(no subject)
читаючи Потебню врешті зрозуміла. що це і яка тому назва. - внутрішня форма.
те, про що плачу, боюсь втратити, не вміти зберегти, не вміти. що робить мене мною. що робить.
і раптово захотілось усе написати.
про те, як добре після двох місяців велосипеду їхати в трамваї, торкатись до випадкових людей, просити закомпостувати і дякувати. як гарно - повертатись додому пішки, коли темно, хотіти написати комусь - "уявляєш, іду ногами. і мені подобається", пригадуючи, як писала "уявляєш, іду ногами, замість коліс. паскудство!"
торкатись пульсуючими від надлишку крові і тепла руками до нічного листя, завмирати, або так:помирати.
які гарні були у нас водії - ісконнозакарпатські і не дуже. як їхати з ними - у жовтій фурі коли тепло і сонце і в червоній коли холодно і дощ. як розуміти той дощ. пити їх кефір, вкриватись їхніми ковдрами на пості даі, робитись неіснуючими впринципі, і як навпаки - бути всецільно присутніми. яка гарна Наталя, коли лежить отак навпроти. як читає вірші, як я читаю, коли вони поряд, а я ні.
яка гарна Віолетта, коли.
зустрічати театралів і розуміти, як час. як він. іде словом. забути сказати, які вони гарні, і кожен окремо.
як добре грати у більярд з незнайомцями. пригадувати більярдну дідуся, свій малий кий і облюблений низький американський. як повчав поважним тоном - бий в оцей кут. і тицяв пальцем. а ще розказував про свій виноград і вино, про бджіл і пасіку, про машину і дорогу.
думати, що між зовнішньою формою (що так останнім часом почала бути сама у собі і для себе - тому так .тошно. а деколи враження, що я у товщі воді і не досягнути до речей) і змістом є ще вона - внутрішня форма - моя точка дотику.
врешті приходити, притулятись чолом до дверей і плакати від всеприсутності і всеохопності гарного і доброго, дорого і гарного, від все.