Пошлялось...
Напередодні біртдея закрались думки - "та доколе, скока можно, мхом оброс" та інші... Та й справді, маячня якась коїться - в ліс тільки за чимось, до річки спуститись 150 метрів не годен, Самовита вже 3 роки без нас... Баста, досить!
Поміркувавши недовго, порадившись з другом, вирішив прогулятись по "3-м кавалерам" або офіціально - Вербецькі товтри. Друг був у захваті від ідеї, йому теж набридло сидіти в периметрі і шлятись по селі по-партизанські, без хозяїна.
Маршрутку проспати не вдалось, водій накінець второпав що ми нині не до міста, все склалось найкращим чином і от дивного серпневого ранку веселі пройдисвіти вже на траверзі "3-х кавалерів"...
Хутко підбігли до першого кавалера, Фред старався досконало все оглянути, аж поки нас не атакували шершні. Другу дісталось по повній, я відбувся переляком...
Це добрий знак - рівно рік назад нас атакували ці монстри на вершині Темнатику, значить все йде по плану, ми йдемо вірним шляхом.
Перший кавалер залишився таємним, розглянути щось цікаве ми просто не встигли...
З другого кавалера відкрився чудовий вид на Нігинську товтру, за нею наше миле Зажоп'я... Красота!
От уже 2 кавалера позаду, погода чудова, краєвиди... ну так собі...
Тут фітоакину поперло, лаванда на товтрі це справжнє диво, "сюрпрайз"... Дивно що аборигени не випорпали, як іріси на Самовитій...
От собсно і всі кавалери...
Комусь може здатись що їх чотири, але розгадка проста - три кавалери + об'єкт їх інтересу... мабуть то та, сама перша товтра, клята хохлушка, яка зустріла мандрівників позою "руки в боки"...
Фітоакину було нудно, доводилось радіти нещастям на кшалт соняху...
Рік такий... йопть...
Напрямок на Вербку, нас приваблює ота лиса гора по центру...
Село Вербка це вже Ярмолинецький район, налічує трохи більше 500 жителів, тихе, спокійне, з дядьками на лавках, цідящих неквапно пивасик... ніяке, одним словом... значну частину назв вулиць поєднано з школою, Шкільна, Учительська, Знань... просвіта в тренді...
GPS-навігатор впевнено привів нас на Лису гору, але це зовсім не те, до чого ми так рвались... Ну... нафігатор...
Оце собсно і є Лиса гора, за думкою "османа"... Намагання виправити ситуацію закінчилися кількома зайвими кілометрами, блуканням між кар'єрами та доріканням вождю в волюнтаризмі... Взагалі, що накоїли люди в цих чудових місцях, - навіть словом "жах" не описати... це якийсь супержах... знамо, в такому місці ідеально вписався дитячий табір... сюр та й годі...
Ми здуру повелись на захоплення та розрекламовані чудо-об'кти під назвою "штольні"... мля... вони в Інкермані ніколи не були... от то штольні...
Ще під час блукання в пошуках справжньої Лисої гори, прицілились до наступної крапки на мапі (!!!) - Кармалюкової гори, знакової місцини, стародавньго городища...
Тут варто кілька слів сказати за фантастичний талант Фреда знаходити стежки, найкоротший шлях до цілі... Просто у захваті.
Піднявшись на гору надибали табличку...
Охороняється державою... Ахха... Все городище в норах, ще раз згадався Крим... Через земляний вал проклали дорогу, скрізь гори сміття, по якому можу смілово сказати за асортимент лагерної "кооперації"... сумно...
Поляна на Кармелюковій горі,
краєвид на штольні з гори, який ледь знайшли в хащах,
та радість фітоакина порядку "ну хоть щось"...
Весело скотились з гори в напрямку Гуменців, там на нас чекала одна красуня, крутили педальки щосили... Останній погляд на краєвид долини річки Мукша і ми на фінішній прямій...
Героїчно визволили з полону НП красуню, з останніх сил вибрались на шосе, дочекались "шайтан-ридвана" і нарешті ми дома... Нелегкий виявився день, Всевишній нас добряче підігрів, я навіть побоювався за Фреда, часто змочував йому "радіатор", але настрій був чудовий... На жаль Стій відкладений на 2023-й, але... рік такий... йопть...
А ось і наша красуня... Є чим бавитись чекаючи на ворога...
Поміркувавши недовго, порадившись з другом, вирішив прогулятись по "3-м кавалерам" або офіціально - Вербецькі товтри. Друг був у захваті від ідеї, йому теж набридло сидіти в периметрі і шлятись по селі по-партизанські, без хозяїна.
Маршрутку проспати не вдалось, водій накінець второпав що ми нині не до міста, все склалось найкращим чином і от дивного серпневого ранку веселі пройдисвіти вже на траверзі "3-х кавалерів"...
Хутко підбігли до першого кавалера, Фред старався досконало все оглянути, аж поки нас не атакували шершні. Другу дісталось по повній, я відбувся переляком...
Це добрий знак - рівно рік назад нас атакували ці монстри на вершині Темнатику, значить все йде по плану, ми йдемо вірним шляхом.
Перший кавалер залишився таємним, розглянути щось цікаве ми просто не встигли...
З другого кавалера відкрився чудовий вид на Нігинську товтру, за нею наше миле Зажоп'я... Красота!
От уже 2 кавалера позаду, погода чудова, краєвиди... ну так собі...
Тут фітоакину поперло, лаванда на товтрі це справжнє диво, "сюрпрайз"... Дивно що аборигени не випорпали, як іріси на Самовитій...
От собсно і всі кавалери...
Комусь може здатись що їх чотири, але розгадка проста - три кавалери + об'єкт їх інтересу... мабуть то та, сама перша товтра, клята хохлушка, яка зустріла мандрівників позою "руки в боки"...
Фітоакину було нудно, доводилось радіти нещастям на кшалт соняху...
Рік такий... йопть...
Напрямок на Вербку, нас приваблює ота лиса гора по центру...
Село Вербка це вже Ярмолинецький район, налічує трохи більше 500 жителів, тихе, спокійне, з дядьками на лавках, цідящих неквапно пивасик... ніяке, одним словом... значну частину назв вулиць поєднано з школою, Шкільна, Учительська, Знань... просвіта в тренді...
GPS-навігатор впевнено привів нас на Лису гору, але це зовсім не те, до чого ми так рвались... Ну... нафігатор...
Оце собсно і є Лиса гора, за думкою "османа"... Намагання виправити ситуацію закінчилися кількома зайвими кілометрами, блуканням між кар'єрами та доріканням вождю в волюнтаризмі... Взагалі, що накоїли люди в цих чудових місцях, - навіть словом "жах" не описати... це якийсь супержах... знамо, в такому місці ідеально вписався дитячий табір... сюр та й годі...
Ми здуру повелись на захоплення та розрекламовані чудо-об'кти під назвою "штольні"... мля... вони в Інкермані ніколи не були... от то штольні...
Ще під час блукання в пошуках справжньої Лисої гори, прицілились до наступної крапки на мапі (!!!) - Кармалюкової гори, знакової місцини, стародавньго городища...
Тут варто кілька слів сказати за фантастичний талант Фреда знаходити стежки, найкоротший шлях до цілі... Просто у захваті.
Піднявшись на гору надибали табличку...
Охороняється державою... Ахха... Все городище в норах, ще раз згадався Крим... Через земляний вал проклали дорогу, скрізь гори сміття, по якому можу смілово сказати за асортимент лагерної "кооперації"... сумно...
Поляна на Кармелюковій горі,
краєвид на штольні з гори, який ледь знайшли в хащах,
та радість фітоакина порядку "ну хоть щось"...
Весело скотились з гори в напрямку Гуменців, там на нас чекала одна красуня, крутили педальки щосили... Останній погляд на краєвид долини річки Мукша і ми на фінішній прямій...
Героїчно визволили з полону НП красуню, з останніх сил вибрались на шосе, дочекались "шайтан-ридвана" і нарешті ми дома... Нелегкий виявився день, Всевишній нас добряче підігрів, я навіть побоювався за Фреда, часто змочував йому "радіатор", але настрій був чудовий... На жаль Стій відкладений на 2023-й, але... рік такий... йопть...
А ось і наша красуня... Є чим бавитись чекаючи на ворога...