ЖитоЖитлоЖиття
Проект народився на хвилі несамовитого захоплення саманним будівництвом та, як не дивно, вальдорфською педагогікою - як ми її зрозуміли.
Цей навчальний проект був реалізований 2009 року разом із дітьми (4-6 років) садочку «Діти Світла».
«жито-житло-життя». чому така назва?
житло і жито - його стеблини (солома) домішуються до саманної маси, із якої виростає будинок. Крім того важливим є зв’язок із землеробською традицією, в якій саманне будівництво (хата-мазанка) - залишається на «своєму місці» і своїх засадах не одну тисячу років: ще із трипільської доби.
житло і життя - наш особистий досвід будівництва виявив, що цей процес є якимось дуже глибинним і важливим для людини, для її саморозуміння і самореалізації.
Всім цим досвідом хотілось поділитися…
Проект складався з таких частин:
1. зима-весна 2009 - цикл занять з ліплення в керамічній майстерні садочку. Ліпили ми керамічні моделі будиночків (з шамоту) розміром з трипільські моделі житла, але надихались прикладами традиційного українського хатнього будівництва. Окремим частинам будиночка - поріг, вікно, піч, покуть, дах - присвячувалось окреме заняття, йому передувало тижневе читання певної казки в групі, яка б поглибила переживання певної частини будиночка.
Ліпимо глиняну хатку
Цикл занять з кераміки, присвячений вивченню українського традиційного житла.
Мета:
• зануритись у практичне вивчення елементів будови та інтер’єру української хати в процесі ліплення макету житла (розміром з трипільський глиняний будиночок)
• викликати цікавість до традиційного українського домобудівництва як втілення народних уявлень про людину та всесвіт
• зацікавити дітей у відвідуванні музеїв (активізація освітньої функції музею)
• навчити дітей «прочитувати» символічний зміст образів традиційного розпису та орнаменту, що дотичні до теми будівництва житла (рослинний орнамент, світове дерево тощо)
• розвиток дрібної моторики рук у дітей, завдяки контакту із різними видами глини.
• здобуття деяких скульптурних навичок
1. Вступне заняття.
А. Етнічний образ дому-як-всесвіту у казці. Переказ українською мовою казки «Петух и жерновцы», малювання восковими крейдочками світового дерева та будинку за мотивами казки.
Б. Різноманіття типів житла, що зумовлене світовими культурно-кліматичними особливостями. Місце традиційного українського житла серед різноманітного архітектурного досвіду. Слайди «Типи житла».
Хата мазанка - традиційне житло українців. Каркас зроблений з дерева та прута, який промазується глиною. Ззовні хата побілена. Дах - стріха - зроблений з очерету.
Ізба - традиційне житло росіян. Будувалась із бревен, адже дерево було найбільш доступним матеріалом для будівництва. Дах двосхилий, щоб зимою на ньому не затримувався сніг. Опалюється піччю - над дахом видно димар.
Юрта - переносне житло деяких народів Азії та Сибіру, що ведуть кочовий спосіб життя. Каркас із жердин, вкритий волоком та шкірами тварин. Дим від вогнища, розташованого в центрі юрти, виходить через завжди незакритий круглий отвір на вершині.
Чум (яранга) - переносне житло із жердин та оленячих шкур у деяких народів Сибіру, що займаються оленярством.
Сакля - житло кавказьких горців. Будується із глини і може кріпитися прямо до скелі. Щоб захистити оселю від вітру обирався підвітряний бік гори. Аули.
Іглу - будинок із снігових брилів, який будують ескімоси на зимових стоянках.
Міський будинок близького сходу - побудований за принципами традиційної архітектури. Має маленькі вікна, плаский дах із бортиками, для збору дощової води.
Хмарочос - дуже високий багатоповерховий будинок у місті, більше 100 поверхів. США, Нью-Йорк, Японія (економія місця).
2. Важливість будинку для людини. Дім як місце, де зберігається вогонь, тепло вогнища. Ліплення: маленький простий макет узагальненого будиночка із таблеткою свічки всередині.
Вогонь за давніх часів був справді центром того світу, де проходило все життя людини. Вогонь відганяв геть темряву, холод і хижих звірів. Пізніше збирав навколо себе декілька поколінь роду - велику родину.
Вогнище - під дахом, навісом, постійне місце - вогнище, викладене камінням, має малий КПД, потребує багато дров - піч: краще обігріває будинок, довше зберігає тепло, безпечніше у відношенні пожежі.
Будівництво дому було для давніх слов’ян сповнене глибокого змісту, адже людина при цьому уподібнювалася богам, що створюють всесвіт. Вона теж вибудовувала свій світ, створювала із розрізнених частин і на пустому місці щось нове, чого не було в природі.
Створення житла, яке зараз зведено до простого технічного акту, для наших пращурів сповнене змісту. У давнину кожний чоловік будував житло для себе та своєї родини сам.
Будинок як всесвіт ототожнювався із людським тілом. Окно - око, лицо (фасад) - улица.
Приклади різних типів будинків - але, об’єднаних єдиною важливою функцією.
3. Екскурсія до музею: етнографічне дослідження мотивів світового дерева в укр.. трад. килимарстві, ткацтві, вишивці, малюнках народних майстрів (Марія Приймаченко, Ганна Собачко-Шостак).
Світове дерево пов’язує нижній світ, землю і небеса. Уявляється у вигляді велетенського Дуба, що на ньому дозрівають насіння всіх існуючих рослин. Верхівка дерева сягає сьомого неба - де знаходиться острів (Буян, Вирій), на якому живуть пращури усіх звірів та птахів.
Композиція на вишивці: фігура жінки тримає в руках два деревця або двох птахів. Вона переходить у силует дерева (символу всесвіту), а нерідко - у контур житла. Говорят, что дом держится на женщине, как крыша на сволокови. Сволок держит крышу, как древо жизни - небо. Когда появилось у людей жилье, оно стало будто точкой отсчёта в безграничной вселенной, центром бытия для каждого человека. Четыре стены дома ориентировались на четыре стороны мира. И основой жилья стал сволок, который символизировал прочность жилища.Створення із первинного хаосу щось розумне, організоване, ладне.
4. Закладини. Дім як космос відвойований у хаосу. Своє-чуже. Підлога, поріг.
Казка про котика та півника. Перехід через межу. Чому неможна передавати щось через поріг? Справа в тому, що поріг - природна межа хати - був для давньої людини справжнім кордоном між світами: своїм та чужим, добре обжитим та менш обжитим. Пересікати цей кордон було небезпечно.
Усім, хто прийде, і всім, хто піде, вони ручку подають.
Двері. По сінях то сяк, то так, а в хату ніяк.
Малий собака не гавкає, не кусає, а до хати не пускає.
Наша горница с богом не спорница: как на дворе холодненько, так и в ней не тепленько; а на дворе тепло, так и на печи припекло.
5.Стіни та вікна. Еволюція вікна у будівництві.
Головною турботою давньої людини було забезпечити тепло, тому в товстих стінах навіть не намагалися прорубувати вікна. (двері на південь - джерело світла, тепла влітку).
Віконне скло з’явилося на Русі у Х-ХІ ст. але навіть і пізніше воно було надзвичайно дорогим і використовувалось переважно у княжих палатах та церквах. У простих будинках робили так звані волокові віконця («волочити»). Можна лише визирнути (просветцы). Традиційна українська хата мала, як правило, не менше трьох вікон: у чільній стіні - двоє навпроти печі (перепічні) та третє навпроти столу (застільне, покутне). Робили й маленьке віконце у причілковій стіні (запічне). В курних хатах Полісся та Карпат майже до початку XX ст. зберігалися так звані волокові вікна, що являли собою вузькі наскрізні отвори в стіні, які закривалися дерев'яними засувками - волоками.
Где оконенки брюшинны, тут и жители кручинны; где оконницы стеклянны, тут и жители ветляны. (веселы, приветливы). Зяб-перезяб в одних ферезях (окно) Поля стеклянны, межи деревянны (окно и рамы).
Поле скляне, а межі дерев'яні.
У новій стіні, у круглому вікні, вдень скло розбите - вночі вставлене.
(Ополонка.)
6. Господиня Піч. Макет печі. Устрій печі. Сказка про Емелю-дурака. Казка про Івасика-Телесика.
Вогнище - під дахом, навісом, постійне місце - вогнище, викладене камінням, має малий КПД, потребує багато дров - піч: краще обігріває будинок, довше зберігає тепло, безпечніше у відношенні пожежі.
Українська вариста піч за формою димозабірного пристрою (комина, шиї, цівки), який розташовувався над припічком, представлена трьома типами: лівобережним, правобережним та лемківським. Стінки комина печі лівобережного типу були поставлені на припічок урівень з ним, так що припічок мав вигляд заглибленої площадки. Правобережна піч мала комин у формі зрізаної піраміди - у вигляді вільно нависаючого над припічком або спертого на стовпчики коша. Лемківська піч, крім своєрідної орієнтації отвору на причілкову стіну, мала комин у формі Г-подібної труби, коротка частина якої нависала над припічком, а подовжена з'єднувалась із стіною сіней, де був отвір для виводу диму в сіни. Основу печі (опічки) найчастіше робили з глиносоломи, у поліському та карпатському житлі були поширені опічки з дерева, на Півдні та Закарпатті - з природного каменю, пізніше - з цегли.
Мать толста, дочь красна, сын храбер (кудреват), в поднебесье ушел (печь, огонь и дым). Полна коробочка золотых воробышков (жар в печи). Сохнет Софья, ни пьет, ни ест, все на небо глядит (труба). Сидит Арина, рот разиня (печная труба).
В домі червона корова почала ревти, до дахи чорне теля стало бігти. (Вогонь та дим. )
Завжди в кутку вікує, все літо сумує, а прийде зима, весела сама і всіх звеселя.
Мати - гладуха, дочка - красуха, а син кучерявий.
Корова чорна, теля риже, теля корову лиже.
Задымила наша печь,
Пироги не хочет печь.
Мастер тут пришел умелый,
Повязал он фартук белый.
Кирпичи поправил в кладке
И намазал глиной щель....
Печь у нас теперь в порядке,
Не дымит она теперь.
7. Червоний кут. Стіл та лавки.
Тип планування: піч стоїть біля дверей та повернута до них отвором. ЧК - по діагоналі від неї.
Схід, південь - сонячний схід, красна весна, літо, життя, тепло.
Захід, північ - загибель сонця, смерть, холод, морок, люта зима.
Завдання полягало у тому, щоб обладнати житло так, аби силам зла, смерті та холоду було як можна складніше потрапити всередину. І навпаки, щоб двері були розчинені назустріч добру, світлу, до життя.
Вилаявся б, так у хаті піч.
Внутрішнє планування українського житла, традиції якого сягають давньоруського періоду, характеризувалося у XIX ст. повсюдною типологічною єдністю. Отже, вариста українська піч завжди займала внутрішній кут хати з одного боку від вхідних дверей і була обернена своїм отвором (челюстями) до фасадної стіни (чільної, входової, передньої), в якій були вікна. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут (покуть, червоний кут, святий вугол, божній кут), де розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками (божниками), обтикані цілющим зіллям та квітами; перед ними вішали лампадку. На Лівобережжі для ікон виготовляли спеціальні полички (божнички), а у найбільш заможних селян були цілі домашні іконостаси.
Під іконами уздовж бічної (причілкової) стіни ставили стіл. У карпатських горян і подекуди в подолян функції столу виконувала скриня. Біля столу попід тильною (задньою, запічною, напільною, примісткою) стіною розміщували довгу дерев'яну лаву, а з зовнішнього боку - маленький переносний ослінчик. Збоку від столу знаходилася скриня. Простір між піччю та причілковою стіною заповнювався дерев'яним настилом на стовпчиках, піднятим на рівень лежанки печі (піл, приміст). Удень він використовувався для хатніх робіт, а вночі слугував спальним місцем. На Волинському Поліссі літнє спальне місце (палаті) іноді влаштовували в сінях. Уздовж чільної та причілкової стін наглухо встановлювали лави, які на свята прикрашали саморобними ряднами (веретами, коцами), а в заможних сім'ях - килимами. В кутку, протилежному печі, біля дверей і над ними розміщували дерев'яні полички або невеличку шафу (мисник, мисничок, судень) для посуду, а вздовж чільної стіни над вікнами проти печі - полицю для хатнього начиння та хліба.
Четверо братів під одним дахом живуть.(Стіл.)
8.Дах. Обереги: півник, кінь.
Два братца глядятся, а вместе не сойдутся (пол и потолок). Марья-царевна сама в избе, рукава на дворе (матица).
9. Побілка та розпис будинку, печі.
10. Свято новосілля. Ліплення фігурок людей (батько, мати, люлька з дитинкою).
Обов’язково слід випробувати чи «доброю» вийшла хата, чи можна в ній жити.
Кішка - півень-порося-вівця-корова-кінь-людина. Новосілля (перехідчини, входини). Сьогодні зовсім небагато збереглось від такого колись розмаїтого обряду, як Н. Так, лише подекуди сучасне Н. починається з того, що господарі за день до цієї події (вірніше - на ніч) залишають у новій хаті кота або півня. Наступного дня, коли вже все готове до переходу в новий дім, старші члени сім'ї беруть у руки ікону, вишитий рушник з хлібом і сіллю, миску з житом, пшеницею, дрібними грішми та пляшкою горілки і входять до нової хати. Літній чоловік (батько молодих господарів, а за його відсутності кум чи інший близький родич) іконою або ж тільки хлібом із сіллю благословляє на всі боки нове помешкання, після чого залишає ікону на покуті. Вийшовши на вулицю із хлібом і сіллю на вишитому рушнику, він благословляє дітей на щасливе життя в новій хаті. Молоді господарі беруться за кінці рушника, і він заводить їх у нове житло. За ними заходять родичі та сусіди; літня жінка посипає всіх зерном і дрібними грішми, бажаючи щастя в новому домі. Після цього всі дарують подарунки та сідають за столи, а молоді господарі частують гостей. Новосілля закінчується співами й танцями.
Входячи перший раз до хати хазяїн брав із собою хліб. Вхід у житло - тримаючись за пояс, рушник. Треба було взяти у новий будинок символи обжитості: ікони, вогонь, навіть сміття. Обряд доварювання каші у новій печі. Ритуал першого запалення печі - ознака права власності. Накривайте столи!
Без хозяина двор и сир и вдов. В гостях хорошо, а дома лучше. Всякий дом хозяином держится. Дом вести - не бородой (не вожжой) трясти. Дом вести - не лапти плести.
Дом красится хозяином. Без хозяина дом - сирота.
Дом невелик, да стоять (лежать) не велит.
Хату руки держать.
Без хазяїна й двір плаче.
Всякий двір хазяйським оком держиться.
В доброго хазяїна й соломинка не пропаде.
У дурного хазяїна й колесо з воза украдуть.
Закладини. Цей обряд, як правило, починався рано-вранці. У центрі майбутнього житла, перед місцем, де мала бути піч, або у східному кутку південного боку ставили стілець, застелений рушником, на якому лежали хрест, букет квітів, хліб, сіль, чашка води або вина. Старший майстер брав рушник із хлібом, цілував його, промовляючи: "Господи, допоможи", і починав роботу. Рушник, а інколи й добрий шмат тканини і гроші (своєрідний аванс) майстер забирав собі. Якщо у майстра були помічники, то найчастіше він розраховувався з ними сам.
З. починалися з того, що майстер робив хрест, який з ходом будівництва поступово піднімався до вершини даху (по закінченні його назавжди прибивали на горищі).
Завершення будівництва ("квітка"). По закінченні основних будівельних робіт на гребені даху ставили хрест, колоски збіжжя та букет квітів - це й була квітка. Досить часто відзначали й завершення якихось етапів будівництва. Так, після зведення стін і стелі майстер прибивав до сволока хрест і квіти.
2. весна 2009 - свято закладин ігрового будинку на території садочка. На місці майбутнього будиночка викопали чотири ямки (приблизно по сторонах світу), діти кидали по камінчику в ці ямки. Потім всі учасники їли смачний святковий коровай. Свято припало на Великдень, так що виглядало все доволі урочисто - паски, писанки, свічки. Взагалі, свято планувалося як завершення одного тривалого процесу - ліплення дитячих будиночків - та початок нового тривалого процесу - будівництва великого (як для дитини) ігрового будиночка. Діти мали «захищати» свої будиночки перед великою кількістю дорослих та інших дітей, розповісти історії про власні будиночки, адже у дітей вже багато чого було пов’язано з цими модельками, вони почали жити якимось своїм внутрішнім життям. Однак, з розповідями були певні складнощі - вони з чергою розповідей уніфікувалися, ставали безликими, останні дві дитинки взагалі розповіли майже однакові канонічні казочки про курочку рябу та діда з бабою, які начебто живуть в глиняних будиночках. Одним словом «захист» провалився, але певні символічні дії з приводу закладин нового будинку відбулися - і гаразд. Діти були задоволені, що мають нарешті змогу забрати власні творіння додому та гратися ними скільки заманеться без «історій».
3. червень 2009 - виставка дитячих керамічних будиночків у трипільській залі історичного музею. Ідея полягала в тому, щоб влаштувати «зустріч» дитячих моделей із трипільськими моделями житла в одному просторі музейної експозиції. Вийшла дуже гарна експозиція - дитячі будиночки стояли всередині музейних шаф під склом та сигналізацією, і виглядали дуже поважно серед тисячолітніх зерновиків, біноклевидних посудин та інших речей, що ми вже не знаємо їх справжнього призначення. Був у цьому особливий шарм і гумор, і маємо надію пізнавальний ефект. Відкриття було без слів та офіційної частини - лише експозиція, стенд із фоторепортажем про попередні частини проекту (а також фото з початку будівництва: як діти робили каркас будиночка з ліщини та мазали стіни з глини та соломи). Була чарівна флейта із середньовічними мелодіями, яка налаштовувала на пізнавальний лад навіть краще за будь які слова. У співробітників музею була замовлена екскурсія «для дітей нашого віку». Вийшла «тріполійська жінка» слов’янської зовнішності в хламиді (реконструкція трипільського одягу Васіної) та розповідала про трипільську культуру як для дорослих тільки нецікаво, бо проводити дитячі екскурсії історичний музей ще, мабуть, не навчився. Але що поробиш, це в принципі не так вже і просто. Після оглядової екскурсії почався майстер-клас з відомим київським керамістом Андрієм Ільїнським прямо в музейній залі. Його харизматичне захоплення архаїкою (виріс він в родині археолога) та півстолітній досвід взаємодії з цим магічним матеріалом - з глиною - створили таку атмосферу, ніби всі присутні перетворилися на первісну людину, для якої глина - єдиний матеріал, який їй підвладний, залізо і навіть бронза не відкрили ще людству своїх секретів. Приблизно за півгодини «валюшка» глини (30 кг) стала праматеріалом для безлічі посудинок, коників, пташок, собачок, кішечок та фігурок людей. Ці витвори по закінченню майстер-класу зайняли місця під склом біля будиночків. Так що експозиція музейної зали робилася безпосередньо в музейній залі. Відео тут. Завершувало це свято - ще одне свято «домашнього хліба», яке відбувалося просто неба, на зелених пагорбах біля історичного музею. Деякі батьки випекли домашній хліб, який зголоднілі діти швиденько з’їли, запиваючи узваром.
4. літо 2009 - будівництво саманного ігрового будинку. Принциповим завданням була участь дітей у кожному процесі будівництва - заради цього навіть відмовилися від бетонного фундаменту, не стільки з позицій «не екологічності», скільки з позиції «чесності» перед дитиною. Тому фундаментом слугували великі дерев’яні колоди, з’єднані «в лапу» по контуру будиночка. Діти самі розмічали його межі, засипали рівень щебеню під колоди, щоб частково захистити їх від вологості. Також обговорювалося, де буде вхід, пічка, затишний куточок для сидіння. Сиділи в уявному закуточку, співали «у оленя дом большой». Гарно. Далі пішов етап плетіння каркасу будиночка з ліщини. Оманлива легкість формотворення з лози обернулася неабияким випробуванням на вірність цим округлим формам, які треба було відтворити згодом в глині. У червні нам допомагали діти та деякі батьки: місили глину з соломою, тирсою та водою ногами в спеціальній ямі для замісу, набирали саманну масу стін. Найстарша група тоді готувалася до випускного - репетирувала оперу Лисенко «Коза-дереза». Ці кози, діди, баби та лісові звірі голосисто співали і дуже енергійно місили ногами глину. Дуже гарні враження від подолання упередження з боку батьків та дітей, щодо глини як чогось брудного. «Глина це не бруд, це - свято» - сказав хтось з дітей, коли Олена Березовська вдягнула білу вишиванку для участі в будівництві. В ці дні переживали задоволення розкриваючи новий досвід для дітей, від спільної веселої праці просто неба, відкритості до глини, землі, води і повітря, та творчого духу будівництва. До кінця місяця були набрані стіни, складена піч, вмазані у стіни маленькі віконця, діти роз’їхалися на канікули. Робота завершувалася без участі дітей. Найбільш складним процесом виявилося ліплення даху - величезного глиняного півкруглого пласта, який накриває будиночок, наче панцир велетенської черепахи.
Відомості про авторів проекту.
Хіміч Михайло Юрійович
народився 1968 року в Києві в родині художників-архітекторів.
Закінчив Національну Академію образотворчого мистецтва і архітектури (майстерня вільної станкової графіки професора Андрія Чебикіна).
Випускник Аспірантури НАОМА (керівник - народний художник, академік Георгій Якутович)
Лауреат Всеукраїнської премії з графіки ім. Михайла Дерегуса.
Гранд Президента України на створення графічної серії - біблійні мотиви та іконографічні сюжети в техніці чорно-білої ліногравюри.
З 1999 року - викладач рисунку на образотворчому факультеті Київської дитячої академії мистецтв.
Член Спілки художників України.
Працює в таких техніках як ліногравюра, офорт, літографія, ручний папір; а також виконує монументальні проекти в кераміці, гарячій та холодній емалі, монументальні розписи в інтер’єрах та екстер’єрах.
Основні виставки та проекти:
1995 Персональна виставка емалей та кераміки в музеї Т.Г.Шевченка, Київ.
1996-2000 Персональні виставки емалей та кераміки в галереї «Arteast», Київ.
2000 Монументальне керамічне панно на церкві Максима Сповідника в с. Суботці.
2003 Групова виставка декоративної кераміки (Неллі Ісупова, Андрій Ільїнський), галерея «Коло», Київ.
2003 Перша премія Київського фестивалю пісочної скульптури - композиція «Кроки» ( у співавторстві з Назаром Біликом та Святославом Брахновим).
2005 Участь у проекті реконструкції «Замка на Паньківській» - монументальні керамічні панно та розписи.
2005 Проект «вуличне мистецтво для всіх» - розпис на стіні бойлерної по вулиці Тимошенко 13а, Київ.
2007 ГОГОЛЬFEST, Мистецький арсенал, Київ.
Роботи зберігаються у приватних колекціях США, Канади, Німеччини, Франції, Польщі.
Окремова Катерина Анатоліївна
1980 р.н.
Освіта: 1999-2005 Національний Університет «Києво-Могилянська академія» (НАУКМА)
Магістр культурології (спеціальність теорія та історія культури)
Досвід роботи:
2000-2002 галерея сучасного мистецтва «Ірена», Київ. Посада - арт-менеджер
2002 Київський фестиваль піщаної скульптури, організатор
2003-2004 Київська дитяча академія мистецтв (КДАМ), замісник директора виставкового центру (організація виставкової діяльності та проведення екскурсій)
Окрема подяка:
Олі Кокошко - за чудові вітражі.
Тетяні Островерхій - за спокійну, врівноважену працю та «наш маленький гьотеанум».
Павлу Дудару - за фольклорні поради-роздуми під грушкою. Приблизно такі. «Будинок він починається з чого - з приручення вогню. Тому піч в домі найголовніша і будується найпершою. Будинок, як і людина, сполучає в собі такі стихії: вогонь (піч, серце), земля (глиняні стіни, плоть), кістки (каркас, ребра), вода (домішується до глини, кров) і гівно (кізяк) - бо у доброго хазяїна навіть гівно стає у пригоді.»
Цей навчальний проект був реалізований 2009 року разом із дітьми (4-6 років) садочку «Діти Світла».
«жито-житло-життя». чому така назва?
житло і жито - його стеблини (солома) домішуються до саманної маси, із якої виростає будинок. Крім того важливим є зв’язок із землеробською традицією, в якій саманне будівництво (хата-мазанка) - залишається на «своєму місці» і своїх засадах не одну тисячу років: ще із трипільської доби.
житло і життя - наш особистий досвід будівництва виявив, що цей процес є якимось дуже глибинним і важливим для людини, для її саморозуміння і самореалізації.
Всім цим досвідом хотілось поділитися…
Проект складався з таких частин:
1. зима-весна 2009 - цикл занять з ліплення в керамічній майстерні садочку. Ліпили ми керамічні моделі будиночків (з шамоту) розміром з трипільські моделі житла, але надихались прикладами традиційного українського хатнього будівництва. Окремим частинам будиночка - поріг, вікно, піч, покуть, дах - присвячувалось окреме заняття, йому передувало тижневе читання певної казки в групі, яка б поглибила переживання певної частини будиночка.
Ліпимо глиняну хатку
Цикл занять з кераміки, присвячений вивченню українського традиційного житла.
Мета:
• зануритись у практичне вивчення елементів будови та інтер’єру української хати в процесі ліплення макету житла (розміром з трипільський глиняний будиночок)
• викликати цікавість до традиційного українського домобудівництва як втілення народних уявлень про людину та всесвіт
• зацікавити дітей у відвідуванні музеїв (активізація освітньої функції музею)
• навчити дітей «прочитувати» символічний зміст образів традиційного розпису та орнаменту, що дотичні до теми будівництва житла (рослинний орнамент, світове дерево тощо)
• розвиток дрібної моторики рук у дітей, завдяки контакту із різними видами глини.
• здобуття деяких скульптурних навичок
1. Вступне заняття.
А. Етнічний образ дому-як-всесвіту у казці. Переказ українською мовою казки «Петух и жерновцы», малювання восковими крейдочками світового дерева та будинку за мотивами казки.
Б. Різноманіття типів житла, що зумовлене світовими культурно-кліматичними особливостями. Місце традиційного українського житла серед різноманітного архітектурного досвіду. Слайди «Типи житла».
Хата мазанка - традиційне житло українців. Каркас зроблений з дерева та прута, який промазується глиною. Ззовні хата побілена. Дах - стріха - зроблений з очерету.
Ізба - традиційне житло росіян. Будувалась із бревен, адже дерево було найбільш доступним матеріалом для будівництва. Дах двосхилий, щоб зимою на ньому не затримувався сніг. Опалюється піччю - над дахом видно димар.
Юрта - переносне житло деяких народів Азії та Сибіру, що ведуть кочовий спосіб життя. Каркас із жердин, вкритий волоком та шкірами тварин. Дим від вогнища, розташованого в центрі юрти, виходить через завжди незакритий круглий отвір на вершині.
Чум (яранга) - переносне житло із жердин та оленячих шкур у деяких народів Сибіру, що займаються оленярством.
Сакля - житло кавказьких горців. Будується із глини і може кріпитися прямо до скелі. Щоб захистити оселю від вітру обирався підвітряний бік гори. Аули.
Іглу - будинок із снігових брилів, який будують ескімоси на зимових стоянках.
Міський будинок близького сходу - побудований за принципами традиційної архітектури. Має маленькі вікна, плаский дах із бортиками, для збору дощової води.
Хмарочос - дуже високий багатоповерховий будинок у місті, більше 100 поверхів. США, Нью-Йорк, Японія (економія місця).
2. Важливість будинку для людини. Дім як місце, де зберігається вогонь, тепло вогнища. Ліплення: маленький простий макет узагальненого будиночка із таблеткою свічки всередині.
Вогонь за давніх часів був справді центром того світу, де проходило все життя людини. Вогонь відганяв геть темряву, холод і хижих звірів. Пізніше збирав навколо себе декілька поколінь роду - велику родину.
Вогнище - під дахом, навісом, постійне місце - вогнище, викладене камінням, має малий КПД, потребує багато дров - піч: краще обігріває будинок, довше зберігає тепло, безпечніше у відношенні пожежі.
Будівництво дому було для давніх слов’ян сповнене глибокого змісту, адже людина при цьому уподібнювалася богам, що створюють всесвіт. Вона теж вибудовувала свій світ, створювала із розрізнених частин і на пустому місці щось нове, чого не було в природі.
Створення житла, яке зараз зведено до простого технічного акту, для наших пращурів сповнене змісту. У давнину кожний чоловік будував житло для себе та своєї родини сам.
Будинок як всесвіт ототожнювався із людським тілом. Окно - око, лицо (фасад) - улица.
Приклади різних типів будинків - але, об’єднаних єдиною важливою функцією.
3. Екскурсія до музею: етнографічне дослідження мотивів світового дерева в укр.. трад. килимарстві, ткацтві, вишивці, малюнках народних майстрів (Марія Приймаченко, Ганна Собачко-Шостак).
Світове дерево пов’язує нижній світ, землю і небеса. Уявляється у вигляді велетенського Дуба, що на ньому дозрівають насіння всіх існуючих рослин. Верхівка дерева сягає сьомого неба - де знаходиться острів (Буян, Вирій), на якому живуть пращури усіх звірів та птахів.
Композиція на вишивці: фігура жінки тримає в руках два деревця або двох птахів. Вона переходить у силует дерева (символу всесвіту), а нерідко - у контур житла. Говорят, что дом держится на женщине, как крыша на сволокови. Сволок держит крышу, как древо жизни - небо. Когда появилось у людей жилье, оно стало будто точкой отсчёта в безграничной вселенной, центром бытия для каждого человека. Четыре стены дома ориентировались на четыре стороны мира. И основой жилья стал сволок, который символизировал прочность жилища.Створення із первинного хаосу щось розумне, організоване, ладне.
4. Закладини. Дім як космос відвойований у хаосу. Своє-чуже. Підлога, поріг.
Казка про котика та півника. Перехід через межу. Чому неможна передавати щось через поріг? Справа в тому, що поріг - природна межа хати - був для давньої людини справжнім кордоном між світами: своїм та чужим, добре обжитим та менш обжитим. Пересікати цей кордон було небезпечно.
Усім, хто прийде, і всім, хто піде, вони ручку подають.
Двері. По сінях то сяк, то так, а в хату ніяк.
Малий собака не гавкає, не кусає, а до хати не пускає.
Наша горница с богом не спорница: как на дворе холодненько, так и в ней не тепленько; а на дворе тепло, так и на печи припекло.
5.Стіни та вікна. Еволюція вікна у будівництві.
Головною турботою давньої людини було забезпечити тепло, тому в товстих стінах навіть не намагалися прорубувати вікна. (двері на південь - джерело світла, тепла влітку).
Віконне скло з’явилося на Русі у Х-ХІ ст. але навіть і пізніше воно було надзвичайно дорогим і використовувалось переважно у княжих палатах та церквах. У простих будинках робили так звані волокові віконця («волочити»). Можна лише визирнути (просветцы). Традиційна українська хата мала, як правило, не менше трьох вікон: у чільній стіні - двоє навпроти печі (перепічні) та третє навпроти столу (застільне, покутне). Робили й маленьке віконце у причілковій стіні (запічне). В курних хатах Полісся та Карпат майже до початку XX ст. зберігалися так звані волокові вікна, що являли собою вузькі наскрізні отвори в стіні, які закривалися дерев'яними засувками - волоками.
Где оконенки брюшинны, тут и жители кручинны; где оконницы стеклянны, тут и жители ветляны. (веселы, приветливы). Зяб-перезяб в одних ферезях (окно) Поля стеклянны, межи деревянны (окно и рамы).
Поле скляне, а межі дерев'яні.
У новій стіні, у круглому вікні, вдень скло розбите - вночі вставлене.
(Ополонка.)
6. Господиня Піч. Макет печі. Устрій печі. Сказка про Емелю-дурака. Казка про Івасика-Телесика.
Вогнище - під дахом, навісом, постійне місце - вогнище, викладене камінням, має малий КПД, потребує багато дров - піч: краще обігріває будинок, довше зберігає тепло, безпечніше у відношенні пожежі.
Українська вариста піч за формою димозабірного пристрою (комина, шиї, цівки), який розташовувався над припічком, представлена трьома типами: лівобережним, правобережним та лемківським. Стінки комина печі лівобережного типу були поставлені на припічок урівень з ним, так що припічок мав вигляд заглибленої площадки. Правобережна піч мала комин у формі зрізаної піраміди - у вигляді вільно нависаючого над припічком або спертого на стовпчики коша. Лемківська піч, крім своєрідної орієнтації отвору на причілкову стіну, мала комин у формі Г-подібної труби, коротка частина якої нависала над припічком, а подовжена з'єднувалась із стіною сіней, де був отвір для виводу диму в сіни. Основу печі (опічки) найчастіше робили з глиносоломи, у поліському та карпатському житлі були поширені опічки з дерева, на Півдні та Закарпатті - з природного каменю, пізніше - з цегли.
Мать толста, дочь красна, сын храбер (кудреват), в поднебесье ушел (печь, огонь и дым). Полна коробочка золотых воробышков (жар в печи). Сохнет Софья, ни пьет, ни ест, все на небо глядит (труба). Сидит Арина, рот разиня (печная труба).
В домі червона корова почала ревти, до дахи чорне теля стало бігти. (Вогонь та дим. )
Завжди в кутку вікує, все літо сумує, а прийде зима, весела сама і всіх звеселя.
Мати - гладуха, дочка - красуха, а син кучерявий.
Корова чорна, теля риже, теля корову лиже.
Задымила наша печь,
Пироги не хочет печь.
Мастер тут пришел умелый,
Повязал он фартук белый.
Кирпичи поправил в кладке
И намазал глиной щель....
Печь у нас теперь в порядке,
Не дымит она теперь.
7. Червоний кут. Стіл та лавки.
Тип планування: піч стоїть біля дверей та повернута до них отвором. ЧК - по діагоналі від неї.
Схід, південь - сонячний схід, красна весна, літо, життя, тепло.
Захід, північ - загибель сонця, смерть, холод, морок, люта зима.
Завдання полягало у тому, щоб обладнати житло так, аби силам зла, смерті та холоду було як можна складніше потрапити всередину. І навпаки, щоб двері були розчинені назустріч добру, світлу, до життя.
Вилаявся б, так у хаті піч.
Внутрішнє планування українського житла, традиції якого сягають давньоруського періоду, характеризувалося у XIX ст. повсюдною типологічною єдністю. Отже, вариста українська піч завжди займала внутрішній кут хати з одного боку від вхідних дверей і була обернена своїм отвором (челюстями) до фасадної стіни (чільної, входової, передньої), в якій були вікна. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут (покуть, червоний кут, святий вугол, божній кут), де розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками (божниками), обтикані цілющим зіллям та квітами; перед ними вішали лампадку. На Лівобережжі для ікон виготовляли спеціальні полички (божнички), а у найбільш заможних селян були цілі домашні іконостаси.
Під іконами уздовж бічної (причілкової) стіни ставили стіл. У карпатських горян і подекуди в подолян функції столу виконувала скриня. Біля столу попід тильною (задньою, запічною, напільною, примісткою) стіною розміщували довгу дерев'яну лаву, а з зовнішнього боку - маленький переносний ослінчик. Збоку від столу знаходилася скриня. Простір між піччю та причілковою стіною заповнювався дерев'яним настилом на стовпчиках, піднятим на рівень лежанки печі (піл, приміст). Удень він використовувався для хатніх робіт, а вночі слугував спальним місцем. На Волинському Поліссі літнє спальне місце (палаті) іноді влаштовували в сінях. Уздовж чільної та причілкової стін наглухо встановлювали лави, які на свята прикрашали саморобними ряднами (веретами, коцами), а в заможних сім'ях - килимами. В кутку, протилежному печі, біля дверей і над ними розміщували дерев'яні полички або невеличку шафу (мисник, мисничок, судень) для посуду, а вздовж чільної стіни над вікнами проти печі - полицю для хатнього начиння та хліба.
Четверо братів під одним дахом живуть.(Стіл.)
8.Дах. Обереги: півник, кінь.
Два братца глядятся, а вместе не сойдутся (пол и потолок). Марья-царевна сама в избе, рукава на дворе (матица).
9. Побілка та розпис будинку, печі.
10. Свято новосілля. Ліплення фігурок людей (батько, мати, люлька з дитинкою).
Обов’язково слід випробувати чи «доброю» вийшла хата, чи можна в ній жити.
Кішка - півень-порося-вівця-корова-кінь-людина. Новосілля (перехідчини, входини). Сьогодні зовсім небагато збереглось від такого колись розмаїтого обряду, як Н. Так, лише подекуди сучасне Н. починається з того, що господарі за день до цієї події (вірніше - на ніч) залишають у новій хаті кота або півня. Наступного дня, коли вже все готове до переходу в новий дім, старші члени сім'ї беруть у руки ікону, вишитий рушник з хлібом і сіллю, миску з житом, пшеницею, дрібними грішми та пляшкою горілки і входять до нової хати. Літній чоловік (батько молодих господарів, а за його відсутності кум чи інший близький родич) іконою або ж тільки хлібом із сіллю благословляє на всі боки нове помешкання, після чого залишає ікону на покуті. Вийшовши на вулицю із хлібом і сіллю на вишитому рушнику, він благословляє дітей на щасливе життя в новій хаті. Молоді господарі беруться за кінці рушника, і він заводить їх у нове житло. За ними заходять родичі та сусіди; літня жінка посипає всіх зерном і дрібними грішми, бажаючи щастя в новому домі. Після цього всі дарують подарунки та сідають за столи, а молоді господарі частують гостей. Новосілля закінчується співами й танцями.
Входячи перший раз до хати хазяїн брав із собою хліб. Вхід у житло - тримаючись за пояс, рушник. Треба було взяти у новий будинок символи обжитості: ікони, вогонь, навіть сміття. Обряд доварювання каші у новій печі. Ритуал першого запалення печі - ознака права власності. Накривайте столи!
Без хозяина двор и сир и вдов. В гостях хорошо, а дома лучше. Всякий дом хозяином держится. Дом вести - не бородой (не вожжой) трясти. Дом вести - не лапти плести.
Дом красится хозяином. Без хозяина дом - сирота.
Дом невелик, да стоять (лежать) не велит.
Хату руки держать.
Без хазяїна й двір плаче.
Всякий двір хазяйським оком держиться.
В доброго хазяїна й соломинка не пропаде.
У дурного хазяїна й колесо з воза украдуть.
Закладини. Цей обряд, як правило, починався рано-вранці. У центрі майбутнього житла, перед місцем, де мала бути піч, або у східному кутку південного боку ставили стілець, застелений рушником, на якому лежали хрест, букет квітів, хліб, сіль, чашка води або вина. Старший майстер брав рушник із хлібом, цілував його, промовляючи: "Господи, допоможи", і починав роботу. Рушник, а інколи й добрий шмат тканини і гроші (своєрідний аванс) майстер забирав собі. Якщо у майстра були помічники, то найчастіше він розраховувався з ними сам.
З. починалися з того, що майстер робив хрест, який з ходом будівництва поступово піднімався до вершини даху (по закінченні його назавжди прибивали на горищі).
Завершення будівництва ("квітка"). По закінченні основних будівельних робіт на гребені даху ставили хрест, колоски збіжжя та букет квітів - це й була квітка. Досить часто відзначали й завершення якихось етапів будівництва. Так, після зведення стін і стелі майстер прибивав до сволока хрест і квіти.
2. весна 2009 - свято закладин ігрового будинку на території садочка. На місці майбутнього будиночка викопали чотири ямки (приблизно по сторонах світу), діти кидали по камінчику в ці ямки. Потім всі учасники їли смачний святковий коровай. Свято припало на Великдень, так що виглядало все доволі урочисто - паски, писанки, свічки. Взагалі, свято планувалося як завершення одного тривалого процесу - ліплення дитячих будиночків - та початок нового тривалого процесу - будівництва великого (як для дитини) ігрового будиночка. Діти мали «захищати» свої будиночки перед великою кількістю дорослих та інших дітей, розповісти історії про власні будиночки, адже у дітей вже багато чого було пов’язано з цими модельками, вони почали жити якимось своїм внутрішнім життям. Однак, з розповідями були певні складнощі - вони з чергою розповідей уніфікувалися, ставали безликими, останні дві дитинки взагалі розповіли майже однакові канонічні казочки про курочку рябу та діда з бабою, які начебто живуть в глиняних будиночках. Одним словом «захист» провалився, але певні символічні дії з приводу закладин нового будинку відбулися - і гаразд. Діти були задоволені, що мають нарешті змогу забрати власні творіння додому та гратися ними скільки заманеться без «історій».
3. червень 2009 - виставка дитячих керамічних будиночків у трипільській залі історичного музею. Ідея полягала в тому, щоб влаштувати «зустріч» дитячих моделей із трипільськими моделями житла в одному просторі музейної експозиції. Вийшла дуже гарна експозиція - дитячі будиночки стояли всередині музейних шаф під склом та сигналізацією, і виглядали дуже поважно серед тисячолітніх зерновиків, біноклевидних посудин та інших речей, що ми вже не знаємо їх справжнього призначення. Був у цьому особливий шарм і гумор, і маємо надію пізнавальний ефект. Відкриття було без слів та офіційної частини - лише експозиція, стенд із фоторепортажем про попередні частини проекту (а також фото з початку будівництва: як діти робили каркас будиночка з ліщини та мазали стіни з глини та соломи). Була чарівна флейта із середньовічними мелодіями, яка налаштовувала на пізнавальний лад навіть краще за будь які слова. У співробітників музею була замовлена екскурсія «для дітей нашого віку». Вийшла «тріполійська жінка» слов’янської зовнішності в хламиді (реконструкція трипільського одягу Васіної) та розповідала про трипільську культуру як для дорослих тільки нецікаво, бо проводити дитячі екскурсії історичний музей ще, мабуть, не навчився. Але що поробиш, це в принципі не так вже і просто. Після оглядової екскурсії почався майстер-клас з відомим київським керамістом Андрієм Ільїнським прямо в музейній залі. Його харизматичне захоплення архаїкою (виріс він в родині археолога) та півстолітній досвід взаємодії з цим магічним матеріалом - з глиною - створили таку атмосферу, ніби всі присутні перетворилися на первісну людину, для якої глина - єдиний матеріал, який їй підвладний, залізо і навіть бронза не відкрили ще людству своїх секретів. Приблизно за півгодини «валюшка» глини (30 кг) стала праматеріалом для безлічі посудинок, коників, пташок, собачок, кішечок та фігурок людей. Ці витвори по закінченню майстер-класу зайняли місця під склом біля будиночків. Так що експозиція музейної зали робилася безпосередньо в музейній залі. Відео тут. Завершувало це свято - ще одне свято «домашнього хліба», яке відбувалося просто неба, на зелених пагорбах біля історичного музею. Деякі батьки випекли домашній хліб, який зголоднілі діти швиденько з’їли, запиваючи узваром.
4. літо 2009 - будівництво саманного ігрового будинку. Принциповим завданням була участь дітей у кожному процесі будівництва - заради цього навіть відмовилися від бетонного фундаменту, не стільки з позицій «не екологічності», скільки з позиції «чесності» перед дитиною. Тому фундаментом слугували великі дерев’яні колоди, з’єднані «в лапу» по контуру будиночка. Діти самі розмічали його межі, засипали рівень щебеню під колоди, щоб частково захистити їх від вологості. Також обговорювалося, де буде вхід, пічка, затишний куточок для сидіння. Сиділи в уявному закуточку, співали «у оленя дом большой». Гарно. Далі пішов етап плетіння каркасу будиночка з ліщини. Оманлива легкість формотворення з лози обернулася неабияким випробуванням на вірність цим округлим формам, які треба було відтворити згодом в глині. У червні нам допомагали діти та деякі батьки: місили глину з соломою, тирсою та водою ногами в спеціальній ямі для замісу, набирали саманну масу стін. Найстарша група тоді готувалася до випускного - репетирувала оперу Лисенко «Коза-дереза». Ці кози, діди, баби та лісові звірі голосисто співали і дуже енергійно місили ногами глину. Дуже гарні враження від подолання упередження з боку батьків та дітей, щодо глини як чогось брудного. «Глина це не бруд, це - свято» - сказав хтось з дітей, коли Олена Березовська вдягнула білу вишиванку для участі в будівництві. В ці дні переживали задоволення розкриваючи новий досвід для дітей, від спільної веселої праці просто неба, відкритості до глини, землі, води і повітря, та творчого духу будівництва. До кінця місяця були набрані стіни, складена піч, вмазані у стіни маленькі віконця, діти роз’їхалися на канікули. Робота завершувалася без участі дітей. Найбільш складним процесом виявилося ліплення даху - величезного глиняного півкруглого пласта, який накриває будиночок, наче панцир велетенської черепахи.
Відомості про авторів проекту.
Хіміч Михайло Юрійович
народився 1968 року в Києві в родині художників-архітекторів.
Закінчив Національну Академію образотворчого мистецтва і архітектури (майстерня вільної станкової графіки професора Андрія Чебикіна).
Випускник Аспірантури НАОМА (керівник - народний художник, академік Георгій Якутович)
Лауреат Всеукраїнської премії з графіки ім. Михайла Дерегуса.
Гранд Президента України на створення графічної серії - біблійні мотиви та іконографічні сюжети в техніці чорно-білої ліногравюри.
З 1999 року - викладач рисунку на образотворчому факультеті Київської дитячої академії мистецтв.
Член Спілки художників України.
Працює в таких техніках як ліногравюра, офорт, літографія, ручний папір; а також виконує монументальні проекти в кераміці, гарячій та холодній емалі, монументальні розписи в інтер’єрах та екстер’єрах.
Основні виставки та проекти:
1995 Персональна виставка емалей та кераміки в музеї Т.Г.Шевченка, Київ.
1996-2000 Персональні виставки емалей та кераміки в галереї «Arteast», Київ.
2000 Монументальне керамічне панно на церкві Максима Сповідника в с. Суботці.
2003 Групова виставка декоративної кераміки (Неллі Ісупова, Андрій Ільїнський), галерея «Коло», Київ.
2003 Перша премія Київського фестивалю пісочної скульптури - композиція «Кроки» ( у співавторстві з Назаром Біликом та Святославом Брахновим).
2005 Участь у проекті реконструкції «Замка на Паньківській» - монументальні керамічні панно та розписи.
2005 Проект «вуличне мистецтво для всіх» - розпис на стіні бойлерної по вулиці Тимошенко 13а, Київ.
2007 ГОГОЛЬFEST, Мистецький арсенал, Київ.
Роботи зберігаються у приватних колекціях США, Канади, Німеччини, Франції, Польщі.
Окремова Катерина Анатоліївна
1980 р.н.
Освіта: 1999-2005 Національний Університет «Києво-Могилянська академія» (НАУКМА)
Магістр культурології (спеціальність теорія та історія культури)
Досвід роботи:
2000-2002 галерея сучасного мистецтва «Ірена», Київ. Посада - арт-менеджер
2002 Київський фестиваль піщаної скульптури, організатор
2003-2004 Київська дитяча академія мистецтв (КДАМ), замісник директора виставкового центру (організація виставкової діяльності та проведення екскурсій)
Окрема подяка:
Олі Кокошко - за чудові вітражі.
Тетяні Островерхій - за спокійну, врівноважену працю та «наш маленький гьотеанум».
Павлу Дудару - за фольклорні поради-роздуми під грушкою. Приблизно такі. «Будинок він починається з чого - з приручення вогню. Тому піч в домі найголовніша і будується найпершою. Будинок, як і людина, сполучає в собі такі стихії: вогонь (піч, серце), земля (глиняні стіни, плоть), кістки (каркас, ребра), вода (домішується до глини, кров) і гівно (кізяк) - бо у доброго хазяїна навіть гівно стає у пригоді.»