Натхнення країни коньяків
Чи розмовляють жиди українською? Певно, розмовляють. А я пишу в жеже. Ні хуя собі, скажете ви. Чи не скажете.
"Нікогда у тебя нє било чуйкі, - каже Йоші, запалює стотисячну цигарку та піздує набережною коктебеля, обережно переступаючи маленькими ніжками. Набережна повна хіпі, а ти боїшся - наповп хіпі може задавити Йоші. Як це вийшло так? Ти сама не знаєш. Тоді здається, його недолугу фігуру врізали у плакат з принадами криму. Ну, у фотошопі.
Це щось неймовірне, як-то співає Крихітка Цахес, читала і чула, але вперше бачу вживу.
Врешті решт, він вже не робить спроби прикидатися чемним чи щось там ще.
Отак живеш ти все літо, знайомишся з людьми і навіть з чоловіками, і відчуваєш, що кожен з них може забиратися на хуй негайно, просто зараз, і тобі від цього нічого не буде
Від цього тільки стає нудно і відразу хочеться випити. І ти п'єш і знайомишся з чуваком на ім'я Артем. Артем грає на губній гармошці. Більше ти нічого про нього не знаєш і не бажаєш, взагалі-то знати.
Ні, зажди.
Артем кльово готовить каву, носить тобі квіти, поїть тебе твоїм улюбленим міцним бухлом і знає, що ти любиш Гребєнщикова. Це вже дещо, хоч він сам БГ і не слухає. Він не чіпляється до тебе, це правильно - якщо ви вирішите, що підходите одне одному, тоді на все це ще буде час. Тебе вже любить його собака.Ти приїздиш до нього додому, вдень (!) а там він знайомить тебе зі своєю мамою. Хорошо і правильно. Просто, як ця пісня твоя. І ніяких тобі борхесів.
Рано вранці під вересневим рясним дощем ти залізаєш у звичайнісіньку шевроле авеа. Мета в тебе найблагородніша - ти хочеш нарешті поглянути на свого улюбленого Бориса Гребєнщикова, а Артем просто не зміг поїхати, зате подарував тобі жовту кофтинку з його зображенням. Тобто, його, Гребєнщикова, зображенням. Артем, певно, чекає твого повернення.
"БеГе тут пахож на обезьяну. Где ти такоє взяла?", - кидає Йоші, коли ви палите на узбіччі під Джанкоєм. Пішов на хуй, справедливо думаєш ти.
В тачці вам нічого не залишається, як-то спати, слухати пісні про любов по радіо та розмовляти з людьми, які погодилися везти в своїй автівці таких їбланів, як ви. Так вийшло. Розмовляти між собою ви не хочете. Ви навіть думаєте, що зовсім скоро приїде Ваньочок і нарешті позбавить вас одне одного.
Та як справедливо відмітила б тут Ольга, хуя лисого.
Бадьорий голос Ваньочка сповіщає, що його дупа прибуде до коктебеля десь о сьомій вечора. Годинник показує одинадцяту ранку. Вам стає сумно.
Але ви якось опановуєте себе, знімаєте житло, плутаєтеся в грошах, ви хлопець та дівчина? запитує чувак, що вас поселяє, ні-ні-ні, звісно ні, ми кореші, як ти міг таке про нас подумати, придурок.
У кімнаті, схожій на купе радянського потягу, ти береш з рук Йоші своє серце і прибиваєш його цвяхами до двері, як вітку омели на різдво. Йоші протягує тобі неїстівний бутерброд.
Ти розумієш, що механізм запущений, тернистий шлях відкритий, азоханвей.
Ви гуляєте розпеченою сонцем набережною з чуваками з Дніпра, сваритесь, кидайте каміння у море, п'єте запашні кримські вина та звичайне пересічне пиво, галасуєте в їдальні. Ви веселі і п'яні. Йоші годує тебе з ложечки. Ви не збирайтеся одружитися? питає чувак на імя Данатос. Ні-ні, звісно ні, як ти міг таке про нас подумати, придурок.
Приїжджає Ваньочок, ви все ще п'єте і галасуєте, глибоко вночі ти стелиш сіру казенну постіль, обережно складаєш речі. Речі пахнуть Йоші.
"Завтра приезжаєт таня. Она нє могла раньшє, патамушта лєнти" - одного разу сповіщає Йоші. Він ще щось говорить, але ти вже не чуєш.
І ви продовжуєте жити, як жили, спите у своїй кімнаті, сперечайтеся, купляєте жерти і пити, ти згадуєш старі добрі, старанно латаєш порожнини у твоєму особистому просторі. Тільки таня, гостра вірусна інфекція, заноза у тебе в дупі, наближається і наближається, як та шмара. Вибачте, хмара.
Випадково ти зустрічаєш Джоні і благаєш Джоні забрати тебе з цього пекла. Йоші чомусь обурюється тим, що відбувається. Ви співаєте ваші пісні в останній раз, ти повідомляєш, що він хам і алкаш і кидаєш ключ від житла йому прямо в його жидівську пику. О, то єсть, ти ОПЯТЬ навсєгда уходіш із моєй жизні? сміється він.
Ти йдеш на світанку, біжиш по прохолодному камінню, мимо якіхось вранішніх продавчинь та прибиральниць і плачеш, стискаючи скроні, і свариш себе за ці дурні сльози.
Приїзжджає Ольга, твій рейсовий янгел, курсуючий між Дніпром на Кримом, і витирає твої дурні сльози. На березі ти зустрічаєш Бориса Гребєнщикова і знову плачеш, зізнаєшся йому у коханні і перестаєш плакати, а він, певно, думає, сьома ранку, а ось яка п'яна дика сука. Але відповідає, що теж тебе любить. Взаємно.
"Нікогда у тебя нє било чуйкі, - каже Йоші, запалює стотисячну цигарку та піздує набережною коктебеля, обережно переступаючи маленькими ніжками. Набережна повна хіпі, а ти боїшся - наповп хіпі може задавити Йоші. Як це вийшло так? Ти сама не знаєш. Тоді здається, його недолугу фігуру врізали у плакат з принадами криму. Ну, у фотошопі.
Це щось неймовірне, як-то співає Крихітка Цахес, читала і чула, але вперше бачу вживу.
Врешті решт, він вже не робить спроби прикидатися чемним чи щось там ще.
Отак живеш ти все літо, знайомишся з людьми і навіть з чоловіками, і відчуваєш, що кожен з них може забиратися на хуй негайно, просто зараз, і тобі від цього нічого не буде
Від цього тільки стає нудно і відразу хочеться випити. І ти п'єш і знайомишся з чуваком на ім'я Артем. Артем грає на губній гармошці. Більше ти нічого про нього не знаєш і не бажаєш, взагалі-то знати.
Ні, зажди.
Артем кльово готовить каву, носить тобі квіти, поїть тебе твоїм улюбленим міцним бухлом і знає, що ти любиш Гребєнщикова. Це вже дещо, хоч він сам БГ і не слухає. Він не чіпляється до тебе, це правильно - якщо ви вирішите, що підходите одне одному, тоді на все це ще буде час. Тебе вже любить його собака.Ти приїздиш до нього додому, вдень (!) а там він знайомить тебе зі своєю мамою. Хорошо і правильно. Просто, як ця пісня твоя. І ніяких тобі борхесів.
Рано вранці під вересневим рясним дощем ти залізаєш у звичайнісіньку шевроле авеа. Мета в тебе найблагородніша - ти хочеш нарешті поглянути на свого улюбленого Бориса Гребєнщикова, а Артем просто не зміг поїхати, зате подарував тобі жовту кофтинку з його зображенням. Тобто, його, Гребєнщикова, зображенням. Артем, певно, чекає твого повернення.
"БеГе тут пахож на обезьяну. Где ти такоє взяла?", - кидає Йоші, коли ви палите на узбіччі під Джанкоєм. Пішов на хуй, справедливо думаєш ти.
В тачці вам нічого не залишається, як-то спати, слухати пісні про любов по радіо та розмовляти з людьми, які погодилися везти в своїй автівці таких їбланів, як ви. Так вийшло. Розмовляти між собою ви не хочете. Ви навіть думаєте, що зовсім скоро приїде Ваньочок і нарешті позбавить вас одне одного.
Та як справедливо відмітила б тут Ольга, хуя лисого.
Бадьорий голос Ваньочка сповіщає, що його дупа прибуде до коктебеля десь о сьомій вечора. Годинник показує одинадцяту ранку. Вам стає сумно.
Але ви якось опановуєте себе, знімаєте житло, плутаєтеся в грошах, ви хлопець та дівчина? запитує чувак, що вас поселяє, ні-ні-ні, звісно ні, ми кореші, як ти міг таке про нас подумати, придурок.
У кімнаті, схожій на купе радянського потягу, ти береш з рук Йоші своє серце і прибиваєш його цвяхами до двері, як вітку омели на різдво. Йоші протягує тобі неїстівний бутерброд.
Ти розумієш, що механізм запущений, тернистий шлях відкритий, азоханвей.
Ви гуляєте розпеченою сонцем набережною з чуваками з Дніпра, сваритесь, кидайте каміння у море, п'єте запашні кримські вина та звичайне пересічне пиво, галасуєте в їдальні. Ви веселі і п'яні. Йоші годує тебе з ложечки. Ви не збирайтеся одружитися? питає чувак на імя Данатос. Ні-ні, звісно ні, як ти міг таке про нас подумати, придурок.
Приїжджає Ваньочок, ви все ще п'єте і галасуєте, глибоко вночі ти стелиш сіру казенну постіль, обережно складаєш речі. Речі пахнуть Йоші.
"Завтра приезжаєт таня. Она нє могла раньшє, патамушта лєнти" - одного разу сповіщає Йоші. Він ще щось говорить, але ти вже не чуєш.
І ви продовжуєте жити, як жили, спите у своїй кімнаті, сперечайтеся, купляєте жерти і пити, ти згадуєш старі добрі, старанно латаєш порожнини у твоєму особистому просторі. Тільки таня, гостра вірусна інфекція, заноза у тебе в дупі, наближається і наближається, як та шмара. Вибачте, хмара.
Випадково ти зустрічаєш Джоні і благаєш Джоні забрати тебе з цього пекла. Йоші чомусь обурюється тим, що відбувається. Ви співаєте ваші пісні в останній раз, ти повідомляєш, що він хам і алкаш і кидаєш ключ від житла йому прямо в його жидівську пику. О, то єсть, ти ОПЯТЬ навсєгда уходіш із моєй жизні? сміється він.
Ти йдеш на світанку, біжиш по прохолодному камінню, мимо якіхось вранішніх продавчинь та прибиральниць і плачеш, стискаючи скроні, і свариш себе за ці дурні сльози.
Приїзжджає Ольга, твій рейсовий янгел, курсуючий між Дніпром на Кримом, і витирає твої дурні сльози. На березі ти зустрічаєш Бориса Гребєнщикова і знову плачеш, зізнаєшся йому у коханні і перестаєш плакати, а він, певно, думає, сьома ранку, а ось яка п'яна дика сука. Але відповідає, що теж тебе любить. Взаємно.