How I tried and keep trying
Звісно, перший рік резидентури - це випробовування на міцність та витримку.
Не сказати нічого, якщо сказати, що тебе ламають.я маю передостанній місяць першого року резидентури, і я можу чітко сказати, що я стала набагато ліпшим лікарем і навіть менеджером. Звісно, я багато чого навчилася, але якою ціною?
Цей пост я пишу задля того, щоб знати звітки ноги ростуть у моєму сарказмі, але я також, щоб залишити тут спогади, а собі залишити себе, свою сутність, своє я.
Моя родина у іншому штаті. Звісно це зіграло велику роль у тому, що я не можу «settle down». У чому це проявляється? А в тому, що ще перед новим роком ми з коханим чоловіком затіяли авантюру спробувати перевести мене у Оклахому. Нічим добрим не завершилося, хоча я мала інтерв’ю, і пройшло воно досить добре, але нещасний вірус зіпсував надію, бо з його початком я більше ні слуху ні духу не мала з Оклахоми. І хоча я змогла «smooth it out» у себе на роботі, і лише Катя мене питала про цю можливість, але здебільшого вже поставила темненький хрестик на своїй позиції (це я так відчуваю).
Не є секретом, що я взагалі не та людина, що може спокійно всидіти, і тому, коли мої амції як фанера над Парижем пролітають через те, що я не відчуваю, що я навчаюся на повну міру, певно воно мене починає трохи зсередини підбивати на дії. Не знаю, чи ті дії правильні, але є що є. Я пішла на другу авантюру...
Посеред другого місяця в пологовому я випадково знайшла програму, що набирає 2 резидентів на перший рік у іншому штаті. І що я зробила? Подала документи. І що з того вийшло? Не знаю. Я отримала інтерв’ю, пройшло воно нормально, але (очікувано) вони запросили листа від програми. Це такий великий крок. Це значить, що я маю відкрити карти. І що я зробила? Відкрила карти.
По голосу Каті я не відчула багато «judgement», але і підтримки там не було дуже багато, адже я ставлю програму у неприємну ситуацію, коли вони потенційно можуть втратити резидента. Але як мені гукнеться та ситуація з Оклахомою? А головне - це те, як все буде, якщо я не отримаю акушерство? Думаю, що буде не круто. Гірше ніж зараз. Можу стати тим «хлопчиком, якого б’ють» лише за те, що висмикнувся зі стада покірних вівець.
Чи страшно мені? Так.
Далі буде.