Трішки про Ірландію
Якби хтось ще читав мій жж, то я все-такий вивісила тут пост про Ірландію :)
Ум.. слово Ірландія в мене викликає посмішку на обличчі і тепло в середині =) Чимось вона захоплює та Ірландія.. Чимось особливим!
Отож, з місця проведення британського СВ нас відвезли до парому, який нас доставив через ціле море прямо до Дубліна. Класна штука цей паром - півтори годинки морем і ми вже в іншій країні, а саме в колоритній Ірландії. В Дублінському порту нас зустрічають українці, розбирають по машинах і везуть по своїх домівках. Мені з Христею дуже пощастило, бо нас до себе жити взяла Наталка Шумило - сама вона з Рави-Руської, чоловік її Славік з Червонограду і мають вони двох чарівних діток - Захарчика і Адамчика. Сім’я дуже і дуже привітна та гостинна і вони радо терпіли нас в своїй вітальні цілих три дні. Отож, вівторок вечір, 5 червня і ми в Дубліні.
Вишкіл Попередньої Пластової Підготовки, який маємо тут проводити ми мали розпочинати вже наступного дня. Звісно, що всі нормальні люди були в день на роботі, тож вишкіл ми проводили вечорами. Мали дообіддя (ото слово придумала) для того, щоб трішки побачити місто і підготуватися до Вишколу.
Отож, ми з Христею, добре виспавшись, пішли досліджувати простори Дубліна. Нам звісно ж довірили ключі від хати та дали вказівки, куди варто піти в місті. Дублін, я вам скажу, схожий більше на дуже велике село, ніж на могутню столицю. Але говорю я це не з образою, а навпаки, із захопленням - гарна така столиця, з 500 тисячним населенням (ну з околицями назбирається мільйон, нехай
), оточена з одного боку морем (Irish sea), а з другого горами. Ех… ну і що може бути краще?
Їздять там дуже класні двоповерхові синьо-жовті автобуси, є трамваї, метро нема… тай куди там ще метро. Будиночки здебільшого невеличкі - 2-3 поверхові, більші можна знайти лише в центрі. В самому центрі міста тече річка - Ліффі, але в порівнянні з нашим Дніпром - так собі, струмочок
Дублін дуже гарне місто, має багато пам’яток, нам вдалося побувати в Трініті Коледжі та Трініті Бібліотеці, в Дублінському замку, в міській раді (City Council), в соборі святого Патріка, в національному музеї і навіть на залізничній станції Хьюстон
Трініті Колеж - це найвідоміший і основний університет Дубліна і в його приміщенні є просто неймовірна бібліотека. Бібліотека ця є збереженою з 1592 року і має понад 5 мільйонів друкованих видань. Це найбільша бібліотека Ірландії. Основною гордістю цієї бібліотеки є збережена там Книга Кельтів! Звісно, там дуже багато відвідувачів і не можна фотографувати. А жаль… там справді було дуже гарно.
З Дублінським замком в нас теж цікава історія: вхід туди платний, але є такий собі день відвідувача, коли там проводять безкоштовні екскурсії. Цей день в першу середу місяця. І знаєте що? Так, це була перша середа місяця
Величезний і красивий цей Дублінський замок і там досі приймають важливих гостей.
Костел Святого Патріка - це взагалі щось неймовірне, це найкрасивіша церква, де я коли-небудь була! Святий Патрік є покровителем Ірландії і ірландці вірять в легенду, що він вигнав, що він вигнав з країни змій. Зараз в Ірландії їх зовсім немає, але я думаю, що це тільки через те, що там такий клімат, що вони фізично там вижити не можуть
Національний музей в них супер великий і супер цікавий. І він є абсолютно безкоштовним. Провели там кілька годин. Ідеальний вибір, коли дощова погода - можна там пів дня провести
Отож, вечорами в середу, четвер та п’ятницю ми мали Вишкіл ППП для батьків, де знайомились, розказували, що таке Пласт, про відомих пластунів, про методику за якою Пласт працює, про роль дорослої людини в Пласті і т.д. Було доволі цікаво, скільки учасники тримали нас “в тонусі”, постійно задаючи запитання, уточнюючи якісь моменти та дискутуючи. Ці три вечори мали такий собі ознайомчий характер, основа ж ВППП покладалась саме на справжнє пластування, тобто табір.
Вихідними, 9-10 червня, ми провели Першу таборову зустріч в Ірландії. Це було щось!
Спершу, в п’ятницю ввечері нас (українську делегацію) ще одна суперова українська сімейка запросили до себе в гості та на ночівлю. Це була сімейка Наталі та Лесика Бабюків. Ми дуже гарно провели в них час, познайомились з їхніми чудовими дітками: Юрчиком та Оленкою і попланували таборову зустріч. Зранку ми вирушили на місце зустрічі - селище Атай, це близько 60 км від Дубліну, де сімейка Бабюків придбала собі хатинку і величезну території навколо неї. Саме на цій території і відбувалась наша зустріч. Ближче до обіду почали з’їжджатися учасники: діти та батьки зі всіх околиць. Ми розклали намети, зробили відкриття (цього разу Андрій був комендантом, Христя - заступником, я - писарем і Лесик Яворський знову бунчужним), розділили учасників на гуртки і почали таборувати! Гуртки були мішані: хлопці-дівчата, батьки-діти.
В програмі табору були гутірки, змаги, пластакіада, шкарпеткові бої, теренівка, робота в гуртках і звісно ж ватра. На ватрі вже традиційно для нас відбувалося представлення гуртків, співання пісеньок, забавки, кричалочки і пускання іскри. Для багатьох там присутніх ця іскра була першою, і я сподіваюсь, запалила їх серце пластовим духом на ціле життя
Після того, як ми повкладали дітей спати мали таке собі вечірнє обговорення з батьками. Скажу вам, було трішки важко. Не всі до кінця розуміли, що буде далі, яка їх роль в цьому, з чого почати і т.д. Дискусія затягнулась доволі на довго, але тішить те, що вона мала свої результати: ми визначили, що робити далі і яка роль кожного у процесі створення Пласту в Ірландії. Потім поспівали українських пісень (ох, як ж гарно вони співають, знають стільки гарних пісень, деякі з них ми взагалі чули вперше)… Десь тоді ввечері відчувалося, що ти зовсім не за тисячі кілометрів, не відділений морем, а тут, в нас, в Україні, в Карпатах, на пластовому табору! ООО!І зорі були такими яскравими! Ми справді вже й забулись, що ми не вдома
До речі, ми з Христею вперше спали в наметі не на карематах, а на величезному двоспальному матраці, який витягнули з хати і з горем пополам запхали в наш намет. Ото вже цирки були, як пів табору його витягало звідти і несло назад до хати. Але спати було справді дуже і дуже зручно.
Неділя в нас також була дуже насичена - родзинкою була церемонія відкриття пластової оселі “Ватра”, виготовлення відзначок, прощальна іскра і закриття. Сім’я Бабюків вирішила, що їхня приватна земля тепер буде місцем проведення сходин, зустрічей, таборів, тобто стане справжньою пластовою оселею. В саду біля хати ми закопали так звану Точку Пам’яті: це капсула з привітом з табору для наступних поколінь та легендою пластової оселі.
Відзначки в нас були дуже цікаві: по-перше, вони були саморобні, ми робили їх з клаптика тканини, в який вкладали вуглинку з першої таборової ватри і зав’язували стрічечкою з назвою табору. Дітки мають носити ту відзначку, до того часу, поки не стануть бунчужними табору, тоді вони з цієї вуглинки запалюють ватру, але не ту, що пластова оселя, а таку з дрів
Що я вам скажу: Пласту в Ірландії бути, поки там живуть такі чудові українці.
На цьому наша мандрівка не закінчилась, бо ще одна гостинна оселя нас чекала в гості - а саме сім’я Надії та Валерія Іваннікових. Живуть вони практично на березі моря і щиро запросили до себе в гості на український борщик та на морські краєвиди. Ми навіть встигли скупнутися в тому холоднючому морі - воно того варте :)
Наступний день, 5 ранку, Дублін, аеропорт, дощовий Лондон, спекотний Київ, домівка КПС і ми вже в поїзді до Львова.
Занадто тепло тут у Львові/Києві після такої свіжої Ірландії!
Хочу від імені всієї української делегації подякувати ірландським пластунам (вже думаю можемо вас сміливо так називати!) за чудовий час в Ірландії, за теплі прийоми, за щирі розмови, за щасливих дітей, за вашу доброту та дбайливість, за вогонь в очах і бажання зробити нашу Україну кращою, навіть перебуваючи так далеко! Дякую за те, що запалили нас! За те, що навчили нас нового, за те, що дали можливість пізнати нове! За те, що наш труд не був марним і що ваші діти задоволені! Це головне!
Будь іскрою!
Скоб! І сподіваюсь до скорих зустрічей!