Іван Чередніченко
Мій шкільний друг професійний музикант: талановитий, працелюбний і цілеспрямований. У нього за плечима три музичні освіти (нині продовжує навчання в консерваторії), він лауреат міжнародних конкурсів, грав концерти в Сербіі, Чорногоріі, Італіі, Греціі, Угорщині, Австрії. Крім того, це всебічно розвинена людина і просто хороший хлопець. А ще він клеїть конверти у вільний час, щоб залишатись "на плаву".
Історично так склалось, що на Україні одна із найсильніших шкіл класичної музики, вона користується великою популярністю у всьому світі. Іноземцям навчатись у нас дорого, важко, проте надзвичайно престижно і перспективно. Їх освіту, проживання і стипендію (остання становить ~ 1000$/міс) оплачує держава (не наша, звісно). Після закінчення навчання вони відразу повертаються на батьківщину, де їх вже чекає робота за фахом. Варто сказати, що напевно, скрізь, крім України, квитки на концерти, де виконується класична музика найдорожчі (ціна варіюється від кількох сотень до десятків тисяч євро), а музиканти, відповідно, заможні і поважні люди.
Доля українського музиканта радикально інша. Суттєві проблеми починаються вже на етапі переходу із музичної школи до училища. Інструмент, який дозволить навчатись і брати участь в конкурсах (а це життєво необхідно музикантам) коштує 2000-10000 євро і далеко не кожній родині під силу його придбати. Далі для багатьох проблемою стає ЗНО (зовнішнє незалежне оцінювання знань): музиканти мають нарівні з іншими абітурієнтами здавати обов"язкові іспити з фізики чи хімії, наприклад. Але творчі люди часто мають особливий склад розуму, будучи геніальним музикантом, можна бути бездарним фізиком і навпаки. Багато талановитих і перспективних людей зупиняються на цьому етапі. Абсурд. Далі більше. Місць для українців на навчання у консерваторії дуже мало (3-4 щорічно. Зумовлено у т.ч. великою кількістю грошових мішків-іноземців), конкурс величезний, а умови вступу корумповані. Хтось намагається поступати кілька років підряд (як мій товариш), хтось шукає гроші, а хтось змінює професію. Але навіть по закінченню навчання ніхто з них не може бути певним у своєму майбутньому. Комерційно успішних українських ансамблів/оркестрів одиниці, потрапити туди практично неможливо, а сама класична музика непопулярна і не користується у нас попитом.
Знаєте як я визначаю подобається мені музика чи ні? Якщо по шкірі проходять мурахи, значить щось справді торкнуло, зачепило, викликало емоції. Таке трапляється на концертах мого товариша. Наживо музика П"яццолли у його виконанні на аккордеоні з ансамблем звучить емоційно, агресивно і з неймовірною життєвою силою. Це поєднання класики, джазу і танго просто геніальне. А що вже говорити про Баха!? На останньому концерті в Києві переважно виконувались твори Бетховена, а мій товариш диригував симфонічним оркестром. Музика божествена, вхід вільний, зал практично порожній. Подібна картина спостерігається у філармонії. Люди вперто не помічають прекрасне прямо перед своїми очима. А музиканти, вони мріють "засвітитись" за кордоном і виїхати туди жити. Я їх розумію.
В травні Ваня їде в Польшу на черговий конкурс за "ковертні" кошти.
Історично так склалось, що на Україні одна із найсильніших шкіл класичної музики, вона користується великою популярністю у всьому світі. Іноземцям навчатись у нас дорого, важко, проте надзвичайно престижно і перспективно. Їх освіту, проживання і стипендію (остання становить ~ 1000$/міс) оплачує держава (не наша, звісно). Після закінчення навчання вони відразу повертаються на батьківщину, де їх вже чекає робота за фахом. Варто сказати, що напевно, скрізь, крім України, квитки на концерти, де виконується класична музика найдорожчі (ціна варіюється від кількох сотень до десятків тисяч євро), а музиканти, відповідно, заможні і поважні люди.
Доля українського музиканта радикально інша. Суттєві проблеми починаються вже на етапі переходу із музичної школи до училища. Інструмент, який дозволить навчатись і брати участь в конкурсах (а це життєво необхідно музикантам) коштує 2000-10000 євро і далеко не кожній родині під силу його придбати. Далі для багатьох проблемою стає ЗНО (зовнішнє незалежне оцінювання знань): музиканти мають нарівні з іншими абітурієнтами здавати обов"язкові іспити з фізики чи хімії, наприклад. Але творчі люди часто мають особливий склад розуму, будучи геніальним музикантом, можна бути бездарним фізиком і навпаки. Багато талановитих і перспективних людей зупиняються на цьому етапі. Абсурд. Далі більше. Місць для українців на навчання у консерваторії дуже мало (3-4 щорічно. Зумовлено у т.ч. великою кількістю грошових мішків-іноземців), конкурс величезний, а умови вступу корумповані. Хтось намагається поступати кілька років підряд (як мій товариш), хтось шукає гроші, а хтось змінює професію. Але навіть по закінченню навчання ніхто з них не може бути певним у своєму майбутньому. Комерційно успішних українських ансамблів/оркестрів одиниці, потрапити туди практично неможливо, а сама класична музика непопулярна і не користується у нас попитом.
Знаєте як я визначаю подобається мені музика чи ні? Якщо по шкірі проходять мурахи, значить щось справді торкнуло, зачепило, викликало емоції. Таке трапляється на концертах мого товариша. Наживо музика П"яццолли у його виконанні на аккордеоні з ансамблем звучить емоційно, агресивно і з неймовірною життєвою силою. Це поєднання класики, джазу і танго просто геніальне. А що вже говорити про Баха!? На останньому концерті в Києві переважно виконувались твори Бетховена, а мій товариш диригував симфонічним оркестром. Музика божествена, вхід вільний, зал практично порожній. Подібна картина спостерігається у філармонії. Люди вперто не помічають прекрасне прямо перед своїми очима. А музиканти, вони мріють "засвітитись" за кордоном і виїхати туди жити. Я їх розумію.
В травні Ваня їде в Польшу на черговий конкурс за "ковертні" кошти.