Дуже прозова лірика. Катерина Калитко, М.Істерія.
Ололо, знову художка! Правда, ще документалки купа лежить "до щоденникування". Але могучий стимул "принеси завтра книги, які брав півроку тому" діє, і я "з задоволенням і не без моралі" полистав цю книжечку.
Катерина Калитко. М.Істерія. Повість, оповідання. К.:Факт, 2007.
В покетбук увійшли повість "М.Істерія" та три оповідання: "Спадок білої крові", "Тут чи з собою" й "Бог у місті".
Спочатку про повість. Історія вільного фотографа Бранка, який живе на мансарді у старому будинку в старому місті з замком і набережною. Бранко - романтичний герой (а яким ще може бути фотограф), він десь ходить, щось п'є, щось фотографує, когось трахає. Весь текст - це серія замальовок про його клієнтів та їх романтично-трагічні долі, які в кінці розвалює сам Бранко своїми випадковими фотками, роблячи таємне явним.
Оповідання: про кохання юної жінки до зрілого чоловіка, нарис на тему "Ідіота" - глухого парубка з "Макдональдса", оповідка про смерть жінки та пов'язану з нею битовуху очима "душі" померлої.
Що сподобалося:
- Калитко - лірик. Тому весь текст - це серія ліричних замальовок на тему життя сучасного міста, його "останніх романтиків" та "блєску і ніщети підарасів богєми". Авторка намагається підібрати метафори майже у кожному абзаці, максимально почуттєво описати усе, що бачить. Іноді це вдається дуже чуттєво і влучно, інколи - дуже банально (початок тексту - політ мухи та світ її очима, цей голівудський прийом продається на ринку під мостом на Шулявці, ряд ну дуже б/у образів тощо).
- дійсність. Книга - про реальне сьогодні і плюс-мінус реальних людей. На фоні незнання сучукрлітом багатогранної реальності це гуд. І все ж... (див. нижче)
Що не сподобалося:
- тексти порожні для мозку. В них немає ні запитань, ні відповідей - крім світових міркувань "що таке взагалі щастя, гармонія, життя, смерть?" тощо. Але це добро можна знайти і у Донцової. А розгадка просто - лірика, на першому плані почуття. І лірики тої 184 сторінки)
- сюжети валяться. Молодий автор, да. Добре що роман не почала писати. І знову, думаю, що справа у ліриці. Але сюжети розмазані, будь-який текст можна продовжити ще на 100 сторінок або скоротити наполовину. В оповіданнях трохи краще, в повісті кілька "наколок на карті", які закінчуються нічим. В упор не розумію, для чого в кінці "М.Істерії" авторка починає гнати фабулу галопом, вводити нову тему і розповідати, що було насправді та потім.
- багєма, багєма, кругом одна багєма. Всі герої - з числа творчої інтелігенції та примкнувший к нім шепілов. Герої з богеми живі, реальні. Всі, хто за межами - схематичні, умовні. Знання дійсності обмежується "Купідоном"))) Авторка робить фінт вухами - описує "нетипових". Нетиповий продавець з "Макдака", нетиповий містечковий дядько... А типові персонажі - такі собі морлоки)
Думки: прямо стереотипна сучукрпроза: багато жіночої лірики, сюжет валиться, богема, галіцизми у тексті. Прозова лірика, лірична проза зі слиною, великим язиком і відсутністю зубів.
Висновок: добірка ліричної прози. Годиться читати замість віршів.
Катерина Калитко. М.Істерія. Повість, оповідання. К.:Факт, 2007.
В покетбук увійшли повість "М.Істерія" та три оповідання: "Спадок білої крові", "Тут чи з собою" й "Бог у місті".
Спочатку про повість. Історія вільного фотографа Бранка, який живе на мансарді у старому будинку в старому місті з замком і набережною. Бранко - романтичний герой (а яким ще може бути фотограф), він десь ходить, щось п'є, щось фотографує, когось трахає. Весь текст - це серія замальовок про його клієнтів та їх романтично-трагічні долі, які в кінці розвалює сам Бранко своїми випадковими фотками, роблячи таємне явним.
Оповідання: про кохання юної жінки до зрілого чоловіка, нарис на тему "Ідіота" - глухого парубка з "Макдональдса", оповідка про смерть жінки та пов'язану з нею битовуху очима "душі" померлої.
Що сподобалося:
- Калитко - лірик. Тому весь текст - це серія ліричних замальовок на тему життя сучасного міста, його "останніх романтиків" та "блєску і ніщети підарасів богєми". Авторка намагається підібрати метафори майже у кожному абзаці, максимально почуттєво описати усе, що бачить. Іноді це вдається дуже чуттєво і влучно, інколи - дуже банально (початок тексту - політ мухи та світ її очима, цей голівудський прийом продається на ринку під мостом на Шулявці, ряд ну дуже б/у образів тощо).
- дійсність. Книга - про реальне сьогодні і плюс-мінус реальних людей. На фоні незнання сучукрлітом багатогранної реальності це гуд. І все ж... (див. нижче)
Що не сподобалося:
- тексти порожні для мозку. В них немає ні запитань, ні відповідей - крім світових міркувань "що таке взагалі щастя, гармонія, життя, смерть?" тощо. Але це добро можна знайти і у Донцової. А розгадка просто - лірика, на першому плані почуття. І лірики тої 184 сторінки)
- сюжети валяться. Молодий автор, да. Добре що роман не почала писати. І знову, думаю, що справа у ліриці. Але сюжети розмазані, будь-який текст можна продовжити ще на 100 сторінок або скоротити наполовину. В оповіданнях трохи краще, в повісті кілька "наколок на карті", які закінчуються нічим. В упор не розумію, для чого в кінці "М.Істерії" авторка починає гнати фабулу галопом, вводити нову тему і розповідати, що було насправді та потім.
- багєма, багєма, кругом одна багєма. Всі герої - з числа творчої інтелігенції та примкнувший к нім шепілов. Герої з богеми живі, реальні. Всі, хто за межами - схематичні, умовні. Знання дійсності обмежується "Купідоном"))) Авторка робить фінт вухами - описує "нетипових". Нетиповий продавець з "Макдака", нетиповий містечковий дядько... А типові персонажі - такі собі морлоки)
Думки: прямо стереотипна сучукрпроза: багато жіночої лірики, сюжет валиться, богема, галіцизми у тексті. Прозова лірика, лірична проза зі слиною, великим язиком і відсутністю зубів.
Висновок: добірка ліричної прози. Годиться читати замість віршів.