Відень та Я
Професор Кірсенко полюбляв жартома казати, що Відень - то є велике українське місто.
І він не дуже то й то грішив проти істини, жартуючи таким от чином.
Відень - це Імперія, Імперія - це Василь Вишиваний та ті його родичі, які урівнювали у правах греко-католицьке священицтво зі шляхтою.
Відень - це лицарська культура, герметична поезія та криваво-терпкий присмак тієї Імперії у повітрі.
Є Інсбрук та Зальцбург, але навіть божевільні траклеві строфи доречні та смачні саме у Відні.
Відень дуже і дуже близько - де-факто він починається за Збручем, його хмільне повітря пропитує світання Франківська та присмерки Львова, ушляхетнює закарпатське вино та каву у Чернівцях - коли автобус промайне ліліпутку-Словаччину і простуватиме на Відень жирними німецькомовними рештками Імперії, то важко уникнути омани, що автобус йде вгору.
Відень - палац, гральний майданчик та військовий плац, збудований для велетнів.
І справа тут не лише в готиці та в габсбурзьком препишному бароко - на вході до Святого Стефана зустрічаєш іспанських скаутів, згадуєш історію, згадуєш, що й вони вдома і починаєш розуміти, що від нашої Галичини до їхньої Галісії не настількі вже й далеко за шляхопроводними зорями цієї Імперії та цього міста...
І він не дуже то й то грішив проти істини, жартуючи таким от чином.
Відень - це Імперія, Імперія - це Василь Вишиваний та ті його родичі, які урівнювали у правах греко-католицьке священицтво зі шляхтою.
Відень - це лицарська культура, герметична поезія та криваво-терпкий присмак тієї Імперії у повітрі.
Є Інсбрук та Зальцбург, але навіть божевільні траклеві строфи доречні та смачні саме у Відні.
Відень дуже і дуже близько - де-факто він починається за Збручем, його хмільне повітря пропитує світання Франківська та присмерки Львова, ушляхетнює закарпатське вино та каву у Чернівцях - коли автобус промайне ліліпутку-Словаччину і простуватиме на Відень жирними німецькомовними рештками Імперії, то важко уникнути омани, що автобус йде вгору.
Відень - палац, гральний майданчик та військовий плац, збудований для велетнів.
І справа тут не лише в готиці та в габсбурзьком препишному бароко - на вході до Святого Стефана зустрічаєш іспанських скаутів, згадуєш історію, згадуєш, що й вони вдома і починаєш розуміти, що від нашої Галичини до їхньої Галісії не настількі вже й далеко за шляхопроводними зорями цієї Імперії та цього міста...