Як вчити китайську
0) Упоротись^W Зібрати весь свій інтелектуальний мазохізм; вивчення китайської мови дає результат повільно і мало, треба бути готовим, що і через немалий час віддачі буде в кілька разів менше, ніж від вивчення якої-небудь індоєвропейської; для переходу хоч на якийсь наступний рівень часто треба вибудовувати немаленький фундамент та терпляче відрощувати нові частини мозку; приготуватись до довгого процесу і бути готовим займатись цим в основному заради процесу. Класичний есей на тему: Why Chinese is so damn hard. З другого боку, те, наскільки вона дається нелегко і самим китайцям, трохи втішає.
Також слід бути готовим, що вивчення putonghua, 普通话, пекінського діалекту - це не вивчення усіх китайських мов. Також слід вибрати тип писемності, на якому хочеться зосередитись: simplified characters (简体字), які використовуються на материковому Китаї, або сингапурські/гонконгські/тайванські/часто спільні з японським Кандзі традиційні ієрогліфи （繁体字）. Я схалявив і вибрав спрощені (починати краще із простішого), хоча для спілкування з китайськими діаспорами були б краще традиційні.
Також слід бути готовим, що замість «просто звучання» (по якому в європейських мовах хоч якось можна написати слово) є три практично незалежні атрибути: письмовий вигляд слова, тони його складів, фонетичне звучання, які треба зв’язувати в голові самостійно (подібно до того, як із англійською listening, reading, translating, speaking - це чотири досить незалежних вміння).
Треба бути готовим, що без постійної практики навіть добре знайомі ієрогліфи будуть постійно вилітати із голови або плутатись із схожими (壬／王／主， 请／ 青／ 请 ), в ієрогліфах будуть забуватись графеми (наприклад, у «газета», 报纸, я довго не міг запам’ятати ліву частинку першого ієрогліфа), начебто знайомі тони будуть плутатись і т.д. Але, думаю, це справедливо (можливо, не настільки сильно) для вивчення будь-якої мови.
1) Купити самовчитель китайської із аудіо: я купив якийсь український (зараз його під рукою немає, тому автора не скажу)[1], виклад буває послідовний, буває не дуже (вживати один і той самий ієрогліф спочатку в традиційній, потім у спрощеній формі без пояснення різниці і приміток - це просто жахливо). Крім того, в тому моєму самовчителі страшно грузили рідковживаними ієрогліфами типу «видовженої давньокитайської сокири» і подібного, можливо, для пояснення графем ієрогліфів, але після деякого часу я зрозумів, що краще фільтрувати слова та ієрогліфи, які можна часто вживати, а рідковживані залишати на пізніше, хоча в порядку мазохізму і входження в колію і варто було помалювати навіть те, що пізніше знабиться рідко.
Тобто перший етап - прочитати загальний опис китайської системи письма та фонетики, зробити в мозку (не?)порожню сторінку для заповнення пізніше.
Ще одна важлива річ: раніше китайські словники та пошук незнайомого ієрогліфа були непрохідним кошмаром, зараз з цим набагато легше: в Google Translate є аудіо-озвучка, є рукописний ввід малюванням ієрогліфа, є ввід по pinyin, латинській транслітерації. Також варто розібратись із комп’ютерними методами введення: для Linux я користуюсь ibus-pinyin, під Маком є чудові готові інструменти включно із розпізнаванням намальованого на тачпаді, про Віндоус нічого сказати не можу. В Android інструменти для рукописного вводу також відносно пристойні.
2) Фонетика. Спочатку різниця між j, q, c, x, z та між -ng, -n, між t/d, p/b здається нереально складною для вловлення, тут можна покладатись лише на те, що воно прийде із досвідом. Так само тони, схоже, їх сприйняття приходить із досвідом і звиканням до їх мелодики, в тому числі і залежно від сполучення тонів (спочатку варто повчитись розпізнавати тони в ізоляції від сусідніх, але це не принесе чіткого впізнавання, схоже, багато чого залежить саме від мелодики в реченні). Похвалитись хоч якимось сприйняттям на слух досі не можу, я цим займався менше, ніж письмом.
3) Хоча б тупим заучуваням навчитись впевнено малювати (і розпізнавати знайомі графеми, частини ієрогліфів) хоча б якусь кількість часто вживаних ієрогліфів і виробити знайому пісочницю, в якій можна гратись із основами китайської граматики (на щастя, граматика дуже проста, як у Ліспів). Тут мені добре допоміг ще один дешевий самовчитель китайської граматики[2].
Далі поки що не знаю, в планах почитати «Китайские сказки по методу Ильи Франка» (тобто сам цей метод там абсолютно безпорадний, але це хороший корпус завершених і немаленьких, але простих текстів).
Для поповнення словникового запасу допомогає вибрати якусь конкретну тематику і виробляти асоціації за один раз всередині невеликого кола речей (дні тижня, пори року, день/ніч, займенники, найпотрібніші дієслова типу 说话, «говорити», 知道, «знати», 喜欢 “like", «писати», «слухати», «газета»/«книжка», і т.д. Одним словом, у освоєнні слів краще бути креативним і придумувати напрямок самому, тому що в самовчителях часто впихують слова, які все одно не запам’ятаються.
Хочу на якісь курси також, живе спілкування може сильно допомогти (а може і ні, не знаю, чи я готовий).
А взагалі процесом я поки що задоволений і інопланетянське відчуття від того, як дивно і по-незвичному цементується в мозку китайська, дуже приємне.
P.S.
[1] - В. П. Чорнобай, О. С. Лосєв. Китайська мова (початковий курс) - К.: «Знання», 2008
[2] - А. П. Кошкин, Грамматика китайского языка с пояснениями и упражнениями/汉语语法简介和练习 - М.: АСТ, 2007
Також слід бути готовим, що вивчення putonghua, 普通话, пекінського діалекту - це не вивчення усіх китайських мов. Також слід вибрати тип писемності, на якому хочеться зосередитись: simplified characters (简体字), які використовуються на материковому Китаї, або сингапурські/гонконгські/тайванські/часто спільні з японським Кандзі традиційні ієрогліфи （繁体字）. Я схалявив і вибрав спрощені (починати краще із простішого), хоча для спілкування з китайськими діаспорами були б краще традиційні.
Також слід бути готовим, що замість «просто звучання» (по якому в європейських мовах хоч якось можна написати слово) є три практично незалежні атрибути: письмовий вигляд слова, тони його складів, фонетичне звучання, які треба зв’язувати в голові самостійно (подібно до того, як із англійською listening, reading, translating, speaking - це чотири досить незалежних вміння).
Треба бути готовим, що без постійної практики навіть добре знайомі ієрогліфи будуть постійно вилітати із голови або плутатись із схожими (壬／王／主， 请／ 青／ 请 ), в ієрогліфах будуть забуватись графеми (наприклад, у «газета», 报纸, я довго не міг запам’ятати ліву частинку першого ієрогліфа), начебто знайомі тони будуть плутатись і т.д. Але, думаю, це справедливо (можливо, не настільки сильно) для вивчення будь-якої мови.
1) Купити самовчитель китайської із аудіо: я купив якийсь український (зараз його під рукою немає, тому автора не скажу)[1], виклад буває послідовний, буває не дуже (вживати один і той самий ієрогліф спочатку в традиційній, потім у спрощеній формі без пояснення різниці і приміток - це просто жахливо). Крім того, в тому моєму самовчителі страшно грузили рідковживаними ієрогліфами типу «видовженої давньокитайської сокири» і подібного, можливо, для пояснення графем ієрогліфів, але після деякого часу я зрозумів, що краще фільтрувати слова та ієрогліфи, які можна часто вживати, а рідковживані залишати на пізніше, хоча в порядку мазохізму і входження в колію і варто було помалювати навіть те, що пізніше знабиться рідко.
Тобто перший етап - прочитати загальний опис китайської системи письма та фонетики, зробити в мозку (не?)порожню сторінку для заповнення пізніше.
Ще одна важлива річ: раніше китайські словники та пошук незнайомого ієрогліфа були непрохідним кошмаром, зараз з цим набагато легше: в Google Translate є аудіо-озвучка, є рукописний ввід малюванням ієрогліфа, є ввід по pinyin, латинській транслітерації. Також варто розібратись із комп’ютерними методами введення: для Linux я користуюсь ibus-pinyin, під Маком є чудові готові інструменти включно із розпізнаванням намальованого на тачпаді, про Віндоус нічого сказати не можу. В Android інструменти для рукописного вводу також відносно пристойні.
2) Фонетика. Спочатку різниця між j, q, c, x, z та між -ng, -n, між t/d, p/b здається нереально складною для вловлення, тут можна покладатись лише на те, що воно прийде із досвідом. Так само тони, схоже, їх сприйняття приходить із досвідом і звиканням до їх мелодики, в тому числі і залежно від сполучення тонів (спочатку варто повчитись розпізнавати тони в ізоляції від сусідніх, але це не принесе чіткого впізнавання, схоже, багато чого залежить саме від мелодики в реченні). Похвалитись хоч якимось сприйняттям на слух досі не можу, я цим займався менше, ніж письмом.
3) Хоча б тупим заучуваням навчитись впевнено малювати (і розпізнавати знайомі графеми, частини ієрогліфів) хоча б якусь кількість часто вживаних ієрогліфів і виробити знайому пісочницю, в якій можна гратись із основами китайської граматики (на щастя, граматика дуже проста, як у Ліспів). Тут мені добре допоміг ще один дешевий самовчитель китайської граматики[2].
Далі поки що не знаю, в планах почитати «Китайские сказки по методу Ильи Франка» (тобто сам цей метод там абсолютно безпорадний, але це хороший корпус завершених і немаленьких, але простих текстів).
Для поповнення словникового запасу допомогає вибрати якусь конкретну тематику і виробляти асоціації за один раз всередині невеликого кола речей (дні тижня, пори року, день/ніч, займенники, найпотрібніші дієслова типу 说话, «говорити», 知道, «знати», 喜欢 “like", «писати», «слухати», «газета»/«книжка», і т.д. Одним словом, у освоєнні слів краще бути креативним і придумувати напрямок самому, тому що в самовчителях часто впихують слова, які все одно не запам’ятаються.
Хочу на якісь курси також, живе спілкування може сильно допомогти (а може і ні, не знаю, чи я готовий).
А взагалі процесом я поки що задоволений і інопланетянське відчуття від того, як дивно і по-незвичному цементується в мозку китайська, дуже приємне.
P.S.
[1] - В. П. Чорнобай, О. С. Лосєв. Китайська мова (початковий курс) - К.: «Знання», 2008
[2] - А. П. Кошкин, Грамматика китайского языка с пояснениями и упражнениями/汉语语法简介和练习 - М.: АСТ, 2007