Lacuna Coil
Прослухавши всю дискографію, є що сказати.
Дуже цікавий італійський готік-метал гурт. Вирішили не винаходити велосипеда, а піти протореним шляхом, узявши 100%-во дієву формулу вокалу «красуня та чудовисько», правда не в однаково пропорційному відношенню, жіночого вокалу набагато більше ніж чоловічого рику, інколи й взагалі без нього. Мелодійний, вельми приємний голос Крістіни Скаббіа заворожує, притягує і вабить, хоч і зірок з неба не знімає, проте ідеально вписується в музикальну складову гурту. Рик Андреа Ферро не досить брутальний і не такий низький як хотілося б почути, до «чудовиська» ледь дотягує, хоча знову ж таки гармонійно доповнює жіночий вокал. Цікаві текста, суто готичного забарвлення, немає там нічого занадто мудрого прото про смерть, життя, кохання, долю і вічність доволі непогані і легко сприймаються. Гурт стилістично балансує на вістрі леза між готів-металом та хард-роком на всіх альбомах, і це мене дуже засмутило, так як хотілось б щоб вони вже остаточно визначились з силем, а не коливались туди-сюди. І вцілому їх звучання трохи навіювало нудьги, такого штибу гуртів греблю гати, не вистачало чогось особливого, не було за що зачепитися, бо щось все рівно, альбоми дуже схожі між собою, Крістіна чудово вокалізує, я позіхав і навіть засинати почав… аж раптом заграв 8-й повноформатник ”Delirium” 2016 року, я аж прокинувся! Оце те чого не вистачало раніше. Вони остаточно пішли в хард-рок з невеликим домішком де-не-де готичності, стали звучати більш виважено, брутальніше, більш низький вокал Андреа, стало його майже стільки як і жіночого. Цей альбом зовсім перевернув докорінно мою думку про цей гурт, так само і наступний приємно порадував. Попереднім альбомам, на мою думку, не вистачало якогось надриву, все було якось плоско хоч і дуже непогано зіграно. Думаю, якщо буде живий концерт, залюбки на нього сходжу)
