Террі Пратчетт. "Глиняні ноги", "Мор, учень Смерті" (прочитано)
До фентезі (і взагалі фантастики) ставлюся скептично - як не крути, а ресурси автора обмежені, і коли купа часу-сил іде на створення світу, то на серйозний зміст часу не залишається. Але між іншим добрався до Пратчетта - і мав купу кайфу.
Террі Пратчетт. "Глиняні ноги", "Мор, учень Смерті".
Сатиричне іронічне фентезі. На фоні розквіту жанру як конвеєрної продукції, Пратчетт сприймається свіжо, і, що головне, весело. Фактично, це наполовину пародія на фентезі взагалі.
Світ - Плоский. В прямому сенсі) Диск на чотирьох китах і черепасі. У світі більш-менш мирно (приблизно як ми) живуть люди, троллі, ельфи, чарівники та дракони.
Автор жорстоко стібеться над стереотипами фентезі та наукової фантастики, при цьому не вдаючись у петросянство (як, скажімо, Бєлянін).
Так, троллі - дадада, здоровенні такі тупуваті хлопці - кремієва форма життя, використовують двійкову систему числення, тому кам'яноголові і мають проблеми з обчисленням більше 1 і 2). Смерть - чоловічого роду, любить кухню і котів. Їздить на симпатичній коняці Бінкі. Це приклади, які характеризують підхід автора до конструювання персонажів.
Відношення світу Пратчетта до реального - стьоб. На Диску йде джихад за правильний рецепт піцци, формується демократія за принципом "одна людина - один голос" (одна людина - це патрицій, керівник держави, і голос - теж його), чарівники вчаться "бачити те, чого немає" і квасять по пивницях, а гноми співаються улюблений шлягер "Золото, золото, золото!" (або баладу "Золото, золото, золото!", або ж романс "Золото, золото, золото!").
Сюжети гострі та цікаві. Переказувати не буду, зав'язки у двох прочитаних романів такі:
- "Глиняні ноги": у столиці почалися дивні події, пов'язані з големами - безсловесними робітниками, які зависли між статусом "речі" та "істоти".
- "Мор, учень Смерті": Смерть втомився працювати і знайшов собі заступника, який накував і намолов багато всього.
Але це не головний козир Пратчетта. Головне - це смак. Не той смак, що "вкус", а той, що смачний). На жаль, "смак" - не літературознавча категорія. Але легко назвати митців, які вміли писати смачно. З ХХ століття навскидку Бабель ("Новобрачные прожили три месяца в тучной Бессарабии, среди винограда, обильной пищи и любовного пота"), Ільф і Петров ("Пятсот рублей могут спасти гиганта мысли!"), Стругацькі ("Большого ума благородные доны"), місцями Винничук та Ірванець ("от нема книги під руками(((, ... (хто підкаже з пруфом, тому дякую).
Фактично, "смак" - згущення тексту на грані тонкого добору деталей і образності. Улюблений приклад - сатира Ільфа-і-Петрова. На дві книги - мінімум дотепів (словесних ігр), з якими легко скотитися в низькопробне петросянство, зате масса влучних, смішних, оригінальних фраз, які розійшлися на цитати.
Цитованість не в сенсі повторів частин тексту, а в перетворенні фраз на афоризми - хороший показник "смаку" (але не абсолютний, цитувати можуть за влучну думку, а не акуратно створену фразу).
Так от Пратчетт - смачний. Кілька цитат:
Все, как один, уставились на него тем честным деревенским взглядом, который гласит, что здесь ни за кем не заржавеет прихлопнуть вас лопатой и зарыть ваше бренное тело под кучей компоста в полнолунье.
***
- В таком случае я покажу Плоскому миру, как способна умирать королева, - произнесла Кели, при этом вид у нее был такой гордый, какой только может быть, когда на вас надета розовая пижама.
***
Толпу как рукой смело, остались только те ящикообразные мускулистые типы с не внушающими симпатии физиономиями, которые, если бы Ва платил налоги, фигурировали бы в его налоговой декларации в качестве Необходимого Производственного Оборудования или Оргтехники.
***
Большинством клиентов «Барабана» даже дубинка с гвоздями воспринималась как ну очень тонкий намек.
***
Это заведение было из тех, которые не нуждаются в меню. Вам просто нужно посмотреть на жилет хозяина.
***
Визирь, чье имя было Девять Вращающихся Зеркал, имел несколько очень четких идей по поводу того, кто именно должен управлять страной - естественно, этим человеком должен быть визирь. И теперь, когда мальчик повзрослел достаточно и стал задавать вопросы типа: «Тебе не кажется, что стена выглядела бы лучше, будь в ней несколько ворот?» или «Да, но как там, по другую сторону?», визирь пришел к выводу, что для блага самого же императора его следует мучительно отравить и засыпать негашеной известью.
***
Выгнув спину, Мор исторг ругательство столь древнее и исполненное такой злобы, что в сильном магическом поле Диска оно обрело физическую форму, взмахнуло кожистыми крыльями и незаметно улетело прочь.
***
Величайшими любовниками Плоского мира являлись, бесспорно, Мелиус и Гретелина, чья чистая, пылкая и испепеляющая душу страсть испепелила бы попутно и страницы Истории, не родись влюбленные, по необъяснимой прихоти судьбы, на разных континентах и с промежутком в двести лет. Боги, однако, сжалились над ними и превратили его в доску для глажения [1], а ее - в маленький медный кнехт.
[1] Если вы бог, то действовать логично вовсе не обязательно.
Взагалі Пратчетт плодючий як котяра, настругав купу романів та повістей. Сподіваюся, кількість і якість нормально співвідносяться. Я наскоком прочитав два романи, в майбутньому - під відпочинок - буде ще кілька.
Є гарна стаття на Лурку. Визначення: "писатель, серьезно работающий в несерьезном жанре".
Висновок: легка, прозора, смачна проза для відпочинку. Текст схожий на легке пиво влітку))) Літературний антонім - Джойс, тому всім втомленим різними глюками дуже радиться до прочитання.
ЗІ: у своїй графоманії я намагався писати смачно, тому Пратчетт ліг на душу як ключ у змащену шпарину.
Попередні записи в читацькому щоденнику: В.Шкляр "Чорний ворон", О.Забужко "Музей покинутих секретів".
Террі Пратчетт. "Глиняні ноги", "Мор, учень Смерті".
Сатиричне іронічне фентезі. На фоні розквіту жанру як конвеєрної продукції, Пратчетт сприймається свіжо, і, що головне, весело. Фактично, це наполовину пародія на фентезі взагалі.
Світ - Плоский. В прямому сенсі) Диск на чотирьох китах і черепасі. У світі більш-менш мирно (приблизно як ми) живуть люди, троллі, ельфи, чарівники та дракони.
Автор жорстоко стібеться над стереотипами фентезі та наукової фантастики, при цьому не вдаючись у петросянство (як, скажімо, Бєлянін).
Так, троллі - дадада, здоровенні такі тупуваті хлопці - кремієва форма життя, використовують двійкову систему числення, тому кам'яноголові і мають проблеми з обчисленням більше 1 і 2). Смерть - чоловічого роду, любить кухню і котів. Їздить на симпатичній коняці Бінкі. Це приклади, які характеризують підхід автора до конструювання персонажів.
Відношення світу Пратчетта до реального - стьоб. На Диску йде джихад за правильний рецепт піцци, формується демократія за принципом "одна людина - один голос" (одна людина - це патрицій, керівник держави, і голос - теж його), чарівники вчаться "бачити те, чого немає" і квасять по пивницях, а гноми співаються улюблений шлягер "Золото, золото, золото!" (або баладу "Золото, золото, золото!", або ж романс "Золото, золото, золото!").
Сюжети гострі та цікаві. Переказувати не буду, зав'язки у двох прочитаних романів такі:
- "Глиняні ноги": у столиці почалися дивні події, пов'язані з големами - безсловесними робітниками, які зависли між статусом "речі" та "істоти".
- "Мор, учень Смерті": Смерть втомився працювати і знайшов собі заступника, який накував і намолов багато всього.
Але це не головний козир Пратчетта. Головне - це смак. Не той смак, що "вкус", а той, що смачний). На жаль, "смак" - не літературознавча категорія. Але легко назвати митців, які вміли писати смачно. З ХХ століття навскидку Бабель ("Новобрачные прожили три месяца в тучной Бессарабии, среди винограда, обильной пищи и любовного пота"), Ільф і Петров ("Пятсот рублей могут спасти гиганта мысли!"), Стругацькі ("Большого ума благородные доны"), місцями Винничук та Ірванець ("от нема книги під руками(((, ... (хто підкаже з пруфом, тому дякую).
Фактично, "смак" - згущення тексту на грані тонкого добору деталей і образності. Улюблений приклад - сатира Ільфа-і-Петрова. На дві книги - мінімум дотепів (словесних ігр), з якими легко скотитися в низькопробне петросянство, зате масса влучних, смішних, оригінальних фраз, які розійшлися на цитати.
Цитованість не в сенсі повторів частин тексту, а в перетворенні фраз на афоризми - хороший показник "смаку" (але не абсолютний, цитувати можуть за влучну думку, а не акуратно створену фразу).
Так от Пратчетт - смачний. Кілька цитат:
Все, как один, уставились на него тем честным деревенским взглядом, который гласит, что здесь ни за кем не заржавеет прихлопнуть вас лопатой и зарыть ваше бренное тело под кучей компоста в полнолунье.
***
- В таком случае я покажу Плоскому миру, как способна умирать королева, - произнесла Кели, при этом вид у нее был такой гордый, какой только может быть, когда на вас надета розовая пижама.
***
Толпу как рукой смело, остались только те ящикообразные мускулистые типы с не внушающими симпатии физиономиями, которые, если бы Ва платил налоги, фигурировали бы в его налоговой декларации в качестве Необходимого Производственного Оборудования или Оргтехники.
***
Большинством клиентов «Барабана» даже дубинка с гвоздями воспринималась как ну очень тонкий намек.
***
Это заведение было из тех, которые не нуждаются в меню. Вам просто нужно посмотреть на жилет хозяина.
***
Визирь, чье имя было Девять Вращающихся Зеркал, имел несколько очень четких идей по поводу того, кто именно должен управлять страной - естественно, этим человеком должен быть визирь. И теперь, когда мальчик повзрослел достаточно и стал задавать вопросы типа: «Тебе не кажется, что стена выглядела бы лучше, будь в ней несколько ворот?» или «Да, но как там, по другую сторону?», визирь пришел к выводу, что для блага самого же императора его следует мучительно отравить и засыпать негашеной известью.
***
Выгнув спину, Мор исторг ругательство столь древнее и исполненное такой злобы, что в сильном магическом поле Диска оно обрело физическую форму, взмахнуло кожистыми крыльями и незаметно улетело прочь.
***
Величайшими любовниками Плоского мира являлись, бесспорно, Мелиус и Гретелина, чья чистая, пылкая и испепеляющая душу страсть испепелила бы попутно и страницы Истории, не родись влюбленные, по необъяснимой прихоти судьбы, на разных континентах и с промежутком в двести лет. Боги, однако, сжалились над ними и превратили его в доску для глажения [1], а ее - в маленький медный кнехт.
[1] Если вы бог, то действовать логично вовсе не обязательно.
Взагалі Пратчетт плодючий як котяра, настругав купу романів та повістей. Сподіваюся, кількість і якість нормально співвідносяться. Я наскоком прочитав два романи, в майбутньому - під відпочинок - буде ще кілька.
Є гарна стаття на Лурку. Визначення: "писатель, серьезно работающий в несерьезном жанре".
Висновок: легка, прозора, смачна проза для відпочинку. Текст схожий на легке пиво влітку))) Літературний антонім - Джойс, тому всім втомленим різними глюками дуже радиться до прочитання.
ЗІ: у своїй графоманії я намагався писати смачно, тому Пратчетт ліг на душу як ключ у змащену шпарину.
Попередні записи в читацькому щоденнику: В.Шкляр "Чорний ворон", О.Забужко "Музей покинутих секретів".