Коли вона остигає, ніби вогонь,
коли вона уповільнюється, мов ріка,
тиша торкається її скронь
і кожної літери на кінчику її язика.
І коли не стає слів,
і мова обриває нитку свою,
голос її стає подібним до полів,
з яких зняли золото врожаю.
Теплий натомлений грунт
ще відчуває в собі тяглість рослин,
і коріння має солодкавість отрут,
і має минущість хвилин.
І
(
Read more... )
Comments 2
Reply
Reply
Leave a comment