3 новинки Форуму-2013, які мене приємно порадували
Отже, продовжу огляд того, чим запам’ятався цьогорічний книжковий Форум. Про 3 книги, які не вдалося купити, я вже згадував. Настала черга трьох новинок.
Насправді цьогорічний Форум на новинки був багатший, ніж попередні. Наприклад, 2012 р. я жодну книжку 2012 р. не придбав саме на Форумі - або до, або після. Цього ж року ми з дружиною придбали 6 книг, з яких п’ять - від українських видавців. Рідкісний випадок!
Проте я згадаю про три, бо Жорж Дюмезіль переконливо показав, що індоєвропейці вміють рахувати лише трійками саме три привернули мою увагу до Форуму, а тому я їх цілеспрямовано шукав в книжковому хаосі біля і всередині Палацу мистецтв.
Розповідатиму про них в хронологічному порядку, тобто в порядку купівлі :)
1. Зиґмунт Бауман. Плинні часи (Критика, 2013).
Цю книжку я побачив ще в понеділок 10 вересня - на лекції самого Зиґмунта Баумана, яку той читав в стінах Університету. І не питайте, якого саме, бо університетів у Львові може й багато, але Університет все ж один.
Саме ця книжка виявилася пріоритетом №1 при пошуках, адже українською Баумана перекладають, м’ягко кажучи, не дуже - лише Глобалізацію. Наслідки для людини і суспільства (Києво-Могилянська академія, 2008).
Про саму працю я вже написав ось тут, а тому навіть не знаю, що додати. Відзначу тільки химерний переклад, в якому трапляються і слова на зразок "куриця", тобто курка, а термін модерний став новочасним, хоча це годі збагнути, адже саме це слово - очевидна калька з польської, де є поняття nowoczesnу. Але проблема в тому, що поляки - майже чехи в плані "натуралізації" модерних понять. У них немає слова нація, бо вони послуговуються поняттям narod. Так само, даремно шукати в польській мові слово ідентичність, адже його замінило поняття tozsamosc. Втім, хіба це привід викидати західні поняття з української мови? Не знаю. Та й "Критика" не знає, бо в перекладі Прощання з імперією Олі Гнатюк використано саме ідентичність. Але ось тепер вже новочасність...
Втім, праця Баумана від цього стає важчою для читання, але попри це залишається вартою :)
2. Ханна Арендт. Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі (Дух і Літера, 2013).
Про неї я теж вже писав, а тому знову змушений буду ділитися історією купівлі. Якось так :)
Отже, якщо Баумана я купив в перший же день, то Аренд - в другий. Хоча знайшов її в перший же день, але... Я мав нещастя подивитися в зміст книжки. І саме це змусило мене відкласти книжку вбік. За структурою вона нагадує історію Голокосту: перший варіант "розв’язання" (депортація), другий варіант (концентрація), третій - знищення, знищення в Німеччині та Австрії, знищення у Франції та Бенілюксі, знищення в Данії, Норвегії, Італії, знищення на Балканах та в Центральній Європі, знищення на Сході.
І як обрамлення - перші і останні розділи присвячено біографії Айхмана та судовому процесові.
Саме структура книги змусила мене відкласти її: навіщо мені історія Голокосту?
Втім, прийшовши додому, я все ж заліз до Вікіпедії, де вичитав настільки багато цікавого, що наступного дня помчався на Форум.
Насправді, книга не є історією Голокосту: всі ці історичні розділи - це не історія, а лише ілюстрація тези Аренд про банальність зла. Тобто читач не знайде там детальних розповідей про плани нацистів та їх реалізацію. Історія знищення євреїв подана в скороченому вигляді: що планували нацисти, що їм вдалося, що - ні. І головне - чому так.
Більш детально я написав у своїх враження/рецензії, а тому повторюватися не буду. Тільки скажу, що після прочитання Г.Аренд я зрозумів, що Тімості Снайдер не такий розумний, яким його малюють. Зокрема, відзначена перекладачем Миколою Климчуком заслуга Снайдера у висвітленні історії виникнення остаточного розв’язання є "дещо" перебільшеною. Насправді, про це написала ще за 50 років до Снайдера Ганна Аренд. Звісно, Снайдер покликається на неї, але якось непереконливо. І замовчує польський внесок до мадагаскарського плану, хоча Аренд в 1963 р. вказували, що авторами цієї затії були поляки. потім ідею підхопили французи і "продали" в приватній розмові Рібентропу (тому, що Пакт Молотова-Рібентропа). І ось саме ід французів нацисти переймають естафету. Снайдер про поляків не пише, бо полонофіл, про що я згадував в своїй рецензії.
Відтак, в дечому праця Аренд є більш оригінальною і цікавою, ніж бестселер 2010 р.
3. Фернан Бродель. Ідентичність Франції. Книга 1: Простір та історія (Видавництво Жупанського, 2013).
А ось це книга, яку я ще не встиг прочитати, але на яку чекав і чатував ще від липня. Чекання було винагороджене: на Форумі її вдалося купити на 20 грн. дешевше, ніж в книгарні. Фактично, зі знижкою на 25% ;) Пишу для того, щоб засвідчити: на Форумі все ж літературу продають дешевше. Звісно, не всі, але відповідальні видавництва - так.
За цією книгою я шукав три-чотири роки тому, коли мене попросили для одного клубу історичної реконструкції зробити цикл лекцій по історії Франції XIV ст. Саме тоді я дізнався, що існує книга, в якій вже все написано. От тільки її ніде не знайти, бо російський переклад ніхто так і не відсканував, а паперовий вже годі знайти. Довелося по крихтах збирати необхідну інформацію з інших книжок - і Броделя, і інших його колег зі школи "Анналів". І ось нарешті перший том перекладено українською, а тому є можливість прочитати текст останньої праці Фернана Броделя. Цікавий огляд міститься ось тут, а тому лише коротко відзначу те, що мене заінтригувало. Бродель завжди був противником національних історій, оскільки звертався до історичних процесів, які були над-національними чи суб-національними. Але ось він в історії структур (як повсякдення, так і рівня макро-) звертається до Франції. І згадує про національну ідентичність. Приємна несподіванка! Адже історик, який пише про націю - це рідкість. Одним з таких авторів є Тімоті Снайдер (маю на увазі книгу Перетворення націй, про яку теж писав). Але Фернан Бродель - це величина. Зі вступу (наразі, я тільки його прочитав) зрозуміло, що автор - прихильник модерністських концепцій нації, тобто вважає, що французи як нація з’явилися в XVIII-XIX ст. Але тут же робить реверанс в бік середньовіччя: якби не тривалий історичний розвиток королівства Франція, то чи існувала б французька ідентичність? Цікаво, що аналогічні припущення висував Бенедикт Андерсон, який вважав, що західні нації саме так і сформувалися - завдяки домодерним бюрократіям (і не тільки). Проте Андерсон може лише здогадуватися. Фернан Бродель точно знає: Ідентичність Франції написана ним в 1980-х рр., коли Бродель вже був істориком з майже 50-літнім стажем (він не дожив 3 років до ювілею професійної діяльності). Тобто це не здогадки, не зібрані поспіхом дані. Це результат тривалих досліджень. Адже у всіх своїх працях Бродель згадує францію, хоча ніколи не фокусує на ній всієї своєї уваги. Отже, інформація про неї накопичувалася. але не публікувалася в систематичній формі. І лише в 1980-х Бродель нарешті помічає власну батьківщину.
Хоча цю книгу я ще не прочитав, не маю сумнівів, що і вона вартуватиме уваги і зусиль. І написання враження, бо на рецензію в мене забракне знань і досвіду.
Отже, залишилася лише одна номінація - 3 книги, які нарешті зміг придбати :)
Насправді цьогорічний Форум на новинки був багатший, ніж попередні. Наприклад, 2012 р. я жодну книжку 2012 р. не придбав саме на Форумі - або до, або після. Цього ж року ми з дружиною придбали 6 книг, з яких п’ять - від українських видавців. Рідкісний випадок!
Проте я згадаю про три, бо Жорж Дюмезіль переконливо показав, що індоєвропейці вміють рахувати лише трійками саме три привернули мою увагу до Форуму, а тому я їх цілеспрямовано шукав в книжковому хаосі біля і всередині Палацу мистецтв.
Розповідатиму про них в хронологічному порядку, тобто в порядку купівлі :)
1. Зиґмунт Бауман. Плинні часи (Критика, 2013).
Цю книжку я побачив ще в понеділок 10 вересня - на лекції самого Зиґмунта Баумана, яку той читав в стінах Університету. І не питайте, якого саме, бо університетів у Львові може й багато, але Університет все ж один.
Саме ця книжка виявилася пріоритетом №1 при пошуках, адже українською Баумана перекладають, м’ягко кажучи, не дуже - лише Глобалізацію. Наслідки для людини і суспільства (Києво-Могилянська академія, 2008).
Про саму працю я вже написав ось тут, а тому навіть не знаю, що додати. Відзначу тільки химерний переклад, в якому трапляються і слова на зразок "куриця", тобто курка, а термін модерний став новочасним, хоча це годі збагнути, адже саме це слово - очевидна калька з польської, де є поняття nowoczesnу. Але проблема в тому, що поляки - майже чехи в плані "натуралізації" модерних понять. У них немає слова нація, бо вони послуговуються поняттям narod. Так само, даремно шукати в польській мові слово ідентичність, адже його замінило поняття tozsamosc. Втім, хіба це привід викидати західні поняття з української мови? Не знаю. Та й "Критика" не знає, бо в перекладі Прощання з імперією Олі Гнатюк використано саме ідентичність. Але ось тепер вже новочасність...
Втім, праця Баумана від цього стає важчою для читання, але попри це залишається вартою :)
2. Ханна Арендт. Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі (Дух і Літера, 2013).
Про неї я теж вже писав, а тому знову змушений буду ділитися історією купівлі. Якось так :)
Отже, якщо Баумана я купив в перший же день, то Аренд - в другий. Хоча знайшов її в перший же день, але... Я мав нещастя подивитися в зміст книжки. І саме це змусило мене відкласти книжку вбік. За структурою вона нагадує історію Голокосту: перший варіант "розв’язання" (депортація), другий варіант (концентрація), третій - знищення, знищення в Німеччині та Австрії, знищення у Франції та Бенілюксі, знищення в Данії, Норвегії, Італії, знищення на Балканах та в Центральній Європі, знищення на Сході.
І як обрамлення - перші і останні розділи присвячено біографії Айхмана та судовому процесові.
Саме структура книги змусила мене відкласти її: навіщо мені історія Голокосту?
Втім, прийшовши додому, я все ж заліз до Вікіпедії, де вичитав настільки багато цікавого, що наступного дня помчався на Форум.
Насправді, книга не є історією Голокосту: всі ці історичні розділи - це не історія, а лише ілюстрація тези Аренд про банальність зла. Тобто читач не знайде там детальних розповідей про плани нацистів та їх реалізацію. Історія знищення євреїв подана в скороченому вигляді: що планували нацисти, що їм вдалося, що - ні. І головне - чому так.
Більш детально я написав у своїх враження/рецензії, а тому повторюватися не буду. Тільки скажу, що після прочитання Г.Аренд я зрозумів, що Тімості Снайдер не такий розумний, яким його малюють. Зокрема, відзначена перекладачем Миколою Климчуком заслуга Снайдера у висвітленні історії виникнення остаточного розв’язання є "дещо" перебільшеною. Насправді, про це написала ще за 50 років до Снайдера Ганна Аренд. Звісно, Снайдер покликається на неї, але якось непереконливо. І замовчує польський внесок до мадагаскарського плану, хоча Аренд в 1963 р. вказували, що авторами цієї затії були поляки. потім ідею підхопили французи і "продали" в приватній розмові Рібентропу (тому, що Пакт Молотова-Рібентропа). І ось саме ід французів нацисти переймають естафету. Снайдер про поляків не пише, бо полонофіл, про що я згадував в своїй рецензії.
Відтак, в дечому праця Аренд є більш оригінальною і цікавою, ніж бестселер 2010 р.
3. Фернан Бродель. Ідентичність Франції. Книга 1: Простір та історія (Видавництво Жупанського, 2013).
А ось це книга, яку я ще не встиг прочитати, але на яку чекав і чатував ще від липня. Чекання було винагороджене: на Форумі її вдалося купити на 20 грн. дешевше, ніж в книгарні. Фактично, зі знижкою на 25% ;) Пишу для того, щоб засвідчити: на Форумі все ж літературу продають дешевше. Звісно, не всі, але відповідальні видавництва - так.
За цією книгою я шукав три-чотири роки тому, коли мене попросили для одного клубу історичної реконструкції зробити цикл лекцій по історії Франції XIV ст. Саме тоді я дізнався, що існує книга, в якій вже все написано. От тільки її ніде не знайти, бо російський переклад ніхто так і не відсканував, а паперовий вже годі знайти. Довелося по крихтах збирати необхідну інформацію з інших книжок - і Броделя, і інших його колег зі школи "Анналів". І ось нарешті перший том перекладено українською, а тому є можливість прочитати текст останньої праці Фернана Броделя. Цікавий огляд міститься ось тут, а тому лише коротко відзначу те, що мене заінтригувало. Бродель завжди був противником національних історій, оскільки звертався до історичних процесів, які були над-національними чи суб-національними. Але ось він в історії структур (як повсякдення, так і рівня макро-) звертається до Франції. І згадує про національну ідентичність. Приємна несподіванка! Адже історик, який пише про націю - це рідкість. Одним з таких авторів є Тімоті Снайдер (маю на увазі книгу Перетворення націй, про яку теж писав). Але Фернан Бродель - це величина. Зі вступу (наразі, я тільки його прочитав) зрозуміло, що автор - прихильник модерністських концепцій нації, тобто вважає, що французи як нація з’явилися в XVIII-XIX ст. Але тут же робить реверанс в бік середньовіччя: якби не тривалий історичний розвиток королівства Франція, то чи існувала б французька ідентичність? Цікаво, що аналогічні припущення висував Бенедикт Андерсон, який вважав, що західні нації саме так і сформувалися - завдяки домодерним бюрократіям (і не тільки). Проте Андерсон може лише здогадуватися. Фернан Бродель точно знає: Ідентичність Франції написана ним в 1980-х рр., коли Бродель вже був істориком з майже 50-літнім стажем (він не дожив 3 років до ювілею професійної діяльності). Тобто це не здогадки, не зібрані поспіхом дані. Це результат тривалих досліджень. Адже у всіх своїх працях Бродель згадує францію, хоча ніколи не фокусує на ній всієї своєї уваги. Отже, інформація про неї накопичувалася. але не публікувалася в систематичній формі. І лише в 1980-х Бродель нарешті помічає власну батьківщину.
Хоча цю книгу я ще не прочитав, не маю сумнівів, що і вона вартуватиме уваги і зусиль. І написання враження, бо на рецензію в мене забракне знань і досвіду.
Отже, залишилася лише одна номінація - 3 книги, які нарешті зміг придбати :)