У цій країні бути велосипедистом - це не треба думати про кляті бордюри, не треба шукати велодоріжок і велопарковок, можна просто їздити, відчувати на своїх щоках вітер, вдихати місто, вузькі вулички і усмішки перехожих.
Бо у нас нема велодоріжок, нема з'їздів із тротуарів (а є високі бордюри, щоразу злазити з ровера якось не тойво), нема велопарковок. Бо у нас вся інфраструктура спрямована виключно на машини, які можуть паркуватись будь-де. Звісно, в маленьких містечках, як от Ніжин, там багато людей їздить на велосипедах - відстані великі, але велодоріжок там точно нема. :(
Наявність велодоріжок не достатня умова. В Батумі купа велодоріжок та всюди велопарковки. Але по суті на велосипедах мало хто їздить, а велодоріжки використовуються як парковки для автомобілів
Коханий по роботі минулого року дуже часто бував у Прибалтиці і теж про ровери багато розповідав, а цьогоріч їздив у Москву і звернув увагу на те, що там за тиждень не бачив жодного ровериста.
Насамперед треба міняти свідомість людей. І паралельно робити інфраструктуру. Вільнюс порівняно невеликий, можна їздити ровером. У Москві, мабуть, завеликі відстані
Comments 11
Reply
Звісно, в маленьких містечках, як от Ніжин, там багато людей їздить на велосипедах - відстані великі, але велодоріжок там точно нема.
:(
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Leave a comment