Пряники-дерев'яники
На початку травня минулого року, акурат перед тим, як Польщу залило, проводили ми з сестрою там інспекційну поїздку. Одним із пунктів програми було славне місто Торунь. Саме в ньому жив Міколай Коперник.
Іншою знаменитістю Торуня є торунські перники. Пряники по-нашому. Саме цих перників ми і вирішили понакуповувати в сувеніри. Зауважмо, що до того ні я, ні сестра моя з пряничками цими діла не мали. По всьому старому місту є декілька магазинів де тільки їх і продають.
В магазині перників було два види: одні такі , як наші звичайні пряники, а інші всякі фігурні. Перші, нами двома експертами зі світовим ім'ям, були визнані грубою підробкою, незрозуміло чим і потаканням споживацьким смакам. Тому було вирішено купувати другі- красиві і автентичні. Перників було куплено на сто з гаком злотих (за 300 грн). Окрім сувенірів купили і собі пряничка, щоб ввечері з чайком скуштувати.
Ввечеі, добравшись до нашого готелю, ми, як порядні радянські туристи, закип'ятили собі чайку кип'ятильником і всілись ділити здобич. Проблеми почались на етапі розламування перника наполовину. Ламатись він не хотів категорично. Було вирішено гризти його по черзі. Перша ж спроба вгризти пряничок викликала стійку алюзію з гномячим хлібом з творів Террі Пратчета. Перник був смачний, але дуже твердий. Дуже. Але що ж, ми не козаки? Перника ми згризли. Було навіть розвинуто теорію, що пряники такої консистенції робили в Середньовіччя з собою в дорогу, щоб вони не зіпсувались. Припустити, що знайдеться мікроорганізм, чи якась пліснява, що посягне на перничок, ми не могли.
Наступного дня в Гданську, гуляючи вулицями, втрапили ми на магазин з торунськими перниками. Значить, щоб не тільки торунці раділи своїм пряничкам. А оскільки, твердість зїденого в попередній день викликала певні підозри, то я спитав у продавщиці, чи саме такими і повинні бути ці вкусняшки. Та відповіла, що так, саме такими.
Сестра моя, добра людина, по приїзду заставила поласувати сувенірами всіх щасливців, кому вони дістались. Добре, що хоч батьків пощадила.
По поверненню моєму додому, зайшла мова про чудовий торунський сувенір. Почав я його крутити в руках і прочитав ззаду на етикетці "Pernik ozdobny". По суті - пряник настінний. А тільки що сходив на кухню, де перничок лежить і до сьогодні. Так от, він не втратив ні смаку, ні головне, не став ні твердіший, ні м'якший. Так само чудовий.