(no subject)
Чи знаєте ви, що за часи незалежності українці вигадали нову модель економічного співіснування?
В розвинутих країнах в умовах дерегуляції економіки суб'єкти підприємництва, переважно, вдаються до конкуренції. Це така прекрасна штука, завдяки якій якість підвищується, а ціна падає. Здавалося б, немає нічого природнішого, і ринкова економіка нездатна спродукувати якийсь інший спосіб гри.
В Україні ж діє інакша модель. В Україні комерційні підприємства, що ділять певну нішу, утворюють ринок однаково неякісних послуг, і ділять його приблизно порівну. Для того, щоб встановити більш-менш однакову планку якості послуг чи товарів, українським підприємцям навіть не потрібно змовлятися. Їм стає в пригоді відсутність такої ірраціональної речі, як традиція якості. Тобто, ірраціонального потягу до якісної роботи, отримання задоволення не тільки від прибутків, а й від доброго результату як такого. На відміну від якого-небудь німця, якому, серед іншого, приємно зробити якісну річ, - пересічний українець, займаючись бізнесом, думає майже виключно про гроші. (Що має для продуцентів свої економічні переваги, як ми побачимо далі.)
За інших рівних умов така ситуація призвела б до приблизно рівномірного розподілу ринків між українськими підприємствами. Бізнесовцям немає потреби мордуватися, підвищуючи якість чи знижуючи собівартість - їм гарантується стабільний прибуток. Це так, бо вибору між лайном, лайном і лайном фактично немає, і клієнти розподіляються за випадковим законом, за методом Монте-Карло. Оскільки кількість купуючих громадян завжди більша від нуля, то це гарантує, що клієнти будуть завжди.
Однак умови, очевидно, нерівні, тому що декому ведеться краще, а декому гірше. Нерівність умов в Україні визначається рівнем "даху" і висотою "плечей", доступом до потрібних людей та здатністю витіснити "сусідів" неринковими методами. Ця нерівність, як ми уже побачили, ніяким чином не зв'язана з якістю товарів та послуг, яка зазнає флуктуацій буквально в межах похибки вимірювання. Проміжний висновок полягає в тому, що мотивація "вишукувати ходи" та "змащувати процеси" (що також вимагає великої енергії та серйозних навиків) в українських підприємців є вищою, ніж працювати в напрямку якості власного продукту.
Чи всі українці володіють такою патологічною відразою до якісних речей та послуг? Ні, не всі. Громадяни, які насмілюються вийти на ринок з якіснішим товаром та меншою ціною чекає дружній і, як правило, неринковий спротив вже існуючих суб"єктів. Систему, яка гарантує прибуток незалежно від якості продукту, захищатимуть усі, хто з неї користає. Оскільки "системою" є майже весь український бізнес, то прибульця чекає або примусовий вихід з гри, або марґінальна позиція на ринку, яка далеко не відповідає економічному потенціалу підприємства.
В цьому контексті я часто згадую історію Коломийських інтернет-клубів, яку якось почув від коліжанки-активістки. В кінці 90-х в Коломиї з'явилося кілька інтернет-клубів, які буцімто надавали доступ до Інтернету. Якість послуг була жахливою - сайти не грузилися, нет не пахав, а гроші за час капали доволі добрі. Люди ходили і платили, не маючи вибору. В той час з'явилася компанія, яка інвестувала в добру апаратуру і відкрила інтернет-клуб з хорошим конектом і реальними цінами. Народ потягнувся, але час, коли до власника клубу прийшли характерні пацани з відповідним інструментарієм, і наполегливо порекомендували згорнути діяльність, не забарився також.
Найняти пацанів для розборки, зрозуміло, було реально дешевше, ніж розпочати повноцінну конкуренцію. Це ілюструє мою точку зору на гроші як основний і практично єдиний мотиватор українського бізнесу, який переважає усі інші підкріплення, позитивні чи негативні.
Я, звісно, змалював зовсім чорно-білу та місцями перебільшену картину. Але моя чергова теорема знову добре пояснює великий ряд речей, з якими я регулярно стикаюся, маючи водночас надзвичайно мало життєвих контр-прикладів. Вона дає психологічно-економічне обґрунтування діяльності майстрів, які зробили нам абсолютно жахливий ремонт, чи швеї, яка напартачила Марічці з її текстилем, чи практично усього того фуфла, яке нам тулять з усіх боків.
Вона відповідає на питання, - а нафіга вони так чинять, адже ж вони добре знають, що ми більше ніколи не скористаємося їхніми послугами? І відповідь проста: конкуренція дає постійних клієнтів, які приходять за законом конкуруючої якості. В той же час українська модель дає постійну кількість клієнтів, які приходять за законом випадкових чисел. Тому що вони, клієнти, нікуди не подінуться з підводного човна.
Ця модель цілком може бути економічно вигіднішою, ніж звикла конкуренція. Проте для її реалізації потрібно мати специфічний смак, специфічну етику та естетику бізнесу, специфічну мораль. Західній цивілізації з цим не пощастило - вони мордуються, випускаючи супертехнологічні речі за смішними цінами, здешевлюючи, покращуючи, оптимізуючи. Нам, українцям, заканало: ми хакнули цю систему і вибудували альтернативну, математично і філософсько стабільну модель "конкуренції".
А якщо нам потрібна справді якісна річ, ми завжди можемо піти й купити щось імпортне.
( карикатуру поцуплено з ru_vilochka )