Володимир Маканін, "Де сходилося небо з горбами" (прочитано, порвало)
Давно не пригадаю, щоб текст так вразив. Востаннє то був Торнтон Уайлдер ("Міст короля Людовіка Святого"), який запізніло дійшов)
Владимир Маканин, "Где сходилось небо с холмами".
Сюжет: десь на Уралі є аварійне селище - три будинки, де живуть із сім'ями пожежники-рятувальники, що обслуговують майже автоматизований завод поруч.
Вони рятують завод, горять, тримаються один за одного і люблять співати. Співають всі, крім сільського дурника Васіка, який любить музику, але не може нормально говорити.
Талановитий хлопець-сирота Жора Башилов мав винятковий хист до співу. Він вирвався із селища, вивчився і став композитором. Разом з ним поїхав одноліток Генка Кошелєв - теж співак, але розгільдяй.
Георгій помітив, що село перестає співати. Він почав писати серйозні, потужні твори на народні мотиви (знайшовши їх музичну першооснову), які вразили його колег. А коли приїздить у село - там уже ніхто не памятає пісень, крім стариків.
Башилов вирішує написати шлягери на народні мотиви, щоб повернути пісню. Вони вдаються дуже сильними, але кінцево добивають народні пісні - бо простіші, зручніші для співу. Кошелєв стає виконавцем пісень - і, фактично, виконавцем вироку (хоча сам піднімається вгору).
Кошелєв - теж музикант, але невдаха - по ресторанах співає. Коли Башилов вперше приїхав у село, якась бабка несповна розуму сказала: ти всі соки нам випив. Кошелєв взяв ці слова на себе, бо справді постійно просив грошей. Але Георгій думає інакше.
Він знаходить новий спосіб повернути пісню - їде організувати хор в селищі. Коли приїжджає (в останній раз), селище показується благополучним, але спільність свою всі забули. І пісні, і його, і людську порядність - забули все. Єдиний, хто ще щось памятає - дурник Васік. Георгій та Васік сідають на вигоні й співають, нагадуючи один одному пісні.
______________________________________________________________
У тексті переплітається реалізм і символізм. Образ селища, яке годує людьми завод, вражає.
Але більше - відповідальність перед своїми коренями. У творі нелінійна логіка. З одного боку - коли найкращі йдуть, залишаються посередні. З іншого - над-урожаї виснажують грунт. "Ти так на гармошці грав, що їм співати не хотілося, бо не втнуть так гарно". Висоту побачили, але хтось пнеться вгору, а хтось - раз таких висот не досягнеш - опускається вниз.
І залишається питання генофонду. Якщо генії народжуються в селі, а помирають в Парижі, то який генофонд їх робить?) Одним словом, «Будь ты семи пядей во лбу, будь ты непревзойденный виртуоз “плетения словес”, но попробуй выстроить что-нибудь серьезное, используя слово “народ”, как непременно впадешь либо в банальность, либо в выспренность, либо в мистику» (Агєєв).
Владимир Маканин, "Где сходилось небо с холмами".
Сюжет: десь на Уралі є аварійне селище - три будинки, де живуть із сім'ями пожежники-рятувальники, що обслуговують майже автоматизований завод поруч.
Вони рятують завод, горять, тримаються один за одного і люблять співати. Співають всі, крім сільського дурника Васіка, який любить музику, але не може нормально говорити.
Талановитий хлопець-сирота Жора Башилов мав винятковий хист до співу. Він вирвався із селища, вивчився і став композитором. Разом з ним поїхав одноліток Генка Кошелєв - теж співак, але розгільдяй.
Георгій помітив, що село перестає співати. Він почав писати серйозні, потужні твори на народні мотиви (знайшовши їх музичну першооснову), які вразили його колег. А коли приїздить у село - там уже ніхто не памятає пісень, крім стариків.
Башилов вирішує написати шлягери на народні мотиви, щоб повернути пісню. Вони вдаються дуже сильними, але кінцево добивають народні пісні - бо простіші, зручніші для співу. Кошелєв стає виконавцем пісень - і, фактично, виконавцем вироку (хоча сам піднімається вгору).
Кошелєв - теж музикант, але невдаха - по ресторанах співає. Коли Башилов вперше приїхав у село, якась бабка несповна розуму сказала: ти всі соки нам випив. Кошелєв взяв ці слова на себе, бо справді постійно просив грошей. Але Георгій думає інакше.
Він знаходить новий спосіб повернути пісню - їде організувати хор в селищі. Коли приїжджає (в останній раз), селище показується благополучним, але спільність свою всі забули. І пісні, і його, і людську порядність - забули все. Єдиний, хто ще щось памятає - дурник Васік. Георгій та Васік сідають на вигоні й співають, нагадуючи один одному пісні.
______________________________________________________________
У тексті переплітається реалізм і символізм. Образ селища, яке годує людьми завод, вражає.
Але більше - відповідальність перед своїми коренями. У творі нелінійна логіка. З одного боку - коли найкращі йдуть, залишаються посередні. З іншого - над-урожаї виснажують грунт. "Ти так на гармошці грав, що їм співати не хотілося, бо не втнуть так гарно". Висоту побачили, але хтось пнеться вгору, а хтось - раз таких висот не досягнеш - опускається вниз.
І залишається питання генофонду. Якщо генії народжуються в селі, а помирають в Парижі, то який генофонд їх робить?) Одним словом, «Будь ты семи пядей во лбу, будь ты непревзойденный виртуоз “плетения словес”, но попробуй выстроить что-нибудь серьезное, используя слово “народ”, как непременно впадешь либо в банальность, либо в выспренность, либо в мистику» (Агєєв).