р. Бюкуа вирушив в напрямку Зноймо на зєднання з армією Дампєра. На підходах до Зноймо чеські аванпости вже почали турбувати імператорський ар’єргард. Отримавши відомості, що Зноймо не вдасться захопити зненацька, Бюкуа попрямував до Tasovice, на південний схід від Зноймо. Увесь цей час Гогенлое йшов наче по п’ятах імператорських військ, але дізнавшись, що ворог зупинився у Tasovice - розбив свій табір під Přímětice, з півночі від Znojmo.
Давши своїм людям короткий перепочинок у Tasovice, Бюкуа вирушив на південь у напрямку Відня, перейшовши моравсько-австрійський кордон неподалік від Laa an der Thaya. 22 жовтня обидві армії імператора під керівництвом Бюкуа та Дампєра зєднались під Ульріхкірхені (Ulrichskirchen), маючи разом 26 тисяч солдат та 13 важких гармат.
Жодна із повстанських армій (Турна та Гогенлое), йдучи по п’ятах, не спромоглась завадити з’єднанню імператорських військ. Турн, перебуваючи в таборі під Novy Mlyny біля Lednice лише 5 жовтня вийшов за відступаючим Дампєром у Австрію. На той момент у чесько-моравській армії Турна перебував угорсько-трансільванський корпус в 12 тис шабель Ференца Редея (Ferenc Rhédey) і, таким чином, чисельна перевага була за союзниками. 20 жовтня Турн спустошив околиці Mikulov (Nikolsburg) і, рухаючись за Дампєром, дійшов до Вільсфердорфа (Wilfersdorf), де намагався атакувати Дампєра. Проте, останній, довідавшись про цей намір від розвідки, пришвидшив рух в напрямку Відня і встиг з’єднатись з Бюкуа в Ульріхкірхені. Через день після зєднання імператорських військ, 23 жовтня 1619 р. під Вільсфердорфом (Wilfersdorf) з’єднались і армії повстанців австрійсько-моравсько-трансільванська Турна і чеська Гогенлое. На момент зєднання загальна чисельність союзників складала 26 300 солдат (в т.ч. 12 тис трансільванців, 10 тис Турн та 16,3 тис Гогенлое) при 11 важких гарматах. Сили Бетлена Габора в цей же час досягали 20 тис. (6)
В час військових дій восени 1619 року відношення до чеських повстанців було незмінним: представники Протестантської Унії відмовлялись підтримати Фрідріха, як короля Чехії, однак в разі нападу на його родові землі - Пфальц, зобов’язувались надати військову підтримку. Республіка Сполучених Провінцій почувалася ошуканою, адже вони надали допомогу Фрідріху V, а його тесть король Англії такої не надав. Для голландців Пфальц був свого роду буфером від іспанського вторгнення зі сходу і водночас покровителем Рейну. Окрім цього, на кордонах з Нідерландами наростала іспанська армія, яка планувала завдати удару у Пфальц. Хоча, голландці і перебували з Іспанією в мирі з 1609 року (Дванадцятирічне перемир’я 1609-1621рр), ситуація на кордонах тривожила всерйоз і від надання допомоги Фрідріху було вирішено відмовитись. Чи не останні надії покладались на князя Трансільванії Габора Бетлена. Однак, і він вимагав 100 тисяч злотих на виплату жолду своїм воякам і 300 тисяч на подальші свої військові операції, що було непосильним для Чехії, враховуючи невиплату жолду своїм солдатам. Незважаючи на всі попередження від монархів Європи, Фрідріх V все ж прибув у Прагу 31 жовтня - 1 листопада та урочисто коронувався 4 листопада 1619 року.
Католики навпаки, консолідували зусилля. До Чехії вирушала іспанська армія з 12 тис піхоти і 1тис кавалерії, інша частина військ залишалась у Фландрії. 8 жовтня 1619 року за договором у Мюнхені між імператором Фердинандом ІІ та князем Максиміліаном Баварським, останньому буде даровано право на землі Пфальцу, які він захопить та звання курфюрста, яке буде відібрано в Фрідріха. Максиміліан, в свою чергу, зобов’язувався надати свої військові сили під командування імператора. Католицька Ліга, очолювана князем Максиміліаном Баварським постановила зібрати війська силою 21 тис. піхоти та 4 тис кавалерії.
Блокада Відня
24 жовтня 1619 року об’єднані сили чехів, трансільванців та австрійських протестантів вирушили з Wilfersdorf на південь у напрямку Відня. Імператорські аванпости зустріли авангард з угорської та моравської кавалерії на шляху між Ulrichskirchen та Wolkersdorf. Турн з Гогенлое з основними силами проходив далі на південь і поблизу Großebersdorf наблизився до позицій імператорських військ, які планував атакувати, знаючи про свою чисельну перевагу. Під Großebersdorf ворогуючі армії стояли одна від одної на відстані гарматного пострілу, атаки чехами відкладались. Натомість, розпочався артилерійський обстріл імператорських військ.
25 жовтня імператорська армія, під заслоном вранішнього туману, відступила і почала переправу через Дунай навпроти Відня. На північному березі Дунаю прикривати переправу імператорських військ по понтонному мосту було залишено три піхотних полки Stauder, Fugger та Furstenberg (загалом 2500 піхотинців) при 18 гарматах. Імператорська піхота була зміцнена шанцями.
Коли туман зійшов, чеські війська вирушили в атаку на австрійські шанці. Кілька штурмів було відбито імператорськими військами і чехи розпочали артилерійський обстріл. Після дводенної оборони шанців, імператорські війська зрештою покинули свої позиції і, відступивши на правий берег Дунаю, спалили за собою понтонний міст. Чехи, бачачи неможливість прямого нападу на Відень, відійшли до Korneuburg. Було вирішено до переправи чекати на підмогу трансільванських військ Габора Бетлена. Для ведення переговорів із трансільванським князем у Братиславу (Прессбург) вирушили очільники чеської армії Турн та Гогенлое.
На переговорах у Братиславі не вдалось досягнути консенсусу щодо подальших військових дій. Турн та Гогенлое наполягали на тому, що Дунай перейде лише моравська та трансільвано-угорська армія, а чеська армія залишиться на лівому березі і буде заслоном від маневрів імператорської армії Бюкуа. Ймовірно, союзники знали, що Бюкуа відмовлявся від пропозиції ерцгерцога Леопольда залишити 6 тис солдат в гарнізоні Відня і став на квартирах під Віднем, мотивуючи це тим, що Відень не здатен забезпечити провіантом і військовими запасами його армію. Загрозливою розглядалась Бюкуа і можливість приєднатись до ворожої армії протестантами Австрії. Вирішальним голосом на переговорах союзників був голос князя Трансільванії, отже його пропозицію було прийнято і 8 листопада угорський корпус з 7000 кавалеристів Ференца Редея (Ferenc Rhédey) першим перетнув Дунай у Братиславі. Його завданням було зайняти Hainburg an der Donau та створити плацдарм на лівому березі задля безпечної переправи всієї армії. Що було здійснено в короткі терміни - угорсько-трансільванська кавалерія розсипалась невеликими загонами по лівому березі Дунаю, до Fischamend та Bruck an der Leitha.
Бюкуа намагався щось протиставити рухам союзників, для чого 9 листопада, розмістившись з основними силами у Bruck an der Leitha, надіслав під Братиславу кавалерію очолювану Дампєром. Кавалеристам вдалось раптово напасти на угорських гайдуків поблизу Kittsee і розбити їх, але угорська кавалерія, що підійшла на виручку своїй піхоті, змусила відступати імперських кавалеристів. Найбільші втрати понесли імператорські полки Marradasa та Lobl, втративши при цьому три штандарти. Незабаром, імператорські війська зайняли Schwechat та Hainburg an der Donau.
Турн та Гогенлое, що за цей час вели армію до Братислави, 23 листопада 1619 року розпочали переправу через Дунай. Переправа відбувалась по понтонному мосту і за 10 днів вся союзна богемсько-моравсько-угорсько-австрійсько-трансільванська армія була на правому березі Дунаю. Чисельність цієї армії складала 50 тисяч піхоти і кавалерії, з яких половина були підрозділи угорсько-трансільванські. В якийсь час до цієї армії приєднались ще 1100 угорських кавалеристів, які дезертирували з імператорських військ через тримісячну затримку жолду, щоправда, в союзній армії жолд виплачувався теж не регулярно.
26 листопада авангард союзників, очолюваний Турном вдарив на обоз Бюкуа в Bruck an der Leitha, який змушений був відходити назад до Відня. За день до цих подій у Відень повернувся імператор Фердинанд, дещо заохотивши оборонців. 27 листопада авангард союзної армії підішов під Відень. Габор Бетлен розложив табір у Schönbrunn. Хоча союзники і не мали значного запасу важкої артилерії, їх чисельність дозволяла повністю блокувати Відень і взяти місто змором. Відень в той осінньо-зимовий період й так страждав від нестачі продовольства. В союзній армії теж не вистачало продовольства й фуражу, ширилась епідемія.
У Відні гарнізон був слабким, але його доукомплектували полками піхоти Nassau, Furstenberg та Stauder, а також 13 ротами кавалерії. Основна імператорська армія розмістилась таборами між Nussdorf та Prater. Увесь час відбувались дрібні сутички між ворогуючими сторонами. 27-29 листопада союзники здобули (с. 232, 2) на околицях Відня замок Kaiserebersdorf, гарнізон з 300 солдат якого здав замок. Сам Відень за укріпленнями був у відносній безпеці, адже союзники не володіли облоговими гарматами. Видавалося, що наблизився кінець правління Габсбургів, імператор зі своєї зимової резиденції - Гофбургу (Hofburg) надсилав листи до Максиміліана Баварського та Іоганн-Георга Саксонського про допомогу.
З приходом зими в союзній армії постала проблема з провіантом. Значна за розміром армія не могла знаходитись постійно в одному місці через брак продовольства, фуражу, військової амуніції, тим більш у зимовий період. У союзній армії голод супроводжувався дезертирством та епідемією.
Дії Ернста Маснфельда під час облоги Відня.
Відступивши з Чехії, Бюкуа залишив дона Baltasar de Marradas et Vique командувати військами в гарнізонах чеських міст. Війська Baltasar de Marradas et Vique складались з трьох рот німецької піхоти (700 солдат), 2500 валлонців та двох рот кавалерії: рота кавалеристів з полку Маррадаса та рота з полку Histerle.
Війська Мансфельда, що залишились у Чехії після відбуття Гогенлое з армією до Австрії нараховували: полк піхоти Мансфельда (2500 солдат), голландський полк Frenck, полк Kašpar Kaplíř ze Sulevic, Jana Vavřince ze Žerotína (разом 3000 піхотинців), полк кавалеристів з Пфальцу (1000 шабель) і ополчення (zemska hotovost) - 3-4 тисячі та 9 гармат. Сили Мансфельда, як і Маррадаса були розпорошені по гарнізонах чеських міст. Найбільш чисельні гарнізони були в Таборі, Собеславі, Тині над Влтавою і Бехині. Війська Мансфельда були здеморалізовані, чимало солдат розійшлось грабувати мирне населення.
Отримавши наказ Директорії 20 вересня 1619 року, Мансфельд зібрав деякі сили (7 рот піхоти, 2 роти кавалерії та 2 гармати) і вирушив із ними з Плзня відбивати богемські міста. 23 вересня сили Мансфельда, здолали імператорський гарнізон зі 100 мушкетерів та заволоділи містом Vimperk. 25 вересня полковник голландського піхотного полку Herman Frenck із Табору атакував з 200 мушкетерами селище Vodňany, яке обороняло 120 імперських мушкетерів. Селище капітулювало на почесних умовах (гарнізон з розкритими прапорами, з запаленими гнітами та своїм обозом відійшов до Prachatice). Після незрозумілої перерви у військових діях (бо в окремих джерелах йдеться, що Vodňany були взяті 25-26 жовтня, а не вересня) протягом одного місяця, Мансфельд аж 2 -3 листопада 1619 року атакував Prachatice. Гарнізон з 360 імперських солдат капітулював. Взяття цього міста дозволило перервати сполучення «Золотою стежкою» з Фландрії до Баварії і далі до Чехії через австрійське Пассау і не допустити підкріплень Маррадасу. (с. 227, 2) По захопленню Prachatice, Мансфельд залишив тут гарнізон з 2 рот піхоти та відійшов до Плзня. 21 листопада Мансфельд вирушив під Pisek з метою відбити і це місто. Гарнізон Pisek, в склад якого входили валлони відмовився капітулювати і місто було взято в облогу і піддано бомбардуванню з шести важких 16- та 32- фунтових гармат. Міські стіни було пробито, але гарнізон вправно тримав оборону, проводячи успішні вилазки. Скоро в поруйнованому місті виник брак продовольства та військових припасів і солдати почали вимагати від коменданта Martin de Hoffe-Huerta здачі Piseku. Коли комендант рішуче відмовив, солдати 5 або 6 грудня здали місто та свого коменданта Мансфельду, на що отримали право на почесних умовах покинути місто. Чимало солдат перейшло на службу Мансфельду, а комендант полковник Hoffe-Huerta перебував в ув’язненні в Плзні до його викупу імператором. В Pisek Мансфельд залишив гарнізон в 2 роти піхоти та роту кавалерії, а сам з 400 мушкетерами 9 грудня попрямував до Volary аби вибити противника із укріплень поблизу цього містечка і додатково убезпечити «Золоту стежку». Здобути укріплень поблизу Volary йому не вдалось, але успішне взяття 13 грудня підполковником Streff міста Strakonice компенсувало цю невдачу. На зимових квартирах Мансфельд залишив частину військ у Pisek, а основні сили відішли до Плзня.
Рейд лісовчиків та козаків в Угорщину.
Один з лідерів угорських протестантів Ракоці Дєрдь (Rákóczi György) після початку походу Габора Бетлена у Австрію, зайняв Ко́шице 3 вересня 1619 року. 21 вересня стани Королівської Угорщини (фактично, більшість земель Королівської Угорщини зараз є Словачиною) обрали його капітаном своїх земель.
Активність трансільванського князя та повстання угорських станів неабияк занепокоїли короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ Вазу, який розумів загрозу концентрації протестантських військ під своїми південними кордонами. 30 вересня польський сенат прийняв рішення про дозвіл вербувати імператорським агентам солдат у Речі Посполитій. Імператор був готовий навіть віддати взамін військової допомоги Сигізмунда Сілезію. Спровадження лісовчиків в Угорщину, які були після війни з Московією, фактично на утриманні корони дозволило б ослабити навантаження на казну, з іншої сторони укріпило би права польського короля на Сілезію
Наприкінці вересня 1619 року в Україну у Брацлавське воєводство до Браїлова, де на квартирах перебував полк лісовчиків під командуванням Валентина Рогавського прибули Дьєрдь Гоммонаї (György Drugeth Hommonay) та представники польського короля. Метою візиту у табір лісовчиків була вербовка їх на службу імператору Фердинанду ІІ. Здається, що початковою метою залучення лісовчиків було відбити землі Гоммонаї в Словаччині та Угорщині. Але, як видно вся операція мала відбуватись не лише за кошти Гоммонаї, а в більшості імператора, короля Сигізмунда та польських магнатів, тому метою, скоріш за все, був рейд по тилах союзної протестантської армії.
На початку жовтня 1619 року лісовчики вирушили з України в напрямку Самбора. В інструкціях наданих лісовчикам йшлося, щоб вони не втягувались у довготривалу війну з Ракоці, а з’єднались з військами імператора.
В той час, капітан Верхньої Угорщини Ракоці прекрасно володів інформацією про рух лісовчиків фактично на терени сучасної Словаччини. Для убезпечення вторгнення, ним було заблоковано всі дороги, яким мав пройти противник. (с. 238, 2)
Сили лісовчиків, спроваджених на Словаччину за сучасними джерелами оцінюються від 6000 до 8000 шабель. Зважаючи на те, що György Drugeth Hommonay мав ще деякі свої сили, загальна чисельність може коливатись в межах 8-10 тисяч солдат (с. 238, 2).
Перша спроба атаки на терени теперішньої Словаччини відбулась наприкінці жовтня. Лісовчики вирушили на південь долиною р. Poprad, але були відбиті із засідки угорцями Ракоці. Після невдалої спроби лісовчики повернулись до Речі Посполитої і 11 листопада зупинились під Jaśliska де командувачем корпусу лісовчиків було повторно підтверджено Валентина Рогавскі. Під час другої спроби, Валентин Рогавскі мав два шляхи переходу Карпат: через Лупківський перевал або через Дукельський перевал. Найімовірніше, лісовчики подолали Карпати через останній перевал, оскільки були за одну ніч перед позиціями противника, який чекав їх зі сторони сучасної Словаччини.
Війська Ракоці нараховували не менш ніж 7000 солдат: 2500 угорських гусарів, 2 тисячі піхоти і 2500 найманих солдат (с. 240, 2) і знаходились на позиціях в Ясенові (Jasenov). В Гуменне (Humenné) перебував сильний гарнізон Ракоці.
Увійшовши в Словаччину, лісовчики йшли долиною річки Лаборец і дістались околиць селища Humenné. У впадінні Удави в Лаборец сили лісовчиків розділілись, ймовірно, для удару по тилах Ракоці. Одна частина пішла долиною річки Удави і, обійшовши Hvost Udavske, увійшла в долину річки Cirocha. Інша частина обійшла Humenné через Hubkov і стала під Lieskovec. Ракоці, бачачи що його позиції обійдено ворогом, відступив з Humenné в Závadka (Závadka, Homonnazavod). 23 листопада 1619 року на схід від Závadka сталась кавалерійська сутичка між противниками, яка почалась із дулей гарцівників і поступово перейшла в загальний бій. Після того як Ракоці кинув у бій своїх гусар, кавалерія лісовчиків відступила за обоз для перегрупування. Відбулась контратака кавалерії лісовчиків з усіх сторін на розтягнуту армію угорців, що досягла успіху. Армія Ракоці була розбита та рятувалась втечею. Лісовчики захопили 17 штандартів. Втрати угорців були значними, в більшій мірі серед піхоти.
Після цієї перемоги, лісовчики дійшли до Sárospatak, взявши його в облогу. Тим часом розпорошені по Угорщині підрозділи грабували землі, досягаючи навіть Tokaj. Без наявності артилерії та піхоти, проводити облогу було марно і після деякого часу корпус Рогавскі вирушив в напрямку Кошице. На шляху до Кошице в таборі під Nižná Myšľa відбулась нарада щодо подальших дій. Гоммонаї переконував остаточно розбити Ракоці і надалі залишитись в Словаччині, але перемогла думка про повернення до Речі Посполитої. Затримавшись в Dukla, товариство обрало собі нового полковника Адама Ліпскі (Adama Lipski) та направило посланця до польського короля аби виправдатись за швидке повернення додому. Тут же лісовчики зустрічали і послів польського короля, який погрожував розправою за неповернення їх до Словаччини. Однак, вертатись не було можливості, Ракоці організував нову армію, збирав ополчення в містах, а з півдня йшов підрозділ трансільванських військ очолюваний György Széchy. Врешті, на початку грудня лісовчики прибули через Дукельський перевал до Речі Посполитої, розмістившись на квартирах неподалік Jaśliska, Dukla та Krosno. Лише частина лісовчиків отримала платню від Гоммонаї, решта домагались оплати від корони польської, але на початку січня 1620 року цю частину лісовчиків було розбито військами Речі Посполитої. Значна частина лісовчиків влилась до польської армії, чимало утекло до Сілезії.
Кінець облоги Відня.
В цей час союзна протестантська армія під Віднем взимку 1619 року продовжувала боротись із дезертирством, нестачею фуражу та продовольства, а , найгірше - інфекційними хворобами. 5 грудня 1619 року трансільванський князь Габор Бетлен розпочав відступ у Братиславу. Через кілька днів моравські та сілезькі полки теж покинули Відень, за ними облогу зняли і чехи. Понтонний міст через Дунай був знищений підйомом води та кригою, тому чехи змушені були 14 днів чекати погоди щоб переправитись під Братиславою (Пресбургом). Військо чеське відступало у важких зимових умовах. Знищені, спалені та розграбовані довколишні села не могли надати прихистку для чеської армії. У відступаючій армії почався голод, з-під снігу діставали коріння і їли конину, воду пили з Дунаю. Полк Турна, який на початок кампанії налічував 3000 солдат, тепер мав 1200 (с.245, 2). Перед самим Різдвом погода надала можливість переправи поріділої на той момент чеської армії в 5000 піхоти та 2000 кавалеристів. Вже на лівому березі чехи відійшли до Ulrichskirchen, залишки моравської армії до Novy Mlyny, сілезці теж виокремились та почали відхід додому.
Останніми з-під Відня відходили війська протестантів Верхньої та Нижньої Австрії. У 1619 році теоретична їх чисельність досягала 9 тис солдат. Військами Верхньої Австрії командував Георг Андреас фон Хофкірхен (Georg Andreas Freyherr von Hofkirchen). До складу входило три полки: кавалерійський Späth та кавалерійський навербований Мансфельдом та очолюваний підполковником Carpezon, а також піхотний полк Stadel. Війська Нижньої Австрії очолював Готтард фон Шатремберг (Gotthard von Starhemberg). В грудні 1619 року війська Starhemberg, доповнені полком очолюваним Carpezon атакуваи Krems, та укріплений монастир Göttweig, зайнятий на той момент імператорськими гарнізонами. Одначе, взяти ці пункти не вдалось. Єдиним містом, яке вдалось захопити був Ybbs.
Перед 24 грудня Бюкуа надіслав війська на чолі з Дампєром на взяття Шопрона (Sopron), а сам вирушив у західному напрямку від столиці до Верхньої Австрії, для відволікання австрійських протестантів з-під Відня. (с. 246, 2) Georg Andreas Freyherr von Hofkirchen з військами австрійських протестантів зайняв позиції вздовж лівого берега Дунаю поміж Emmersdorf an der Donau, Aggsbach, Spitz та Wösendorf in der Wachau. Сувора зима змусила Бюкуа припинити активні операції і він зупинився поблизу Krems та Melk. У той час Hofkirchen, зібравши війська, вирушив по лівому березі Дунаю і 6 січня 1620 року підійшов до Langenlois і через кілька днів після цього зєднався із чеськими військами Турна. Зимові операції обох сторін зупились через мороз. 15 січня 1620р. Бюкуа відбив Ybbs.
В той час союз протестантів із князем Трансільванії почав давати тріщини. Угорське посольство Габора Бетлена безрезультатно повернулось із Праги, коштів чеські стани князю дати відмовились. Для визначення подальшої стратегії угорські стани зібрали в Братиславі сейм, на який чехи делегували Гогенлое, а пізніше, на вимогу Бетлена прибули Турн, Leonhard Colonna von Fels, Paul Kappler v. Sullewitz. Поки чехи намагались узгодити виплати Бетлену, посли імператора, які теж були на сеймі, переконали князя Трансільванії на мир. Хоча остаточним рішенням сейму, який завершився 15 січня 1620 року було продовження співпраці угорських станів із чехами і австрійцями, князь Бетлен виходив з гри. Поряд з тим, сейм проголосив віддати владу над Угорщиною князю Габору Бетлену. Від імператора він додатково отримав титул князя Священної Римської імперії, ставши князем двох сілезьких князівств Опольського і Рациборського. Такі суперечливі були результати сейму у Братиславі. На додаткових перемовинах з імператором, Габором Бетленом 4 лютого 1620 року було укладено перемир’я строком до кінця вересня 1620 року. Такі були результати військової кампанії 1619 року.
Якщо на початку року чеських повстанців ще супроводжував успіх, то наприкінці 1619-го успіх ставав все більш примарним. Нам важко оцінити мотиви сторін, щоб дати правильне пояснення тим чи іншим діям, наприклад, доцільність походів Турна на Відень при наявних ворожих військах у Будейовіце. Ми можемо лише припускати, але ці припущення не будуть варті нічого. У будь-якому випадку, перемагав той за ким була ініціатива, а в кінцевому підсумку виграв той хто зміг консолідуватись швидше. Дійсно, не просто було зібрати те військо, яким володіли чехи, а ще складніше було його утримати. Не просто було битись при незначній зовнішній підтримці, але чехи все ж бились і ми далі бачимо до чого призвела ця боротьба - до переродження Європи внаслідок великого шоку.
Примітки:
1. У цьому полку капітанами рот були люди, яким надалі випаде досить видна роль у цій війні: графи Ernest Montecuccoli - дядько Раймондо Монтекукколі; Giacomo Strozzi і Octavio Piccolomini.
2. Зазнав поразки від Моріца Нассау на полях бою Ньюпорта у 1600 році.
3. Села входили до транспортної системи «Золота стежка»
4. Молодший брат Фердинадна. У березні 1619 року Фердинанд Штирійський призначив Леопольда штатгальтером (Statthalter-намісник) Тиролю і ерцгерцогом Верхньої Австрії. У цьому ж році принц Леопольд став штатгальтером Відня.
Список літерітури:
Дії імператорських сил після поразки при Дольні Вестоніце (Dolní Věstonice)
Після поразки під Dolní Věstonice корпус імператорських військ Дампєра відступив і зайняв позиції під селищем Novy Mlyny біля Lednice з метою доповнення солдатами полків. Йому протистояла моравська армія Тіфенбаха і новий піхотний полк з 3 тис солдат, завербованих на кошти станів Верхньої Австрії. Під Hustopeče два полки моравської піхоти та кавалерійський полк Zerotin об’єднались і підійшли під Nový Mlýny. Тут війська простояли один проти одного кілька тижнів. Проте, Дампєр обійшов Тіфенбаха і відкрив собі шлях на Hustopeče і Брно, а 25 вересня спустошив околиці Брно. Дізнавшись, що в Брно прибув Турн з 200 кавалеристами, Дампєр прийняв його за авангард чеської армії і почав відступ. Знищивши в околицях Břeclav (Lundenburg) маєтки Ladislav Velen ze Žerotína, він відійшов до Австрії. В цей же час 12 тисячний корпус трансільванських військ, очолюваний Ференцом Редеєм (Ferenc Rhédey) від Трнави дійшов до кордонів Моравії.
Вступ у війну князя Трансільванії Габора Бетлена
Приєднання до чеського повстання Сілезії та Моравії, а також пасивна підтримка повстання протестантами Верхньої та Нижньої Австрії не могло не торкнутись угорської шляхти. На момент початку повстання Угорщина була розділена на Королівську Угорщину - володіння Габсбургів зі столицею у Братиславі (Pozsony, Pressburg) та князівство Трансільванія - васал Османської імперії зі столицею в Gyulafehérvár (Alba Iulia, Karlsburg). За Віденським договором 23 червня 1606 року між князем Трансільванії Іштваном Бочкаї (Bocskai István), угорською шляхтою та імператором Священної Римської імперії Рудольфом в Королівській Угорщині (лютерани) та князівстві Трансільванія (кальвіністи) було гарантовано терпимість віросповідання. Протистояння на фоні віросповідання в цих землях не відбувалось.
Однак, з початком чеського повстання, в Королівській Угорщині все ж зявилась анти габсбурзька опозиція, очолювана графом Imre Thurzó de Bethlenfalva, до якої входили також Illésházy Gáspár та Thurzó Szaniszló - брат Імре Турзо та декілька міст Королівської Угорщини (наприклад Skalice). Ця опозиція була тісно повязана із князем Трансільванії Габором Бетленом, який, з початку повстання вів активнее дипломатичнее листування із чеськими станами, Турном та Директорією. Угорській анти габсбурзькій опозиції не вдалось подолати пасивність магнатерії і щось протиставити політиці палатина Королівської Угорщини, ставленика Габсбургів - барона Жигмонда Форгача (Zsigmond Forgách de Ghymes et Gács).
Як ми вже згадували, під Віднем Турн прийняв посольство угорських станів очолюване Thurzó Szaniszló, про результати переговорів було повідомлено Габора Бетлена. У червні Габор Бетлен розпочав збір військ. В липні 1619 року Бетлен вже прямо запропонував об’єднати військові зусилля для удару по Габсбургах, надіславши для переговорів свого посланця до графа Турна. А 18 серпня надіслав листа до Директорії, що розпочинає військову кампанію з походу на Моравію. 6 вересня посольство князя Трансільванії довело до відома Директорію, що Габор Бетлен виступив на чолі 40 тисячної армії при 18 гарматах з найбільшого трансільванського міста Kolozsvár (Cluj-Napoca, Klausenburg, Kluż). Звістка про приєднання угорців до повстання викликала надзвичайну радість у чеських станів, щоправда, зв'язок князя Трансільванії із Османською імперією додавав деякої гіркоти. Вступ у війну Трансільванії і угорських станів кардинально змінював військово-політичну ситуацію і, враховуючи підтримку чехам шляхтою Верхньої і Нижньої Австрії, ця ситуація складалась не на сторону Габсбургів (с. 206, 2).
Армія Бетлена вирушила трьома колонами. 3 вересня 1619 р. корпус Rákóczi György з 5000 кіннотників без облоги захопив Košice (Ко́шице, або Кошиці, угор. Kassa (Кашша), нім. Kaschau). Другу колону очолював Георгі Щехі (György Széchy), який мав прибути під Братиславу і, дякуючи лояльності палатина Жигмонда Форгача (Zsigmond Forgách), очолити зібрані там війська угорських станів. Сам Бетлен з основними силами вийшов в напрямку Debrecen і Košice. В Košice він скликав з’їзд словацьких та угорських станів, які виразили свою підтримку князю у війні проти імператора Фердинанда Габсбурга. 27 вересня Трансільванське військо вирушило з Кошице через Словаччину, 30 вересня пройшло через Попрад (Poprad, угор. Poprád) і 3 жовтня прибуло у Ліптовський Мікулаш (Liptovský Mikuláš). Тут Бетлен отримав звістку, що війська Дампєра перебувають на австро-моравському кордоні. Це було небезпечно для трансільваців, адже Дампєр міг швидше досягти Братислави і укріпити її. (6) 9 жовтня трансільванські війська зупинились під Trnava (Nagyszombat) звідки, на заклик чеських посланців, до Моравії було відправлено підмогу - 12 тисячний корпус Ferenc Rhédey (6). За період перебування під Trnava, Бетлен захопив місто Nové Zámky.
Тим часом палатин Zsigmond Forgách у Братиславі (Pressburg, Pozsony) отримав від імператора підкріплення з 1500 піхотинців і 500 кавалеристів очолюване генерал-майором Rudolf von Tiefenbach. 14 жовтня трансільванські сили були під стінами Братислави і завдали поразки імператорським силам у передмісті. Rudolf von Tiefenbach з 800 солдатами врятувався втечею на інший берег Дунаю, а Братислава здалась Бетлену 16 жовтня (6). Угорські та трансільванські кавалеристи розтеклись по правому берегу Дунаю аж до Petronell, грабуючи населення.
Звістка про захоплення повстанцями Братислави викликала хвилю паніки у Відні. Імператор, котрий повертався з Франкфурту не поїхав до Відня, а сховався у своїх володіннях у Штирії.
У цей час деморалізована чеська армія Гогенлое так і залишилась на позиціях під Zalužany. Бюкуа, володіючи тактичною ініціативою, перебувала поблизу Mirovice, коли імператорський фельдмаршал отримав наказ від ерцгерцога Леопольда (Leopold - Примітка 4) повертатись на захист Відня. 15 вересня, залишивши табір під Mirovice, Бюкуа вирушив в південному напрямку до Австрії через Чеське Будейовіце. Чеська армія, через дезертирство і занепад була не в змозі наздоганяти імперські війська. Гогенлое, який залишився знову командувати армією (після відїзду Крістіана Ангальт-Бернбурга до Праги) мав бажання переслідувати ворога, але солдатські заворушення через тримісячну заборгованість із оплати не дозволили взятись до цієї справи. Обіцянка Гогенлое погасити борг по прибутті у Табор дозволила вирушити в дорогу. По прибутті в Табор чеській армії було видано лише частину боргу, решту було обіцяно видати через 8 днів. Дисципліна дещо відновилась і чехи вирушили далі, вже 27 вересня зупинившись у Veselí nad Lužnicí. Окремий підрозділ з 1000 солдат (500 піхоти і 500 кавалерії) відбив у імператорських військ селище Bechyně, поки основна армія була на марші.
Бюкуа, поминувши Чеське Будейовіце та Чеський Крумлов йшов далі на південь, дійшов до містечка Rožmberk nad Vltavou. Це місто захищали дві роти сілезької піхоти. Після дводенного обстрілу міста важкими гарматами, гарнізон капітулював перед імператорською армію на почесних умовах. З Rožmberk nad Vltavou Бюкуа звернув на Kaplice. Чеська армія, отримавши відомості про цей маршрут ворога, зупинилась поблизу міста Jindřichův Hradec аби відвернути можливий напад імперців на Моравію. Імператорські війська не мали на меті йти в Моравію, вони увійшли до Нижньої Австрії і зайняли головну базу австрійських повстанців - місто Горн (Horn). Після триденного відпочину, 6 жовтня 1619р. Бюкуа вирушив в напрямку Зноймо на зєднання з армією Дампєра. На підходах до Зноймо чеські аванпости вже почали турбувати імператорський ар’єргард. Отримавши відомості, що Зноймо не вдасться захопити зненацька, Бюкуа попрямував до Tasovice, на південний схід від Зноймо. Увесь цей час Гогенлое йшов наче по п’ятах імператорських військ, але дізнавшись, що ворог зупинився у Tasovice - розбив свій табір під Přímětice, з півночі від Znojmo.
Давши своїм людям короткий перепочинок у Tasovice, Бюкуа вирушив на південь у напрямку Відня, перейшовши моравсько-австрійський кордон неподалік від Laa an der Thaya. 22 жовтня обидві армії імператора під керівництвом Бюкуа та Дампєра зєднались під Ульріхкірхені (Ulrichskirchen), маючи разом 26 тисяч солдат та 13 важких гармат.
Жодна із повстанських армій (Турна та Гогенлое), йдучи по п’ятах, не спромоглась завадити з’єднанню імператорських військ. Турн, перебуваючи в таборі під Novy Mlyny біля Lednice лише 5 жовтня вийшов за відступаючим Дампєром у Австрію. На той момент у чесько-моравській армії Турна перебував угорсько-трансільванський корпус в 12 тис шабель Ференца Редея (Ferenc Rhédey) і, таким чином, чисельна перевага була за союзниками. 20 жовтня Турн спустошив околиці Mikulov (Nikolsburg) і, рухаючись за Дампєром, дійшов до Вільсфердорфа (Wilfersdorf), де намагався атакувати Дампєра. Проте, останній, довідавшись про цей намір від розвідки, пришвидшив рух в напрямку Відня і встиг з’єднатись з Бюкуа в Ульріхкірхені. Через день після зєднання імператорських військ, 23 жовтня 1619 р. під Вільсфердорфом (Wilfersdorf) з’єднались і армії повстанців австрійсько-моравсько-трансільванська Турна і чеська Гогенлое. На момент зєднання загальна чисельність союзників складала 26 300 солдат (в т.ч. 12 тис трансільванців, 10 тис Турн та 16,3 тис Гогенлое) при 11 важких гарматах. Сили Бетлена Габора в цей же час досягали 20 тис. (6)
В час військових дій восени 1619 року відношення до чеських повстанців було незмінним: представники Протестантської Унії відмовлялись підтримати Фрідріха, як короля Чехії, однак в разі нападу на його родові землі - Пфальц, зобов’язувались надати військову підтримку. Республіка Сполучених Провінцій почувалася ошуканою, адже вони надали допомогу Фрідріху V, а його тесть король Англії такої не надав. Для голландців Пфальц був свого роду буфером від іспанського вторгнення зі сходу і водночас покровителем Рейну. Окрім цього, на кордонах з Нідерландами наростала іспанська армія, яка планувала завдати удару у Пфальц. Хоча, голландці і перебували з Іспанією в мирі з 1609 року (Дванадцятирічне перемир’я 1609-1621рр), ситуація на кордонах тривожила всерйоз і від надання допомоги Фрідріху було вирішено відмовитись. Чи не останні надії покладались на князя Трансільванії Габора Бетлена. Однак, і він вимагав 100 тисяч злотих на виплату жолду своїм воякам і 300 тисяч на подальші свої військові операції, що було непосильним для Чехії, враховуючи невиплату жолду своїм солдатам. Незважаючи на всі попередження від монархів Європи, Фрідріх V все ж прибув у Прагу 31 жовтня - 1 листопада та урочисто коронувався 4 листопада 1619 року.
Католики навпаки, консолідували зусилля. До Чехії вирушала іспанська армія з 12 тис піхоти і 1тис кавалерії, інша частина військ залишалась у Фландрії. 8 жовтня 1619 року за договором у Мюнхені між імператором Фердинандом ІІ та князем Максиміліаном Баварським, останньому буде даровано право на землі Пфальцу, які він захопить та звання курфюрста, яке буде відібрано в Фрідріха. Максиміліан, в свою чергу, зобов’язувався надати свої військові сили під командування імператора. Католицька Ліга, очолювана князем Максиміліаном Баварським постановила зібрати війська силою 21 тис. піхоти та 4 тис кавалерії.
Блокада Відня
24 жовтня 1619 року об’єднані сили чехів, трансільванців та австрійських протестантів вирушили з Wilfersdorf на південь у напрямку Відня. Імператорські аванпости зустріли авангард з угорської та моравської кавалерії на шляху між Ulrichskirchen та Wolkersdorf. Турн з Гогенлое з основними силами проходив далі на південь і поблизу Großebersdorf наблизився до позицій імператорських військ, які планував атакувати, знаючи про свою чисельну перевагу. Під Großebersdorf ворогуючі армії стояли одна від одної на відстані гарматного пострілу, атаки чехами відкладались. Натомість, розпочався артилерійський обстріл імператорських військ.
25 жовтня імператорська армія, під заслоном вранішнього туману, відступила і почала переправу через Дунай навпроти Відня. На північному березі Дунаю прикривати переправу імператорських військ по понтонному мосту було залишено три піхотних полки Stauder, Fugger та Furstenberg (загалом 2500 піхотинців) при 18 гарматах. Імператорська піхота була зміцнена шанцями.
Коли туман зійшов, чеські війська вирушили в атаку на австрійські шанці. Кілька штурмів було відбито імператорськими військами і чехи розпочали артилерійський обстріл. Після дводенної оборони шанців, імператорські війська зрештою покинули свої позиції і, відступивши на правий берег Дунаю, спалили за собою понтонний міст. Чехи, бачачи неможливість прямого нападу на Відень, відійшли до Korneuburg. Було вирішено до переправи чекати на підмогу трансільванських військ Габора Бетлена. Для ведення переговорів із трансільванським князем у Братиславу (Прессбург) вирушили очільники чеської армії Турн та Гогенлое.
На переговорах у Братиславі не вдалось досягнути консенсусу щодо подальших військових дій. Турн та Гогенлое наполягали на тому, що Дунай перейде лише моравська та трансільвано-угорська армія, а чеська армія залишиться на лівому березі і буде заслоном від маневрів імператорської армії Бюкуа. Ймовірно, союзники знали, що Бюкуа відмовлявся від пропозиції ерцгерцога Леопольда залишити 6 тис солдат в гарнізоні Відня і став на квартирах під Віднем, мотивуючи це тим, що Відень не здатен забезпечити провіантом і військовими запасами його армію. Загрозливою розглядалась Бюкуа і можливість приєднатись до ворожої армії протестантами Австрії. Вирішальним голосом на переговорах союзників був голос князя Трансільванії, отже його пропозицію було прийнято і 8 листопада угорський корпус з 7000 кавалеристів Ференца Редея (Ferenc Rhédey) першим перетнув Дунай у Братиславі. Його завданням було зайняти Hainburg an der Donau та створити плацдарм на лівому березі задля безпечної переправи всієї армії. Що було здійснено в короткі терміни - угорсько-трансільванська кавалерія розсипалась невеликими загонами по лівому березі Дунаю, до Fischamend та Bruck an der Leitha.
Бюкуа намагався щось протиставити рухам союзників, для чого 9 листопада, розмістившись з основними силами у Bruck an der Leitha, надіслав під Братиславу кавалерію очолювану Дампєром. Кавалеристам вдалось раптово напасти на угорських гайдуків поблизу Kittsee і розбити їх, але угорська кавалерія, що підійшла на виручку своїй піхоті, змусила відступати імперських кавалеристів. Найбільші втрати понесли імператорські полки Marradasa та Lobl, втративши при цьому три штандарти. Незабаром, імператорські війська зайняли Schwechat та Hainburg an der Donau.
Турн та Гогенлое, що за цей час вели армію до Братислави, 23 листопада 1619 року розпочали переправу через Дунай. Переправа відбувалась по понтонному мосту і за 10 днів вся союзна богемсько-моравсько-угорсько-австрійсько-трансільванська армія була на правому березі Дунаю. Чисельність цієї армії складала 50 тисяч піхоти і кавалерії, з яких половина були підрозділи угорсько-трансільванські. В якийсь час до цієї армії приєднались ще 1100 угорських кавалеристів, які дезертирували з імператорських військ через тримісячну затримку жолду, щоправда, в союзній армії жолд виплачувався теж не регулярно.
26 листопада авангард союзників, очолюваний Турном вдарив на обоз Бюкуа в Bruck an der Leitha, який змушений був відходити назад до Відня. За день до цих подій у Відень повернувся імператор Фердинанд, дещо заохотивши оборонців. 27 листопада авангард союзної армії підішов під Відень. Габор Бетлен розложив табір у Schönbrunn. Хоча союзники і не мали значного запасу важкої артилерії, їх чисельність дозволяла повністю блокувати Відень і взяти місто змором. Відень в той осінньо-зимовий період й так страждав від нестачі продовольства. В союзній армії теж не вистачало продовольства й фуражу, ширилась епідемія.
У Відні гарнізон був слабким, але його доукомплектували полками піхоти Nassau, Furstenberg та Stauder, а також 13 ротами кавалерії. Основна імператорська армія розмістилась таборами між Nussdorf та Prater. Увесь час відбувались дрібні сутички між ворогуючими сторонами. 27-29 листопада союзники здобули (с. 232, 2) на околицях Відня замок Kaiserebersdorf, гарнізон з 300 солдат якого здав замок. Сам Відень за укріпленнями був у відносній безпеці, адже союзники не володіли облоговими гарматами. Видавалося, що наблизився кінець правління Габсбургів, імператор зі своєї зимової резиденції - Гофбургу (Hofburg) надсилав листи до Максиміліана Баварського та Іоганн-Георга Саксонського про допомогу.
З приходом зими в союзній армії постала проблема з провіантом. Значна за розміром армія не могла знаходитись постійно в одному місці через брак продовольства, фуражу, військової амуніції, тим більш у зимовий період. У союзній армії голод супроводжувався дезертирством та епідемією.
Дії Ернста Маснфельда під час облоги Відня.
Відступивши з Чехії, Бюкуа залишив дона Baltasar de Marradas et Vique командувати військами в гарнізонах чеських міст. Війська Baltasar de Marradas et Vique складались з трьох рот німецької піхоти (700 солдат), 2500 валлонців та двох рот кавалерії: рота кавалеристів з полку Маррадаса та рота з полку Histerle.
Війська Мансфельда, що залишились у Чехії після відбуття Гогенлое з армією до Австрії нараховували: полк піхоти Мансфельда (2500 солдат), голландський полк Frenck, полк Kašpar Kaplíř ze Sulevic, Jana Vavřince ze Žerotína (разом 3000 піхотинців), полк кавалеристів з Пфальцу (1000 шабель) і ополчення (zemska hotovost) - 3-4 тисячі та 9 гармат. Сили Мансфельда, як і Маррадаса були розпорошені по гарнізонах чеських міст. Найбільш чисельні гарнізони були в Таборі, Собеславі, Тині над Влтавою і Бехині. Війська Мансфельда були здеморалізовані, чимало солдат розійшлось грабувати мирне населення.
Отримавши наказ Директорії 20 вересня 1619 року, Мансфельд зібрав деякі сили (7 рот піхоти, 2 роти кавалерії та 2 гармати) і вирушив із ними з Плзня відбивати богемські міста. 23 вересня сили Мансфельда, здолали імператорський гарнізон зі 100 мушкетерів та заволоділи містом Vimperk. 25 вересня полковник голландського піхотного полку Herman Frenck із Табору атакував з 200 мушкетерами селище Vodňany, яке обороняло 120 імперських мушкетерів. Селище капітулювало на почесних умовах (гарнізон з розкритими прапорами, з запаленими гнітами та своїм обозом відійшов до Prachatice). Після незрозумілої перерви у військових діях (бо в окремих джерелах йдеться, що Vodňany були взяті 25-26 жовтня, а не вересня) протягом одного місяця, Мансфельд аж 2 -3 листопада 1619 року атакував Prachatice. Гарнізон з 360 імперських солдат капітулював. Взяття цього міста дозволило перервати сполучення «Золотою стежкою» з Фландрії до Баварії і далі до Чехії через австрійське Пассау і не допустити підкріплень Маррадасу. (с. 227, 2) По захопленню Prachatice, Мансфельд залишив тут гарнізон з 2 рот піхоти та відійшов до Плзня. 21 листопада Мансфельд вирушив під Pisek з метою відбити і це місто. Гарнізон Pisek, в склад якого входили валлони відмовився капітулювати і місто було взято в облогу і піддано бомбардуванню з шести важких 16- та 32- фунтових гармат. Міські стіни було пробито, але гарнізон вправно тримав оборону, проводячи успішні вилазки. Скоро в поруйнованому місті виник брак продовольства та військових припасів і солдати почали вимагати від коменданта Martin de Hoffe-Huerta здачі Piseku. Коли комендант рішуче відмовив, солдати 5 або 6 грудня здали місто та свого коменданта Мансфельду, на що отримали право на почесних умовах покинути місто. Чимало солдат перейшло на службу Мансфельду, а комендант полковник Hoffe-Huerta перебував в ув’язненні в Плзні до його викупу імператором. В Pisek Мансфельд залишив гарнізон в 2 роти піхоти та роту кавалерії, а сам з 400 мушкетерами 9 грудня попрямував до Volary аби вибити противника із укріплень поблизу цього містечка і додатково убезпечити «Золоту стежку». Здобути укріплень поблизу Volary йому не вдалось, але успішне взяття 13 грудня підполковником Streff міста Strakonice компенсувало цю невдачу. На зимових квартирах Мансфельд залишив частину військ у Pisek, а основні сили відішли до Плзня.
Рейд лісовчиків та козаків в Угорщину.
Один з лідерів угорських протестантів Ракоці Дєрдь (Rákóczi György) після початку походу Габора Бетлена у Австрію, зайняв Ко́шице 3 вересня 1619 року. 21 вересня стани Королівської Угорщини (фактично, більшість земель Королівської Угорщини зараз є Словачиною) обрали його капітаном своїх земель.
Активність трансільванського князя та повстання угорських станів неабияк занепокоїли короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ Вазу, який розумів загрозу концентрації протестантських військ під своїми південними кордонами. 30 вересня польський сенат прийняв рішення про дозвіл вербувати імператорським агентам солдат у Речі Посполитій. Імператор був готовий навіть віддати взамін військової допомоги Сигізмунда Сілезію. Спровадження лісовчиків в Угорщину, які були після війни з Московією, фактично на утриманні корони дозволило б ослабити навантаження на казну, з іншої сторони укріпило би права польського короля на Сілезію
Наприкінці вересня 1619 року в Україну у Брацлавське воєводство до Браїлова, де на квартирах перебував полк лісовчиків під командуванням Валентина Рогавського прибули Дьєрдь Гоммонаї (György Drugeth Hommonay) та представники польського короля. Метою візиту у табір лісовчиків була вербовка їх на службу імператору Фердинанду ІІ. Здається, що початковою метою залучення лісовчиків було відбити землі Гоммонаї в Словаччині та Угорщині. Але, як видно вся операція мала відбуватись не лише за кошти Гоммонаї, а в більшості імператора, короля Сигізмунда та польських магнатів, тому метою, скоріш за все, був рейд по тилах союзної протестантської армії.
На початку жовтня 1619 року лісовчики вирушили з України в напрямку Самбора. В інструкціях наданих лісовчикам йшлося, щоб вони не втягувались у довготривалу війну з Ракоці, а з’єднались з військами імператора.
В той час, капітан Верхньої Угорщини Ракоці прекрасно володів інформацією про рух лісовчиків фактично на терени сучасної Словаччини. Для убезпечення вторгнення, ним було заблоковано всі дороги, яким мав пройти противник. (с. 238, 2)
Сили лісовчиків, спроваджених на Словаччину за сучасними джерелами оцінюються від 6000 до 8000 шабель. Зважаючи на те, що György Drugeth Hommonay мав ще деякі свої сили, загальна чисельність може коливатись в межах 8-10 тисяч солдат (с. 238, 2).
Перша спроба атаки на терени теперішньої Словаччини відбулась наприкінці жовтня. Лісовчики вирушили на південь долиною р. Poprad, але були відбиті із засідки угорцями Ракоці. Після невдалої спроби лісовчики повернулись до Речі Посполитої і 11 листопада зупинились під Jaśliska де командувачем корпусу лісовчиків було повторно підтверджено Валентина Рогавскі. Під час другої спроби, Валентин Рогавскі мав два шляхи переходу Карпат: через Лупківський перевал або через Дукельський перевал. Найімовірніше, лісовчики подолали Карпати через останній перевал, оскільки були за одну ніч перед позиціями противника, який чекав їх зі сторони сучасної Словаччини.
Війська Ракоці нараховували не менш ніж 7000 солдат: 2500 угорських гусарів, 2 тисячі піхоти і 2500 найманих солдат (с. 240, 2) і знаходились на позиціях в Ясенові (Jasenov). В Гуменне (Humenné) перебував сильний гарнізон Ракоці.
Увійшовши в Словаччину, лісовчики йшли долиною річки Лаборец і дістались околиць селища Humenné. У впадінні Удави в Лаборец сили лісовчиків розділілись, ймовірно, для удару по тилах Ракоці. Одна частина пішла долиною річки Удави і, обійшовши Hvost Udavske, увійшла в долину річки Cirocha. Інша частина обійшла Humenné через Hubkov і стала під Lieskovec. Ракоці, бачачи що його позиції обійдено ворогом, відступив з Humenné в Závadka (Závadka, Homonnazavod). 23 листопада 1619 року на схід від Závadka сталась кавалерійська сутичка між противниками, яка почалась із дулей гарцівників і поступово перейшла в загальний бій. Після того як Ракоці кинув у бій своїх гусар, кавалерія лісовчиків відступила за обоз для перегрупування. Відбулась контратака кавалерії лісовчиків з усіх сторін на розтягнуту армію угорців, що досягла успіху. Армія Ракоці була розбита та рятувалась втечею. Лісовчики захопили 17 штандартів. Втрати угорців були значними, в більшій мірі серед піхоти.
Після цієї перемоги, лісовчики дійшли до Sárospatak, взявши його в облогу. Тим часом розпорошені по Угорщині підрозділи грабували землі, досягаючи навіть Tokaj. Без наявності артилерії та піхоти, проводити облогу було марно і після деякого часу корпус Рогавскі вирушив в напрямку Кошице. На шляху до Кошице в таборі під Nižná Myšľa відбулась нарада щодо подальших дій. Гоммонаї переконував остаточно розбити Ракоці і надалі залишитись в Словаччині, але перемогла думка про повернення до Речі Посполитої. Затримавшись в Dukla, товариство обрало собі нового полковника Адама Ліпскі (Adama Lipski) та направило посланця до польського короля аби виправдатись за швидке повернення додому. Тут же лісовчики зустрічали і послів польського короля, який погрожував розправою за неповернення їх до Словаччини. Однак, вертатись не було можливості, Ракоці організував нову армію, збирав ополчення в містах, а з півдня йшов підрозділ трансільванських військ очолюваний György Széchy. Врешті, на початку грудня лісовчики прибули через Дукельський перевал до Речі Посполитої, розмістившись на квартирах неподалік Jaśliska, Dukla та Krosno. Лише частина лісовчиків отримала платню від Гоммонаї, решта домагались оплати від корони польської, але на початку січня 1620 року цю частину лісовчиків було розбито військами Речі Посполитої. Значна частина лісовчиків влилась до польської армії, чимало утекло до Сілезії.
Кінець облоги Відня.
В цей час союзна протестантська армія під Віднем взимку 1619 року продовжувала боротись із дезертирством, нестачею фуражу та продовольства, а , найгірше - інфекційними хворобами. 5 грудня 1619 року трансільванський князь Габор Бетлен розпочав відступ у Братиславу. Через кілька днів моравські та сілезькі полки теж покинули Відень, за ними облогу зняли і чехи. Понтонний міст через Дунай був знищений підйомом води та кригою, тому чехи змушені були 14 днів чекати погоди щоб переправитись під Братиславою (Пресбургом). Військо чеське відступало у важких зимових умовах. Знищені, спалені та розграбовані довколишні села не могли надати прихистку для чеської армії. У відступаючій армії почався голод, з-під снігу діставали коріння і їли конину, воду пили з Дунаю. Полк Турна, який на початок кампанії налічував 3000 солдат, тепер мав 1200 (с.245, 2). Перед самим Різдвом погода надала можливість переправи поріділої на той момент чеської армії в 5000 піхоти та 2000 кавалеристів. Вже на лівому березі чехи відійшли до Ulrichskirchen, залишки моравської армії до Novy Mlyny, сілезці теж виокремились та почали відхід додому.
Останніми з-під Відня відходили війська протестантів Верхньої та Нижньої Австрії. У 1619 році теоретична їх чисельність досягала 9 тис солдат. Військами Верхньої Австрії командував Георг Андреас фон Хофкірхен (Georg Andreas Freyherr von Hofkirchen). До складу входило три полки: кавалерійський Späth та кавалерійський навербований Мансфельдом та очолюваний підполковником Carpezon, а також піхотний полк Stadel. Війська Нижньої Австрії очолював Готтард фон Шатремберг (Gotthard von Starhemberg). В грудні 1619 року війська Starhemberg, доповнені полком очолюваним Carpezon атакуваи Krems, та укріплений монастир Göttweig, зайнятий на той момент імператорськими гарнізонами. Одначе, взяти ці пункти не вдалось. Єдиним містом, яке вдалось захопити був Ybbs.
Перед 24 грудня Бюкуа надіслав війська на чолі з Дампєром на взяття Шопрона (Sopron), а сам вирушив у західному напрямку від столиці до Верхньої Австрії, для відволікання австрійських протестантів з-під Відня. (с. 246, 2) Georg Andreas Freyherr von Hofkirchen з військами австрійських протестантів зайняв позиції вздовж лівого берега Дунаю поміж Emmersdorf an der Donau, Aggsbach, Spitz та Wösendorf in der Wachau. Сувора зима змусила Бюкуа припинити активні операції і він зупинився поблизу Krems та Melk. У той час Hofkirchen, зібравши війська, вирушив по лівому березі Дунаю і 6 січня 1620 року підійшов до Langenlois і через кілька днів після цього зєднався із чеськими військами Турна. Зимові операції обох сторін зупились через мороз. 15 січня 1620р. Бюкуа відбив Ybbs.
В той час союз протестантів із князем Трансільванії почав давати тріщини. Угорське посольство Габора Бетлена безрезультатно повернулось із Праги, коштів чеські стани князю дати відмовились. Для визначення подальшої стратегії угорські стани зібрали в Братиславі сейм, на який чехи делегували Гогенлое, а пізніше, на вимогу Бетлена прибули Турн, Leonhard Colonna von Fels, Paul Kappler v. Sullewitz. Поки чехи намагались узгодити виплати Бетлену, посли імператора, які теж були на сеймі, переконали князя Трансільванії на мир. Хоча остаточним рішенням сейму, який завершився 15 січня 1620 року було продовження співпраці угорських станів із чехами і австрійцями, князь Бетлен виходив з гри. Поряд з тим, сейм проголосив віддати владу над Угорщиною князю Габору Бетлену. Від імператора він додатково отримав титул князя Священної Римської імперії, ставши князем двох сілезьких князівств Опольського і Рациборського. Такі суперечливі були результати сейму у Братиславі. На додаткових перемовинах з імператором, Габором Бетленом 4 лютого 1620 року було укладено перемир’я строком до кінця вересня 1620 року. Такі були результати військової кампанії 1619 року.
Якщо на початку року чеських повстанців ще супроводжував успіх, то наприкінці 1619-го успіх ставав все більш примарним. Нам важко оцінити мотиви сторін, щоб дати правильне пояснення тим чи іншим діям, наприклад, доцільність походів Турна на Відень при наявних ворожих військах у Будейовіце. Ми можемо лише припускати, але ці припущення не будуть варті нічого. У будь-якому випадку, перемагав той за ким була ініціатива, а в кінцевому підсумку виграв той хто зміг консолідуватись швидше. Дійсно, не просто було зібрати те військо, яким володіли чехи, а ще складніше було його утримати. Не просто було битись при незначній зовнішній підтримці, але чехи все ж бились і ми далі бачимо до чого призвела ця боротьба - до переродження Європи внаслідок великого шоку.
Примітки:
1. У цьому полку капітанами рот були люди, яким надалі випаде досить видна роль у цій війні: графи Ernest Montecuccoli - дядько Раймондо Монтекукколі; Giacomo Strozzi і Octavio Piccolomini.
2. Зазнав поразки від Моріца Нассау на полях бою Ньюпорта у 1600 році.
3. Села входили до транспортної системи «Золота стежка»
4. Молодший брат Фердинадна. У березні 1619 року Фердинанд Штирійський призначив Леопольда штатгальтером (Statthalter-намісник) Тиролю і ерцгерцогом Верхньої Австрії. У цьому ж році принц Леопольд став штатгальтером Відня.
Список літерітури:
- http://www.koni.onlinehome.de/kurzbiographien/buquoy-frames.htm
- Witold Biernacki, Biała Góra 1620, Wydawnictwo Finna, Gdańsk 2006
- Wilhelm Edler von Janko: Heinrich Du ValGraf von Dampierre, Freiherr von Mondrovillia, kaiserlicher General-Feldwachtmeister, Kämmerer, Kriegsrath, Ritter des Ordens de Santa Militia und Oberst Inhaber eines Cürassier-Regiments. Ein Beitrag zur Geschichte der 1.Periode des 30 jährigen Krieges. Mittheilungen des k. k. Kriegs-Archives 1. (1876)
- William P. Guthrie. Battles of the Thirty Years War: From White Mountain to Nordlingen, 1618-1635. - Westport, Connecticut: Greenwood Publishing Group, 2002.
- KRETSCHMER, Helmut. Sturmpetition und Blockade Wiens im Jahre 1619. (Militärhistorische Schriftenreihe, herausgegeben vom Heeresgeschichtlichen Museum (Militärwissenschaftliches Institu), Heft 38). Wien : Österreichischer Bundesverlag für Unterricht, Wissenschaft und Kunst, 1978
- BÁNLAKY JÓZSEF A MAGYAR NEMZET HADTÖRTÉNELME. http://mek.oszk.hu/09400/09477/html/index.html
- https://www.lovecpokladu.cz/home/tricetileta-valka-cast-3-295