Штамп і маркер. Андрій Кокотюха, "Аномальна зона"
Служба "рецензія на замовлення" продовжує діяти. З добрих рук rainbow_citizen отримав на огляд містичний детектив Кокотюхи.
Андрій Кокотюха, "Аномальна зона". - К.: Нора-Друк, 2009. - 246 с.
З чого все почалося: журналіст газети, що полює на дешеві сенсації, отримує інформацію про таємниче покинуте село у Чорнобильській зоні. Воно, за словами його молодої і красивої співбесідниці, манить людей, які потім зникають. І справді - дівчина зникає, а пізніше виринає з утратою пам'яті. В погоні за статтею журналіст їде в село, і історія повторюється. За справу береться чесний мент та жінка з прокуратури. Виявляється, до аномальної зони причетні і земні, але від того не менш страшні сили.
Що вдалося:
1. Сюжет, особливо початок. Він гострий, дві закручені спіралі навколо двох загадок (Зони і баришні, яка там зникла). Два головні герої ведуть сюжет, і ковдра уваги автора між ними розподілена нормально. Коротше, є нормальний скелет, а от з м'ясом дуже великі проблеми.
2. Мова і ситуація. Атмосфера маленького міста, його мешканців, мовна стилістика цілком реальні та живі. Порівняно з раннім Кокотюхою, у якого бандити говорили слово "певняк" - неабиякий прогрес.
Що не вдалося:
1. Фактура провалена. Маючи розкішні декорації для подій (Чорнобильську зону), автор описує її настільки мляво і затерто, що, з одного боку, вражає вторинність, з іншого - опис може стосуватися будь-якого покинутого села в будь-якій точці Євразії. Аномальна зона похмура, туманна, тиха, скелети будівель, порожні вікна (привіт Тарковському), у всіх болить голова. Ніяких спроб знайти якусь нову хорошу деталь. Натомість - опереткова деталька "трупний запах цвинтаря" (ну блін, на якому це цвинтарі трупами пахне?)
2. Герої не просто стереотипні, це порожні картки. Вони зібрані з затертих атрибутів, потрібних для ролей. Чесний Принциповий Мент, Стерва Начальниця, Жінка Мента, Тупий Сержант. Мінімально людяні журналіст і таємнича дівчина, але більшість деталей у цих персонажів - банальні. Зрозуміло, що детектив - не психологічна проза, але герої без родзинок, які не викликають симпатії - не тру.
3. Окремі сюжетні ходи - наче надерті з дешевих серіалів про ментів вперемішку з американськими бойовиками. То героя тримають в погребі злі бандити, то в головного хитрого лиходія є велетенський охоронець, який усіх мочить, то в кінці тексту протагоніст, зневірившись у правосудді, сам знищує усіх противників.
4. Найпаскудніше - авторська манера говорити з читачем як з тупим. Якщо в тексті є якась деталь, на яку оповідач хоче звернути увагу, то вона повториться як мінімум тричі, і один раз курсивом. Всі хоч мінімально таємничі моменти будуть детально переказані автором від імені когось із героїв (щоб недоумки, які читатимуть, все пойняли)). Пояснення "від автора" вриваються на сторінки де треба, і де не треба - про героїв, події тощо. Але ще веселіше - це зноски. З них читач може дізнатися, що "Секретні матеріали" та "Медіум" - відомі американські серіали, герої яких займаються рокриттям паранормальних явищ. Ще феєричніше (цитата):
"Все, справу зроблено, як сказав колись старому алкоголіку Біллі Бонсу старий сліпий пірат П'ю***"
--
*** Шамрай по-своєму використовує епізод з роману Р.Л.Стівенсона "Острів скарбів", у якому сліпий П'ю, передаючи Біллі Бонсу чорну мітку, примовляє "Справу зроблено".
Якщо до такого додумався редактор, саєчка - йому.
До речі, в гарній традиції українського книговидання дизайнер обкладинки Юрій Волгін книгу не читав, інакше б не всунув туди високовольтні дроти, які до тексту відношення не мають.
Висновок: непоганий задум, халтурне виконання на всіх рівнях (зловживання банальностями та авторськими наголосами). Суб'єктивно: годиться для читання в сортирі, для електрички уже ні. Втім, what did you expect from canadians?
Андрій Кокотюха, "Аномальна зона". - К.: Нора-Друк, 2009. - 246 с.
З чого все почалося: журналіст газети, що полює на дешеві сенсації, отримує інформацію про таємниче покинуте село у Чорнобильській зоні. Воно, за словами його молодої і красивої співбесідниці, манить людей, які потім зникають. І справді - дівчина зникає, а пізніше виринає з утратою пам'яті. В погоні за статтею журналіст їде в село, і історія повторюється. За справу береться чесний мент та жінка з прокуратури. Виявляється, до аномальної зони причетні і земні, але від того не менш страшні сили.
Що вдалося:
1. Сюжет, особливо початок. Він гострий, дві закручені спіралі навколо двох загадок (Зони і баришні, яка там зникла). Два головні герої ведуть сюжет, і ковдра уваги автора між ними розподілена нормально. Коротше, є нормальний скелет, а от з м'ясом дуже великі проблеми.
2. Мова і ситуація. Атмосфера маленького міста, його мешканців, мовна стилістика цілком реальні та живі. Порівняно з раннім Кокотюхою, у якого бандити говорили слово "певняк" - неабиякий прогрес.
Що не вдалося:
1. Фактура провалена. Маючи розкішні декорації для подій (Чорнобильську зону), автор описує її настільки мляво і затерто, що, з одного боку, вражає вторинність, з іншого - опис може стосуватися будь-якого покинутого села в будь-якій точці Євразії. Аномальна зона похмура, туманна, тиха, скелети будівель, порожні вікна (привіт Тарковському), у всіх болить голова. Ніяких спроб знайти якусь нову хорошу деталь. Натомість - опереткова деталька "трупний запах цвинтаря" (ну блін, на якому це цвинтарі трупами пахне?)
2. Герої не просто стереотипні, це порожні картки. Вони зібрані з затертих атрибутів, потрібних для ролей. Чесний Принциповий Мент, Стерва Начальниця, Жінка Мента, Тупий Сержант. Мінімально людяні журналіст і таємнича дівчина, але більшість деталей у цих персонажів - банальні. Зрозуміло, що детектив - не психологічна проза, але герої без родзинок, які не викликають симпатії - не тру.
3. Окремі сюжетні ходи - наче надерті з дешевих серіалів про ментів вперемішку з американськими бойовиками. То героя тримають в погребі злі бандити, то в головного хитрого лиходія є велетенський охоронець, який усіх мочить, то в кінці тексту протагоніст, зневірившись у правосудді, сам знищує усіх противників.
4. Найпаскудніше - авторська манера говорити з читачем як з тупим. Якщо в тексті є якась деталь, на яку оповідач хоче звернути увагу, то вона повториться як мінімум тричі, і один раз курсивом. Всі хоч мінімально таємничі моменти будуть детально переказані автором від імені когось із героїв (щоб недоумки, які читатимуть, все пойняли)). Пояснення "від автора" вриваються на сторінки де треба, і де не треба - про героїв, події тощо. Але ще веселіше - це зноски. З них читач може дізнатися, що "Секретні матеріали" та "Медіум" - відомі американські серіали, герої яких займаються рокриттям паранормальних явищ. Ще феєричніше (цитата):
"Все, справу зроблено, як сказав колись старому алкоголіку Біллі Бонсу старий сліпий пірат П'ю***"
--
*** Шамрай по-своєму використовує епізод з роману Р.Л.Стівенсона "Острів скарбів", у якому сліпий П'ю, передаючи Біллі Бонсу чорну мітку, примовляє "Справу зроблено".
Якщо до такого додумався редактор, саєчка - йому.
До речі, в гарній традиції українського книговидання дизайнер обкладинки Юрій Волгін книгу не читав, інакше б не всунув туди високовольтні дроти, які до тексту відношення не мають.
Висновок: непоганий задум, халтурне виконання на всіх рівнях (зловживання банальностями та авторськими наголосами). Суб'єктивно: годиться для читання в сортирі, для електрички уже ні. Втім, what did you expect from canadians?