Clannad (TV-1, TV-2)
Clannad
Я напишу відразу про враження від двох переглянутих сезонів, так буде наочніше бо вони йдуть відразу у зв‘язці і другий сезон є логічним продовженням першого.
Перше враження, що це дивне аніме, про дивних учнів. «В нас всі особистості унікальні, чи то місто таке?» ©️ і чим далі в ліс, тим все дивніше. Чого лише вартує велика сім‘я булочок, що мозоковибухалько вривається на ендінгу і наш всісвіт вже перестає бути іншим назавжди.
Трошки є алюзії на “Kanon”, в особі головного героя, також маємо жорсткий, я б сказав прям нищівний гумор, також за словом в кишеню не лізе і допомагає дівчатам. Також присутнє знайомство з дівчинкою з якою зустрівся ще в глибокому дитинстві, але все забув. Тонкий наліт містичності та загадковості. Також звучить рефрен на тему незакритих гештальтів у дитинстві, не зважаючи на те що повністтю забуті, які неодмінно наздоженуть і доведеться їх закривати, інакше ніяк. І також флешбеки минулого які передаються через сон.
На перший, та і навіть другий погляд звичайне аніме про шкільне життя. Але японці не могли не долучити до сюжету містичної складової. Хоча ця складова не дуже виразна та сильно розмазана по сюжету, тим не менш портребує своєї уваги, адже є якраз центровою сюжетною подією.
Окадзуки, не дивлячись на те, що часто поводить себе неналежним чином, прогулює уроки, погано поводиться з батьком, постійно кепкує над своїм найкращим другом та глузує з інших, все ж виявився непоганим хлопцем, який допомагає людям. І поступово, дивуючись сам собі, почав відкривати позитивні риси характеру в середині себе.
Також маємо цілий букет аніме-штампів, тут нам і цундере, дандере, кудере, дорослі яких не відрізнити від школярів, хлопець з цигаркою та биткою, автомобільна аварія і людина в комі, недогаремник та інші типові принади аніме серіала.
Проте в другому сезоні, який є логічним продовженням першого, все раптово (якщо чесно не зовсім раптово, а поступово) змінюється. Колишні школяри закінчують школу і роблять перші кроки в доросле життя. Тематика та настрій аніме різко змінюється. Якщо перший серіал ненапружний, легкий, глузливий та смішний, другий навпаки, важкий, складний та здебільшого сумний. Я проридав більшу половину серій другого сезону. Найцікавіше те, що автори логічно та послідовно, потроху перейшли від сміху першого до драми у другому. І це настільки вражає, що дивуєшся як це так все непомітно сталося, було ж кумедно та весело. Але доросле кроки внесли свої серйозні корективи у диття Окадзукі. І тут повноцінна драма, де як у справжньому дитті доля не жаліє головних героїв, а б‘є розвідним ключем по голові у найвразливіші моменти. Інколи аж перехоплювало подих від перепетій на екрані. Його конфлікт з батьком тільки поглибшав до неймовірної прірви, аж до невиразного несприйняття та психів. Проте з часом, він став повторювати свого ж батька, майже, несвідомо, яблуко від яблуні і таке інше. Але світ не без добрих людей які завжди можуть протягнути руку допомоги, якщо ти захочеш за неї вхопитися, а не дити лише минулим та зариватися з головою у жалю до самого себе, та постійно прокручувати в голові моменти: «якби я лише по-інакшому вчинив».
Також зіграв свою головну роль містичний лейтмотив, що червоною ниткою йшов крізь усі епізоди і гучно вистрелив (як рушниця Чехова) наприкінці серіалу.
Однозначно найкращий серіал в своїй категорії.
10 з 10