Ребята, никогда не верьте этим политологам-экспертам.Вот пример один из них:
Чому тотальна путінська цензура не стосується колишнього радника Іларіонова
Після початку окупації Російською Федерацією Криму Ілларіонов став топ-зіркою українського Інтернету. Ще б пак, на фоні більшості наших політологів, які остаточно деградували за часів Януковича, він виглядає глибою. Він поєднує талант «сухого» аналітика із умінням подати інформацію так, щоб в неї легко було повірити, і, таким чином, став чимсь на зразок ковтка свіжого повітря. Це дало йому своєрідну ауру некритичності читача. Нащо самому думати, якщо ось - аналітик вищого гатунку розкриває перед нами кухню путінського задуму по окупації країни.
А ми в таку красиву картинку не повіримо. І ось чому. В Росії уже не перший місяць як встановлено жорстку цензуру, яка після вторгнення набула форми параноїдальності. Доходило навіть до блокування сайту «Граней» та закриття каналу «Дождь». Звільняються редакції інтернет-видань за те, що вони подають інформацію по Україні, а офіційні канали несуть таку ахінею, що навіть доктор Геббельс схопився би за голову. І на всьому цьому фоні Андрія Ілларіонова ніхто не блокує, ніхто не атакує. А він, на секундочку: а) видає плани Путіна по окупації України; б) публічно дає поради, як саме цій окупації протистояти. Ця інформація на кілька порядків більш небезпечна для путінського кола прийняття рішень, ніж публікації на тих же «Гранях», а її ніхто не блокує. Ба, більше, щоб прилетіти в Київ, йому надає літак... Газпром, один із основних бенефіціаріїв Кримської Кризи. Висновків два:
- інформація, розміщена в блозі Ілларіонова, БЕЗПЕЧНА для путінського кола прийняття рішень;
- поради, які дає Ілларіонов, НЕ МОЖУТЬ завадити виконанню путінського плана (просто тому, що нормальний генштаб їх відстежить і вживе заходів по їх нейтралізації).
В протилежному випадку блог Ілларіонова був би заблокований так само, як блог Навального. В принципі, на цьому можна зупинитись. Але ми підемо далі, і зробимо підкоп під саму інформацію, якою оперує колишній радник Путіна. І для початку задамо просте запитання - чи є інформація Ілларіонова унікальною та інсайдерською.
Відповідь - ні. Загальна стратегія Путіна в загальних рисах відома ще з 2004 року, коли була зроблена спроба через Северодонецький путч відколоти від України велетенський кусок території. Ще з того часу відомо, що необхідні йому по суті три речі:
- розчленування України та знищення її державності;
- включення в структури Газпрому якщо не всієї газотранспортної системи країни, то її критичної частини;
- включення в структури Газпрому всіх значущих газових родовищ України.
Все. Будувались різні плани для досягнення цих стратегічних цілей (економічне поглинення, підсаджування на газову голку, встановлення маріонеткового уряду Януковича і так далі), але стратегія лишалась одна і та сама. Відповідно, коли після початку «дивної» окупації Криму Ілларіонов озвучив цей план, він не відкривав ніякого секрета. Він просто повторив те, що на різні лади говорили не тільки ідеологи путінської епохи (типу Дугіна), а й більшість вменяємих політологів. Виступив в ролі такого собі Капітана Очевидність, що й створило йому репутацію експерта в питанні української стратегії Путіна.
Наступним логічним питанням є оцінка того, наскільки практичні його поради. А вони теж виконуються в стилі Капітана Очевидність. Дійсно, добре було б мати тотально озброєне населення по швейцарському типу (правда, якось замовчується те, що в Швейцарії нікому не прийде в голову утворювати банду сепаратистів, і правосвідомість громадян там десь на пару порядків вища за українських). Дійсно, добре було б дати моментальну відсіч окупантам вже в перші години операції (про це ми поговоримо трохи пізніше). Дійсно, у нас є тільки два варіанти: а) опиратись і втратити лише частину територій; б) не опиратись і втратити всю країну. Все так.
А диявол в деталях криється.
І для початку ми задамо питання: чому «зелені чоловічки» ПРИНЦИПОВО не відкривали вогонь, коли окупували наш півострів.
Той же Ілларіонов проводить аналогію із Абхазією та Південною Осетією, як шаблон того, що відбувається в Криму. Але і там і там проводились системні провокації саме із зброєю. Зокрема, в тій же Південній Осетії Саакашвілі довго провокували за допомогою систематичних обстрілів з боку Цхінвала. Сам же Ілларіонов про це і писав, детально розбираючи російсько-грузинську війну. А тут чомусь тиша, ввічливість, підкреслений пацифізм «зелених чоловічків».
А все просто. Грузія не є ключом до світової системи безпеки, а Україна - є. Окупація частини її території порушує таку силу-силенну міжнародних договорів, що фактично є тригером до початку третьої світової війни. Я уже говорив про це в одному із своїх крео часів початку «дивної війни», сформулювавши це у вигляді слогана «хто перший вистрілить - той Гаврила Принцип, хто перший помре - той ерцгерцог Фердинанд». Тому при її окупації життєво важливо зробити три речі:
- самому не зробити ЖОДНОГО пострілу;
- добитись того, щоб перший постріл зробив супротивник;
- зробити так, щоб першою жертвою був росіянин.
Простіше за все це зробити саме так, як воно і робилось. Блокується військова база, потім штурм, а вояки, згідно караульного уставу відкривають вогонь і вуаля - перший труп «кримського росіянина». Після цього можна застосувати п. 2 Будапештського договору, і заявити, що вторгнення в Україну здійснено задля самооборони РФ - бо біля її кордонів розпочинається «гарячий» етнічний конфлікт. Ви скажете - казуїстика. А чим, по-вашому, останні три тижні займається Росія в Радбезі ООН? Зауважте також, що світ, і так наляканий перспективою нової «холодної війни», а також атакований потужною пропагандою Росії про «неофашистів при владі», при наявності трупа і сфабрикованих доказів нападу українських військових на мирних протестуючих, став би на бік РФ. Так само, як він неявно ставав на бік Януковича під час Майдану.
Результат: всі закривають очі на вторгнення в Крим, і Путін легко забирає разом із ним все Лівобережжя. Адже тепер на його боці світова спільнота.
І дивіться яка річ. Ілларіонов літерально говорить, що Україна повинна була при появі «зелених чоловічків» підняти війська по БОЙОВІЙ тривозі та зайняти всі ключові структури АРК. Тобто зробити якраз те, що потрібно Путіну. Ілларіонов і сам це прекрасно розуміє, тому і зробив в інтерв'ю «оговорочку» - «я не пропонував відкривати вогонь». Однак нам з вами прекрасно відомо, що бойова тривога означає і наказ на відкриття вогню на ураження, отже, перед нами або свідома робота на «план Путіна», або вкрай непрофесійний аналіз.
Наш же уряд, чи то від безпомічності, чи то просто в силу того, що іншого варіанту, по суті, і не було, нащупав правильний метод спротиву «некласичній» стратегії окупації, яку застосував Путін. Він простий, як двері:
- ні в якому разі не відкривати вогонь по «зеленим чоловічкам»;
- перевести війну на дипломатичний фронт і добиватись перш за все визнання Заходом легітимності нового уряду та права України на Крим;
- добитись того, що навіть у випадку анексії для всього світу Крим залишався Україною - це гарантія його повернення.
І ця мета була блискуче досягнута завдяки нашому постпреду в ООН Юрію Сергеєву, міністру МЗС Андрію Дещиці та таланту переговірника Юлії Тимошенко. Тепер на нашому боці весь світ, а Путін виглядає агресором і стоїть перед найсерйознішими санкціями в пострадянській історії.
Таким чином, по факту реалізувався саме результат «опиратись і втратити частину території», просто «некласичним методом». І все закономірно, адже некласична стратегія окупації вимагає некласичної стратегії опору.
Оскільки стара «некласична стратегія» провалилась, Путін вирішив зайти з іншого боку. На цей раз за основу було взято події в Абхазії часів 90-х років. Тут теж критично важливо зробити три речі:
- делегітимізувати новий український уряд в очах хоча б певної частини українців, наприклад, шляхом звинувачень в непрофесійності;
- за допомогою контрольованих напівкримінальних банд створити напружену обстановку на сході, підкріпити її масою військ біля кордону;
- створити в країні атмосферу близької (а то й уже такої, що почалась) війни і домогтись, щоб населення почало тотально озброюватись.
Ці прості дії створюють субстрат для утворення груп типу «Мхедріоні», які обов'язково почнуть воювати не із напівкримінальними найманцями з РФ, а із «зрадливою владою», і зрештою, її повалять, створюючи такий потрібний Путіну стан failed state. А він дозволить йому легко перетягти на свій бік світову спільноту, і окупувати Україну - на цей раз у якості «миротворчого контингенту».
І дивіться, що говорить Ілларіонов. А він знову літерально говорить в інтерв'ю, що необхідно тотально озброювати населення. І що роззброєння (а по факту лише здача незареєстрованої зброї - окремо на цьому педалюю) - це одна із умов Кремля. Одним ударом Ілларіонов убиває двох зайців. Він неявно звинувачує нову владу у змові з Росією (ось вам делегітимізація в очах народу) і спокушає його озброєнням (заманюючи тим, що після цього у нас буде тут Швейцарія). Знову, маємо справу або із свідомою роботою на «план Путіна», або із катастрофічною непрофесійністю.
А насправді наш новий уряд повторює дії... Міхеїла Саакашвілі, який одразу після приходу до влади ініціював аналогічне «роззброєння», тобто здачу незареєстрованої зброї. Ну вже кого-кого, а Саакашвілі не можна звинуватити в змові з Путіним.
Така ось виходить аналітика від Ілларіонова. А головне - безпрограшна. Якщо Україна виконає його настанови, то повториться досвід Грузії - Україна втратить значну частину території, а решта збереже незалежність (адже Путін неодноразово казав, що вся Україна йому непотрібна). Ілларіонов пітвердить свою репутацію експерта. Якщо не виконає - завжди можна сказати «а от якби виконала, все було б значно краще», і він знову виглядатиме видатним експертом.
Постскриптум: Пам'ятаючи, що Андрій Ілларіонов публічно відповідав маргінальному навіть по нашим міркам Михайлу Притулі, я цілком свідомий того, що він і мені може дати відповідь.
Користуючись випадком хотів би сказати, що ніяким чином не посягаю на його авторитет і не збираюсь зашкодити його репутації серед численних прихильників. Я просто висловив свою думку, ну, а правильна вона чи неправильна, вирішувати читачам.
Постскриптум два: Оскільки крім всього іншого, пан Ілларіонов любить аналізувати словосполучення, якими Путін називає ту чи іншу річ, і виводить з цього «знаки», не можу не зупинитись на одному із них. В своєму інтерв'ю він згадує фразу Путіна, мовляв, «з Тимошенко йому добре працювалось», і протиставляє цю фразу звинуваченням нової влади в неофашизмі та нелегітимності. Цим Ілларіонов натякає, що Тимошенко - «кандидат Путіна». Дозволю собі окремо зупинитись на цьому і замість аналізу тональності та підбору слів, продемонструю кілька фактів:
- посадив Тимошенко в тюрму Віктор Янукович, який (це уже відомо достеменно) був прямим агентом Путіна;
- «борг» ЄЕСУ, який став підставою для відкриття нової справи проти Тимошенко, «раптово виник» з небуття саме завдяки офіційному листу з РФ;
- згідно слів генерала Трепашкіна, в справі про «хабар двом генералам», через який Тимошенко подавали в Інтерпол, свідчення проти Тимошенко втупу «вибивались» зі свідків;
- на Заході «мочінням» Тимошенко займається британська газета The Independent, яка за дивним збігом належить російському олігарху О. Лебедєву.
Якщо Тимошенко дійсно є «кандидатом Путіна», чому ж в такому разі в її переслідуванні так явно прослідковується «російський» і саме «путінський» (ну не повірю я, що «вчасно», саме під справу, лист про багатомільйонний борг могли надіслати без санкції Путіна) слід? Що знову ж таки ставить під питання аналітичний талант Ілларіонова.
Вячеслав ІЛЬЧЕНКО
Після початку окупації Російською Федерацією Криму Ілларіонов став топ-зіркою українського Інтернету. Ще б пак, на фоні більшості наших політологів, які остаточно деградували за часів Януковича, він виглядає глибою. Він поєднує талант «сухого» аналітика із умінням подати інформацію так, щоб в неї легко було повірити, і, таким чином, став чимсь на зразок ковтка свіжого повітря. Це дало йому своєрідну ауру некритичності читача. Нащо самому думати, якщо ось - аналітик вищого гатунку розкриває перед нами кухню путінського задуму по окупації країни.
А ми в таку красиву картинку не повіримо. І ось чому. В Росії уже не перший місяць як встановлено жорстку цензуру, яка після вторгнення набула форми параноїдальності. Доходило навіть до блокування сайту «Граней» та закриття каналу «Дождь». Звільняються редакції інтернет-видань за те, що вони подають інформацію по Україні, а офіційні канали несуть таку ахінею, що навіть доктор Геббельс схопився би за голову. І на всьому цьому фоні Андрія Ілларіонова ніхто не блокує, ніхто не атакує. А він, на секундочку: а) видає плани Путіна по окупації України; б) публічно дає поради, як саме цій окупації протистояти. Ця інформація на кілька порядків більш небезпечна для путінського кола прийняття рішень, ніж публікації на тих же «Гранях», а її ніхто не блокує. Ба, більше, щоб прилетіти в Київ, йому надає літак... Газпром, один із основних бенефіціаріїв Кримської Кризи. Висновків два:
- інформація, розміщена в блозі Ілларіонова, БЕЗПЕЧНА для путінського кола прийняття рішень;
- поради, які дає Ілларіонов, НЕ МОЖУТЬ завадити виконанню путінського плана (просто тому, що нормальний генштаб їх відстежить і вживе заходів по їх нейтралізації).
В протилежному випадку блог Ілларіонова був би заблокований так само, як блог Навального. В принципі, на цьому можна зупинитись. Але ми підемо далі, і зробимо підкоп під саму інформацію, якою оперує колишній радник Путіна. І для початку задамо просте запитання - чи є інформація Ілларіонова унікальною та інсайдерською.
Відповідь - ні. Загальна стратегія Путіна в загальних рисах відома ще з 2004 року, коли була зроблена спроба через Северодонецький путч відколоти від України велетенський кусок території. Ще з того часу відомо, що необхідні йому по суті три речі:
- розчленування України та знищення її державності;
- включення в структури Газпрому якщо не всієї газотранспортної системи країни, то її критичної частини;
- включення в структури Газпрому всіх значущих газових родовищ України.
Все. Будувались різні плани для досягнення цих стратегічних цілей (економічне поглинення, підсаджування на газову голку, встановлення маріонеткового уряду Януковича і так далі), але стратегія лишалась одна і та сама. Відповідно, коли після початку «дивної» окупації Криму Ілларіонов озвучив цей план, він не відкривав ніякого секрета. Він просто повторив те, що на різні лади говорили не тільки ідеологи путінської епохи (типу Дугіна), а й більшість вменяємих політологів. Виступив в ролі такого собі Капітана Очевидність, що й створило йому репутацію експерта в питанні української стратегії Путіна.
Наступним логічним питанням є оцінка того, наскільки практичні його поради. А вони теж виконуються в стилі Капітана Очевидність. Дійсно, добре було б мати тотально озброєне населення по швейцарському типу (правда, якось замовчується те, що в Швейцарії нікому не прийде в голову утворювати банду сепаратистів, і правосвідомість громадян там десь на пару порядків вища за українських). Дійсно, добре було б дати моментальну відсіч окупантам вже в перші години операції (про це ми поговоримо трохи пізніше). Дійсно, у нас є тільки два варіанти: а) опиратись і втратити лише частину територій; б) не опиратись і втратити всю країну. Все так.
А диявол в деталях криється.
І для початку ми задамо питання: чому «зелені чоловічки» ПРИНЦИПОВО не відкривали вогонь, коли окупували наш півострів.
Той же Ілларіонов проводить аналогію із Абхазією та Південною Осетією, як шаблон того, що відбувається в Криму. Але і там і там проводились системні провокації саме із зброєю. Зокрема, в тій же Південній Осетії Саакашвілі довго провокували за допомогою систематичних обстрілів з боку Цхінвала. Сам же Ілларіонов про це і писав, детально розбираючи російсько-грузинську війну. А тут чомусь тиша, ввічливість, підкреслений пацифізм «зелених чоловічків».
А все просто. Грузія не є ключом до світової системи безпеки, а Україна - є. Окупація частини її території порушує таку силу-силенну міжнародних договорів, що фактично є тригером до початку третьої світової війни. Я уже говорив про це в одному із своїх крео часів початку «дивної війни», сформулювавши це у вигляді слогана «хто перший вистрілить - той Гаврила Принцип, хто перший помре - той ерцгерцог Фердинанд». Тому при її окупації життєво важливо зробити три речі:
- самому не зробити ЖОДНОГО пострілу;
- добитись того, щоб перший постріл зробив супротивник;
- зробити так, щоб першою жертвою був росіянин.
Простіше за все це зробити саме так, як воно і робилось. Блокується військова база, потім штурм, а вояки, згідно караульного уставу відкривають вогонь і вуаля - перший труп «кримського росіянина». Після цього можна застосувати п. 2 Будапештського договору, і заявити, що вторгнення в Україну здійснено задля самооборони РФ - бо біля її кордонів розпочинається «гарячий» етнічний конфлікт. Ви скажете - казуїстика. А чим, по-вашому, останні три тижні займається Росія в Радбезі ООН? Зауважте також, що світ, і так наляканий перспективою нової «холодної війни», а також атакований потужною пропагандою Росії про «неофашистів при владі», при наявності трупа і сфабрикованих доказів нападу українських військових на мирних протестуючих, став би на бік РФ. Так само, як він неявно ставав на бік Януковича під час Майдану.
Результат: всі закривають очі на вторгнення в Крим, і Путін легко забирає разом із ним все Лівобережжя. Адже тепер на його боці світова спільнота.
І дивіться яка річ. Ілларіонов літерально говорить, що Україна повинна була при появі «зелених чоловічків» підняти війська по БОЙОВІЙ тривозі та зайняти всі ключові структури АРК. Тобто зробити якраз те, що потрібно Путіну. Ілларіонов і сам це прекрасно розуміє, тому і зробив в інтерв'ю «оговорочку» - «я не пропонував відкривати вогонь». Однак нам з вами прекрасно відомо, що бойова тривога означає і наказ на відкриття вогню на ураження, отже, перед нами або свідома робота на «план Путіна», або вкрай непрофесійний аналіз.
Наш же уряд, чи то від безпомічності, чи то просто в силу того, що іншого варіанту, по суті, і не було, нащупав правильний метод спротиву «некласичній» стратегії окупації, яку застосував Путін. Він простий, як двері:
- ні в якому разі не відкривати вогонь по «зеленим чоловічкам»;
- перевести війну на дипломатичний фронт і добиватись перш за все визнання Заходом легітимності нового уряду та права України на Крим;
- добитись того, що навіть у випадку анексії для всього світу Крим залишався Україною - це гарантія його повернення.
І ця мета була блискуче досягнута завдяки нашому постпреду в ООН Юрію Сергеєву, міністру МЗС Андрію Дещиці та таланту переговірника Юлії Тимошенко. Тепер на нашому боці весь світ, а Путін виглядає агресором і стоїть перед найсерйознішими санкціями в пострадянській історії.
Таким чином, по факту реалізувався саме результат «опиратись і втратити частину території», просто «некласичним методом». І все закономірно, адже некласична стратегія окупації вимагає некласичної стратегії опору.
Оскільки стара «некласична стратегія» провалилась, Путін вирішив зайти з іншого боку. На цей раз за основу було взято події в Абхазії часів 90-х років. Тут теж критично важливо зробити три речі:
- делегітимізувати новий український уряд в очах хоча б певної частини українців, наприклад, шляхом звинувачень в непрофесійності;
- за допомогою контрольованих напівкримінальних банд створити напружену обстановку на сході, підкріпити її масою військ біля кордону;
- створити в країні атмосферу близької (а то й уже такої, що почалась) війни і домогтись, щоб населення почало тотально озброюватись.
Ці прості дії створюють субстрат для утворення груп типу «Мхедріоні», які обов'язково почнуть воювати не із напівкримінальними найманцями з РФ, а із «зрадливою владою», і зрештою, її повалять, створюючи такий потрібний Путіну стан failed state. А він дозволить йому легко перетягти на свій бік світову спільноту, і окупувати Україну - на цей раз у якості «миротворчого контингенту».
І дивіться, що говорить Ілларіонов. А він знову літерально говорить в інтерв'ю, що необхідно тотально озброювати населення. І що роззброєння (а по факту лише здача незареєстрованої зброї - окремо на цьому педалюю) - це одна із умов Кремля. Одним ударом Ілларіонов убиває двох зайців. Він неявно звинувачує нову владу у змові з Росією (ось вам делегітимізація в очах народу) і спокушає його озброєнням (заманюючи тим, що після цього у нас буде тут Швейцарія). Знову, маємо справу або із свідомою роботою на «план Путіна», або із катастрофічною непрофесійністю.
А насправді наш новий уряд повторює дії... Міхеїла Саакашвілі, який одразу після приходу до влади ініціював аналогічне «роззброєння», тобто здачу незареєстрованої зброї. Ну вже кого-кого, а Саакашвілі не можна звинуватити в змові з Путіним.
Така ось виходить аналітика від Ілларіонова. А головне - безпрограшна. Якщо Україна виконає його настанови, то повториться досвід Грузії - Україна втратить значну частину території, а решта збереже незалежність (адже Путін неодноразово казав, що вся Україна йому непотрібна). Ілларіонов пітвердить свою репутацію експерта. Якщо не виконає - завжди можна сказати «а от якби виконала, все було б значно краще», і він знову виглядатиме видатним експертом.
Постскриптум: Пам'ятаючи, що Андрій Ілларіонов публічно відповідав маргінальному навіть по нашим міркам Михайлу Притулі, я цілком свідомий того, що він і мені може дати відповідь.
Користуючись випадком хотів би сказати, що ніяким чином не посягаю на його авторитет і не збираюсь зашкодити його репутації серед численних прихильників. Я просто висловив свою думку, ну, а правильна вона чи неправильна, вирішувати читачам.
Постскриптум два: Оскільки крім всього іншого, пан Ілларіонов любить аналізувати словосполучення, якими Путін називає ту чи іншу річ, і виводить з цього «знаки», не можу не зупинитись на одному із них. В своєму інтерв'ю він згадує фразу Путіна, мовляв, «з Тимошенко йому добре працювалось», і протиставляє цю фразу звинуваченням нової влади в неофашизмі та нелегітимності. Цим Ілларіонов натякає, що Тимошенко - «кандидат Путіна». Дозволю собі окремо зупинитись на цьому і замість аналізу тональності та підбору слів, продемонструю кілька фактів:
- посадив Тимошенко в тюрму Віктор Янукович, який (це уже відомо достеменно) був прямим агентом Путіна;
- «борг» ЄЕСУ, який став підставою для відкриття нової справи проти Тимошенко, «раптово виник» з небуття саме завдяки офіційному листу з РФ;
- згідно слів генерала Трепашкіна, в справі про «хабар двом генералам», через який Тимошенко подавали в Інтерпол, свідчення проти Тимошенко втупу «вибивались» зі свідків;
- на Заході «мочінням» Тимошенко займається британська газета The Independent, яка за дивним збігом належить російському олігарху О. Лебедєву.
Якщо Тимошенко дійсно є «кандидатом Путіна», чому ж в такому разі в її переслідуванні так явно прослідковується «російський» і саме «путінський» (ну не повірю я, що «вчасно», саме під справу, лист про багатомільйонний борг могли надіслати без санкції Путіна) слід? Що знову ж таки ставить під питання аналітичний талант Ілларіонова.
Вячеслав ІЛЬЧЕНКО