· Історія із пекла…Ворзель…
Svetlana Kievljanka
· Історія із пекла…Ворзель…Ну що…я трошки оговталася від всього,нас зустріли так,як я й уявити собі не могла…Трошки пізніше розкажу,що і як.Всього достатньо,ми не голодні.В нас купа ліків і їжі! І все це завдяки небайдужим людям - друзям і волонтерам.Дякуємо всім-всім!!! А тепер я трошки розповім і покажу,що ми пережили за ці жахливі два тижні…Коли я писала перші,майже панічні,пости,ми ще не знали,що на нас чекає попереду.Здається,перші вибухи злякали абсолютно усіх.Впевнена в цьому…А потім був Гостомель,що поруч з нами…І постійний гуркіт вертольотів…І почалося…(((Тоді я вперше зрозуміла,що таке Гради.Смерчі були попереду…І кляті кадирівці …падли…Ми зібралися зі своїми близькими у нашому підвалі.Спочатку просто спускалися сходинами,занесли стільці,спорудили стіл…Нам здавалося,що все це на кілька днів.Потім все закінчиться.Ось такі наївні…Але за кілька днів ми опинилися перед «вратами ада»…Пішли колони орків.На нас пішли…Горіли Микуличі,Немішаєво…Але найстрашніше - Буча…Там ці врата відкрилися першими…Боже…., Боже! Що там відбувалося!!!!!! Горе((((А потім вся ця гидота зайшла в Ворзель…Оця вся мразь! Вони перли на своїх танках,БТРах,БМП.Зверху сиділи мерзоти з автоматами.Тоді ми ще не розуміли,що автоматна черга десь поруч - це чиєсь обірване життя.Вони стріляли по всьому,що ворушиться…Ховалися за домами мешканців,в‘їжджаючи впритул на своїх танках.Так вони ховалися від артилерії…І ось тоді почалося справжнє пекло…Гради,Смерчі,гаубиці,ракети…Ми вже почали відрізняти один звук від іншого…І почали облаштовувати наше бомбосховище…Коли починався обстріл селища,ми молилися.Всі.Навіть діти…Бо нічого жахливішого в житті ми не переживали до тієї миті…Дрижали вікна,вибухи були такої сили,що двері нагорі відчинялися…Внутрішні двері…А потім наступала тиша…Чергову колону орків було знищено…Але цих покидьків,як тарганів!!!! Щойно вбили одних,як на ранок знову гуркіт танків…Нова колона…З часом ми вже розуміли,що в нас є кілька годин спокою і намагалися виповзти нагору,аби зв‘язатися хоча б з ким.Але…Першим зникло світло…Потім вода.Потім Інтернет і зв‘язок.Останнім зник газ…На щастя в нашому підвалі два котли - газовий і на дровах! Тому ми були хоча б з теплом.Генератор допомагав хоча б на якийсь час підтримувати холод в холодильнику,де ще були хоча б якісь залишки їжі,та зарядити телефони…Ось так ми остаточно перебралися в підвал…Наші старші майже не виходили нагору,ми ж виповзали періодично.Сусіди і куми.Вони мали бігати додому,аби приготувати їжу,погодувати своїх собак…Так ми й жили великою сім‘єю…Навіть 8 березня відсвяткували.Але становище все більше погіршувалося.І лінія фронту підійшла до наших будинків впритул…Ці потвори їздили повз наші будинки,від гуркоту їхньої техніки ми затуляли очі…І знову обстріли.Спочатку вони були 2-3 рази на день.А потім постійно…Нерви вже не витримували.Ми зривалися на сльози(((А виходу не було.І раптом гуманітарний коридор…Виїхала сім‘я з дітьми.Залишилися дорослі…Ми ще намагалися триматися.Хоча їжу вже готували на вогні.І під вогнем…Але по звуку ми вже знали,де йде бій - поруч чи трохи подалі.Воду носили сусіди із свердловини.Берегли ми її,як тільки могли…А з часом закінчився бензин і став генератор…Зв‘язку не було взагалі! Чи на кілька хвилин в день.Заряду - 5-7%(((Я встигала набрати тільки Наташу Рец.Більше ні з ким поговорити не могла…додзвонитися не могла…нікуди…10-го поїхали наші сусіди навпроти…Наступного дня ще одна сім‘я…Ми залишилися втрьох…В ФБ писали,що ми відмовилися евакуюватися…Все було не так.Собак великих в автобуси не пускали.Це перше.Без них ми б не поїхали…Багато,хто їхав самі транспортом.В нас на той час був розряжений повністю акумулятор і не було бензину.Це друге…Йти до пункту збору кілометри два з двома ,які майже не рухаються??? Це останнє.Ми просто не могли евакуюватися(((Якимось дивом я згадала,що в примусі є грамів 300 бензину і…змогла завести генератор! Трохи зарядила телефон.І посипалися СМСки.Про те,як нас намагаються врятувати.Я швиденько склала необхідні речі і…Поспіхом витягла чоловіка та маму з підвалу , вдягла на них куртки,чоботи…Ми стали чекати.Нам обіцяли,що нас визволить тероборона.Чесно кажу…Я не вірила,але не хотіла,аби мої пали духом.Скомандувала сидіти,лежати і чекати!!! А сама…молилася,аби ,якщо вже помирати (Гради лупили,не перестаючи, с вечора), то вже всім разом…Аби не поранення!!! Так ми просиділи години чотири…Надія спливала з кожною хвилиною…Вікна в домі були максимально закриті жалюзі.Я вирішила хоч трохи відкрити,аби побачити світло…За годину воно з‘явилося! Це світло звали Костянтин! Він йшов вздовж вікон кухні в червоній куртці…А далі ви знаєте.Закинули Боньку в багажник,речі закинули.Всадили Ігоря,маму,Бусю і почали молитися…Ми їхали самі,без колони.Через три блок-пости орків…Заплакала я вже на нашому,коли прапор український побачила….Ці дні я запам‘ятаю на все життя…Ці найжахливіші дні в житті…І молитися за всіх,хто молився за нас,теж буду все життя…Ви прочитали історію «Як вижити і повернутися із пекла…»І ще! Моліться за наших захисників!!! Вони справжні Боги війни!!! Нехай їх Господь оберігає!!!
· Історія із пекла…Ворзель…Ну що…я трошки оговталася від всього,нас зустріли так,як я й уявити собі не могла…Трошки пізніше розкажу,що і як.Всього достатньо,ми не голодні.В нас купа ліків і їжі! І все це завдяки небайдужим людям - друзям і волонтерам.Дякуємо всім-всім!!! А тепер я трошки розповім і покажу,що ми пережили за ці жахливі два тижні…Коли я писала перші,майже панічні,пости,ми ще не знали,що на нас чекає попереду.Здається,перші вибухи злякали абсолютно усіх.Впевнена в цьому…А потім був Гостомель,що поруч з нами…І постійний гуркіт вертольотів…І почалося…(((Тоді я вперше зрозуміла,що таке Гради.Смерчі були попереду…І кляті кадирівці …падли…Ми зібралися зі своїми близькими у нашому підвалі.Спочатку просто спускалися сходинами,занесли стільці,спорудили стіл…Нам здавалося,що все це на кілька днів.Потім все закінчиться.Ось такі наївні…Але за кілька днів ми опинилися перед «вратами ада»…Пішли колони орків.На нас пішли…Горіли Микуличі,Немішаєво…Але найстрашніше - Буча…Там ці врата відкрилися першими…Боже…., Боже! Що там відбувалося!!!!!! Горе((((А потім вся ця гидота зайшла в Ворзель…Оця вся мразь! Вони перли на своїх танках,БТРах,БМП.Зверху сиділи мерзоти з автоматами.Тоді ми ще не розуміли,що автоматна черга десь поруч - це чиєсь обірване життя.Вони стріляли по всьому,що ворушиться…Ховалися за домами мешканців,в‘їжджаючи впритул на своїх танках.Так вони ховалися від артилерії…І ось тоді почалося справжнє пекло…Гради,Смерчі,гаубиці,ракети…Ми вже почали відрізняти один звук від іншого…І почали облаштовувати наше бомбосховище…Коли починався обстріл селища,ми молилися.Всі.Навіть діти…Бо нічого жахливішого в житті ми не переживали до тієї миті…Дрижали вікна,вибухи були такої сили,що двері нагорі відчинялися…Внутрішні двері…А потім наступала тиша…Чергову колону орків було знищено…Але цих покидьків,як тарганів!!!! Щойно вбили одних,як на ранок знову гуркіт танків…Нова колона…З часом ми вже розуміли,що в нас є кілька годин спокою і намагалися виповзти нагору,аби зв‘язатися хоча б з ким.Але…Першим зникло світло…Потім вода.Потім Інтернет і зв‘язок.Останнім зник газ…На щастя в нашому підвалі два котли - газовий і на дровах! Тому ми були хоча б з теплом.Генератор допомагав хоча б на якийсь час підтримувати холод в холодильнику,де ще були хоча б якісь залишки їжі,та зарядити телефони…Ось так ми остаточно перебралися в підвал…Наші старші майже не виходили нагору,ми ж виповзали періодично.Сусіди і куми.Вони мали бігати додому,аби приготувати їжу,погодувати своїх собак…Так ми й жили великою сім‘єю…Навіть 8 березня відсвяткували.Але становище все більше погіршувалося.І лінія фронту підійшла до наших будинків впритул…Ці потвори їздили повз наші будинки,від гуркоту їхньої техніки ми затуляли очі…І знову обстріли.Спочатку вони були 2-3 рази на день.А потім постійно…Нерви вже не витримували.Ми зривалися на сльози(((А виходу не було.І раптом гуманітарний коридор…Виїхала сім‘я з дітьми.Залишилися дорослі…Ми ще намагалися триматися.Хоча їжу вже готували на вогні.І під вогнем…Але по звуку ми вже знали,де йде бій - поруч чи трохи подалі.Воду носили сусіди із свердловини.Берегли ми її,як тільки могли…А з часом закінчився бензин і став генератор…Зв‘язку не було взагалі! Чи на кілька хвилин в день.Заряду - 5-7%(((Я встигала набрати тільки Наташу Рец.Більше ні з ким поговорити не могла…додзвонитися не могла…нікуди…10-го поїхали наші сусіди навпроти…Наступного дня ще одна сім‘я…Ми залишилися втрьох…В ФБ писали,що ми відмовилися евакуюватися…Все було не так.Собак великих в автобуси не пускали.Це перше.Без них ми б не поїхали…Багато,хто їхав самі транспортом.В нас на той час був розряжений повністю акумулятор і не було бензину.Це друге…Йти до пункту збору кілометри два з двома ,які майже не рухаються??? Це останнє.Ми просто не могли евакуюватися(((Якимось дивом я згадала,що в примусі є грамів 300 бензину і…змогла завести генератор! Трохи зарядила телефон.І посипалися СМСки.Про те,як нас намагаються врятувати.Я швиденько склала необхідні речі і…Поспіхом витягла чоловіка та маму з підвалу , вдягла на них куртки,чоботи…Ми стали чекати.Нам обіцяли,що нас визволить тероборона.Чесно кажу…Я не вірила,але не хотіла,аби мої пали духом.Скомандувала сидіти,лежати і чекати!!! А сама…молилася,аби ,якщо вже помирати (Гради лупили,не перестаючи, с вечора), то вже всім разом…Аби не поранення!!! Так ми просиділи години чотири…Надія спливала з кожною хвилиною…Вікна в домі були максимально закриті жалюзі.Я вирішила хоч трохи відкрити,аби побачити світло…За годину воно з‘явилося! Це світло звали Костянтин! Він йшов вздовж вікон кухні в червоній куртці…А далі ви знаєте.Закинули Боньку в багажник,речі закинули.Всадили Ігоря,маму,Бусю і почали молитися…Ми їхали самі,без колони.Через три блок-пости орків…Заплакала я вже на нашому,коли прапор український побачила….Ці дні я запам‘ятаю на все життя…Ці найжахливіші дні в житті…І молитися за всіх,хто молився за нас,теж буду все життя…Ви прочитали історію «Як вижити і повернутися із пекла…»І ще! Моліться за наших захисників!!! Вони справжні Боги війни!!! Нехай їх Господь оберігає!!!