Моя стаття: Віктор Ющенко - націоналістичний вибір!
Нещодавно Рада ВМГО «Національний Альянс» на своєму засіданні прийняла рішення про підтримку нашою організацією Віктора Ющенка як кандидата на посаду Президента України. Очевидно, варто розставити всі крапки над «і» в даному питанні. Викладу свої думки з цього приводу, що в більшості збігаються з настроями членів нашої організації. Наша позиція є тотожною до позиції українських націоналістів з Братства ОУН-УПА, Конгресу українських націоналів, Організації українських націоналістів (революційної), Організації українських націоналістів, УНА-УНСО, Спілки офіцерів України, що була висловлена під час проведення Форуму українських націоналістів і за безпосередньої участі Президента.
Відразу скажу, що протягом останніх 10 років я незмінно підтримував Віктора Ющенка. Був присутній під стінами Верховної Ради України у 2001 році під час звільнення його з посади прем’єр-міністра кучмівським режимом, брав активну участь у парламентських кампаніях 2002, 2006 та 2007 років, а також був активним учасником «Помаранчевої революції». Вже майже 8 років будучи депутатом в органах місцевого самоврядування різного рівня перебуваю у фракції «Наша Україна», хоча ніколи власне не був членом однойменної партії.
З моєї точки зору українцям, які мають націоналістичні переконання сьогодні варто обирати лише Віктора Ющенка. Ні Арсеній Яценюк, ні Анатолій Гриценко не є політиками, що можуть вважатися правими, а є скоріш всього націонал-лібералами. Що ж стосується Юрія Костенка, то, розуміючи його спробу за рахунок участі в президентських перегонах розкрутити вже трохи призабуту Українську Народну Партію, все ж таки мушу ствердити, що його персона і виборчі постулати є блідою копією дій нині діючого Президента. Більше того, переконаний, що Юрію Івановичу вистачить розуму знятись з виборів на підтримку Ющенка і не смішити публіку результатом близьким до нуля. Що ж стосується Олега Тягнибока, то незважаючи на його в цілому правильну програму та націоналістичні месиджі, масштаб даного політика не відповідає рівню Президента України. Звичайно, не хотів би зводити цю статтю до протиставлення по лінії Ющенко-Тягнибок, адже вважаю, що обидва політики несуть адекватні ідеї та йдуть у правильному напрямку, більше того, щиро бажаю ВО «Свобода» бути представленою у майбутньому парламенті.
Ще одна вступна заувага полягає в тому, що президентські вибори - це боротьба не політичних партій, а саме кандидатів у Президенти України, і тут варто зважати на політичну вагу цих фігур та їхню потенційну можливість зайняти цю посаду. Більшість учасників перегонів ставлять собі абсолютно інші завдання: розкрутити свою політичну партію з метою участі у наступних парламентських виборах і проходження 3%-го бар’єру (Гриценко, Костенко, Тягнибок, Симоненко, Богословська), розпіарити свою власну політичну персону для майбутніх політичних звитяг (Пабат, Рябоконь, Ратушняк), потенційно зайняти посаду прем’єр-міністра (Яценюк, Тигипко), виконання технічної функції (Бродський, Противсіх, Супрун) і т.д.
Для мене як націоналіста важливими оціночними судженнями дій того чи іншого політика є питання, які я б назвав світоглядними. Звичайно вирішення економічних проблем є також важливими, але все ж ідеї україноцентричності є стержневими для мого розуміння політика в сучасній Україні.
Тут я б відзначив такі напрямки: зовнішня політика, національна безпека, українська церква, питання формування Української Нації та повернення національної пам’яті, свободи слова та демографічний поступу. Про них зупинюсь детальніше.
Зовнішня політика
Від початку своїх повноважень Президента Віктор Ющенко, задекларував шлях України до Західної цивілізації. Вступ у ЄС та НАТО стали пріоритетними міжнародними напрямками українського МЗС. Лише газовий шантаж і відверта недружня позиція офіційних представників Німеччини та Франції не дозволила Україні набути Плану дій з підготовки до членства (ПДЧ) - програми НАТО, що передбачає надання порад, допомоги і практичної підтримки, залежно від індивідуальних потреб країн, що прагнуть вступити до Альянсу.
Розвиваючи пріоритетні стосунки з Польщею, Молдовою, Грузією та країнами Прибалтики, Ющенко ствердив принцип важливості Балто-Чорноморської геополітичної вертикалі.
Участь Президента в мітингу у Тбілісі під час російської агресії та його жорстка оцінка дій Росії поставила Ющенка на друге місце політиків яких ненавидить Кремль (очевидно, перше місце по праву займає кум Ющенка - Михайло Саакашвілі).
Чи не тому прокремлівська більшість БЮТ та ПР звільнила із займаної посади, представника команди Президента, міністра-патріота - Володимира Огризка, таким чином здійснивши акт помсти за активні дій українського МЗС в адекватній оцінці російсько-грузинської війни.
По суті негласно Ющенко своїми діями довів, що він сповідує давнє бандерівське гасло «Київ проти Москви!». І лише офіційний статус не дозволяє йому «вголос» розставити всі крапки над «і» у своєму ставленні до північного сусіда.
Національна безпека
Віктор Ющенко принципово поставив питання виведення російського чорноморського флоту з Криму у 2017 році, незважаючи на жодні чинники, що можуть цьому завадити.
Ті зміни, які відбулись в Службі безпеки України, варто відзначити як фундаментальні. Проукраїнська політика спецслужби проявлялася і в персональній позиції її керівника - Валентина Наливайченка. Заборона ряду антидержавних структур у Криму та в Донецькій області, відкриття кримінальних справ стосовно провідників так званих «русинів» в Закарпатті, оголошення персонами нон грата ряду одіозних політиків Російської Федерації.
Українська церква
Постійні і не приховані дії Віктора Андрійовича у прагненні сформувати в Україні Єдину Помісну Православну Церкву ні для кого не є секретом. Приїзд до нашої держави Патріарха Константинопольського Варфоломія став надважливою подією в об’єднанні українського православ’я.
Кроки Ющенка по налагодженню діалогу між національними церквами: Українською православною церквою Київського патріархату, Українською греко-католицькою церквою та Українською автокефальною церквою незаперечні. Та й погодьтесь, ставлення до процесу об’єднання українського православ’я з боку Української православної церкви Московського патріархату зовсім інше, аніж войовнича позиція ще скажімо у 2004 році.
Формування Української Нації
Очевидно стрижневим посланням Віктора Ющенка до українців протягом усіх років президентства є питання формування Української Нації. Нації, що буде мати одну православну церкву, одну державну мову, спільне розуміння своєї історії та майбутнього. Саме Ющенко робить усе можливе аби українці чимдуж позбулися хохляцької та малоросійської ментальності і перестали бути рабами і холуями.
Повернення національної пам’яті
Фундаментальний здобуток у цій царині - визнання Голодомору як геноциду українського народу на загальнодержавному офіційному рівні. Визначення кримінального покарання за заперечення такого твердження є вагомим інструментом в боротьбі з різного роду прокремлівськими провокативними структурами.
Впродовж 2007-2008 років в Україні завдяки Указу Президента України демонтовано понад 400 пам'ятників діячам комуністичного режиму - організаторам Голодомору та політичних репресій 1937-41 рр. Перейменовано понад 3 тисячі топографічних назв, що носили їхні імена.
Визнання Героєм України головного командира Української повстанської армії - Романа Шухевича, що відбулося на очах у сотень ветеранів УПА в палаці «Україна» є чітким націоналістичним посилом для українців. Для Віктора Ющенка воїни УПА, так само як і їхній командир, є Героями України.
Відкриття у Львові музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», що нещодавно набув статусу національного. Активна робота СБУ по відновленню національної справедливості, зокрема відкриття власних архівів для публічного користування, що сприяє пошуку своїх рідних та близьких, що постраждали від радянської комуністичної системи.
Зовсім нещодавно один з київських судів за поданням СБУ визнав керівників більшовицького тоталітарного режиму винними у геноциді українців у 1932-33 роках. Суд констатував, що Йосип Сталін (Джугашвілі), В'ячеслав Молотов (Скрябін), Лазар Каганович, Павло Постишев, Станіслав Косіор, Влас Чубар та Мендель Хатаєвич вчинили злочин геноциду, передбачений Карним Кодексом України.
Остання заява Президента зокрема стосувалася проведення міжнародного трибуналу над злочинами комунізму. З цією пропозицією він звернувся до лідерів інших держав Східної Європи, що постраждали від комуністичних режимів (Росії, Польщі, Грузії, країн Балтії та інших).
Окрім того не варто забувати про створений у 2006 році Український інститут національної пам’яті, як центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом, що ставить за мету свого існування: посилення уваги суспільства до власної історії, поширення об'єктивної інформації про неї в Україні та світі; реалізація державної політики та координація діяльності у сфері відновлення та збереження національної пам'яті Українського народу; забезпечення всебічного вивчення етапів боротьби за відновлення державності України у XX столітті, історичного минулого Українського народу, в тому числі усіх форм репресій; здійснення комплексу заходів з увічнення пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, учасників національно-визвольної боротьби.
Національні пам’ятки
До найбільших здобутків у цьому напрямку слід віднести створення національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця" у Батурині, відкриття культурно-мистецького та музейного комплексу "Мистецький арсенал" у Києві, відновлення національного заповідника на острові Хортиця, що у Запорізькій області, відкриття меморіального комплексу «Пам'яті Героїв Крут» на Чернігівщині. Національний статус заповідника отримали «Биківнянські могили», що на Київщині.
Свобода слова
Ніхто не буде заперечувати, що на сьогодні у нашій країні є свобода слова. Звичайно вона не досконала як у європейських країнах і має ще багато своїх недоліків, які потрібно виправляти. Сотні статей та викривальних репортажів українських ЗМІ стали важливим фактором у боротьбі з корупцією і дамоклевим мечем для політичної та економічної верхівки країни. Саме свобода слова є стрижневим фактором у боротьбі ідей та донесенні їх до простого українця. Без цього не можливо увити будь-яку демократичну країну. Всі п’ять років свого президентства Ющенко стояв на сторожі свободи слова!
Демографічний поступ
Виплати після народження дитини стали вагомим фактором для збільшення народжуваності в Україні. Кількість новонароджених у 2008 році склала 510,6 тис., що на 8,0% більше, ніж в попередньому році і на 35,6%, ніж у 2001-му. А в 2009 році у нас найвищий рівень народжуваності за останні 17 років, близько 530 тисяч новонароджених!
Проект «Зігрій любов’ю дитину» показав як ефективно можна переконати представників українського бізнесу підтримати родини, де виховують 10 і більше неповнолітніх дітей. Сотні квартир, придбаних в рамках програми, тисячі різних інших дороговартісних речей, що стануть у пригоді кожній родині і є важливим внеском для пошани тих, хто насправді є героями, бо народити і виховати більше 10 дітей - героїчний вчинок.
Висновки
Вам здається, що все одно в царині утвердження Української Нації зроблено мало і варто було б зробити значно більше? Напевне що так! Але прошу не забувати в якій країні ми живемо! В країні, де половина населення розмовляє мовою чужої нам країни, ходить до церкви яка звітує Москві, не сприймає євроатлантичного вибору та потенційно готова до різноманітних панславістських союзів з північним сусідом.
Країна, яка ще 5 років тому мала керівником рудоволосого заводського партократа, що віддавав накази убивати незалежних журналістів. Країна де 11 років тому у другому турі президентських виборів за кандидата від комуністів проголосувало 37,80% виборців, що складало 10 665 420 громадян України.
Кажуть, що однією з найбільш зауваг до Віктора Ющенка є його нерішучість. Люди добрі, та яка ще може бути нерішучість у людини, що була готова заради української справи на найбільший життєвий ризик (а отруєння у 2004 варто сприймати саме так), і перенесла більше 20 операцій за останні 5 років. Після цього не зламалась і продовжувала, незважаючи ні на що, впроваджувати свою національну політику, до речі, не боячись втратити рейтинг і прихильність певної частини виборців.
Голосування за Ющенка - це вибір українських націоналістів, що кидають виклик кремлівській кліці Тимошенко та Януковича які думають однаково і чинитимуть тотожно! Це декларація готовності відстоювати українську справу, незважаючи на будь-які перешкоди на своєму шляху! Це готовність захищати революційний вибір Української Нації у 2004 році!
Будьмо українцями! Голосуймо за Віктора Ющенко!
Ігор Гузь, голова ВМГО «Національний Альянс»