Це питання старанно обходить ЗМІюшник. Це питання ставить у ступор прихильників секти Саака. Або пояснюють, що у нього органічна ненависть до корупції. І ніде в світі більш він не може свою месіанську роль виконати краще, аніж тут, в Україні. Ну, що ж - у народі кажуть, що сміятися гріх над такими.
Тоді, дійсно, чому?
Відповідь і проста, і очевидна. Україна - це був його останній шанс намити бабло для повернення в Грузію «на білому коні». Але його позбавили цього шансу. Останнього шансу.
Намити бабло в знекровленій Україні? Саме так! В цьому також цинізм Саака. Не можна сказати, щоб він не намагався це зробити безпосередньо зі світового гаманця - США. Але там уже добре знали, хто він за один. І тому, крім заробітків халтурними лекціями на кишенькові витрати, нічого не вдалося досягти. Адже ці гроші - взагалі ніщо для тріумфального повернення до Грузії.
Ось тоді і почалося плазування перед Порохом. Не має зараз значення, якими аргументами він умовив Президента піти на небезпечних крок - навіть за рахунок погіршення стосунків з Грузією. Грузинський шахрай у цьому компоненті нічим не поступався своєму попереднику турецькому підданому комбінатору. І сталося, як планувалося - грандіозна схема розводки, здавалося, цілком отримала право на життя. Він міг полегшено видохнути: «Командовать парадом буду я!».
Він отримав усе, що хотів - цілу структуру по добуванню бабла:
- Повну владу у цілій області, яка мало чим поступалася за розмірами Грузії. А головне з виходом до моря з можливістю забезпечувати зв'язок зі своїми однодумцями в тій же Грузії і переправку туди награбованого налу і військово-технічного спорядження.
- Порти і свою митницю, яка б забезпечувала головні надходження грошей і безперешкодну доставку до Грузії не тільки грошей, але й частини допомоги Україні, яка йшла через порти.
- Свою прокуратуру і поліцію, щоб прикривали його. А також були додатковим джерелом грошей на поточні справи.
- Свої люди в ГПУ, НАБУ, ЗМІ, МВС та інших державних структурах - для прикриття «зверху» (треба віддати належне - Деканоїдзе чи не єдина, хто не стала розмінною монетою у грі комбінатора і чесно служила Україні, і чесно пішла).
І тут від успіху, на якій він, мабуть, і не сподівався, його понесло. Він вирішив, що розвів лохів і спроможний на більше. Розбивши пару парканів на пляжах для піару та мелькнувши на будівництві доріг, він почав гастролі по всій Україні…
Та, як виявилося, все було не так просто. Він мав грандіозне поле діяльності, але не безконтрольне. Куди він не тикався - всюди відчував, або й відкрито бачив, «очі федералів». Це плутало усі карти. Спочатку намагався просто вивернутися - не допомогло. Треба було прибирати Яценюка та Авакова. Як це відбувалося, ми всі свідки. Але і після вирішення проблеми Яценюка мало що змінилося. Стало ясно: Порох - не лох, якого, як він думав, він вже і взув, і обув…
А час спливав дуже швидко і грав проти нього. Вибори у Грузії наближалися дуже швидко, а у нього з грошима і спорядженнями нічого не виходить. Результат катастрофічний - його партія пролітає, і про повернення до Грузії можна забути. Він не справився.
Почалася істерика. Він остаточно втратив весь інтерес до Одещини. Не пройшло і місяця після провалу на виборах, як 7 листопада 2016 року стало знаковим - сам Саак залишив губернаторство, а його дружина відмовилася від мандату у парламенті Грузії - «все пропало»(с) остаточно!
Замість «білих штанів у Ріо-де-Жанейро» треба «перекваліфіковуватися в управдоми».
І всю гру, як він (небезпідставно) вважає, йому сплутав Порох. Він не просто не дав йому реалізувати, як здавалося, цілком виграшний план з подвійною чи потрійною страховкою на випадок невдачі.
До цього Саак був «жертвою проросійського грузинського режиму». А Порох за підступну зраду відкрито виставив його перед усім світом тим, ким він і є: зрадником, лицеміром, балабоном, істеричкою, вульгарним шахраєм. Це важко пробачити. Тому Порох - відтепер ворог, більш ненависний, ніж Пуйло, ніж Маргвенашвілі, ніж Буржанідзе.
Тепер нічого не залишилося, як тільки покласти своє життя на помсту. Ненависному Пороху, ненависній йому Україні…