Питання дня

[expialidociouz]

Існують люди, які вважають приватизацію державних радянських заводів крадіжкою. І не те, щоб вони проти приватизації як такої, але вони вважають, що неправильним є те, що їх купили за копійки і вони попали у руки зацікавлених осіб. Натомість, справедливим на їхню думку було б продавати ці заводи тому, хто заплатить найбільше. Питання до них

Comments

[oranzhopa]

Звісно,
- і прихватизація промислових активів
- і приватизація житла
- і розпаювання землі
- все це соціяльна несправедливість і в ідеалі цього бути було неповинно, єдине, що масштаби несправедливості для цього першого випадку з одного боку і другого і третього випадків з иншого - незрівнянні.

В ідеалі вся державна власність мала би бути розпродана на аукціонах (зовсім в ідеалі - виведена на біржу, але тоді це було технічно неможливо), а гроші роздані громадянам у вигляді грантів на різні цілі.

Щоправда, задля цілковитої справедливости такої процедури мали би бути або експропрійовані ті елементи приватної власности, що виникли під час післясталінської деградації СРСР: кооперативні квартири і дачні ділянки, або право володіти цими активами мало би бути залишене в обмін на відмову власника від частки грантів про які у попередньому абзаці.

[mischko]

а цікаво би було.

[iozhikov]

Наслідком неправильної приватизації стало те, що промисловість продовжила занепадати. Хто отримали шахрайськими способами за копійки - не були зацікавлені в розвитку заводу.

Треба було за короткий період продати все на відкритих аукціонах по одному критерію: хто більше заплатить.

Квартир це не стосується, їх передали правильно, кращої схема не вигадати.

Хоча приватизація була в основному неправильною, а часто була крадіжкою - реприватизація зараз не потрібна. Був би просто ще один цикл крадіжок. Але пам'ятаючи походження "олігархії", можна спокійно регулювати ці речі іншими способами, податками, наприклад.

[zamkovyi]

+1

[leonidukr]

Існуйуть льуди, що за окрему плату виправдовуйуть злочинців.

[docent030]

Різниця принципова:
1. Квартири/кімнати у комуналках - були у єдінолічному користуванні, видавались окремій особі, про них ніколи не казали, що вони є власністю народу (не плутати з державою);
2. Заводи, фабрики й совхози - начебто належали народу, тому відносно справедливою формою приватизації є створення на базі колишньої державної власності акціонерних товариств при використанні ваучера.
3. Квартира - це грубо кажучи - соцпакет, як і безкоштовна медицина. Створювалась на недоплачені гроші у зарплатах.

[noddeat]

в 1991 році тоталітаризм змінився на демократію, відповідно, з цього часу «державна» власність стала публічною, себто всі заводи і квартири стали належати всім громадянам одночасно.

Тепер про крадіжку:
«theft is the taking of another person's property without that person's permission or consent with the intent to deprive the rightful owner of it»

Чи приватизація заводів підпадає під це визначення? Саме так: громадян України незаконно позбавили їх майна без їх дозволу.

Тепер з квартирами: тут обраний громадянами парламент прийняв відповідний закон. Звичайно, якби в Україні була реальна демократія, замість цього закону спершу треба було провести референдум. Однак, нема жодних підстав уважати, що результати референдуму були б відмінними від того, що ухвалив парламент. Зокрема, не було жодних протестів чи дискусії в ЗМІ щодо цієї ситуації. Відтак, і де юре, і де факто, рішення було прийнято з дозволу власника квартир - громадян України, а тому це крадіжкою не є.

[noddeat]

логіка не кульгає, ти неуважно прочитав мій пост: «Звичайно, якби в Україні була реальна демократія, замість цього закону спершу треба було провести референдум. Однак, нема жодних підстав уважати, що результати референдуму були б відмінними від того, що ухвалив парламент.»

Парламент тільки тоді є легітимним представником волі народу, коли його дії з нею, волею, збігаються. Індикатором цього збігу є відсутність протестів (як на вулиці, так і в пресі).

Відтак, якщо парламент вирішить всі квартири віддати ахметову, і ніхто не запротестує - тоді так, вибір народу.

Звичайно, ліпше все вирішувати напряму без парламента, але в найближчі 300 років на це тяжко сподіватися.

[expialidociouz]

Читаємо:

Парламент тільки тоді є легітимним представником волі народу, коли його дії з нею, волею, збігаються.

Розуміємо: оскільки волю мають 46 млн одиниць народу, причому кожен різну, а рішення парламенту цього аж ніяк не відбивають, то парламент НІКОЛИ не є легітимним представником волі народу. Квазілегітимним представником найголосніших чи більшості - можливо, хоч і не завжди. Народу - ніколи.