Сергій Каледін, "Смиренний цвинтар" (прочитано)
"Смиренное кладбище" Каледіна - один з перших радянських технотриллерів (художніх творів про виробництво, бізнес тощо). Точніше, радянська література мала жанр виробничого роману, але там завод, колгосп абощо були просто соціально правильними декораціями. В суть виточування деталей читача особливо не вводили, бо він її або знав, або в носі мав, або знати не повинен ібо гос.тайна)
Короткий зміст будь-якого виробничого роману:
Глядишь, роман - и все в порядке:
Показан метод новой кладки,
Отсталый зам, растущий пред
И в коммунизм идущий дед.
Она и он - передовые;
Мотор, запущенный впервые;
Парторг, буран, прорыв, аврал,
Министр в цехах и общий бал.
(О.Твардовський)
Дотепник Чупринін назвав російський технотриллер виблядком - випадкове дитя виробничого роману та приїжджого американського технотриллера А.Хейлі)
Не дивно, що на радянському грунті цариною для опису вибрано кладовище - заводи всім набридли, а тут - сфера, покрита таємницею, повязана зі смертю і взагалі цікава.
Фабула: на московському кладовищі іде нормальне життя: працівники спокійно дивляться на смерть, копають могили і ховають людей. Мають бізнес - продають землю для могил, допомагають підносити труни, і головне - продають безхозні місця під нові захоронення (хто в курсі - поховати людину в столиці - проблема).
Гол.герой, 30-річний Льоша Воробей - типовий радянський маргінал (важке дитинство, колонія, алкоголізм, безпутний брат, бійка, суд...), якого випадково занесло на кладовище, і він там прижився та навіть виріс до бригадира. Оточення - аналогічне, картина схожа на кладовище в "Знедолених" Гюго.
Воробей чекає на суд за старою справою - він напився і побачив, що його рідний брат (теж п'яний) дрючить його, Вороб'я, подругу (теж теплу). Бійка, у якій Вороб'ю вибили кусок черепа, але він теж братіка відлупцював.
Тим часом керівник госпчастини цвинтаря продає безхозну (забуту родичами) могилу біля памятника декабристам. Копа яму Воробей, за що отримав незвично велику винагороду.
Воробей після бійки не може пити - і у нього прокидається нормальний погляд на речі. Він бачить усю гидоту навколо, але намагаєтсья вести більш-менш людський спосіб життя. У нього навіть є син, але співмешканка сильно п'є. Льоша вирушає на відпочинок перед судом - половити риби (з думкою, що може сісти надовго).
Він бачить картини радянського дна та його мешканців - ветерана Кутю, який спився і промишляє копанням могил, у яких і спить влітку, Борьку-йога - алкоголіка з езотеричними нахилами, колишнього математика Гаріка, який дурить родичів померлих тощо.
Повернувшись, він бачить що його знову підставили з фінансами. Але на щастя суд дає 1,5 роки умовно. На радостях Воробей влаштовує бенкет. Він вірить у початок нового життя, але наступного дня кладовище накриває комісія з Мінкультури - продана могила завадить побудувати памятник декабристам.
Начальника Петровича звільнено. Новий шеф збирає усіх і пропонує добровільно звільнитися тому, хто копав могилу (очевидно, для наведення авторитету). Воробей не признається, і начальник починає оформляти звільнення кожного другого. Воробей кладе заяву, іде додому і випиває стакан горілки, який може його убити. Крапка.
Що вражає: технології кладовища. Наприклад, те, що найчастіше в ямі бувають чужі кістки (що не дивно - нове захоронення дозволяють через 15 років після старого). Їх треба кидатина край могили і насипати землею - щоб назад вкинути в самому кінці, коли родичів біля ями вже не буде.
Вражає опис технологічного процесу і його учасників - священника, гробарів ітд. Ніякої романтики, ніякої готичності. Просто робота, тільки брудна.
Цікаво читати про радянське дно. В принципі, про пролетаріат 80-х писалося багато, але тут гарно змальовано долі, шляхи.
Мораль: праця і близькість смерті можуть справити благотворний вплив на пропащу людину. Те, що для когось тюрма, для іншого - келія. Трохи пахне традиційною російською аскетикою, але помірно.
Фактично, не зважаючи на увесь бруд, цвинтар справді смиренний. Близькість смерті та факт того, що опускатися нема куди (хіба в яму), робить людей на диво спокійними. Воробей - взагалі мало не православний ідеал - смиренний, спокійний, сімейний.
Висновок: твір цікавий не лише техноскладовою, а й психологією. Але техноскладова теж сильна. Правда цікавіша за будь-які вигадки. Однозначно рекомендується до прочитання.
Короткий зміст будь-якого виробничого роману:
Глядишь, роман - и все в порядке:
Показан метод новой кладки,
Отсталый зам, растущий пред
И в коммунизм идущий дед.
Она и он - передовые;
Мотор, запущенный впервые;
Парторг, буран, прорыв, аврал,
Министр в цехах и общий бал.
(О.Твардовський)
Дотепник Чупринін назвав російський технотриллер виблядком - випадкове дитя виробничого роману та приїжджого американського технотриллера А.Хейлі)
Не дивно, що на радянському грунті цариною для опису вибрано кладовище - заводи всім набридли, а тут - сфера, покрита таємницею, повязана зі смертю і взагалі цікава.
Фабула: на московському кладовищі іде нормальне життя: працівники спокійно дивляться на смерть, копають могили і ховають людей. Мають бізнес - продають землю для могил, допомагають підносити труни, і головне - продають безхозні місця під нові захоронення (хто в курсі - поховати людину в столиці - проблема).
Гол.герой, 30-річний Льоша Воробей - типовий радянський маргінал (важке дитинство, колонія, алкоголізм, безпутний брат, бійка, суд...), якого випадково занесло на кладовище, і він там прижився та навіть виріс до бригадира. Оточення - аналогічне, картина схожа на кладовище в "Знедолених" Гюго.
Воробей чекає на суд за старою справою - він напився і побачив, що його рідний брат (теж п'яний) дрючить його, Вороб'я, подругу (теж теплу). Бійка, у якій Вороб'ю вибили кусок черепа, але він теж братіка відлупцював.
Тим часом керівник госпчастини цвинтаря продає безхозну (забуту родичами) могилу біля памятника декабристам. Копа яму Воробей, за що отримав незвично велику винагороду.
Воробей після бійки не може пити - і у нього прокидається нормальний погляд на речі. Він бачить усю гидоту навколо, але намагаєтсья вести більш-менш людський спосіб життя. У нього навіть є син, але співмешканка сильно п'є. Льоша вирушає на відпочинок перед судом - половити риби (з думкою, що може сісти надовго).
Він бачить картини радянського дна та його мешканців - ветерана Кутю, який спився і промишляє копанням могил, у яких і спить влітку, Борьку-йога - алкоголіка з езотеричними нахилами, колишнього математика Гаріка, який дурить родичів померлих тощо.
Повернувшись, він бачить що його знову підставили з фінансами. Але на щастя суд дає 1,5 роки умовно. На радостях Воробей влаштовує бенкет. Він вірить у початок нового життя, але наступного дня кладовище накриває комісія з Мінкультури - продана могила завадить побудувати памятник декабристам.
Начальника Петровича звільнено. Новий шеф збирає усіх і пропонує добровільно звільнитися тому, хто копав могилу (очевидно, для наведення авторитету). Воробей не признається, і начальник починає оформляти звільнення кожного другого. Воробей кладе заяву, іде додому і випиває стакан горілки, який може його убити. Крапка.
Що вражає: технології кладовища. Наприклад, те, що найчастіше в ямі бувають чужі кістки (що не дивно - нове захоронення дозволяють через 15 років після старого). Їх треба кидатина край могили і насипати землею - щоб назад вкинути в самому кінці, коли родичів біля ями вже не буде.
Вражає опис технологічного процесу і його учасників - священника, гробарів ітд. Ніякої романтики, ніякої готичності. Просто робота, тільки брудна.
Цікаво читати про радянське дно. В принципі, про пролетаріат 80-х писалося багато, але тут гарно змальовано долі, шляхи.
Мораль: праця і близькість смерті можуть справити благотворний вплив на пропащу людину. Те, що для когось тюрма, для іншого - келія. Трохи пахне традиційною російською аскетикою, але помірно.
Фактично, не зважаючи на увесь бруд, цвинтар справді смиренний. Близькість смерті та факт того, що опускатися нема куди (хіба в яму), робить людей на диво спокійними. Воробей - взагалі мало не православний ідеал - смиренний, спокійний, сімейний.
Висновок: твір цікавий не лише техноскладовою, а й психологією. Але техноскладова теж сильна. Правда цікавіша за будь-які вигадки. Однозначно рекомендується до прочитання.