Про Віту Кін і народне в сучасній моді...моя думка.
Попередній пост вийшов сильно розлогим і багатовекторним (і про нашу хуторянську самоізоляцію, що не дає нам хоча б уявити, що своï сорочки вишивали не тільки украïнські селяни, а тому тренд "вишиванок" може НЕ бути пов'язаним із Украïною; і про історію брендингу румунськоï сорочки; і про те, як румунській селянській сорочці в західній уяві таки прокльовується украïнська альтернатива; і ще про щось). Тому, на жаль, не залишилось можливості окремо сказати кілька слів про саму головну натхненницю статті на сайті американського Vogue - Your Favorite Bohemian Garb Is Actually Traditional Ukrainian Costume
Vyshyvanka by Vita Kin (роздивляйтесь, прошу)
Мені от прямо по-дружньому вказали на це недопрацювання ;-) Із задоволенням виправляюсь :-)
Що маю сказати? Bтішена.
Зараз поясню.
Хочеться сказати не про те, наскільки мені особисто подобається чи ні якась окрема сукня, a виокремити те, що мені здається найважливішим тут. Найважливішим мені видається те, що я мало не вперше бачу доволі вдалу спробу авторського переосмислення традиційного одягу украïнських селян.
Що ми бачили раніше? Кілька речей. По-перше, реконструкцію традиціï - відшивання старовинних сорочок або традиційними швами, популяризація наміток, очіпків, прикрас, тощо. То все надзвичайно правильна і корисна штука, без якоï НІЯК, але ïï взагалі треба винести за скобки. Це не переосмислення і навіть не не адаптація (як ширвжиткові "вишиванки"), а консервація і збереження, що необхідні для того, щоб майбутні покоління могли надихатися і переосмислювати знову і знову.
Із похідноï ж від традиціï продукціï маємо такі варіанти : 1) адаптація народного костюму до сучасності, так звані "вишиванки" 2) мода, де можна виділити підкатегоріï а) нар. мистецтво, як джерело ситуативного натхнення б) творчість, спрямована на переосмислення нар. мис-ва. Це все різні категоріï продукціï, із різною метою, вжитком, і впливом на суспільство. На жаль, все це (разом із реконструкцією) часто змішується в один салат не дуже далекими журналістами під гаслами "Ура! Украïнське в моді", а також стає причиною кровопролитних баталій між самими творцями різних категорій на тему, що правильніше, що класніше, що модніше, що в пічку, що в майбутнє винести (наче "вишиванка" і якийсь елемент натхнення з нар. мис-ва в модній колекціï - це одне і теж і між ним треба вибирати). Тому я зараз це все розведу і скажу кілька слів. Забігаючи наперед, означу, що Віта Кін, на мою думку, здійснила справжній прорив в категоріï 2.б.
Перше. (Cувенірний) ширвжиток - "вишиванка" - різноманітні блузи сучасного крою, із ручною або машинною вишивкою, більш традиційною або хрестиком, стилізовані під традиційну селянську вишиту сорочку. Будемо сподіватись, що скоро нарешті дійде аж до всіх, що "вишиванка" не є традиційним одягом, але лише такою канонізованою формою стилізаціï під традиційне і національне. Якщо з цим усвідомленням проблем нема, то "вишиванка" - хороша і корисна річ. "Вишиванка" є структурно необхідною: на свята, ярмарки, фести і паради люди ніколи не будуть 100% ходити в дизайнерських речах і реконструкціях, переважна більшість буде в стилізаціях, це нормально. Тут теж бувають верхи і низи (особисто мені подобаються сорочки із ручною або машинною вишивкою, що стилістично максимально наближаються до традиційних технік - зручні сучасні блузи із традиційними швами; повний низ для мене - це якісь синьо-чорні машинні хрестики чи машинні соняшники з маками, наприклад). Ця категорія розвивається, вбираючи в себе досягнення реконструкторів та віяння сучасноï моди (як етно, так і звичайноï). Всяке буває, але це категорія "причіп", а не категорія "локомотив".
Друга категорія, яка нас цікавить - дизайнерські пошуки. Це спроби натхнення традицією і переосмислення традиціï. Повторюся, це теж часто плутається, але це зовсім не одне і те саме, звідки і виникають вчені диспути на тему - хто і як має застосувовати щось народне в моді - і все а ля "ïй однієï зірочки на рукаві свого абсолютно трендового чогось достатньо і виходить сучасно і зі смаком, а інша із своєю вишитою сукнею - село і шаровари, на!". Ну так от : фокус на переосмисленні традиціï і ситуативне (або навіть) постійне натхнення чимось народним - це абсолютно різні жанри.
На сьогоднішній день найкраще справи йшли саме з тими, хто часто/інколи черпав натхнення в зразках нар. мис-ва і трад. одягу. Невдалих прикладів вагон і маленький візок, але хотілось би проілюструвати одним вдалим випадком (хоча ïх в природі більше, звичайно, просто мені особисто подобається)
Отже, Karavay.
Тут чітко видно власний стиль. Це не переосмислення традиціï, я не думаю, що і задум такий був, це своє особисте. Але дизайнерка часто надихається чимось із традиціï, привносить до себе. Оскільки в неï є своє бачення і свій стиль, в неï вже є точка опори - тому виходить дуже вдало, органічно, не штучно пришитим. Мені дуже подобається. Це прекрасний приклад того, як сучасні дизайнери можуть черпати натхнення у власній традиціï.
А от із моєю категорією 2б - переосмислення традиціï - в нас досі, на мою скромну думку, була гірка біда, хоча в різний час брались/беруться за це багацько людей.
Часто-густо дизайнери просто потрапляли прямо в пастку "вишиванки" - тобто фактично робили якусь сучасну стилізацію традиціï. Тобто виявились не в змозі відійти від певних канонів і стереотипів, щоб відірватись від традиціï і полетіти кудись, де ще ніхто не бував. Але, на жаль, багатьом творіння "вишиванок" недостатньо, вони хочуть творити саме моду, а тому вони...мучаться. Мучаться і не знають, що ïм робити, коливаються (часто в них дуже нестабільний за якістю і стилем доробок, характерні якісь творчі стрибки або спалахи). Я так підозрюю, що для самих себе вони творці моди, що осучаснюють красу традиційного одягу, а на практиці всі вони коливаються між майже звичайними стилізованими вишиванками, чимось абсолютно іншим і чимось абсолютно іншим з претензією на традицію, як джерело натхнення. В одній колекціï. В кожній колекціï. Так. Сумно дивитись, людей шкода.
Найгірше буває, коли до чогось свого просто штучно прищеплюють якусь там вишивку, скажімо.
Тут я можу показати найкраще із цього сумного, Роксолану Богуцьку (часом мені ïï речі дуже подобаються - і набагато більше Віти Кін).
Наприклад. Ось. Так навіть одразу і не скажеш, що це один і той же дизайнер. Чи що в цього дизайнера вже закінчився внутрішній пошук себе :)
i...(наприклад)
A от Віта Кін є успішним прикладом переосмислення традиціï, коли на вході маємо традицію і єдину мету переосмислити ïï сучасно, а на виході - повністю нове комплексне тлумачення, що не є вже ні елементом, ні стилізацією, ні наслідуванням, а абсолютно новою самостійною концепцією, яка може жити власним життям, мати власне майбутнє, а колись матиме власне окреме минуле. Подібне ми бачили на початку 20 ст., коли модерністи і авангардисти змогли заново витлумачити народний стиль і укр. бароко так, що вони отримали окреме життя (і зараз можуть бути наслідування вже самого Кричевського, наприклад). Власне, це більш загальне явище: кожний новий стиль/епоха і є таким переопрацюванням чогось із минулого, що дає щось абсолютно нове (ну, скажімо, Ренесанс - це переосмислення чи то Античності на базі Середньовіччя, чи то навпаки, але є вже самобутнім, а зараз захоплює не менше, а часом і більше, ніж те, що він переосмислював). Просто мене в цьому пості вузько цікавить мода/одяг і традиційний украïнський одяг. Але важливість такого переосмислення (взагалі як явища культури і в даному випадку) важко недооцінити, саме це і є шляхом людини із минулого в майбутнє; прості ж наслідування, стилізаціï, фрагментарне ніколи не виходять на цей рівень, залишаються наче як "епізодами з життя", що потім швидко забуваються.
Це таке невеличке пояснення, чому для мене саме це стало найважливішим спостереженням стосовно творчості Віти Кін. Повернемось же до неï.
Маємо справу як раз із переосмисленням традиційного одягу : все в цьому одязі народилось в традиціï, але сам вiн не є ні реконструкцією, ні стилізацією, а самостійним вже явищем.
Це не збирання елементів традиційного одягу і видумування, куди б його ефектно приткнути, а пропущення традиціï через себе. Цим пояснюється, наприклад, те, що дизайнер вільно використовує для своïх "вишиванок" орнаменти...килимів чи рушників, тканих чи вишитих! (замість того, щоб замучати себе питанням - "ну як би його ще ту "вишиванку" перекроïти, щоб вийшло оригінально?").
Вільно трактує кольори, закорінивши традицію в кроï (дуже мені подобається) і пішовши наперекір майже канону стилізаційних вишиванок, які уставку давно викинули у смітник історіï. Дуже мені подобається відхід від формату блузи і туніки і а) повернення додільноï сорочки, але вже як самостійного одягу б) пошук інших форм (сукні-халати, комбінезони, комбішорти) - але із збереженням певних домінант крою i композиціï в кожній моделі, завдяки чому майже за кожною річчю легко вгадується автор і ïï стиль.
Ознакою впевненості в собі є широке обігрування брокарівськоï вишивки (якщо ви не знаєте, що це). Дійсно, художня цінність хрестикових схем із червоно-чорними квітками, що масово розходились по всім усюдам і вбивала традиційні техніки вишиття, досить невисока. Сама я брокар не люблю (в тому числі і в інтерпретаціï Віти Кін). На початку століття поціновувачі і збирачі народного мистецтва вважали брокар мало не карою божою (що і підштовхнуло ïх до негайного збирання і вивчення взірців більш давньоï вишивки, поки все не зникло). За СССР брокар (спеціально?) був мало не зведений у канон "вишиванки", яку назначили офіційною версією національного украïнського одягу. Зараз брокар використовується або у ширвжиткових "вишиванках" досить низькоï якості, або людьми, що недостатньо добре обізнані із різноманіттям справжнього традиційного одягу селян. Але якщо абстрагуватись від цього, то треба визнати, що брокар був видним явищем масовоï культури, селяни абсолютно масово переходили на нього на початку 20 ст - і просто ігнорувати це теж неможливо.
От дизайнерка, що, до речі, виказує обізнаність із різними техніками різних регіонів і широке коле зацікавлень, і вирішила не ігнорувати, а приголубити це "гидке качення", яким зараз нехтують знавці, але так любили звичайні селянки ще 100 років тому.
Повторюсь, я особисто не можу позбавитись упередження (тим більше, що для мене в вишивці основне не орнамент, а брокар побудований на самому лише орнаменті), але не можу не привітати автора із відсутністю табу та бажанням йти за власним баченням, а не за стереотипами. От, наприклад, мені в око впала сукня, що обігрує абсолютно кітчеві такі брокарівські рушники. Ніколи б не подумала, що мені колись сподобається :)
Приємно вражає стилістична єдність всього доробку, хоча в ньому можна знайти все - від дуже наближених до реконструкціï виробів до таких, в яких вплив украïнськоï сорочки вгадає лише знавець тоï самоï сорочки. Це говорить про творчу зрілість, про те, що маємо справу з уже оформленою творчою концепцією, яка, сподіваюсь, буде нас і надалі тішити своïм різноманіттям.
Ну і різноманіття, як я вже сказала, не бракує. Особливо цікаво було знайти натяк на закарпатську сорочку (от уже точно вдалині від стереотипів того, як має виглядати "украïнська вишиванка").
Цікаво також спостерігати, як на твоïх очах щось абсолютно автентичне починає перетворюватись на нове. Наприклад:
Друга надзвичайно важлива заслуга автора - це всі докладені зусилля, щоб представити своï твори сучасними, бажаними і престижними. Наскільки я можу судити, то дизайнерці в цьому в нагоді стає ïï власна біографія і соціальне становище. Iнші вже теж наче дійшли до ідеï, що одяг має демонструвати не Валя з другого поверху в актовому залі дому культури, а моделі в престижній/цікавій обстановці, але от маємо, що маємо (а соціальний статус є, приміром, і у дружини Льовочкіна Зінаïди Ліхачовоï, яка теж була подалась в етно-дизайнери, а вийшло таке щось)....І старається Віта Кін більше за інших, і виходить краще - навіть і доводити це не треба, безліч інстаграмних коментарів із усіх куточків світу, що питають, де і як придбати, прекрасно ілюструє це. Тут треба сказати, що Віта Кін не тільки нафотографувала своï "вишиванки" на моделях, а й створила власних героïнь у власному світі, в якому ïï одяг носиться легко, яскраво, безтурботно і органічно.
Очевидно, що цей ïï світ зрозумілий і привабливий для модниць з різних континентів - з чим Віту Кін можна і привітати :). Ну і нас теж, чом би й ні?
Vyshyvanka by Vita Kin (роздивляйтесь, прошу)
Мені от прямо по-дружньому вказали на це недопрацювання ;-) Із задоволенням виправляюсь :-)
Що маю сказати? Bтішена.
Зараз поясню.
Хочеться сказати не про те, наскільки мені особисто подобається чи ні якась окрема сукня, a виокремити те, що мені здається найважливішим тут. Найважливішим мені видається те, що я мало не вперше бачу доволі вдалу спробу авторського переосмислення традиційного одягу украïнських селян.
Що ми бачили раніше? Кілька речей. По-перше, реконструкцію традиціï - відшивання старовинних сорочок або традиційними швами, популяризація наміток, очіпків, прикрас, тощо. То все надзвичайно правильна і корисна штука, без якоï НІЯК, але ïï взагалі треба винести за скобки. Це не переосмислення і навіть не не адаптація (як ширвжиткові "вишиванки"), а консервація і збереження, що необхідні для того, щоб майбутні покоління могли надихатися і переосмислювати знову і знову.
Із похідноï ж від традиціï продукціï маємо такі варіанти : 1) адаптація народного костюму до сучасності, так звані "вишиванки" 2) мода, де можна виділити підкатегоріï а) нар. мистецтво, як джерело ситуативного натхнення б) творчість, спрямована на переосмислення нар. мис-ва. Це все різні категоріï продукціï, із різною метою, вжитком, і впливом на суспільство. На жаль, все це (разом із реконструкцією) часто змішується в один салат не дуже далекими журналістами під гаслами "Ура! Украïнське в моді", а також стає причиною кровопролитних баталій між самими творцями різних категорій на тему, що правильніше, що класніше, що модніше, що в пічку, що в майбутнє винести (наче "вишиванка" і якийсь елемент натхнення з нар. мис-ва в модній колекціï - це одне і теж і між ним треба вибирати). Тому я зараз це все розведу і скажу кілька слів. Забігаючи наперед, означу, що Віта Кін, на мою думку, здійснила справжній прорив в категоріï 2.б.
Перше. (Cувенірний) ширвжиток - "вишиванка" - різноманітні блузи сучасного крою, із ручною або машинною вишивкою, більш традиційною або хрестиком, стилізовані під традиційну селянську вишиту сорочку. Будемо сподіватись, що скоро нарешті дійде аж до всіх, що "вишиванка" не є традиційним одягом, але лише такою канонізованою формою стилізаціï під традиційне і національне. Якщо з цим усвідомленням проблем нема, то "вишиванка" - хороша і корисна річ. "Вишиванка" є структурно необхідною: на свята, ярмарки, фести і паради люди ніколи не будуть 100% ходити в дизайнерських речах і реконструкціях, переважна більшість буде в стилізаціях, це нормально. Тут теж бувають верхи і низи (особисто мені подобаються сорочки із ручною або машинною вишивкою, що стилістично максимально наближаються до традиційних технік - зручні сучасні блузи із традиційними швами; повний низ для мене - це якісь синьо-чорні машинні хрестики чи машинні соняшники з маками, наприклад). Ця категорія розвивається, вбираючи в себе досягнення реконструкторів та віяння сучасноï моди (як етно, так і звичайноï). Всяке буває, але це категорія "причіп", а не категорія "локомотив".
Друга категорія, яка нас цікавить - дизайнерські пошуки. Це спроби натхнення традицією і переосмислення традиціï. Повторюся, це теж часто плутається, але це зовсім не одне і те саме, звідки і виникають вчені диспути на тему - хто і як має застосувовати щось народне в моді - і все а ля "ïй однієï зірочки на рукаві свого абсолютно трендового чогось достатньо і виходить сучасно і зі смаком, а інша із своєю вишитою сукнею - село і шаровари, на!". Ну так от : фокус на переосмисленні традиціï і ситуативне (або навіть) постійне натхнення чимось народним - це абсолютно різні жанри.
На сьогоднішній день найкраще справи йшли саме з тими, хто часто/інколи черпав натхнення в зразках нар. мис-ва і трад. одягу. Невдалих прикладів вагон і маленький візок, але хотілось би проілюструвати одним вдалим випадком (хоча ïх в природі більше, звичайно, просто мені особисто подобається)
Отже, Karavay.
Тут чітко видно власний стиль. Це не переосмислення традиціï, я не думаю, що і задум такий був, це своє особисте. Але дизайнерка часто надихається чимось із традиціï, привносить до себе. Оскільки в неï є своє бачення і свій стиль, в неï вже є точка опори - тому виходить дуже вдало, органічно, не штучно пришитим. Мені дуже подобається. Це прекрасний приклад того, як сучасні дизайнери можуть черпати натхнення у власній традиціï.
А от із моєю категорією 2б - переосмислення традиціï - в нас досі, на мою скромну думку, була гірка біда, хоча в різний час брались/беруться за це багацько людей.
Часто-густо дизайнери просто потрапляли прямо в пастку "вишиванки" - тобто фактично робили якусь сучасну стилізацію традиціï. Тобто виявились не в змозі відійти від певних канонів і стереотипів, щоб відірватись від традиціï і полетіти кудись, де ще ніхто не бував. Але, на жаль, багатьом творіння "вишиванок" недостатньо, вони хочуть творити саме моду, а тому вони...мучаться. Мучаться і не знають, що ïм робити, коливаються (часто в них дуже нестабільний за якістю і стилем доробок, характерні якісь творчі стрибки або спалахи). Я так підозрюю, що для самих себе вони творці моди, що осучаснюють красу традиційного одягу, а на практиці всі вони коливаються між майже звичайними стилізованими вишиванками, чимось абсолютно іншим і чимось абсолютно іншим з претензією на традицію, як джерело натхнення. В одній колекціï. В кожній колекціï. Так. Сумно дивитись, людей шкода.
Найгірше буває, коли до чогось свого просто штучно прищеплюють якусь там вишивку, скажімо.
Тут я можу показати найкраще із цього сумного, Роксолану Богуцьку (часом мені ïï речі дуже подобаються - і набагато більше Віти Кін).
Наприклад. Ось. Так навіть одразу і не скажеш, що це один і той же дизайнер. Чи що в цього дизайнера вже закінчився внутрішній пошук себе :)
i...(наприклад)
A от Віта Кін є успішним прикладом переосмислення традиціï, коли на вході маємо традицію і єдину мету переосмислити ïï сучасно, а на виході - повністю нове комплексне тлумачення, що не є вже ні елементом, ні стилізацією, ні наслідуванням, а абсолютно новою самостійною концепцією, яка може жити власним життям, мати власне майбутнє, а колись матиме власне окреме минуле. Подібне ми бачили на початку 20 ст., коли модерністи і авангардисти змогли заново витлумачити народний стиль і укр. бароко так, що вони отримали окреме життя (і зараз можуть бути наслідування вже самого Кричевського, наприклад). Власне, це більш загальне явище: кожний новий стиль/епоха і є таким переопрацюванням чогось із минулого, що дає щось абсолютно нове (ну, скажімо, Ренесанс - це переосмислення чи то Античності на базі Середньовіччя, чи то навпаки, але є вже самобутнім, а зараз захоплює не менше, а часом і більше, ніж те, що він переосмислював). Просто мене в цьому пості вузько цікавить мода/одяг і традиційний украïнський одяг. Але важливість такого переосмислення (взагалі як явища культури і в даному випадку) важко недооцінити, саме це і є шляхом людини із минулого в майбутнє; прості ж наслідування, стилізаціï, фрагментарне ніколи не виходять на цей рівень, залишаються наче як "епізодами з життя", що потім швидко забуваються.
Це таке невеличке пояснення, чому для мене саме це стало найважливішим спостереженням стосовно творчості Віти Кін. Повернемось же до неï.
Маємо справу як раз із переосмисленням традиційного одягу : все в цьому одязі народилось в традиціï, але сам вiн не є ні реконструкцією, ні стилізацією, а самостійним вже явищем.
Це не збирання елементів традиційного одягу і видумування, куди б його ефектно приткнути, а пропущення традиціï через себе. Цим пояснюється, наприклад, те, що дизайнер вільно використовує для своïх "вишиванок" орнаменти...килимів чи рушників, тканих чи вишитих! (замість того, щоб замучати себе питанням - "ну як би його ще ту "вишиванку" перекроïти, щоб вийшло оригінально?").
Вільно трактує кольори, закорінивши традицію в кроï (дуже мені подобається) і пішовши наперекір майже канону стилізаційних вишиванок, які уставку давно викинули у смітник історіï. Дуже мені подобається відхід від формату блузи і туніки і а) повернення додільноï сорочки, але вже як самостійного одягу б) пошук інших форм (сукні-халати, комбінезони, комбішорти) - але із збереженням певних домінант крою i композиціï в кожній моделі, завдяки чому майже за кожною річчю легко вгадується автор і ïï стиль.
Ознакою впевненості в собі є широке обігрування брокарівськоï вишивки (якщо ви не знаєте, що це). Дійсно, художня цінність хрестикових схем із червоно-чорними квітками, що масово розходились по всім усюдам і вбивала традиційні техніки вишиття, досить невисока. Сама я брокар не люблю (в тому числі і в інтерпретаціï Віти Кін). На початку століття поціновувачі і збирачі народного мистецтва вважали брокар мало не карою божою (що і підштовхнуло ïх до негайного збирання і вивчення взірців більш давньоï вишивки, поки все не зникло). За СССР брокар (спеціально?) був мало не зведений у канон "вишиванки", яку назначили офіційною версією національного украïнського одягу. Зараз брокар використовується або у ширвжиткових "вишиванках" досить низькоï якості, або людьми, що недостатньо добре обізнані із різноманіттям справжнього традиційного одягу селян. Але якщо абстрагуватись від цього, то треба визнати, що брокар був видним явищем масовоï культури, селяни абсолютно масово переходили на нього на початку 20 ст - і просто ігнорувати це теж неможливо.
От дизайнерка, що, до речі, виказує обізнаність із різними техніками різних регіонів і широке коле зацікавлень, і вирішила не ігнорувати, а приголубити це "гидке качення", яким зараз нехтують знавці, але так любили звичайні селянки ще 100 років тому.
Повторюсь, я особисто не можу позбавитись упередження (тим більше, що для мене в вишивці основне не орнамент, а брокар побудований на самому лише орнаменті), але не можу не привітати автора із відсутністю табу та бажанням йти за власним баченням, а не за стереотипами. От, наприклад, мені в око впала сукня, що обігрує абсолютно кітчеві такі брокарівські рушники. Ніколи б не подумала, що мені колись сподобається :)
Приємно вражає стилістична єдність всього доробку, хоча в ньому можна знайти все - від дуже наближених до реконструкціï виробів до таких, в яких вплив украïнськоï сорочки вгадає лише знавець тоï самоï сорочки. Це говорить про творчу зрілість, про те, що маємо справу з уже оформленою творчою концепцією, яка, сподіваюсь, буде нас і надалі тішити своïм різноманіттям.
Ну і різноманіття, як я вже сказала, не бракує. Особливо цікаво було знайти натяк на закарпатську сорочку (от уже точно вдалині від стереотипів того, як має виглядати "украïнська вишиванка").
Цікаво також спостерігати, як на твоïх очах щось абсолютно автентичне починає перетворюватись на нове. Наприклад:
Друга надзвичайно важлива заслуга автора - це всі докладені зусилля, щоб представити своï твори сучасними, бажаними і престижними. Наскільки я можу судити, то дизайнерці в цьому в нагоді стає ïï власна біографія і соціальне становище. Iнші вже теж наче дійшли до ідеï, що одяг має демонструвати не Валя з другого поверху в актовому залі дому культури, а моделі в престижній/цікавій обстановці, але от маємо, що маємо (а соціальний статус є, приміром, і у дружини Льовочкіна Зінаïди Ліхачовоï, яка теж була подалась в етно-дизайнери, а вийшло таке щось)....І старається Віта Кін більше за інших, і виходить краще - навіть і доводити це не треба, безліч інстаграмних коментарів із усіх куточків світу, що питають, де і як придбати, прекрасно ілюструє це. Тут треба сказати, що Віта Кін не тільки нафотографувала своï "вишиванки" на моделях, а й створила власних героïнь у власному світі, в якому ïï одяг носиться легко, яскраво, безтурботно і органічно.
Очевидно, що цей ïï світ зрозумілий і привабливий для модниць з різних континентів - з чим Віту Кін можна і привітати :). Ну і нас теж, чом би й ні?