Київський Вертеп - 2010!
Ура! Ура-ура! Ми зробили вертеп! Нарешті! Збулася моя давня мрія - показати Києву вертеп:) Власне, все було краще, ніж при зустрічі весни ми думали... Особливо біля Михайлівського, ух!
Зібралися на 14 до Володимирської гірки, де мав бути організований Захарченком міський вертеп. Поки спускалися засніженими гірками, небезпечно ковзаючись, з'ясували, що з нас ніхто нікому не розповів про вертеп, "аби не позоритися". Тож глядачів не передбачалося. Хоча камери 5го каналу насторожували... Та глядачі таки трохи зібралися, навіть було двоє несподіваних глядачів, які дуже порадували))
Спершу ми дуплили. Оскільки один з наших пастухів зліг із температурою під 39, замінювати його вийшла дівчинка, яка дуже хотіла бути "хором", боїться виступать, і запевняла, що на сцені все згадає. Але не згадала :) З такого дупляжу, а також з масового забування слів колядок ми почали. Колективний дупляж - це явище відоме, постійно повторюване і нормальне. Повторюється натурально з року в рік, хоча вже чотири місяці ці колядки ми співаємо! Але нічого, поступово розкочегарилося... Потім, після Заха, ми вирішили піти до Михайлівського собору. І саме там...так, там було справжнє Різдво, і справжній Вертеп. Люди виходили з церкви, сповнені правильним настроєм. Ми співали, і поступово зібралися глядачі - ось так, з нічого! Нас фоткали, знімали, записували. Малі діти слухали уважно-уважно, їх намагалися батьки відтягнути, але діти відмахувалися, просили не заважати їм дивитися. У людей... світилися очі. Це були невипадкові люди! Якийсь дядько просто сяяв, так мило співав, я весь час на нього дивилася, аби надихатися. Наші дівчата-хлопці пожвавішали, розвеселилися. Ляп був лише один - я забула заспівати ключову пісню - "Нова радість стала")) Але нічого, ніхто ж цього не знав. Отож, все було гарно і невипадково. Страшенно задоволена. Дуже приємно було чути, як люди дякують. А якась бабуська пішла просто до нас під час дії і засовувала у руки цукерки та печиво... Тож так, все вдалося! Вирішили ще в неділю піти пограти під церквами і поколядувати на вулицях.
А потім я прийшла додому, подзвонили хлопці у домофон і попросилися заколядувати. Я їх впустила, вони відтараторили коляд-коляд-колядниця. Хлопці, кажу, ану пісню заспівайте. А вони - а ми не знаємо жодної. А я кажу: от лажа, а я якраз займаюся колядками-щедрівками. А вони кажуть: то заспівайте нам коротку пісню. І я їм заспівала коротку пісню гучно-гучно, у них очі вилізли - видно, ніколи не чули "народного" співу )) Після тих хлопців одразу захотілося походити по хатах і поспівати... Але ж після тих хлопців нас уже ніхто не пустить, еге?
А мій Ярослав... Для нього ці всі пісні - це природне, це те, що дано від народження. Йому не треба буде розшифровувати записи і ставити голос. Він просто їх знає. Він грається у іншій кімнаті і наспівує: "Киця, не йди по водицю! Киця, не йди по воду! Киця, не йди по водичку! Бо впадеш у криницю, киця!" (це перероблена ним колискова, якщо хто не знає). Або колядує "Там Божа мати Христа купала", смішно перекручуючи "Божа" і "Христа", бо він не знає, хто це і вимовляє неправильно. І співає: "Добрий вечір тобі". Звісно, у два рочки там нема ще мелодії, але він у два рочки знає більше пісень, ніж більшість київських дорослих дядь! Дай Боже, аби він полюбив це все. Аби не зрікся.
З Різдвом вас!
Пастушки, котрі пішки йшли од самого Вифлеєму!
Суперечка Чорта з Янголом. Чорт запевняє, що славити треба його, бо він крут. Янгол не погоджується. Жид на задньому плані чухає потилицю...
Ірод диктує Жиду, Чорту і Воїнам свій наказ - знищити усіх немовлят віком до року!
А це наш Звіздар, який трохи припізнився, бо дорогою йому стався гендель, тож він мусив і туди зайти - просвітити тих нещасних, що Син Божий народився.
Чорт відчув, що позаду нього збирається стрьомний натовп...
Чорт хвалиться своїми діяннями: як пісок з дна моря діставав, як світ хрестив, як людину оживляв...
Смерть: "Хіба я страшна, м?"
Звіздар так зажигав, що навіть Іродові воїни повеселішила і стали добрими.
Хепі енд:)