Імеджинаріум Івано Івановича або Нуіну і Васьмоє Марта
Вмощуйтесь зручніше любі мої, зараз я вам розповім історію про дивну постать Івана Івановича...
Де вітер кохається з смереками, де ранкове сонце ніжно пестить засніжені вершини, де не відрізнити казку від бувальщини мешкає Іваніванович. Поза простором і часом, розмовляючи з лісовими магічними звірами, чарівними рослинами, а також дивними придурками екстрімалами людьми, що завітавши до притулку поринають у Імеджинаріум Іванаівановича з Столів, закутуючись біло-сизою, мерзлою пеленою.
Once upon a time 7 березня 2010 р., у вечірній порі, двоє незнайомців прямувало до цього притулку. Обидва худорляві, горбаті, мали по три ока, середнє з них світилось вказуючи шлях. Той, що йшов попереду ніби плив по сніговій гладі, його стопи були смішно сплюснуті, це був Ластоніг. Його супутник постійно відставав і сквернословив провалюючись по пояс в сніг, у нього з горба росли два довжелезні вуха, якими він час від часу чіпався за гілки дерев і теж сквернословив, звали його Довговух.
Коли Довговух і Ластоніг підійшли до притулку вже сутеніло. Ластоніг поглянув своїм середнім оком на другий поверх хатинки, там щось заметушилось, це був Іван Іванович.
Він ніби вже чекав на гостей, зрехтував вечерю, й нічліг. Мандрівники розповіли господарю, що прямують у дивний край Довбушанкіунаріумсу (якщо ви не можете прочитати назву, не переживайте, я сам її ледве написав), бо ніби за переданнями, коли сніги вкривають гірські вершини там можна прийняти єншу подобу. Так, Довговух зможе позбутись своїх надокучливих вух, які перетворяться в плоскі ступні, а у Ластонога зростуться дві стопи в одну, й розсікатимуть вони дівственну цілину Довбушанкіунаріуса, і пізнають сенс битія.
Сказав їм Іваніванович:
- Ой хлопці, не йдіть туди, та цієї осені тут сам Бурелом проходив, понищив дерева, повикорчовував, звірів магічних покалічив, птаство порозлякував. Ой біда, ой біда, не йдіть хтопці, не йдіть.
Та не послухались його мандірвники, лягли спати, а досвіта встали, зібрались і пішли через ліси до заповітного Довбушанкіунаріумса.
тут шоб читач трохи відпочив від цих брєдових букв, автор встави пару ілюстрації
Ранкове зимове сонце починало пригрівати, Ластоніг та Довговух піднялись на перший пагорб і оціпеніли. Іван Іванович таки правду казав, Бурелом тут наробив такої шкоди, що еге-ге і ого-го!
Та шляху назад не було, і попереду мандрівників чекав омріяний Довбушанкіунаріумс, тож хлопці кинулись в бій з перешкодами, долаючи кожне повалене дерево як злого троля, що ніби хапався їм то за вуха, то за ласти не даючи пройти. Після довгих годин бородьби Ластоніг побачив просвіт! Вони накінець-то вийшли на казкову галявину ...
І вже там почалось чарівне перетворення, у Ластонога замість волосся на голові почали рости дорогоцінні кристали
Вгору Ластоніг йшов дуже швидко, оскільки його величезні стопи не давали йому провалюватись під сніг, позаду пихтячи і викарабкуючись з снігових заметів (а під горою вони стали глибшими) перся Довговух. Ластоніг постій розповідав якісь цікаві історії, а щоб не почуватись одиноким в своїх цікавих історіях постійно шукав підтвердження в Довговуха:
- .... правда?
- ну.... (захекано)
-.... підем йо?
- ну.... (випльовуючи праву легеню)
- а прікінь, .... , круто би було да?
- ну ... (випльовуючи ліву легеню)
після цих "ну і ну" закралась у серці Довговуха ідея догнати свого братчика і настукати йому по кристаликах, шоб не задавав дурних питань.
Ще кілька годин мандрівки чарівним лісом і ось вони вже біля підніжжя!
ось ілюстрація Довговуха
Насунились в той момент сизі хмари на Довбушанкіунаріумс.ю і сказали вони незнайомцям:
- Стійте! Сьогодні у Довбушанкіунаріумса переоблік!
- ей-ей-ей пацани - сказав Довговух - харош прікалуватись, ми тут з Столів від Іванаівановича приперлись, ми переобразитись хочемо!
пошушукались, шось там між собою хмари і кажуть:
- Ну ладно, переображайтесь, але на гору ми вас не пустим.
"ех, довбані хмари Довбушанкіунаріумса, тьху а вас, нє то нє", - подумали мандрівники, і перетворившись на Довголастонога і Одноступа полетіли донизу.
Коли спустились до казкової галявини уже вечоріло.
Уже за темної ночі, вибившись з сил, і ледве "НУіНУкавши" добрели вони до притулку Івана Івановича, який теж переобразився, був ж то День Васьмого Марта!
Іван Іванович до
Іван Іванович після
Сіли вони до вечері, і тут Іваніванович сказав:
- вип"ю я з вами хлопці чар-зілля цілющого, С2Н5ОН!
І жах опанував мандрівниками, бо чули вони до того, що як господар притулку вип"є чар-зілля, то накриває його мара зелена, і ехінєю він несе повну, й сокиру до рук бере, й невідана агресія йго накриває,і фіг очі зімкнуть подорожні... Так і сталось, Та про це автору писати не слід, то слід пережити. Тож запрошую тя любий читаче відвідати цей притулок, й пережити то на своїй шкурі.
Ледве живі під ранок вибігли подорожні з хати, й помчали домів, й слід їх простив... І я там був, мед&С2Н5ОН пив, по бороді текло, та до писка не попадало.
от відео під кат рука не піднялась поставити, то перша моя робота, не вельми старанна, та все ж, прашу любіть і жалавать -)
П.С. не питайте в автора шо він курив, і де його мозок
Де вітер кохається з смереками, де ранкове сонце ніжно пестить засніжені вершини, де не відрізнити казку від бувальщини мешкає Іваніванович. Поза простором і часом, розмовляючи з лісовими магічними звірами, чарівними рослинами, а також дивними придурками екстрімалами людьми, що завітавши до притулку поринають у Імеджинаріум Іванаівановича з Столів, закутуючись біло-сизою, мерзлою пеленою.
Once upon a time 7 березня 2010 р., у вечірній порі, двоє незнайомців прямувало до цього притулку. Обидва худорляві, горбаті, мали по три ока, середнє з них світилось вказуючи шлях. Той, що йшов попереду ніби плив по сніговій гладі, його стопи були смішно сплюснуті, це був Ластоніг. Його супутник постійно відставав і сквернословив провалюючись по пояс в сніг, у нього з горба росли два довжелезні вуха, якими він час від часу чіпався за гілки дерев і теж сквернословив, звали його Довговух.
Коли Довговух і Ластоніг підійшли до притулку вже сутеніло. Ластоніг поглянув своїм середнім оком на другий поверх хатинки, там щось заметушилось, це був Іван Іванович.
Він ніби вже чекав на гостей, зрехтував вечерю, й нічліг. Мандрівники розповіли господарю, що прямують у дивний край Довбушанкіунаріумсу (якщо ви не можете прочитати назву, не переживайте, я сам її ледве написав), бо ніби за переданнями, коли сніги вкривають гірські вершини там можна прийняти єншу подобу. Так, Довговух зможе позбутись своїх надокучливих вух, які перетворяться в плоскі ступні, а у Ластонога зростуться дві стопи в одну, й розсікатимуть вони дівственну цілину Довбушанкіунаріуса, і пізнають сенс битія.
Сказав їм Іваніванович:
- Ой хлопці, не йдіть туди, та цієї осені тут сам Бурелом проходив, понищив дерева, повикорчовував, звірів магічних покалічив, птаство порозлякував. Ой біда, ой біда, не йдіть хтопці, не йдіть.
Та не послухались його мандірвники, лягли спати, а досвіта встали, зібрались і пішли через ліси до заповітного Довбушанкіунаріумса.
тут шоб читач трохи відпочив від цих брєдових букв, автор встави пару ілюстрації
Ранкове зимове сонце починало пригрівати, Ластоніг та Довговух піднялись на перший пагорб і оціпеніли. Іван Іванович таки правду казав, Бурелом тут наробив такої шкоди, що еге-ге і ого-го!
Та шляху назад не було, і попереду мандрівників чекав омріяний Довбушанкіунаріумс, тож хлопці кинулись в бій з перешкодами, долаючи кожне повалене дерево як злого троля, що ніби хапався їм то за вуха, то за ласти не даючи пройти. Після довгих годин бородьби Ластоніг побачив просвіт! Вони накінець-то вийшли на казкову галявину ...
І вже там почалось чарівне перетворення, у Ластонога замість волосся на голові почали рости дорогоцінні кристали
Вгору Ластоніг йшов дуже швидко, оскільки його величезні стопи не давали йому провалюватись під сніг, позаду пихтячи і викарабкуючись з снігових заметів (а під горою вони стали глибшими) перся Довговух. Ластоніг постій розповідав якісь цікаві історії, а щоб не почуватись одиноким в своїх цікавих історіях постійно шукав підтвердження в Довговуха:
- .... правда?
- ну.... (захекано)
-.... підем йо?
- ну.... (випльовуючи праву легеню)
- а прікінь, .... , круто би було да?
- ну ... (випльовуючи ліву легеню)
після цих "ну і ну" закралась у серці Довговуха ідея догнати свого братчика і настукати йому по кристаликах, шоб не задавав дурних питань.
Ще кілька годин мандрівки чарівним лісом і ось вони вже біля підніжжя!
ось ілюстрація Довговуха
Насунились в той момент сизі хмари на Довбушанкіунаріумс.ю і сказали вони незнайомцям:
- Стійте! Сьогодні у Довбушанкіунаріумса переоблік!
- ей-ей-ей пацани - сказав Довговух - харош прікалуватись, ми тут з Столів від Іванаівановича приперлись, ми переобразитись хочемо!
пошушукались, шось там між собою хмари і кажуть:
- Ну ладно, переображайтесь, але на гору ми вас не пустим.
"ех, довбані хмари Довбушанкіунаріумса, тьху а вас, нє то нє", - подумали мандрівники, і перетворившись на Довголастонога і Одноступа полетіли донизу.
Коли спустились до казкової галявини уже вечоріло.
Уже за темної ночі, вибившись з сил, і ледве "НУіНУкавши" добрели вони до притулку Івана Івановича, який теж переобразився, був ж то День Васьмого Марта!
Іван Іванович до
Іван Іванович після
Сіли вони до вечері, і тут Іваніванович сказав:
- вип"ю я з вами хлопці чар-зілля цілющого, С2Н5ОН!
І жах опанував мандрівниками, бо чули вони до того, що як господар притулку вип"є чар-зілля, то накриває його мара зелена, і ехінєю він несе повну, й сокиру до рук бере, й невідана агресія йго накриває,і фіг очі зімкнуть подорожні... Так і сталось, Та про це автору писати не слід, то слід пережити. Тож запрошую тя любий читаче відвідати цей притулок, й пережити то на своїй шкурі.
Ледве живі під ранок вибігли подорожні з хати, й помчали домів, й слід їх простив... І я там був, мед&С2Н5ОН пив, по бороді текло, та до писка не попадало.
от відео під кат рука не піднялась поставити, то перша моя робота, не вельми старанна, та все ж, прашу любіть і жалавать -)
Click to viewП.С. не питайте в автора шо він курив, і де його мозок