прістрєлі міня, єслі я нє прав
Відгук на "Хронос" Тараса Антиповича. Попереджаю, відгук емоційний, нестриманий і, оскільки я не є фаховим літературознавцем, ймовірно, в чомусь ламерський. Але вже написав, що думав.
"Хронос" викликав у мене серйозні побоювання щодо сьогодення і майбуття нашої літератури і літературознавства. Якщо ТАКЕ вважають "пристойним" письмом і чтивом, видають в недешевому форматі у не останньому в Україні видавництві та номінують на премію "Книжки року" - страшно подумати, яке ж у нас усе інше, що пишеться.
А тепер конкретне. Тут, звісно, будуть деякі спойлери, але такий твір, чесно кажучи, і спойлити не шкода.
1. Жанр
Хто сказав Антиповичу і, насамперед, його видавцям, що це роман? Це не тягне навіть на повість, а максимум можна назвати збіркою прозових фрагментів, "віньєток" (не новел навіть, бо в новелі має бути короткий, але ефектний сюжет з несподіваною кінцівкою), об'єднаних одним уявним світом і кількома (буквально чотрима-п'ятьма) персонажами, які повторюються більше одного разу (решта з'являється і зникає в межах десятка сторінок). Ніякої наскрізної дії, жодного розкритого характеру - якісь ескізи, наче це чернетковий матеріал до роману.
2. Фабула і, власне, науково-фантастична складова
Почнемо з того, що ідея прискореного зістарення організму з можливістю обернути цей процес або за рахунок цього омолодити інший організм, суперечить найфундаментальнішим принципам фізики, - але то таке, фантастика ж. Саме поняття "біочас" зрозуміло не охарактеризоване. Нібито сказано, що це "поле". Але водночас фігурують якісь "темпогени", що їх можна вилучити в тварини і внести в організм людини, утворивши гібридний організм. Певно, для Антиповича "гени" - це така сама "нєвєдомая хуйня", як і "поле". Більше того, в одному з розділів персонажа примусово зістаріють, і в його організмі від цього "розцвів цілий букет болячок [...] туберкульоз, поліартрити, геморой, атеросклероз". Антипович, альо! Туберкульоз - інфекційна хвороба, вона не з'являється просто так "від старості" (чи може хрономат іще вміє синтезувати в собі паличку Коха?)
Писали, що в плані фабули, книга алегорично показує реалії нашого сьогодення. Я вас просю! Сюжет "Хроноса" - це абсолютно стандартний набір науково-фантастичних штампів: технічний винахід, здатний докорінно змінити суспільство і весь світ; докорінні зміни відбулися, пронизавши всі рівні суспільства і світу; все найгірше, що є в світі, вилізло назовні; на чолі стоїть олігархічна організація з деспотичним гнівливим моральним виродком за ватага; шокуючи гротескні види розваг та інші подробиці побуту і т. ін. Тобто нічого нового.
3. Стиль і манера письма та інша літературщина
На додачу до шаблонної фабули, з третьосортної фантастики запозичено і всю шаблонну наративно-описову манеру. Кожен сюжетний клаптик оформлено однаково за схемою: персонаж вимальовується в нібито буденному, звичному оточенні, ненатурально і нав'язливо вводяться деталі фантастичного (типу "а між іншим, підкурив він сигарету від плазмової запальнички, якими, відколи Китай захопив Росію, були завалені всі базари" - приклад вигаданий, до роману не стосується, але подібного там повно). Прямолінійна, прісна манера оповіді наводить на думку, що автор взагалі не читав нічого, крім такої самої фантастики. Мова невибаглива, метафори та інші тропи дуже рідкі та не дуже свіжі. Непереконливо подано молодіжний сленг: на тлі загального англо-українського суржику раптом вкраплені абсолютно анахронічні "кіндер", "поліцай". Фантастична ж термінологія - повний морок: хаотичне жонглювання коренями "хроно-" і "темпо-"; гібрид людини зі свинею називається "свинопітек", зі страусом - "страусопітек", а з жабою - "жабопітек" (до відома Антиповича "πίθηκος" - грецькою означає не "людина", а "мавпа"), інші гібриди побудовані з коренем "-андр".
4. Тема та ідея
Незрозумілі. "Віра перемагає технічний прогрес" - чи що? Взагалі, фінал з автоматичним спасінням людства колишнім священиком, на якого після двосторінкової екстатичної молитви зійшла благодать (при чому віра самих спасенних ніякої ролі не відіграє - "промені добра" рятують і виправляють усіх, хочуть вони цього чи не хочуть), - вбиває остаточно. А тим більше садистично вбиває те, що науковоподібно побудована фабула розв'язується в антинауковий спосіб: "раптом все стало харашо". Закономірне питання: "зочєм ето всьо тоді писалося?" Утім, є інше гіпотетичне пояснення такої "катартичної" розв'язки: автор схарився і не придумав, як ефектно і науково "зробити ахуєнчік у всьому світі". На рівні кожного розділу (якщо не розглядати книжку як цілісний твір, бо вона ним і не є) - жодної бодай трохи цінної думки. Скрізь реалізація примітивної схеми: "Вася стикається з новою технологію чи з наслідками її панування в суспільстві та дістає по носі" з двома варіантами висновків: "А: Бідолашний Вася. Б: Так Васі й треба". Реакція на прочитання кожного фрагменту завжди та сама: "Ну і шо?"
5. Різне
Увесь твір пройнятий страхом старості, який пре з кожного абзацу. Шістдесятирічні люди в Антиповича сиві, зморшкуваті, жирні, безпомічні. Сексуальність змальована у відразливих тонах. Восьмирічна дитина не хоче нічого, крім як гратися своїми іграшками (Антиповичу, у вісім років діти ходять у другий або третій клас і мають дещо ширші інтереси). Незрозумілий весь географічний антураж з "іноземними" іменами (Від кого ховаємося? Якщо це вже справді алегорія сучасної України, то хай би Україна й була. Чи просто мавпуємо Стругацьких?)
6. Позитивне
Більш-менш непогано написані два розділи: "Афалінандр" і "Параноя" (щодо другого, взагалі враження, що його писала інша людина, або його випадково занесло вітром з іншого твору). Утім, обидва наприкінці скочуються в те саме "ну і шо?" і нічим книжку не покращують.
7. Висновки
Таке можна пробачити, якщо це пише 10-11-класник. По суті, це текст рівня знаменитої "Жестокой Голактики", але добре поредагований (ім'я редактора, між іншим, чомусь не вказано в книзі). Утім з цього можна зробити таке-сяке кіно - звісно, за умови ґрунтовної переробки тексту талановитим сценаристом. Для Голівуду, щоправда, це буде порожняк, а для України чи Росії - в сам раз.
8. Побажання автору
Писати ще. Без іронії. Вчитися, вдосконалюватися, бо ще не пізно.
P.S.
А ще можлива принципово інша - концептуалістська - інтерпретація цього тексту. Згідно з нею, це роман про криворукого деміурга, який наплодив нежиттєздатних сутностей, а потім, схаменувшись, грубо їх усі понищив. Якщо задум справді був саме таким, то в цьому щось є (хоча до Сорокіна, наприклад, ой як далеко), але в такому разі книжку треба не продавати в книгарнях, а виставляти в центрах сучасного мистецтва.
Привіт від потерчат!
"Хронос" викликав у мене серйозні побоювання щодо сьогодення і майбуття нашої літератури і літературознавства. Якщо ТАКЕ вважають "пристойним" письмом і чтивом, видають в недешевому форматі у не останньому в Україні видавництві та номінують на премію "Книжки року" - страшно подумати, яке ж у нас усе інше, що пишеться.
А тепер конкретне. Тут, звісно, будуть деякі спойлери, але такий твір, чесно кажучи, і спойлити не шкода.
1. Жанр
Хто сказав Антиповичу і, насамперед, його видавцям, що це роман? Це не тягне навіть на повість, а максимум можна назвати збіркою прозових фрагментів, "віньєток" (не новел навіть, бо в новелі має бути короткий, але ефектний сюжет з несподіваною кінцівкою), об'єднаних одним уявним світом і кількома (буквально чотрима-п'ятьма) персонажами, які повторюються більше одного разу (решта з'являється і зникає в межах десятка сторінок). Ніякої наскрізної дії, жодного розкритого характеру - якісь ескізи, наче це чернетковий матеріал до роману.
2. Фабула і, власне, науково-фантастична складова
Почнемо з того, що ідея прискореного зістарення організму з можливістю обернути цей процес або за рахунок цього омолодити інший організм, суперечить найфундаментальнішим принципам фізики, - але то таке, фантастика ж. Саме поняття "біочас" зрозуміло не охарактеризоване. Нібито сказано, що це "поле". Але водночас фігурують якісь "темпогени", що їх можна вилучити в тварини і внести в організм людини, утворивши гібридний організм. Певно, для Антиповича "гени" - це така сама "нєвєдомая хуйня", як і "поле". Більше того, в одному з розділів персонажа примусово зістаріють, і в його організмі від цього "розцвів цілий букет болячок [...] туберкульоз, поліартрити, геморой, атеросклероз". Антипович, альо! Туберкульоз - інфекційна хвороба, вона не з'являється просто так "від старості" (чи може хрономат іще вміє синтезувати в собі паличку Коха?)
Писали, що в плані фабули, книга алегорично показує реалії нашого сьогодення. Я вас просю! Сюжет "Хроноса" - це абсолютно стандартний набір науково-фантастичних штампів: технічний винахід, здатний докорінно змінити суспільство і весь світ; докорінні зміни відбулися, пронизавши всі рівні суспільства і світу; все найгірше, що є в світі, вилізло назовні; на чолі стоїть олігархічна організація з деспотичним гнівливим моральним виродком за ватага; шокуючи гротескні види розваг та інші подробиці побуту і т. ін. Тобто нічого нового.
3. Стиль і манера письма та інша літературщина
На додачу до шаблонної фабули, з третьосортної фантастики запозичено і всю шаблонну наративно-описову манеру. Кожен сюжетний клаптик оформлено однаково за схемою: персонаж вимальовується в нібито буденному, звичному оточенні, ненатурально і нав'язливо вводяться деталі фантастичного (типу "а між іншим, підкурив він сигарету від плазмової запальнички, якими, відколи Китай захопив Росію, були завалені всі базари" - приклад вигаданий, до роману не стосується, але подібного там повно). Прямолінійна, прісна манера оповіді наводить на думку, що автор взагалі не читав нічого, крім такої самої фантастики. Мова невибаглива, метафори та інші тропи дуже рідкі та не дуже свіжі. Непереконливо подано молодіжний сленг: на тлі загального англо-українського суржику раптом вкраплені абсолютно анахронічні "кіндер", "поліцай". Фантастична ж термінологія - повний морок: хаотичне жонглювання коренями "хроно-" і "темпо-"; гібрид людини зі свинею називається "свинопітек", зі страусом - "страусопітек", а з жабою - "жабопітек" (до відома Антиповича "πίθηκος" - грецькою означає не "людина", а "мавпа"), інші гібриди побудовані з коренем "-андр".
4. Тема та ідея
Незрозумілі. "Віра перемагає технічний прогрес" - чи що? Взагалі, фінал з автоматичним спасінням людства колишнім священиком, на якого після двосторінкової екстатичної молитви зійшла благодать (при чому віра самих спасенних ніякої ролі не відіграє - "промені добра" рятують і виправляють усіх, хочуть вони цього чи не хочуть), - вбиває остаточно. А тим більше садистично вбиває те, що науковоподібно побудована фабула розв'язується в антинауковий спосіб: "раптом все стало харашо". Закономірне питання: "зочєм ето всьо тоді писалося?" Утім, є інше гіпотетичне пояснення такої "катартичної" розв'язки: автор схарився і не придумав, як ефектно і науково "зробити ахуєнчік у всьому світі". На рівні кожного розділу (якщо не розглядати книжку як цілісний твір, бо вона ним і не є) - жодної бодай трохи цінної думки. Скрізь реалізація примітивної схеми: "Вася стикається з новою технологію чи з наслідками її панування в суспільстві та дістає по носі" з двома варіантами висновків: "А: Бідолашний Вася. Б: Так Васі й треба". Реакція на прочитання кожного фрагменту завжди та сама: "Ну і шо?"
5. Різне
Увесь твір пройнятий страхом старості, який пре з кожного абзацу. Шістдесятирічні люди в Антиповича сиві, зморшкуваті, жирні, безпомічні. Сексуальність змальована у відразливих тонах. Восьмирічна дитина не хоче нічого, крім як гратися своїми іграшками (Антиповичу, у вісім років діти ходять у другий або третій клас і мають дещо ширші інтереси). Незрозумілий весь географічний антураж з "іноземними" іменами (Від кого ховаємося? Якщо це вже справді алегорія сучасної України, то хай би Україна й була. Чи просто мавпуємо Стругацьких?)
6. Позитивне
Більш-менш непогано написані два розділи: "Афалінандр" і "Параноя" (щодо другого, взагалі враження, що його писала інша людина, або його випадково занесло вітром з іншого твору). Утім, обидва наприкінці скочуються в те саме "ну і шо?" і нічим книжку не покращують.
7. Висновки
Таке можна пробачити, якщо це пише 10-11-класник. По суті, це текст рівня знаменитої "Жестокой Голактики", але добре поредагований (ім'я редактора, між іншим, чомусь не вказано в книзі). Утім з цього можна зробити таке-сяке кіно - звісно, за умови ґрунтовної переробки тексту талановитим сценаристом. Для Голівуду, щоправда, це буде порожняк, а для України чи Росії - в сам раз.
8. Побажання автору
Писати ще. Без іронії. Вчитися, вдосконалюватися, бо ще не пізно.
P.S.
А ще можлива принципово інша - концептуалістська - інтерпретація цього тексту. Згідно з нею, це роман про криворукого деміурга, який наплодив нежиттєздатних сутностей, а потім, схаменувшись, грубо їх усі понищив. Якщо задум справді був саме таким, то в цьому щось є (хоча до Сорокіна, наприклад, ой як далеко), але в такому разі книжку треба не продавати в книгарнях, а виставляти в центрах сучасного мистецтва.
Привіт від потерчат!