Як козаки в Індію літали. Колката. Частина 2.
Вибачте за довготривалу відсутність. Причина - спочатку свята, католицьке Різдво, Новий Рік, поїздка в Дарджилінг, потім повернення в Колькату, візит в Маяпур, і нарешті я в школі біля міста Cooch Behar, де працюю вчителем за допомогою студентської організації AIESEC. Але про все по черзі
15.12.2012р.
Наш третій день в Колькаті ми відвідували захід, який проводив Айсек в одній з шкіл міста для unprivileged children. Там зібралось багато айсекерів, причому не тільки місцевих, але й іноземних, з інших проектів. Діти взяли участь у конкурсі різдвяних малюнків, побачили виступи мага і Першої танцювальної школи Індії.
Познайомившиь там з іноземними айсекрами ми дізнались що на Різдво з 21 по 28 грудня вони планують святкову поїздку в Дарджилінг.
Ще я дізнався, що індійські школи, в тому числі і школа мого проекту, закриваються на канікули з 22 грудня до 2 січня, я був дуже здивований що мене не попередили про це заздалегідь. Мені запропонували два варіанти щодо наступних дій. Перший це їхати в Кучбіхар, попрацювати там 5 днів до 22 грудня, а потім поїхати в Дарджилінг який знаходився неподалік і приєднатись до інших interns. Другий варіант - це залишитись в Калькутті і чекати до закінчення канікул. Я обрав останнє, бо не бачив резону кататись туди-сюди і витрачати гроші.Я домовився, що мене тимчасово підключать до проекту моїх нових друзів Дієго, Ліз, Тенді і Алі, назва якого Footprints і він теж пов'язаний з навчанням дітей.
Після заходу ми пішли до індійського кафе швидкого харчування Халдірам і попоїли вогняної їжі )
Повернувшись до будинку Яша, ми зпакували речі і поїхали до нашого нового місця. Спочатку нам показали школу Blooming Dale, в якій ми мали працювати, а потім відвезли до нової квартири. Вона знаходилась на 4 поверсі 5-поверхового будинку. Всередині ми побачили біля 30 дитячих ліжок.
Як з'ясувалось, з 11 ранку до 5 вечора сюди приходять діти ніби на позашкільні заняття, харчуються тут, грають і відпочивають. Хтось з нас мав залишатись в квартирі на час перебування дітей, решта їхали до школи працювати. Умови в квартирі звичайно не найкращі, але відносно як для Індії, то більш менш. Холодильника, плити для приготування їжі і посуду не було. Гарячої води теж. Постільної білизни нам теж ніхто не видав. Для мене це все було прийнятне, бо я мав спальник, власний посуд, готувати мені особливо нічого не треба було і т.п., але іншим ті всі умови, точніше їх відстуність, не дуже подобалась. Ще й ворота після 21:30 зачинялись і нікого не пускали всередину. Але я не хочу зосереджуватись на побутових складнощах, з якими ми стикнулись. Краще розповісти про щось цікаве.
Біля будинку знаходився ринок зі свіжими овочами і фруктами, тому я дуже зрадів і одразу придбав кіло бананів і яблук. Неподалік був і міні-маркет, в якому я придбав мюслі і молоко.
Після вечері ми повлягались спати в очікуванні вихідної неділі.
16.12.2012р.
Неділю ми присвятили знайомству з Колькаттою. Вперше скористались міським транспортом, взяли автобус до центру. Дуже дешевий спосіб пересування містом, всього 8 рупій з людини.
Вийшли біля Меморіалу Вікторії, я показав вхід до парку своїм новим друзям, а сам пішов досліджувати околиці, бо в Меморіалі я вже був. Домовились зустрітись через годинку біля головного входу.
Якимось чином я опинився в комерційному районі міста, з різноманітними брендовими магазинами, кафе, маркетами. Вулиці більш-менш чисті, прибрані, такої бідності як в попередніх місцях я тут не побачив. Знайшов форекс обмінник, і поміняв гроші, євро на рупі, причому хоч там і встановлений курс на табло - я сторгувався на більший. Потім мене занесло в кондиціонований маркет, де продавали товари на будь-який смак, він мав два поверхи під землею. Все це сильно відрізнялось від того що я бачив в інших кварталах міста, стало зрозуміло що існує інша Кольката.
Після дзвінка Дієго, я зустрівся з друзями і ми пішли обідати в кафе. Потім вирушили в сторону стадіону, орієнтуючись по прожекторам, що виднілись вдалині. Пройшли навпростець через величезне поле, на якому відпочивали численні групки індійців, одні грали в крікет, інші катались на конях. Назва того місця - Maidan. Майже Майдан Незалежності як у Києві )
Далі по дорозі я побачив якесь цікаве дійство в помаранчевих кольорах і вирішив зазирнути туди на хвилинку. Виявилось що це був перший день фестивалю на честь Ханумана, відданого Рами. Всередині величезного пандалу сиділи люди в основному похилого віку і слухали лектора, який на жаль говорив на хінді. Ми послухали трохи, пофоткались, зясували програму з одним з англомовних індійців і рушили далі.
Дійшовши до стадіону, ми дізнались що гри сьогодні немає, але ми попрохали поліцію на вході пропустити нас щоб глянути на стадіон зсередини і зробити декілька фото. На що вони погодились і дали нам 5 хвилин.
На цей час всі вже були доволі стомленими, тому ми направились в сторону автобусної зупинки. Потрібного автобусу чекали довгенько, і їхали теж хвилин 30, та ще й на одній з зупинок автобус забився вщент. Але все ж таки доїхали майже під самий будинок.
І наостанок ще декілька фото цього дня:
в районі залізниці
стела по дорозі
хлопчаки грають в крікет
без сміття в Індії не обійтися, дуже сумно бачити це в такій прекрасній карїні
ну і куди ж без пасажирів на даху
декілька світлин з побуту
закордонний товариш нашого черкаського Люка Патріота )
Далі буде...
15.12.2012р.
Наш третій день в Колькаті ми відвідували захід, який проводив Айсек в одній з шкіл міста для unprivileged children. Там зібралось багато айсекерів, причому не тільки місцевих, але й іноземних, з інших проектів. Діти взяли участь у конкурсі різдвяних малюнків, побачили виступи мага і Першої танцювальної школи Індії.
Познайомившиь там з іноземними айсекрами ми дізнались що на Різдво з 21 по 28 грудня вони планують святкову поїздку в Дарджилінг.
Ще я дізнався, що індійські школи, в тому числі і школа мого проекту, закриваються на канікули з 22 грудня до 2 січня, я був дуже здивований що мене не попередили про це заздалегідь. Мені запропонували два варіанти щодо наступних дій. Перший це їхати в Кучбіхар, попрацювати там 5 днів до 22 грудня, а потім поїхати в Дарджилінг який знаходився неподалік і приєднатись до інших interns. Другий варіант - це залишитись в Калькутті і чекати до закінчення канікул. Я обрав останнє, бо не бачив резону кататись туди-сюди і витрачати гроші.Я домовився, що мене тимчасово підключать до проекту моїх нових друзів Дієго, Ліз, Тенді і Алі, назва якого Footprints і він теж пов'язаний з навчанням дітей.
Після заходу ми пішли до індійського кафе швидкого харчування Халдірам і попоїли вогняної їжі )
Повернувшись до будинку Яша, ми зпакували речі і поїхали до нашого нового місця. Спочатку нам показали школу Blooming Dale, в якій ми мали працювати, а потім відвезли до нової квартири. Вона знаходилась на 4 поверсі 5-поверхового будинку. Всередині ми побачили біля 30 дитячих ліжок.
Як з'ясувалось, з 11 ранку до 5 вечора сюди приходять діти ніби на позашкільні заняття, харчуються тут, грають і відпочивають. Хтось з нас мав залишатись в квартирі на час перебування дітей, решта їхали до школи працювати. Умови в квартирі звичайно не найкращі, але відносно як для Індії, то більш менш. Холодильника, плити для приготування їжі і посуду не було. Гарячої води теж. Постільної білизни нам теж ніхто не видав. Для мене це все було прийнятне, бо я мав спальник, власний посуд, готувати мені особливо нічого не треба було і т.п., але іншим ті всі умови, точніше їх відстуність, не дуже подобалась. Ще й ворота після 21:30 зачинялись і нікого не пускали всередину. Але я не хочу зосереджуватись на побутових складнощах, з якими ми стикнулись. Краще розповісти про щось цікаве.
Біля будинку знаходився ринок зі свіжими овочами і фруктами, тому я дуже зрадів і одразу придбав кіло бананів і яблук. Неподалік був і міні-маркет, в якому я придбав мюслі і молоко.
Після вечері ми повлягались спати в очікуванні вихідної неділі.
16.12.2012р.
Неділю ми присвятили знайомству з Колькаттою. Вперше скористались міським транспортом, взяли автобус до центру. Дуже дешевий спосіб пересування містом, всього 8 рупій з людини.
Вийшли біля Меморіалу Вікторії, я показав вхід до парку своїм новим друзям, а сам пішов досліджувати околиці, бо в Меморіалі я вже був. Домовились зустрітись через годинку біля головного входу.
Якимось чином я опинився в комерційному районі міста, з різноманітними брендовими магазинами, кафе, маркетами. Вулиці більш-менш чисті, прибрані, такої бідності як в попередніх місцях я тут не побачив. Знайшов форекс обмінник, і поміняв гроші, євро на рупі, причому хоч там і встановлений курс на табло - я сторгувався на більший. Потім мене занесло в кондиціонований маркет, де продавали товари на будь-який смак, він мав два поверхи під землею. Все це сильно відрізнялось від того що я бачив в інших кварталах міста, стало зрозуміло що існує інша Кольката.
Після дзвінка Дієго, я зустрівся з друзями і ми пішли обідати в кафе. Потім вирушили в сторону стадіону, орієнтуючись по прожекторам, що виднілись вдалині. Пройшли навпростець через величезне поле, на якому відпочивали численні групки індійців, одні грали в крікет, інші катались на конях. Назва того місця - Maidan. Майже Майдан Незалежності як у Києві )
Далі по дорозі я побачив якесь цікаве дійство в помаранчевих кольорах і вирішив зазирнути туди на хвилинку. Виявилось що це був перший день фестивалю на честь Ханумана, відданого Рами. Всередині величезного пандалу сиділи люди в основному похилого віку і слухали лектора, який на жаль говорив на хінді. Ми послухали трохи, пофоткались, зясували програму з одним з англомовних індійців і рушили далі.
Дійшовши до стадіону, ми дізнались що гри сьогодні немає, але ми попрохали поліцію на вході пропустити нас щоб глянути на стадіон зсередини і зробити декілька фото. На що вони погодились і дали нам 5 хвилин.
На цей час всі вже були доволі стомленими, тому ми направились в сторону автобусної зупинки. Потрібного автобусу чекали довгенько, і їхали теж хвилин 30, та ще й на одній з зупинок автобус забився вщент. Але все ж таки доїхали майже під самий будинок.
І наостанок ще декілька фото цього дня:
в районі залізниці
стела по дорозі
хлопчаки грають в крікет
без сміття в Індії не обійтися, дуже сумно бачити це в такій прекрасній карїні
ну і куди ж без пасажирів на даху
декілька світлин з побуту
закордонний товариш нашого черкаського Люка Патріота )
Далі буде...