Великий пост-звіт
//Гхм... Помітив, що цей пост чомусь був записаний аж серпнем, тому виправляю цю помилку. Справжня дата створення: 18 липня.
Нарешті за останні півтора-два тижні нормально сів за різнокольоровий екран і маю можливість щось написати (а написати багато чого хочеться). В голові, щоправда, тримаються лише події останніх днів, про них і напишу.
Позавчора (це був понеділок) повернувся я з Москальщини, а саме з передмістя самого великого Москальсіті! Занесло мене туди вечіром попереднього четвера, точніше саме ввечері я покинув рідну землю і поїхав в мандри. Мета доволі проста: фестиваль авторської пісні "2 канал", де я в складі гурту "Больно Далеко" мав виступати. Початок подорожі був не дуже цікавим: поїзд, Москальсіті (я хотів якнайшвидше покинути це місце, не дуже воно мені, чомусь, подобається), метро, тяга (2 години від'їзду від великого міста), провінційне містечно Серпухів, морозиво поки чекаємо фірмовий автобус, сам автобус і от нарешті місце проведення фесту. Дуже приємний тінистий лісочок на березі річки (забув як називається), гарна організація самого фестивалю, відносно невелика кількість людей, і взагалі вся подія залишила в пам'яті лише приємні емоції. За ранку до пізнього вечора, а іноді навіть до ранього ранку лунають пісні, причому такі, де більше уваги приділяється поезії, а не попсовому ритму і масовості слухачів. Частенько не вистачає цікавої музики або професіоналізму виконання, зате все дуже щиро і емоційно. Всюди куди не глянь - приємні і добрі люди, справжня атмосфера єдності творчого духу. І все це приправляє єдність з природою: багаття, палатки і спальні мішки, походна їжа, комахи і трава під босими ногами, справжній аромат лісу, спеціально відведені зони для курців і заборона на продаж алкогольних напоїв. Єдине чого не вистачало - це часу (все якось дуже швидко закінчилось), і ще декого...
Можна ще багато про що розповідати, але це займе багато часу і місця, тому я, як справді ліниве створіння, закінчив би на цьому розповідь, проте був один момент, який мені дуже хочеться загдати, який дуже глибоко засів в нутрощі моєї темної душі. Це було в суботу ввечері, виступ вже був позаду, темно, над головою зорі, горить багаття у нашому таборі в дуже затишному місці, навколо багаття наш гурт (ми були єдині, кого я там знайшов з України, всі інші москалі) і ще чіловік 6-7. Як заведено співали пісеньки біля багаття, спочатку по колу, а потім (майстерність виконання занадто вирізнялась) співали прекрасні дами з нашого гурту: Світлана і Леся. І якось потроху почали переходити на тему народних пісень. От тут і почалась справжня магія, коли почали співати пісні уркаїнською мовою, народні і не дуже, але вони були прекрасні, і всі слухачі слухали їх, здавалось, затамувавши подих (особисто я саме так і слухав), хоч і не розуміли слів. В цей момент мені закортіло забути російську, так заїзжену моїм язиком, забути її назавжди... і розмовляти виключно рідною, такою казковою... я завжди хотів розмовляти виключно українською... я був зачарований, і, мабуть, досі зачарований...
Про від'їзд сказати особливо нічого, бо саме тоді навалилась втома всієї мандрівки і хотілось лише спати. І ще засіла в голові чудова пісня "Трамвай", яку я почув на прощання від Світлани, така психоделічна, емоційна, на один акорд - все як я люблю :)
Одразу після повернення з Москальщини мене чекала ще одна подорож. І того ж вечора (тобто в понеділок) я поїхав загадковим маршрутом Київ-Гусятин, взявши з собою пані martin_swift
Гусятин - це селище міського типу в Тернопільській області (якраз на кордоні з Хмельницькою). Поіхав я туди заради отакого інструменту, який називається неаполітанська мандоліна.
Проте цікаво також було походити по провінційному західно-українському містечку. Воно тримає в собі непосторну атмосферу, і навіть легка занедбаність йому до лиця. Навкруги гори, заросша річечка, поля засіяні гречкою, пасуться корови, і звісно ж гуси, з гір стікають струмки джерелької води (я вже так давно не пив з джерела), хатки на схилах, старенькі милі бабусі і непосидющі маленькі хлопці в капціях і майках...
Саме містечко, здається, аж занадто тихе, хоча всюди і видно ознаки життя. Там просто (все ж таки не знайти кращого слова) затишно...
Дуже хочеться тепер поїхати на захід і просто пройтись по всіх областях, подивитись на краєвиди, поспілкуватись з людьми...
Ще вразив чоловік - Богдан, який продавав інструмент, та його оселя. Справжній щирий, доброзичливий, люб'язний і гостинний українець. З ним було просто приємно поспілкуватись, ну і звісно випити горнятко кави з конопками. А такої охайної і затишної квартири як в нього я, мабуть, ніколи ще не бачив. Описувати її не буду, бо це страшенно занудно, і просто тупо, тому краще залишу простір для фантазії...
Також було просто приємно повалятись на траві під тінню дерева біля гречаного поля, дивились на хмарки в небі і ні про що не думати... насолоджуватись...
З.Ы. Доречі, якщо ви не забули, до вас повернувся Володар Зла! Тому починайте битись головою в підлогу і заповнювати своєю кров'ю мою жадобу! Ха-ха-ха! ХА-ХА-ХА!!!
З.З.Ы. Також приймаю грошові пожертви моїй величі!
Нарешті за останні півтора-два тижні нормально сів за різнокольоровий екран і маю можливість щось написати (а написати багато чого хочеться). В голові, щоправда, тримаються лише події останніх днів, про них і напишу.
Позавчора (це був понеділок) повернувся я з Москальщини, а саме з передмістя самого великого Москальсіті! Занесло мене туди вечіром попереднього четвера, точніше саме ввечері я покинув рідну землю і поїхав в мандри. Мета доволі проста: фестиваль авторської пісні "2 канал", де я в складі гурту "Больно Далеко" мав виступати. Початок подорожі був не дуже цікавим: поїзд, Москальсіті (я хотів якнайшвидше покинути це місце, не дуже воно мені, чомусь, подобається), метро, тяга (2 години від'їзду від великого міста), провінційне містечно Серпухів, морозиво поки чекаємо фірмовий автобус, сам автобус і от нарешті місце проведення фесту. Дуже приємний тінистий лісочок на березі річки (забув як називається), гарна організація самого фестивалю, відносно невелика кількість людей, і взагалі вся подія залишила в пам'яті лише приємні емоції. За ранку до пізнього вечора, а іноді навіть до ранього ранку лунають пісні, причому такі, де більше уваги приділяється поезії, а не попсовому ритму і масовості слухачів. Частенько не вистачає цікавої музики або професіоналізму виконання, зате все дуже щиро і емоційно. Всюди куди не глянь - приємні і добрі люди, справжня атмосфера єдності творчого духу. І все це приправляє єдність з природою: багаття, палатки і спальні мішки, походна їжа, комахи і трава під босими ногами, справжній аромат лісу, спеціально відведені зони для курців і заборона на продаж алкогольних напоїв. Єдине чого не вистачало - це часу (все якось дуже швидко закінчилось), і ще декого...
Можна ще багато про що розповідати, але це займе багато часу і місця, тому я, як справді ліниве створіння, закінчив би на цьому розповідь, проте був один момент, який мені дуже хочеться загдати, який дуже глибоко засів в нутрощі моєї темної душі. Це було в суботу ввечері, виступ вже був позаду, темно, над головою зорі, горить багаття у нашому таборі в дуже затишному місці, навколо багаття наш гурт (ми були єдині, кого я там знайшов з України, всі інші москалі) і ще чіловік 6-7. Як заведено співали пісеньки біля багаття, спочатку по колу, а потім (майстерність виконання занадто вирізнялась) співали прекрасні дами з нашого гурту: Світлана і Леся. І якось потроху почали переходити на тему народних пісень. От тут і почалась справжня магія, коли почали співати пісні уркаїнською мовою, народні і не дуже, але вони були прекрасні, і всі слухачі слухали їх, здавалось, затамувавши подих (особисто я саме так і слухав), хоч і не розуміли слів. В цей момент мені закортіло забути російську, так заїзжену моїм язиком, забути її назавжди... і розмовляти виключно рідною, такою казковою... я завжди хотів розмовляти виключно українською... я був зачарований, і, мабуть, досі зачарований...
Про від'їзд сказати особливо нічого, бо саме тоді навалилась втома всієї мандрівки і хотілось лише спати. І ще засіла в голові чудова пісня "Трамвай", яку я почув на прощання від Світлани, така психоделічна, емоційна, на один акорд - все як я люблю :)
Одразу після повернення з Москальщини мене чекала ще одна подорож. І того ж вечора (тобто в понеділок) я поїхав загадковим маршрутом Київ-Гусятин, взявши з собою пані martin_swift
Гусятин - це селище міського типу в Тернопільській області (якраз на кордоні з Хмельницькою). Поіхав я туди заради отакого інструменту, який називається неаполітанська мандоліна.
Проте цікаво також було походити по провінційному західно-українському містечку. Воно тримає в собі непосторну атмосферу, і навіть легка занедбаність йому до лиця. Навкруги гори, заросша річечка, поля засіяні гречкою, пасуться корови, і звісно ж гуси, з гір стікають струмки джерелької води (я вже так давно не пив з джерела), хатки на схилах, старенькі милі бабусі і непосидющі маленькі хлопці в капціях і майках...
Саме містечко, здається, аж занадто тихе, хоча всюди і видно ознаки життя. Там просто (все ж таки не знайти кращого слова) затишно...
Дуже хочеться тепер поїхати на захід і просто пройтись по всіх областях, подивитись на краєвиди, поспілкуватись з людьми...
Ще вразив чоловік - Богдан, який продавав інструмент, та його оселя. Справжній щирий, доброзичливий, люб'язний і гостинний українець. З ним було просто приємно поспілкуватись, ну і звісно випити горнятко кави з конопками. А такої охайної і затишної квартири як в нього я, мабуть, ніколи ще не бачив. Описувати її не буду, бо це страшенно занудно, і просто тупо, тому краще залишу простір для фантазії...
Також було просто приємно повалятись на траві під тінню дерева біля гречаного поля, дивились на хмарки в небі і ні про що не думати... насолоджуватись...
З.Ы. Доречі, якщо ви не забули, до вас повернувся Володар Зла! Тому починайте битись головою в підлогу і заповнювати своєю кров'ю мою жадобу! Ха-ха-ха! ХА-ХА-ХА!!!
З.З.Ы. Також приймаю грошові пожертви моїй величі!