(no subject)
То й що?
Запрацювало нарешті?
За кілька днів саботажу й не подумаю переносити тексти з ФБ.
Цікаво?
Йдіть в ФБ, Інсту, Телегу.
Я всюди - Пані Прапор.
Декілька цитат сьогодення.
Леся Литвинова:
Я намагалась сьогодні привітати всіх причетних. І зрозуміла, що не можу. Майже всі, кого я знаю, або воюють, або по шпиталях, або загинули. Мені не вистачить цілого дня, аби написати кожному особисто. Навіть, аби подумки кожного згадати...
Вчора забирала з дачі стіл, зроблений колись на замовлення місцевим майстром. Він загинув три дні тому. Він загинув, а стіл проживе ще багато років. І сьогодні, сидячи за цим столом, я згадаю і його. І тих, хто ніколи не сяде поряд зі мною вечеряти, але завжди буде стояти за спиною.
Вчора дізналась, що мій старший друг підписав контракт.
- Тобі скільки рочків, нагадай?
- П'ятдесят шість. Всі там будемо рано чи пізно.
Вчора обережно запитала у знайомої як її онук після поранення. Онук в психіатричній лікарні. Він лишився чи не єдиний зі штурмової групи. І все ще йде на штурм. Щодня і щоночі.
Перед сном у нас з молодшою донькою відбувається один і той самий діалог :
- Мама, а де ти була?
- На війні
- А що там?
- Там погані люди
- А що вони хочуть?
- Вони хочуть нас вб…ти.
- А давай ми їх вб'…мо? Давай?
Моя трирічна донька інтуїтивно розуміє те, що ми знаємо розумом. Або нас, або ми. Краще ми. Аби наші діти не були наступними.
Дякую всім, хто кожного дня наближає цей день, не звертаючи увагу на ту ціну, яку платить особисто. Честь бути частиною цього війська. І цієї країни.
А цей текст вичитала в Тетяна Здоровій.
Авторка: Альона Васильченко:
#недільне
Це жорстоко і незбагненно.
Може в цьому й моя провина.
Дві години назад за мене
невідомий солдат загинув.
В нього - холод, а в мене - протяг.
В нього - "нуль", а у мене - справи.
Пролилися на теплий одяг:
в нього кров, а у мене - кава.
Вітер бавиться; дощ скажений
не вгамується у долині.
Дві хвилини назад за мене
невідомий солдат загинув.
В мене - ліжко, а в нього - вирва;
й переляканий крик зозулі.
В мене раптом в висках зболіло,
а у ньому - чотири кулі.
Так жорстоко і так буденно,
мов життя й потойбіччя змова:
Дві секунди назад за мене
невідомий загинув знову.
Вітер бавиться, свище хижо.
Мій годинник рахує всюди:
Рік. Хвилина. Година. Тиждень.
Дві секунди. Одна секунда.
Бігаю очами по рядках і реву.
Ревом…
Всім гуртожитком ми сьогодні пили пиво.
За наших захисников та захисниць.
За тих, хто пішов у засвіти на щиті.
Щоб були живі та вільні ми, наші діти, наші онуки…
Щоб була Україна!!!
Це вже пообід сталося.
А зранку ми всім біженським гуртожитком займалися важливою справою.
Заготівлею мʼяса.
Декілька зменшили кількість нашої качачої зграї.
Бо гуртожиток на відсутність апетиту не скаржиться!
Й синочків наших та їх побратимів побалувати хочеться.
Олександровського синочка, який на фронті.
Та мого Віктора, який цього тижня вже вирушатиме з відпустки назад на службу.
То задіяні були всі!
З усім впоралися бадьоро, злагоджено!
Все було.
Є.
Та буде УКРАЇНА!!!
