кожний раз, коли я розумію, що мої почуття до когось, любов, ніжність чи просто прив'язаність, поволі зникають, випаровуються - кожен раз у такому випадку я відчуваю не тільки засмучення від втрати, але й легку, світлу радість. це поєднання засмучення з радістю є дуже парадоксальним. елегія в чистому вигляді, якою так захоплювалися романтики -
(
Read more... )
Comments 11
Reply
все хочу щось написати про випадковості. це, до речі, одно з моїх найулюбленіших місць в Кельні.
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
найтяжче чомусь у випадках кохання до протилежної статі - тут домішується стільки екзестенційних страхів від втрати, що іноді заважають припинити навіть найнепотрібніші стосунки.
але є же ще й інші прив'язаності, що відходять. до друзів чи родичів чи й до чоловіків, що були мимохідь. я від зустрічі з таким колишнім можут, навіть, якесь розчулення відчувати від того, як багато я відчувала до цих людей й як несуттєво це виглядає зараз.
внутрішня свобода - запаморочлива.
Reply
Reply
мені завжди шкода чоловіків було, що у них такого буквального витікання не відбувається. бо я не розумію, як вони позбавляються зайвого. це ж, мабуть, дуже важко постійно все носити в собі.
Reply
Я думаю об этом, как о том, что я возвращаюсь к себе.
Reply
Reply
Leave a comment