(481) Завод компрессоров им. Хворостина - Одесское машиностроительное ПО «Орион» . Одесса
Украина. Города с заводами по производству весов и гирь - https://funtofil.livejournal.com/195237.html
Весы пружинные (безмен) до 10-ти КГ. МИНЛЕГПИЩЕМАШ СССР ЗАВОД КОМПРЕССОРОВ им. ХВОРОСТИНА г. ОДЕССА Фото из Инета.
Весы пружинные (безмен) до 10-ти КГ. МИНЛЕГПИЩЕМАШ СССР ЗАВОД КОМПРЕССОРОВ им. ХВОРОСТИНА г. ОДЕССА Фото из Инета.
Весы пружинные (безмен) до 10-ти КГ. МИНЛЕГПИЩЕМАШ СССР ЗАВОД КОМПРЕССОРОВ им. ХВОРОСТИНА г. ОДЕССА Фото из Инета.
Весы пружинные (безмен) до 10-ти КГ. ПО "Орион". Фото из Инета.
Весы пружинные (безмен) до 10-ти КГ. Фото из Инета.
Весы пружинные бытовые (безмен) до 10-ти КГ.
Коллекция Marekа Soleckiego (Марека Солецкого) - https://funtofil.livejournal.com/532895.html
У 1876-1877 роках був заснований жерстяний завод Д. Вальтуха. Власник заводу був євреєм за походженням, пізніше він став також власником торгового дому.
Завод виробляв різноманітні речі з металу, жесті, виконувалась літографія по металу.
У 1893 році завод належав спадковому почесному громадянину Бернарду Давидовичу Вальтуху. Тоді на підприємстві працювало 12 робітників.
Фабрика була обладнана одною паровою машиною у 4 к.с. Щорічно підприємство виробляло 7000 ящиків по 112 листів у кожному лудженого заліза.
Щорічно підприємство виробляло продукції на 70 тисяч рублів.
2 серпня 1899 року вийшла постанова Міської управи (ф. 16., оп.75, д., 475) про заборону заводам білої жесті Вальтуха, Жако, Люльки і Тригера скидати брудну воду в каналізацію.
До початку ХХ ст. Д. Вальтух вмирає і виробництвом керують його нащадки. У довіднику на 1911 рік власником заводу були брати Бернард і Карл Вальтухи.
У 1912 році на заводі працювало 250 робітників, було два двигуни у 36 к.с. Щорічний оборот 500 тисяч рублів.
Між 1912 та 1913 роками торговий дім став називатися “Торговий дім А. і Г. Вальтух”, а його власниками у цей період була Гітля Бейрішовна і Генрих Карлович Вальтух.
Вірогідно саме на ділянці заводу Вальтуха архітектором Ф.А. Троупянським 1910-х роках було споруджено нові виробничі корпуси.
Завод був одним з самих крупних у Одесі, про що було зазначено у номері однієї з газет, що вийшла відразу після захоплення Одеси Радянською владою.
У тому ж джерелі вказано, що завод дуже постраждав за роки революції. Після Жовтневої революції підприємство було надано у оренду 1-му робітничому колективу ім. Хворостина.
Після закінчення НЕПу підприємство було націоналізоване і перейменоване у Державод №1 ім. Хворостіна. Тоді телефон підприємства був 10-69. У довіднику “Вся Одеса”,
1930 було зазначено, що завод виробляв ліжка, американські петлі, бляшані речі і друкування на блясі (літографія по металу).
Вірогідно завод залишався одним з самих крупних і важливих підприємств і тому отримав номер один.
У 1930-х роках у радянському союзі розгорнулося масове будівництво самих різних споруд, у тому числі і заводів.
Державод №1 отримав нові площі за рахунок знесення житлових будинків на Степові вулиці у диапазоні номерів 1 - 9. Було знесено п’ять дореволюційних будинків,
які належали М.Ф. Ткаченко, Беркову, Г.К. і Д.К. Вальтухам (будинок спорудив арх. Л.Л. Влодек у 1892 р.), М. Шілерману та М.І. Шестопалу.
На місті останньої ділянки було влаштовано головний вхід підприємства, а ліворуч уздовж вулиці було споруджено двоповерховий та одноповерховий виробничі корпуси.
Стиль двоповерхового будинку було виражено лише у двох ризалітах, що розташовані ближче до країв корпусу.
Ризаліти мають підвищення, вікна згруповані так, що утворюють арку з замковим каменем. Подібна композиція іноді використовувалась у 1910-х роках,
як приклад можна привести будинок Єфруіма Манова, що розташований у Києві на вул. Саксаганського, 34 (арх. Ф.А. Троупянський).
У обох випадках автором виступає архітектор Файвель Троупянський, якому могли замовити виконання проекту корпусів у наслідок того,
що він добре знав ділянку та специфіку цього підприємства. Повертаючись до особливостей композиції слід зазначити,
що у даному виробничому корпусі вона використовується для компенсації приземкуватості довгого та низького корпусу заводу.
Віконним рамам корпусу було надане складне членування. За стилем корпус можна віднести до стилю неокласицизму доби модерну, який був популярний у Одесі і у міжвоєнну добу.
Ближче до початку вулиці розташований одноповерховий виробничий корпус, який має більш притаманний 1930-м рокам вигляд.
Простінки корпусу прикрашені лопатками, у іншому даний корпус дуже подібний першому поверху двоповерхового корпусу.
На початку Другої світової війни на території Радянського союзу завод здійснював виробництво для потреб фронту, потім виробництво було евакуйовано у Маріуполь.
21 грудня 1942 підприємство було нагороджено медаллю “За оборону Одеси”.
Завод постраждав у роки Другої світової війни, однак за знімком Luftwaffe на значну більшість будівель не здійснювались авіаудари.
У 1964 році завод змінив спеціалізацію і почав виробляти компресори для холодильної техніки та системи кондиціювання у тому числі і для військової техніки.
У 1976 році завод ім. Хворостіна було об’єднано з подібними за родом діяльності підприємствами,
державодом №8 ім. Петровського (колишній завод Давіда Люльки) на Болгарській вул., 71 та заводом ім. Тельмана на Житомирській вул., 6 у машинобудівне виробниче об’єднання “Оріон”.
У ІІ-й половині ХХ ст. корпуси було облицьовано кахлями, що погано позначилося на їх зовнішньому вигляді.
У 2004-му році підприємство захопили рейдери, вивезли все обладнання і підприємство перестало існувати.
Подробнее - https://archexplorer.wordpress.com/2013/10/06/одеса-державод-№1-ім-хворостіна-1930-і-рр/
Таблица С.Т.Жукова
Весы пружинные (безмен) до 10-ти КГ. МИНЛЕГПИЩЕМАШ СССР ЗАВОД КОМПРЕССОРОВ им. ХВОРОСТИНА г. ОДЕССА Фото из Инета.
Весы пружинные (безмен) до 10-ти КГ. МИНЛЕГПИЩЕМАШ СССР ЗАВОД КОМПРЕССОРОВ им. ХВОРОСТИНА г. ОДЕССА Фото из Инета.
Весы пружинные (безмен) до 10-ти КГ. МИНЛЕГПИЩЕМАШ СССР ЗАВОД КОМПРЕССОРОВ им. ХВОРОСТИНА г. ОДЕССА Фото из Инета.
Весы пружинные (безмен) до 10-ти КГ. ПО "Орион". Фото из Инета.
Весы пружинные (безмен) до 10-ти КГ. Фото из Инета.
Весы пружинные бытовые (безмен) до 10-ти КГ.
Коллекция Marekа Soleckiego (Марека Солецкого) - https://funtofil.livejournal.com/532895.html
У 1876-1877 роках був заснований жерстяний завод Д. Вальтуха. Власник заводу був євреєм за походженням, пізніше він став також власником торгового дому.
Завод виробляв різноманітні речі з металу, жесті, виконувалась літографія по металу.
У 1893 році завод належав спадковому почесному громадянину Бернарду Давидовичу Вальтуху. Тоді на підприємстві працювало 12 робітників.
Фабрика була обладнана одною паровою машиною у 4 к.с. Щорічно підприємство виробляло 7000 ящиків по 112 листів у кожному лудженого заліза.
Щорічно підприємство виробляло продукції на 70 тисяч рублів.
2 серпня 1899 року вийшла постанова Міської управи (ф. 16., оп.75, д., 475) про заборону заводам білої жесті Вальтуха, Жако, Люльки і Тригера скидати брудну воду в каналізацію.
До початку ХХ ст. Д. Вальтух вмирає і виробництвом керують його нащадки. У довіднику на 1911 рік власником заводу були брати Бернард і Карл Вальтухи.
У 1912 році на заводі працювало 250 робітників, було два двигуни у 36 к.с. Щорічний оборот 500 тисяч рублів.
Між 1912 та 1913 роками торговий дім став називатися “Торговий дім А. і Г. Вальтух”, а його власниками у цей період була Гітля Бейрішовна і Генрих Карлович Вальтух.
Вірогідно саме на ділянці заводу Вальтуха архітектором Ф.А. Троупянським 1910-х роках було споруджено нові виробничі корпуси.
Завод був одним з самих крупних у Одесі, про що було зазначено у номері однієї з газет, що вийшла відразу після захоплення Одеси Радянською владою.
У тому ж джерелі вказано, що завод дуже постраждав за роки революції. Після Жовтневої революції підприємство було надано у оренду 1-му робітничому колективу ім. Хворостина.
Після закінчення НЕПу підприємство було націоналізоване і перейменоване у Державод №1 ім. Хворостіна. Тоді телефон підприємства був 10-69. У довіднику “Вся Одеса”,
1930 було зазначено, що завод виробляв ліжка, американські петлі, бляшані речі і друкування на блясі (літографія по металу).
Вірогідно завод залишався одним з самих крупних і важливих підприємств і тому отримав номер один.
У 1930-х роках у радянському союзі розгорнулося масове будівництво самих різних споруд, у тому числі і заводів.
Державод №1 отримав нові площі за рахунок знесення житлових будинків на Степові вулиці у диапазоні номерів 1 - 9. Було знесено п’ять дореволюційних будинків,
які належали М.Ф. Ткаченко, Беркову, Г.К. і Д.К. Вальтухам (будинок спорудив арх. Л.Л. Влодек у 1892 р.), М. Шілерману та М.І. Шестопалу.
На місті останньої ділянки було влаштовано головний вхід підприємства, а ліворуч уздовж вулиці було споруджено двоповерховий та одноповерховий виробничі корпуси.
Стиль двоповерхового будинку було виражено лише у двох ризалітах, що розташовані ближче до країв корпусу.
Ризаліти мають підвищення, вікна згруповані так, що утворюють арку з замковим каменем. Подібна композиція іноді використовувалась у 1910-х роках,
як приклад можна привести будинок Єфруіма Манова, що розташований у Києві на вул. Саксаганського, 34 (арх. Ф.А. Троупянський).
У обох випадках автором виступає архітектор Файвель Троупянський, якому могли замовити виконання проекту корпусів у наслідок того,
що він добре знав ділянку та специфіку цього підприємства. Повертаючись до особливостей композиції слід зазначити,
що у даному виробничому корпусі вона використовується для компенсації приземкуватості довгого та низького корпусу заводу.
Віконним рамам корпусу було надане складне членування. За стилем корпус можна віднести до стилю неокласицизму доби модерну, який був популярний у Одесі і у міжвоєнну добу.
Ближче до початку вулиці розташований одноповерховий виробничий корпус, який має більш притаманний 1930-м рокам вигляд.
Простінки корпусу прикрашені лопатками, у іншому даний корпус дуже подібний першому поверху двоповерхового корпусу.
На початку Другої світової війни на території Радянського союзу завод здійснював виробництво для потреб фронту, потім виробництво було евакуйовано у Маріуполь.
21 грудня 1942 підприємство було нагороджено медаллю “За оборону Одеси”.
Завод постраждав у роки Другої світової війни, однак за знімком Luftwaffe на значну більшість будівель не здійснювались авіаудари.
У 1964 році завод змінив спеціалізацію і почав виробляти компресори для холодильної техніки та системи кондиціювання у тому числі і для військової техніки.
У 1976 році завод ім. Хворостіна було об’єднано з подібними за родом діяльності підприємствами,
державодом №8 ім. Петровського (колишній завод Давіда Люльки) на Болгарській вул., 71 та заводом ім. Тельмана на Житомирській вул., 6 у машинобудівне виробниче об’єднання “Оріон”.
У ІІ-й половині ХХ ст. корпуси було облицьовано кахлями, що погано позначилося на їх зовнішньому вигляді.
У 2004-му році підприємство захопили рейдери, вивезли все обладнання і підприємство перестало існувати.
Подробнее - https://archexplorer.wordpress.com/2013/10/06/одеса-державод-№1-ім-хворостіна-1930-і-рр/
Таблица С.Т.Жукова