"Ми йдемо!" - "А ми чекаємо!"
Знову Європа постояла трошки в сповненій гідності «третій позиції», як Кіса Вороб’янинов перед тим, як піти жебракувати, і все повернулося на круги своя. Уже ніхто нічого не бойкотує, уже ніхто нікого не ізолює. Все увійшло у своє звичне русло. Бо інакше і бути не могло.
Хто перший сказав, що Україна йде в Європейську Спільноту? Хто в Європі перший сказав, що вони там на нас чекають? Боюсь, що точно це вже встановити неможливо. Але всім так подобається ГОВОРИТИ на цю тему, яка вже скільки років є однією з найулюбленіших і для політиків, і для журналістів, і для суспільства. По обидва боки зруйнованої стіни. Всі натхненно брешуть. Так натхненно, що, здається, самі вірять. Але це тільки здається. Просто є брехуни і є обдурені. По обидва боки тієї ж стіни.
«Ми йдемо!..» «Ми прямуємо!..» «Ми аж біжимо!...» І далеко ми за 20 років пробігли у цьому напрямку? За 20 (!!!!!) років! І мало кому хочеться покопирсатися в історії, щоб нагадати собі, що при бажанні витворяли деякі країни у себе всередині та й з усім світом за 20 років! Дуже лінивим достатньо було б тільки нагадати, що «встиг» Третій Рейх за 12 (!!!) років свого існування, починаючи з положення «нижче плінтуса» в 33-му році.
А тут, з одного боку «Ми прямуємо!», а з другого - «Ми чекаємо!».
Початок 90-х. Залізна завіса впала. Україна - незалежна держава. Прийшов час, коли контакти відбуваються не тільки на рівні офіційних осіб чи туристів. Бізнес, у тому числі і середній, потягнувся до України. Для нього немає часу на словоблудство: час - гроші. Люди конкретної дії, а ефективність цих дій залежить від середовища, в якому треба працювати. Тому необхідне розуміння ризиків і прогнозування того, що може бути через рік, п’ять, десять. Дуже часто розмови відбуваються в невимушених умовах, таких, що сприяють відвертості. Інколи - навіть дружнім відносинам.
Якщо надзвичайно стисло підсумувати враження від їх поглядів на бажання України стати рівною серед рівних у Європі, то умовно можна описати так:
1-а стадія відвертості: О-о-о! Це було б чудово!
2-а стадія відвертості: А ви дійсно хочете цього?
3-я стадія: А на якого біса нам потрібна по-справжньому сильна Україна?
Яким бачиться майбутнє України? Нам краще говорити про те, якою вона не повинна стати. Це зовсім недавно ядерна країна. Космічна. Авіаційна. Науковий потенціал. Хімічна, важка, машинобудівна, суднобудівна і інші значущі види промисловості. Виробник і експортер озброєння. Вихід до морів. Родючі землі. Біля 50 мільйонів населення при високому рівні освіти. Унікальні корисні копалини. І т.д. і т.п. І якщо підтягнути державний устрій до цивілізованого вигляду та поставити економіку на шлях ефективного використання всього цього потенціалу, то виникає питання: навіщо нам, старій дрімотній Європі, таке щастя?! Це вже буде не «рівна серед рівних», це навіть не Польща-Чехія-Угорщина і всі інші «східняки» разом узяті, а економічний монстр під нашим боком і на нашу ж голову! Ні, ми цього ніколи не допустимо!
Як не допустимо? А ми вас знову підштовхнемо до Росії поближче. То така «чорна діра», з якої вирватися сильною країною вам навряд чи вдасться - історія ще такого не знала. Найкращий варіант такий: краще, щоб ви знову не увійшли до складу Росії - це була б для неї суттєва підмога. І, разом з тим, далеко від неї не відірвалися, а залишалися напівпридушеними в її братніх обіймах. Вас ще не так скоро вичавлять - щось і нам перепаде. Така Україна, прокладка між Європою та Росією, для нас - те, що треба.
Ось щось у такому руслі. Це був початок дев’яностих. Можна говорити про події, які впливали з того часу на внутрішні процеси в Україні що завгодно і багато чого. Для цього є офіційні діячі, дипломати, фахівці-міжнародники, журналісти, аналітики, історики... Але для мене важливим є тільки результат. Все інше - декорації до вистави. Так я звик сприймати дійсність. А результат (ну звичайно ж, цілком випадково!) на сьогодні такий, про який європейські бізнесмени говорили ще 20 років тому.
Тому я не можу не дивитися на все, що відбувається, через призму почутого в ті часи. Це не відповідає на всі питання. Але, як на мене, багато що стає більш зрозумілим і передбачуваним.