Ззаду й спереду: з-за та з-поза правопису!
КОЗАЦЬКИЙ ПИСАР - ПРАВОПИСУ ЛИЦАР!
Про всякі ексцеси з "зі" - "із" - "зо" - "зз-зс" ...ітд. Бодай оцей псевдоправопис зслиз безсловесно! З старим святом-правописом!
Оце - щоб знов (вкотре вже?) пригадати нам всім про милозвучність: бо, бач, також - "щоби знову пригадати нам усім про немилозвучність..." Примушу себе (ану, з страху - примусь себе/примушуй себе!) отепер про оте написати на рівні та через здоровий український глузд, ба й глузливо. Віддавна ж шукав нагоди (24 серпня 2012, 13:42:22) - та вже гаразд та годі! Теє забере, однак, трішки часу! Отут я колись собі погрожував виконати оце, досить вагоме й скрутне, завдання про українську альтернацію та евфонію. Аналітику цієї теми доречно й гарно й полемічно - розпочав був Караванський (ХХХ. ПЕРЕТЯГАННЯ СТРУНИ або ПСЕВДОУКРАЇНІЗАЦІЯ), про що я згадав давненько: 6 жовтня 2014, 01:20:59. Матеріалу маємо вдосталь - й теоретичного. Читаючи наших штучних письменників чи мовознавців, різні-прерізні тексти - скрізь знову жахом пройнявся: тож анумо щось чинити (тож зчинімо ґвалт: аж мороз з-за плечей бере - аж зстародавна) проти отого неподобства.
1) З-ЗА, ІЗ-ЗА: дороговказ та початок злобної евфонології (деякі мовомудрагелі дочулись і про "еу-фонію"). З Зевеса добре глузовала; (Котляревський: Енеїда). Із-за лісу, з-за туману, Місяць випливає (Шевченко, I, 1963, 93); Аж ось з-за воріт показалася чиясь низенька постать (Панас Мирний, IV, 1955, 58); Коли чував хто о Полкані, То се була його сестра; Найбільш блукали по Кубані, А рід їх вийшов з-за Дністра (Іван Котляревський, I, 1952, 197). Та й, нарешті, за віщо [= за - що? - ні за що! - та й нізащо! + нащо + навіщо? - та навіщось!] я думаю каратись за других? Відцуратись радощів життя з-за других - се тяжка кара (Леся Українка, II, 1951, 14); Вона ж не з льоду, - з чистого кришталю! (Леся Українка, II, 1951, 200); При перших же ударах клавішів постать ураз спинилася (Юрій Смолич, I, 1958, 66). Мирний: "Чоловік з двадцять наїхало...Горе кажуть, об горе чіпляється." Шевченко: "Люблю розмовлять,/Як з братом, з сестрою, розмовлять з тобою,"...Шевельов: "Одні зраджують по-валенродівському - з пекельною ненавистю, з зосередженою цілеспрямованістю, з холоднокровним запеклим романтизмом розрахунку...Бо вмістити все це в один образ з плоті і крови - не можна." ...Іван Нечуй Левицький: "Він вхопив з стола люльку і почимчикував в далеку кімнатку". Франко: Не впору був твій плач і сміх не впору, То й кпились люди з сліз і сміху твого (Іван Франко, XIII, 1954, 127).
Зробімо отак ззамолоду - доки не запізно!
Зсукана петля волоцюзства - геть грізно:
Знемовить кривду суржикософізмів!
В лихий час змилуйся мововітчизно!
Для немузичної суржикоуяви: "Хтось приповз ззаду - і зараз скрутив йому суржикохвіст - а потім подавсь повз суржикорила і йому, знов ввічливо, зазирнув ув вічі...(чи треба "знову"? - я ж "вам сказав ввічливо - сказав в вічі, та й - отак з злоби"!)..."
2) Себто розширімо тематику про чергування од "з" до "в" (отож - зтематизуймо й зконцептуалізуймо й оте "в/у-ув-вві-уві-" ітд.) - та сама евфонічна ніби-жах-скрута. Нібито українські вуста - немічні вимовити найкоротші форми своєї мови, ба й українські вушенята - свою короткозвучність притьмом почути (вплив перцепційного "аднаабразнава"-одноманітного каснаапарату!). Що заради ритму, рими, реторики психологічного чи логічного чи вимовного наголосу, свободи й доцільности милозвучности та усякої-превсякої естетики (у всякім разі - чи й в разі всякої всячини!) - дозволені відважніші й геть усі творчі засоби евфонії мови: ото наша насущна справа! Контекст та завдання мовлення - вирішують багато дечого.
Осюди - й оце! Де Орест Друль міг би був прикласти оту мудрість і до всяких чергувань із "з" - але отак не вчинив, навіть не згадав! Правильний висновок він проголошує - з ясної причинности: "Отож наслідком умилозвучнення стало уподібнення звукового потоку нашої мови до їхньої."
Ще з мовогри та мовомогутности:
3) І "і" - і "й" - і "та" - ото мовогра, в російській - неможлива. (Огієнко: "Ці перерви звичайно робимо по своїй уподобі в живій мові, але в писанні ліпше їх оминати, цебто пишемо так, ніби перерв нема...Звичайно, у живій вимові та в віршах чи взагалі в ритмічній мові цих правил не завжди дотримуємо повно...")! Кажуть - "і" сполучує неоднорідне та відмінне, "та" однорінне та подібне. Уявімо ж: якщо я зволію категоризувати неоднорідне як однорідне - примушу їх до рідности саме через "та". Рідко здибую вживання "та" і "й" - але що за потенціал отам. Чи й "од/від" - одвічно й довічно!... Теорія сумісности сутностей...
4) Евфонічна дейксація: оте/оце/осе - те/се/це - не це, а оце/не те, а оте - так/сяк/отак + сесе/тото (милоевфонії прегарні - старовинні!) - отакеньки/отакісіньки (всяка димінутивізація!), всякі нісенітниці (ні се ні те) й тотожності (і то і ото, і те і оте, і се і те), ітд... Теорія виокремлення, увиразнення сутностей...
5) Добавмо й "семантичну немилозвучність", доречніше: семантичну шизозвучність - починаючи з стихійної, нестямної нерефлексивности - з "заразчан-сїйчанїкафф"... Теорія антикогерентности й антиукраїнської гібридизації, прищеплення ворожих сутностей!
Далі буде...коли нагода скаже! Чи пак: ззивімо всіх злих духів, лжедухів й псевдодухів - з милосердя милозвучно змилуймося над ними: зненацька зстрибнімо на них!
Ото псевдогени й псевдоструни - та ще й про тепер/зараз верзуть!