(no subject)
Найпівденніша точка європи. Гераклові стовпи. Край світу для древніх греків...
На косі - дві таблички: зліва - Середземномор'я, справа - Атлантика. А спереду, через протоку - зелені гори Африки.
Як і личить краю світу - тут екстремально....
Гіблартарська протока - це велетенський протяг, і той вітер із Сахари, що залітає в інші місця Іспанії час від часу, та робить людей божевільними - тут дме увесь час. Він збиває з ніг, продуває до кісток, засліплює піском та морськими бризками. Відчуваю трахеї, бронхи, легені, вушні равлики - все це довго тут не витримає, це місце не для мене... При цьому смажить сонце, перетворюючи кожен затишний закуток на сауну. Антлантична вода - чудова, прозора як скло, але... купаються тут лише моржі. Зіткнення морських та океанських течій - влаштовує водну круговерть, яка відлякувала греків від дальших подорожей. Хоча фінікійці її долали.
Маленьке стародавнє містечко - зіщулилось, притулившись до замку та ховаючись за ним від вітру. Нема тут і натяку на живописні набережні зі столиками з чудовим краєвидом на Африку... Столики стоять на вузеньких вуличках, насолоджуючись найціннішим тут - затишком. А поза фортечними стінами - потворні целофанові намети кафешок - це благо, це прихисток.
Зараз тут мекка віндсерферів та кайтсерферів. Те що мені смерть - для них щастя ))
На косі - дві таблички: зліва - Середземномор'я, справа - Атлантика. А спереду, через протоку - зелені гори Африки.
Як і личить краю світу - тут екстремально....
Гіблартарська протока - це велетенський протяг, і той вітер із Сахари, що залітає в інші місця Іспанії час від часу, та робить людей божевільними - тут дме увесь час. Він збиває з ніг, продуває до кісток, засліплює піском та морськими бризками. Відчуваю трахеї, бронхи, легені, вушні равлики - все це довго тут не витримає, це місце не для мене... При цьому смажить сонце, перетворюючи кожен затишний закуток на сауну. Антлантична вода - чудова, прозора як скло, але... купаються тут лише моржі. Зіткнення морських та океанських течій - влаштовує водну круговерть, яка відлякувала греків від дальших подорожей. Хоча фінікійці її долали.
Маленьке стародавнє містечко - зіщулилось, притулившись до замку та ховаючись за ним від вітру. Нема тут і натяку на живописні набережні зі столиками з чудовим краєвидом на Африку... Столики стоять на вузеньких вуличках, насолоджуючись найціннішим тут - затишком. А поза фортечними стінами - потворні целофанові намети кафешок - це благо, це прихисток.
Зараз тут мекка віндсерферів та кайтсерферів. Те що мені смерть - для них щастя ))