(no subject)
The Rain by Robert Creeley
All night the sound had
come back again,
and again falls
this quiet, persistent rain.
What am I to myself
that must be remembered,
insisted upon
so often? Is it
that never the ease,
even the hardness,
of rain falling
will have for me
something other than this,
something not so insistent-
am I to be locked in this
final uneasiness.
Love, if you love me,
lie next to me.
Be for me, like rain,
the getting out
of the tiredness, the fatuousness, the semi-
lust of intentional indifference.
Be wet
with a decent happiness.
Роберт Крілі
Дощ.
Всю ніч звук
повертався знов,
і знову йде
цей тихий невпинний дощ.
Що я є сам собі,
що має триматись у пам’яті
нагадувати про себе
так часто? Чи те
що ніколи млявість
й навіть несамовитість
дощіння
не матиме для мене
чогось іншого за це,
чогось менш наполегливого -
чи бути мені замкненим у цьому
остаточному неспокої?
Любове, якщо любиш
лягай поруч зi мною.
Будь для мене, як дощ
втечею
від втоми, безглуздості, напівжаги
навмисної байдужості.
Змокни у нехитрому щасті.