Дурень: Бути чи не бути? Буття: Дуріти чи не Дуріти?
Новий маркер в біографії. Касна-нашестя касна-напасти та касна-ентропії - та знемовлення мови та знесуспільнення спільнот та знегромадження громад та знерозумлення розуму - примушує мене покинути ще один форум. Отам власник навіть не розуміється на різниці "вульгарний російськомовний провокатор"/"насущні вкраїномовні завдання": форум застрягне в кацапокапітуляції. Оця отамна тема має вдосталь і про предурного дурня Гамлета та його - ГА? та АГА! - Гакати чи не гакати? + Агакати чи не агакати?
Отам вже навіть й україномовних дурнів трудно здибати: нема, дастьбі! Українською інколи пишуть інфантильні мудрагелі - вони підсвідомо примушують всіх бабратися в суржикобуруді та россобруді: і спільнота не реагує на патології і їх не вигоює. Знеглудження українського здорового глузду та українського вигойного глузду (ото не "патєря русскава здравава смьісла") - вимірюється толеруванням всяких суржикогібридів та всяких інфантильних недоумків-шкідників, москвомудрагелів, ітд. Активізм розуму є педагогічним - він має видаляти кумулятивні шкоди для мови. Розумна людина мала б самотужки теє зробити - але коли їй вказуєш як теє треба виконати і вона іраціонально та аутистично чинить опір, то вона вступає в зону свавілля й божевілля. Розумування стають шкідливими - та й геть неможливими.
Цуратися дурнів - чи не цуратися?
Для одурених дурнів писав Шевченко - та дарма: Дурімо себе - чи не дурімо? Забріхуймося - чи не забріхуймося?
Не дурімо самі себе,
Учімось, читаймо,
І чужому ЧУЖОГО научаймось,
Й свого не цураймось...
Суржико-дурні та россо-дурні - ото мудра тема:
Все йде, все минає - і краю немає.
Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає [...]
А то дурень розказує
Мертвими словами
Та якогось-то Ярему
Веде перед нами
У постолах. Дурень! дурень! [...]
Правда, мудрі!
Спасибі за раду.
Теплий кожух, тілько шкода -
Не на мене шитий,
А розумне ваше слово
Брехнею підбите.
Вибачайте… кричіть собі,
Я слухать не буду,
Та й до себе не покличу:
Ви розумні люди -
А я дурень; один собі,
У моїй хатині
Заспіваю, заридаю,[...]
(Тарас Шевченко, I, 1951, 75);
Одурить Саваоф дурнів-рабів-брехунів - чи не одурить?
Не хрестись,
І не кленись, і не молись
Нікому в світі! Збрешуть люде,
І візантійський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог,
Карать і миловать не буде:
Ми не раби Його - ми люде!
Отам вже навіть й україномовних дурнів трудно здибати: нема, дастьбі! Українською інколи пишуть інфантильні мудрагелі - вони підсвідомо примушують всіх бабратися в суржикобуруді та россобруді: і спільнота не реагує на патології і їх не вигоює. Знеглудження українського здорового глузду та українського вигойного глузду (ото не "патєря русскава здравава смьісла") - вимірюється толеруванням всяких суржикогібридів та всяких інфантильних недоумків-шкідників, москвомудрагелів, ітд. Активізм розуму є педагогічним - він має видаляти кумулятивні шкоди для мови. Розумна людина мала б самотужки теє зробити - але коли їй вказуєш як теє треба виконати і вона іраціонально та аутистично чинить опір, то вона вступає в зону свавілля й божевілля. Розумування стають шкідливими - та й геть неможливими.
Цуратися дурнів - чи не цуратися?
Для одурених дурнів писав Шевченко - та дарма: Дурімо себе - чи не дурімо? Забріхуймося - чи не забріхуймося?
Не дурімо самі себе,
Учімось, читаймо,
І чужому ЧУЖОГО научаймось,
Й свого не цураймось...
Суржико-дурні та россо-дурні - ото мудра тема:
Все йде, все минає - і краю немає.
Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає [...]
А то дурень розказує
Мертвими словами
Та якогось-то Ярему
Веде перед нами
У постолах. Дурень! дурень! [...]
Правда, мудрі!
Спасибі за раду.
Теплий кожух, тілько шкода -
Не на мене шитий,
А розумне ваше слово
Брехнею підбите.
Вибачайте… кричіть собі,
Я слухать не буду,
Та й до себе не покличу:
Ви розумні люди -
А я дурень; один собі,
У моїй хатині
Заспіваю, заридаю,[...]
(Тарас Шевченко, I, 1951, 75);
Одурить Саваоф дурнів-рабів-брехунів - чи не одурить?
Не хрестись,
І не кленись, і не молись
Нікому в світі! Збрешуть люде,
І візантійський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог,
Карать і миловать не буде:
Ми не раби Його - ми люде!