Три танкісти і журналіст. Артем Драбкін, "Я бився на Т-34"
Художка щось взагалі не іде, читаю мемуари і документалку. Добрався до Драбкіна і воєнних спогадів, для гармонії читав одночасно "Окопную правду Вермахта", але це інша розмова
Артем Драбкин, "Я дрался на Т-34" (качабельно)
Найцікавіше у книзі для мене - спосіб подачі. Автор намагається відловити протирічні спогади фронтовиків та пояснити їх. Матеріал дослідження - спогади трьох танкістів. Драбкін ділить книгу на 3 розділи:
1. Спогади танкістів розібрані за темами (початок війни, техніка, плюси та мінуси Т-34, побут, ставлення до ворога, мародерство в Німеччині тощо), і послідовно подаються мемуари усіх учасників. Відразу помітно різницю у бойовому шляху, і в основному видно причину (різний час бойових дій, різне місцезнаходження училищ тощо).
2. Безпосередньо тексти спогадів - від початку до кінця. Читається на одному диханні, дуже цікаво. Редакторська обробка незначна.
3. Тексти наказів, які пояснюють та підтверджують окремі моменти розповідей. Окремі моменти проілюстровано послідовним ланцюжком наказів, які дають динамічну картину на протязі усієї війни.
Після зіставлення і порівняння "все було не так" уже легко зрозуміти та розтлумачити. Умови, атмосфера, забезпечення дуже залежали від місця подій та часу, по суті, кожен рік війни мав свою картину.
Коротко про зміст:
Танк Т-34. 1941 - сучасний, але сирий, 1942 - ліпився мало не з лайна, особливо на деяких заводах, з 1943 - стає краще, і хоча "Тигри", "Пантери" та "Фердинанди" давали жару, але самі танкісти були задоволені. Несподіваним було дізнатися про коротке життя танка - їх підпалювали досить часто, екіпаж, якщо фартило, "переживав" за війну до десятка машин.
Мотивація. Імовірно, автор навмисне знайшов трьох несхожих фронтовиків. Один був мобілізований, другий пішов у кадрові військові, бо любив воєнне ремесло і хотів кар'єри, третій ненавидів СРСР, але коли фріц був на порозі, пішов воювати. "Тяготи і лішенія" описані повною мірою, як от життя під танком в окопі, погані харчі, ППЖ тощо.
Атмосфера. Фронтовики одностайні: у кого не було злого агресивного духу і вміння не клацати клювом - гинули першими. Але загалом - фортуна-лотерея, горіли і кращі, і гірші. Найхарактерніший спогад - загибель однополчан, коли миттєво гинули люди, з якими 10 хвилин тому курили-чай пили.
Висновок: хороша мемуаристика, цікавий підхід пошуку об'єктивності. Рекомендується.
Артем Драбкин, "Я дрался на Т-34" (качабельно)
Найцікавіше у книзі для мене - спосіб подачі. Автор намагається відловити протирічні спогади фронтовиків та пояснити їх. Матеріал дослідження - спогади трьох танкістів. Драбкін ділить книгу на 3 розділи:
1. Спогади танкістів розібрані за темами (початок війни, техніка, плюси та мінуси Т-34, побут, ставлення до ворога, мародерство в Німеччині тощо), і послідовно подаються мемуари усіх учасників. Відразу помітно різницю у бойовому шляху, і в основному видно причину (різний час бойових дій, різне місцезнаходження училищ тощо).
2. Безпосередньо тексти спогадів - від початку до кінця. Читається на одному диханні, дуже цікаво. Редакторська обробка незначна.
3. Тексти наказів, які пояснюють та підтверджують окремі моменти розповідей. Окремі моменти проілюстровано послідовним ланцюжком наказів, які дають динамічну картину на протязі усієї війни.
Після зіставлення і порівняння "все було не так" уже легко зрозуміти та розтлумачити. Умови, атмосфера, забезпечення дуже залежали від місця подій та часу, по суті, кожен рік війни мав свою картину.
Коротко про зміст:
Танк Т-34. 1941 - сучасний, але сирий, 1942 - ліпився мало не з лайна, особливо на деяких заводах, з 1943 - стає краще, і хоча "Тигри", "Пантери" та "Фердинанди" давали жару, але самі танкісти були задоволені. Несподіваним було дізнатися про коротке життя танка - їх підпалювали досить часто, екіпаж, якщо фартило, "переживав" за війну до десятка машин.
Мотивація. Імовірно, автор навмисне знайшов трьох несхожих фронтовиків. Один був мобілізований, другий пішов у кадрові військові, бо любив воєнне ремесло і хотів кар'єри, третій ненавидів СРСР, але коли фріц був на порозі, пішов воювати. "Тяготи і лішенія" описані повною мірою, як от життя під танком в окопі, погані харчі, ППЖ тощо.
Атмосфера. Фронтовики одностайні: у кого не було злого агресивного духу і вміння не клацати клювом - гинули першими. Але загалом - фортуна-лотерея, горіли і кращі, і гірші. Найхарактерніший спогад - загибель однополчан, коли миттєво гинули люди, з якими 10 хвилин тому курили-чай пили.
Висновок: хороша мемуаристика, цікавий підхід пошуку об'єктивності. Рекомендується.