«Чорне сяйво»: більше ніж друзі
Отже, знайомтеся: вокалістки Марина Хорош і Злата Нянько, гітарист Володимир Шалашенко, барабанщик Олександр Мусорін, бас-гітарист Дмитро Майборода. У кожного є робота або навчання. Професійних музикантів у гурті немає, а найкращим вчителем хлопці й дівчата вважають практику. На жаль, відзначають учасники групи, в нашій країні важко заробити одною лише музикою - хіба що на проїзд та харчування під час виїздів до інших міст.
- Розкажіть, з чого почалося «Чорне сяйво»?
Марина Хорош: Гурт зібрався у 2010 році, щоб зіграти на «Червоній руті». Ми не думали продовжувати далі, але так сталося, що «втяглися» у цю музику. 24 серпня нам було п’ять років. Ми граємо альтернативний метал з елементами академічного співу та екстрим-вокалу. Раніше склад гурту був іншим: одна вокалістка, а ще скрипалька, однак коли музика стала «важчати», стало зрозуміло, що скрипка трохи не вписується. Думали спробувати ввести віолончель, але з цим не склалося.
- З якими перепонами доводиться зіштовхуватися на шляху до успіху?
Олександр Мусорін: Суттєва перепона для «розкрутки» - фінансова. Зробити студійний запис досить дорого (один трек - близько тисячі гривень). Виходить замкнене коло: щоб потрапити на якийсь фестиваль або на радіо чи телебачення, потрібен якісний запис, а щоб зробити якісний запис, потрібні гроші.
Злата Нянько: Крім того у нашій країні важка музика не настільки популярна як в Америці, Європі чи Азії, де є поняття лейблу, де розкруткою гуртів займаються професійні продюсери.
О.М.: У нас же варто зайти до якогось магазину чи маршрутки, аби зрозуміти, яку музику «піпл хаває». Хоча якби нами зайнявся якийсь продюсер, то це б окупилося. Є українські банди, що грають дуже важку музику (наприклад, Jinger) - на них продюсери заробляють непогані гроші.
Володимир Шалашенко: Ми щороку брали участь у «Червоній руті» (у різних складах) і ось цьогоріч пройшли у фінал. А для участі в інших фестивалях (яких в Україні чимало) потрібні в першу чергу якісні аудіо та відеозаписи. Поїздка у Маріуполь «влетіла в копієчку», бо спонсорів у нас не було. Але все ж треба назбирати гроші, вибрати одну-дві кращі пісні й зробити якісний студійний запис.
- Тобто «Червона рута» - одна з нечисленних можливостей заявити про себе?
В.Ш.: Потрапити на відбір «ЧР» неважко: у містах на відбір може прийти будь-хто і написати заявку, а далі вже вибирає журі.
З.Н.: Якщо ви талановита група і маєте драйвову пісню з українським текстом, то скоріше за все пройдете далі. До речі, під час гала-концерту учасників навіть просили спілкуватися з публікою українською - все-таки це наймасштабніший український фестиваль. Була одна група з Дніпропетровська, вони на відборі зіграли дві чи три пісні, а коли їх попросили заграти ще одну, виявилося, що в них є тільки з російськомовними текстами. Тож вокаліст пафосно пішов зі сцени і вони грали інструментал.
- Що ще запам’яталося з фестивалю?
В.Ш.: Дехто боявся їхати до прифронтового Маріуполя (з одного міста від групи приїхав лише вокаліст з гітарою, його перевели в номінацію «акустика» і він таки виступив на гала-концерті), але страхи виявилися марними, Маріуполь приємно вразив патріотичним настроєм. Після виступу до дівчат підбігли хлопці, які служать у Мар’їнці, фотографувалися, запрошували виступити…
О.М.: Вразив незрячий вокаліст гурту зі Слов’янська «Смолова галерея». Банда «відлабала» класно, у нього дуже динамічний високий вокал.
З.Н.: Приємно вразив професіоналізм багатьох гуртів - я не підозрювала, що в Україні їх стільки є.
В.Ш.: Але гуртів, які б грали таку музику як ми, там не було. Злата була єдиною екстрим-вокалісткою на фестивалі, хвилювалася, як сприйме її журі та публіка. До речі, дехто каже, що популярність гурту зросла саме після появи другої вокалістки. Взагалі використання академічного вокалу і гроулу не дуже часто зустрічається. Тим більше, якщо екстрим-вокал виконує дівчина.
М.Х.: Хоча, приміром, дівчата з таким вокалом популярні у Швеції.
- Ви добре заявили про себе на «Червоній руті». А що далі?
В.Ш.: Після «ЧР» будуть організовуватися концерти, на яких виступатимуть гурти, що брали участь у фіналі фестивалю. Є багато талановитих неординарних гуртів, які готові виступати безоплатно, аби їм оплатили хоча б дорогу, оскільки музика і так досить затратна справа (це й інструменти, й оренда студії для репетицій тощо). Але, на жаль, немає якогось центру, людей, які б цим займалися.
О.М.: Причому добре, якщо можна не лише послухати вдома диск чи знайти пісню у мережі, а й почути гурт наживо.
В.Ш.: Адже живий концерт ні з чим не порівняти. На «ЧР» була така сцена, такий звук, таке професійне обладнання, що ми можемо назвати цей виступ наразі кращим, що в нас був. Плюс енергетика глядачів.
О.М. Хочеться більше часу приділяти музиці, бо це нам подобається, від цього нас, що називається, пре, ми без цього вже не можемо. Я, наприклад, не уявляю, як два місяці чи пів року не гратиму на ударних. Дехто каже, мовляв, ти це переростеш… Мій батько, який слухав у молодості популярних тоді Led Zeppelin, AC/DC, Deep Purple, ZZ Top, теж думав, що «переросте», але минуло стільки років, а він продовжує їх слухати.
В.Ш. У мене, до речі, теж батько посприяв тому, що я займаюся музикою: купив мені гітару - і це була вдала покупка, на ній я граю вже десять років.
З.Н.: А мене мама називає «солдафон», каже: на тебе ніякий хлопець не подивиться, як гаркнеш - то він злякається. Але все навпаки: хлопцям цікаво, що дівчина з таким альтернативним вокалом. Мій перший концерт був у Знам’янці. Я з гуртом була менше місяця. Оскільки в цьому невеликому місті концерти проходять не надто часто, прийшла і молодь, і люди старшого віку. Ми виступали останніми. І коли я вийшла на сцену, мій вокал нормально сприйняли - отоді я відчула, що щось можу, перестала соромитися свого голосу і з недовірою ставитися до публіки.
М.Х. У Злати є харизма, вона навіть своєю манерою вокалу бере.
- А чи бувало, що вас не сприймала публіка?
З.Н.: Під час благодійного концерту на площі Героїв Майдану організатори попросили піти зі сцени, бо «дуже жорстко». Ми цілий день чекали виступу, готувалися, а організатори, виявляється, запросили нас, навіть не послухавши попередньо записи. Хоча людям сподобалося, вони кричали, що ми класні.
В.Ш.: На відміну від того концерту, організатори акції на підтримку ДУК «Правий сектор» в Ковалівському парку, що пройшла наприкінці вересня, подумали навіть про те, що музикантів можна нагодувати. Таке ставлення приємно вразило. І взагалі була хороша апаратура (ми після «ЧР» боялися, що «апарат» буде не дуже якісний). Організація була на вищому рівні.
- Давайте помріємо. Уявімо, що у вас є фінансові можливості і всі умови для роботи…
З.Н.: Тоді все: прощавай, універ, прощавайте, мамо-тато! Повернуся через десять років на своєму лімузині! (сміється - Авт.).
В.Ш. Ми би винайняли або купили будинок, облаштували на горищі або у підвалі (можна і там, і там) студію.
З.Н.: І в нас був би час постійно працювати над музикою, а не ходити на пари, на роботу… Якби була можливість, ми піднялись би на вищий рівень.
О.М. Тоді здійснилася б мрія кожного з нас.
М.Х: Хочу зауважити: поки ми були чотири доби разом (у Маріуполі), особисто мені ніхто з гурту не набрид.
В.Ш. Фактично це була командна робота не лише на сцені, а й поза нею. І це допомогло нам добре виступили - ми ніби відчували одне одного.
З.Н.: Я думаю, якби ми не жили ці чотири дні разом, ми би не змогли так злагоджено виступити.
М.Х.: Коли команда стає популярною, вона починає прославляти і своє місто, і свою країну. Люди починають цікавитися культурою цієї країни, дізнаватися щось про неї.
В.Ш.: Ось, наприклад, Фінляндія, звідки дуже багато цікавих гуртів.
О.М.: Я був у Фінляндії, спілкувався з місцевими хлопцями. Вони кажуть, що там набагато простіше зробити запис пісні, організувати концерт.
М.Х.: У мене подруга у Фінляндії. Вона там навчається, але водночас заробляє музикою. Її група не дуже популярна, але дає можливість заробити гроші від концертів.
З.Н.: Тобто їм ще й платять, а не лише кормлять.
- А яким чином можна важку музику не те що популяризувати (ясно, що її не будуть слухати абсолютно всі), але хоча б зробити доступною «для широких верств населення»?
О.М.: Якби зробити «розкрутку» гурту по всій Україні, можна впевнено казати, що людям сподобається, і музика буде не лише популярною, а й продаватиметься. Є в Україні банди з таким напрямком гри і таким вокалом, їх знають, людям подобається. Ось, наприклад, Metallica спочатку грала треш-метал, але для того, щоб потрапити на радіо, дещо «пом’якшила» звучання. Таким чином теж можна робити. Або, приміром, група Slipknot випускає два варіанти пісні: у записі вони грають як звикли, а кліп можуть дивитися не лише їхні фанати, а й люди, далекі від цієї музики.
В.Ш.: Навіть на радіостанціях, які крутять рок, нам можуть сказати, що наша музика занадто важка. Фактично в них у ротації класичний рок та декілька українських гуртів, що грають «легшу» музику. Тобто для більш «важких» гуртів єдиний вихід - це власна ініціатива, зокрема участь у фестивалях, про які зазвичай знає обмежена кількість людей і які майже не висвітлюються в засобах масової інформації. І це погано, тому що в різних містах є велика кількість меломанів, які би це слухали і дивилися.
О.М.: Взагалі у Кіровограді є музиканти, які грають професійно і займаються цим довше, ніж ми, але у всіх так само є основна робота або так складаються життєві обставини, що вони перестають грати.
В.Ш.: Щодо аудиторії: є стереотип, що така музика подобається обмеженому колу людей. Так-от, минулого року ми виступали у Помічній на День міста (до речі, з боку Марини це був подвиг, бо вона тоді була з поламаною ногою). А публіка там була - діти від шести до 15 років. Ми взагалі сумнівалися, чи виступати - чи сприймуть вони нашу музику. Але їм настільки сподобалося! Там була така енергетика - це можна порівняти хіба що з Маріуполем. Це був скажений драйв! Діти відривалися на повну (дорослі стояли неподалік і лише спостерігали), потім ще пів години брали автографи і вмовляли приїжджати ще.
- Тобто ви самі робите цю музику більш доступною?
З.Н.: Якщо є можливість, то ми обов’язково виступаємо, полишаємо всі наші справи, роботу тощо. Таким чином намагаємося це «викинути у світ».
О.М.: Тим більше, що це наша музика, ми її не «передьорнули», не вкрали. І вона нас «пре». Я показував вдома і друзям запис нашого виступу з «ЧР». Мамі сподобалося.
З.Н.: А мені в університеті сказали «Ми всією кафедрою дивилися ваш виступ». Це було для мене несподіванкою: не очікувала, що поважні викладачі таке слухатимуть. До речі, на «ЧР» до мене підходила одна з членів журі, говорила: «Ти не бійся, твій вокал - це завтрашній день. Люди повинні таке чути». А ще я хочу навчитися співати чистим вокалом.
- Найбанальніше питання - про творчі плани.
О.М.: Тільки вперед!
З.Н.: Ми хочемо зайнятися новими піснями, щоб до нового сезону показати оновлену програму. Раніше я співала те, що мені давали, а тепер я буду брати безпосередню участь у створенні нових композицій.
В.Ш. Будемо шукати щось нове, неординарне в музиці. Альтернативний метал - це дуже широке поняття. Нашою своєрідною візитною карткою стало те, що ми постійно намагаємося щось змішувати, не замикатися в рамках одного стилю. Я знаю гурти, які заявляють, що належать до якогось стилю і грають виключно в ньому. Але, на мою думку, це певне самообмеження.
О.М.: Коли ти граєш різну музику, намагаєшся зробити щось по-іншому, краще. Завдяки цьому піднімається і рівень банди.
М.Х.: Потрібно якомога частіше експериментувати з іншими інструментами, по-перше, це новий досвід, а по-друге, музика стає більше цікавою. От зараз ми хочемо закритися в студії і писати нові речі. Хочемо спробувати грати із синтезатором, тому що якщо ми візьмемо цей інструмент, то стиль може змінитися у більш м’який бік. А може, й ні - це залежить від музиканта.
- Які музиканти вас надихають?
З.Н.: Японці! Є такий гурт the GazettE. Якось три роки тому я побачила їхній live і зрозуміла, що нічим крім музики в житті займатися не хочу. Мені настільки сподобалася ця атмосфера, хоча до того я слухала велику кількість груп, дивилася їхні живі виступи, але якось не було оцього прориву. Це надихнуло мене, показало, що є не тільки музика, а й шоу - і їх треба змішувати. Тоді я зрозуміла, що від музики я не відмовлюся ніколи і нізащо. Я досі слухаю цю групу і коли стану відомою (сміється - Авт.), то скажу, що це відбулося саме завдяки їм.
М.Х.: Фіни. Років десять тому я почула симфо-металічний гурт Nightwish. Спочатку мені не сподобалося, два дні я намагалася «розсмакувати» цю музику, а потім мене, як то кажуть, накрило. Зараз поєднанням академічного вокалу та симфонічного металу нікого не здивуєш, а тоді на мене це справило велике враження.
З.Н.: А от у бенді the GazettE - поєднання всього і разом від альбому до альбому. У цієї групи обов’язково знайдеться така пісня, яка кожному сподобається. Мені цей гурт сподобався саме тим, що можна змінюватися.
О.М.: Я слухаю різну музику - і нашу українську (наприклад, київську банду «Злам»), і зарубіжну, взагалі дуже багато гуртів. Коли я почав грати на барабанах, Metallica для мене була просто бомбою.
В.Ш.: У нас з Олександром в плані музики смаки збігаються: це гурти Pantera, Dream Teather. До речі, хочу похвалити Саню: він барабанщик, який створює музику. Він може не лише зіграти, а й запропонувати якісь цікаві ритмічні ідеї, постійно експериментує… Я почав грати щось серйозне, коли почув Metallica. А от нашому басисту подобається, наприклад, гурт Slayer. Я вважаю, добре, що у нас музичні смаки дещо різні і в результаті нашої співпраці виходить досить цікавий продукт.
О.М.: Ми як мозаїка - доповнюємо одне одного.
Спілкувалася Вікторія Шкабой.